Роман Кушнір "Спосіб мислення як багатство"

Присвячую цю книгу своїм батькам, які найбільше доклались до того, що я є таким яким я є.

Люди не народжуються рівними, - у кожного своя не­повторна тілобудова, відбиток пальця й сітківка ока. В со­ціальному плані рівності ще менше: хтось народився у за­можній родині освічених бізнесменів, хтось у вимученій постійними проблемами й негараздами багатодітній сім’ї. Люди навколо нас різняться, наче хтось з мішка картоплі насипав, - двох однакових не знайдеш. Проте шанси до­сягти своїх цілей, хоч як дивно це звучить, у всіх рівні, бо у кожного є своє ідеальне поле - мозок, на якому мож­на культивувати які завгодно диво-рослини. Якщо поча­ти концентруватися на можливостях, не на проблемах, на тому що є, а не на тому, чого немає, на вірі, а не на сум­ніві, то досягти багатства може кожен! Тож чому все-таки одна людина його досягає, чи то за сприятливих умов, чи зовсім несприятливих, а в іншої, здавалось би, і всі «кар­ти» на руках, а вона чомусь не може дати собі раду? Де знайти той потенціометр для можливостей, які будуть ре­алізованими, а не залишаться марними очікуваннями? Чи достатньо для багатства просто знати якісь технічні пра­вила і фінансові закони? Чому одна й та сама інформація перетворюється на мільйонний статок для однієї людини і просто «проходить повз вуха» в іншої?

Для себе я зробив простий висновок: причини у ро­динних моделях. Тобто у тих схильностях і ставленнях, підходах і причиново-наслідкових взаємозв’язках, які фор­муються у людини ще в її дитячі роки. І моделі потрібно розглядати не загалом, а деталізуючи кожну рису і кожні­сінький вплив, - сприяє він соціальній реалізації особис­тості чи суперечить їй. Прискіпуючись до таких дрібниць, можна зрозуміти, наприклад, чому людина часто мріє, але не діє, тобто, уявляючи гарну картинку, чекає, поки «то ся зробить» і замість того, щоб «засукати рукава» і, не очіку­ючи підштовхувань ззовні, змотивувати себе до діяльності, залишається у своєму житті пасивною і бездіяльною. Ін­шими словами, мало знати формули і правила накопичен­ня капіталу, потрібно ще зрозуміти свою сутність - свій власний спосіб мислення.

Він не є у нас закладений аЬ ОVО (з нуля, від наро­дження),він не записаний у нашому ДНК, міфічному «характері», «кармі», русі зірок. Він формується завдяки оточенню й умовам, у яких людина зростала. Побут лю­дини насправді визначає її свідомість. Ми ідемо шляха­ми, проторованими нашими батьками, а батькам їх про­клали наші ґдіди, і процес цей був, є і буде нескінченний. Вийти за межі того добре витоптаного десятками тисяч рідних нам ніг гостинця можемо лише в одному випад­ку - необхідно усвідомити, що ми цим шляхом йдемо. Пізнати, де ми, хто ми і, цитуючи класика, «чиї сини? яких батьків?». Адже людина, яка заблукала в лісі, зможе з нього вибратися, коли збагне, що таки заблукала, і роби­тиме послідовні кроки для того, аби знайти вихід. Бо поки вона бездумно ходитиме лісом і казатиме, що все добре та що може в будь-який момент вийти, доти ще не свідома, а отже, і видимих результатів не буде.

Цю книгу я писав як своєрідний інструмент самоаналізу, який, наче мікроскоп, може показати пробле­ми і зорієнтувати у шляхах їхнього вирішення, так само і у фінансовій частині (зовнішній успіх), і у сфері стосунків (внутрішній успіх), якщо замінити слово «гроші» на «взаємини»; як інструкцію з пошуку й розуміння і, мож­ливо, навіть прийняття себе; як вказівник для всіх, кого не влаштовує просто багато заробляти, а хто хоче сформувати спосіб багатого мислення, який можна надалі передавати його нащадкам.

А що таке спосіб багатого мислення? Хай це такий світогляд людини, її ставлення до життя, при якому вона «дає собі раду», може впоратися з будь-якою ситуацією, не­зважаючи на те, чи є у неї надлишок фінансових ресурсів, чи нема. Можна додати, що така людина має грандіозні ідеї і щоденно працює над їх втіленням, не думаючи ані про час, ані про гроші, розмиваючись у блаженній миті «тут і зараз». Модель, яка полягає насамперед у мисленні, а зовсім не в зовнішності, в характері, стані здоров’я, наявності певної кількості зв’язків чи країні народження. Таке собі мислення, яке наче -стиснута пружина, рано чи пізно розпружиться, бо вже має весь потенціал для цього і зробить вас багатими.

щиро переконаний, що кожна людина має право на своє багатство і що достатньо багатими, щоб реалізовувати свої ідеї, можуть бути всі люди. А також я вірю, що теперішній час - найсприятливіший для того, щоб почати діяти, запу­стити незворотний процес особистісних змін, який через концентрацію на рішеннях, прийнятті себе і готовності радіти життю допоможе кожному, хто вирішить взяти своє життя під свою особисту відповідальність.

Розділ 1.

ВАШЕ ГЛИБИННЕ СТАВЛЕННЯ ДО ГРОШЕЙ

Охочого доля веде, неохочого тягне.

Клеанф

Розміри статку визначаються не величиною доходу, а звичками і трибом життя.

Марк Тулій Цицерон

Те, які фінансові ресурси ми отримуємо від Всесвіту, прямо залежить від нашої позиції щодо грошей як соціаль­ного мірила багатства. І говоритимемо ми не про загальні речі штибу «як добре, коли є гроші»і «гроші люблять всі», а про те, як з’ясувати своє глибинне ставлення до них. Хто читав книгу «Багатство як спосіб мислення», той знає, що важливим запитанням, на яке варто вголос відповісти, є «Навіщо вам гроші?». Від відповіді направду залежить те, для чого ви їх невдовзі отримаєте:

-        скажете «Щоб заплатити за комунальні послуги» - отримаєте саме таку суму;

-        подумаєте про товари і послуги - якраз на «товари і послуги» матимете;

-      замислитесь і не відповісте - схоже, гроші вам поки що не потрібні (або тому що маєте їх, або, навпаки, бо в кишенях вітер гуляє);

-      узагальните, що вони всім потрібні - відмовитесь від багатьох своїх можливостей, бо узагальнена відповідь на конкретне питання, яке вас стосується, - це прояв безвід­повідальності

-      згадаєте про свою мрію - дуже швидко отримаєте гро­ші на її здійснення.

Річ навіть не у словах, а в тих підсвідомих думках, які першими з’являються у голові, - саме вони якнайкраще характеризують все, що там [у голові] відбувається. Тож, якщо хочете кращого самопізнання, частіше запитуйте себе і намагайтесь зафіксувати ту відповідь, яка першою спаде на думку: згодом побачите, що за «риба» живе у вашому ставку і чи не потрібно, бува, його почистити.

Є ще чимало інших запитань, що дають можливість «по­порпатись» у думках іншої людини, чого не виявлять жодні тести при прискіпливому аналізі. Одне з таких запитань:

Що таке ГРОШІ?

Якщо запитати таке іншу людину за умови, що вона сама дасть їм визначення та ще й при цьому обмежити час, то можна отримати чимало найрізноманітніших відповідей, кожна з яких відгортає нам завісу душі цієї людини. Наведу деякі приклади і зверну увагу на те, що саме варто аналізу­вати, аби ви спробували таку вправу провести з близькими чи колегами: адже навчитись аналізувати себе можна, розу­міючи інших.

Гроші - це те, без чого немає свободи і можливостей. Людина визначає «гроші» за наріжний камінь життя і зазви­чай не отримує їх, бо має потребу в «нереалізованих мож­ливостях» замість реалізованого «багатства». Втім, навіть коли гроші з’являються, вони починають керувати такою людиною: спонукають до витрат і споживацтва, змушують постійно про себе думати, а отже, викликають неспокій.

Гроші - це те, що отримує людина, працюючи на робо­ті.Жорстка прив’язка «робота-гроші» обмежує людину, не дозволяє бачити їй довкола себе альтернативні можливос­ті. Вона повсякчас шукатиме когось ззовні, хто платитиме гроші, замість того, щоб знайти фінансове джерело у собі, тобто зрозуміти, що ми самі видаємо собі зарплати, просто іноді це відбувається через руки інших людей.

Гроші - специфічний фінансово-економічний механізм регулювання соціальних процесів.Якщо це не слова вигад­ливого другокурсника економічного факультету, то ця лю­дина абстрагується від грошей. Зазвичай вони їй не потріб­ні, а отже людина їх і не має.

Гроші - показник реалізованості людини, або те, як вона вміє адаптуватись у цьому світі.Таке пристосуван­ство людини передбачає те, що цілком можливо вона легко «продаватиметься» за щораз більші гроші. Також від такої людини можна очікувати вимог до комфорту, тобто вона хоч і «матиме гроші», та для цього вона буде заздалегідь запрограмована на гнучкість і посіпацтво.

Гроші - це кошти, які людина може витратити.Люди­ні властиве споживацьке мислення, коли гроші - це не бла­го чи відповідальність, а нічого не варті папірці. Так може думати й той, хто або звик витрачати чужі (незароблені са­мотужки гроші) або, через зневажливе до них ставлення, не має власних і, найімовірніше, доки не змінить думки, не матиме їх (слово «кошти» видає радше другий варіант).

Гроші - це фінансові ресурси, за допомогою яких люди­на може досягати визначених цілей і реалізовувати себе у житті.Краса і функціональність, яка у такому визначені задається словом «цілі» (особливо якщо людина їх справді має), спотворюється залежністю від наявності грошей і не­розуміння того, що реалізованість залежить не від грошей, це стан душі людини. Втім, уже відштовхуючись від такого стану, людина у процесі самореалізації отримуватиме до­ступ до щораз більших ресурсів, а не вдовольнятиметься тим, що є гроші - а отже, реалізованість.

Гроші - це те, що потрібно людям, аби відчувати себе повноцінними та щасливими.Гроші є поганим керівником розуму людини. Вони - хороші слуги, до яких, щоб віддано служили, треба ставитися добре. Щастя і повноцінне буття - це функція стану наших думок. А гроші - функція або ж наслідок від щастя й повноцінності буття, а не навпаки. Почувайтеся щасливо й отримуйте гроші - пропонує вам лотерея життя.

Гроші - це результат людського мислення.Гарні сло­ва, які, однак, ще не відкривають справжніх думок люди­ни, хоча, поспостерігавши за нею, можемо зрозуміти їхню суть.

Гроші - ресурси, що потрібні людині для втілення її за­думів і мрій.Таке ставлення дає більше можливостей і май­же не створює труднощів, однак, щоб гроші у неї з’явились, людині треба щоразу рівнятися на свої мрії і чітко знати, чого вона хоче досягти. А також розуміти, що мрія і дія - то нерозлучні друзі, які працюють тільки разом, а поодинці стають капосними бешкетниками.

Звісно, я трохи чіпляюся до слів, але це тому, що знаю їхню важливість. Окрім того, ви могли помітити, що більше акцентую на слабких сторонах кожного з цих визначень, і не для того, щоб придертися, а з огляду на те, що слабкість системи визначена її найслабшою ланкою, а отже, якщо лю­дина закріпить там, де «тонко» то воно й не порветься.

На своїх курсах я ставлю ще й інші запитання і щоразу дивуюся різноманітності відповідей, - які все ж неповторні моделі мислення у людей. Ясна річ, їх можна об’єднувати й узагальнювати. Та колекціонерові вражень приємніше милуватись однією квіткою, аніж механічно класифікувати ціле поле рослин навколо. Отже, серед тих запитань осно­вними є такі:

•        Хто має гроші?

•        Чому у людини немає грошей?

•        Скільки грошей треба людині/вам для щастя?

•        Що потрібно, щоб мати гроші?

•        Чим багата людина відрізняється від бідної?

Від розмаїття відповідей на ці запитання аж мерехтить в очах. І знову ж таки кожне слово є золотим ключиком до справжніх думок людини, адже як людина говорить «про всіх» у своєму серці, так вона ставиться і до себе. Отримав­ши відповіді на ці запитання (обмеживши при цьому лю­дину у часі на роздуми, щоб на папір «виливались» перші думки, а не обдумані та «причесані» раціоналізації), можна з’ясувати причиново-наслідкову модель, яку сама людина собі ж і створила.

Наводжу декілька із сотень прикладів, які я назбирав як відповіді на такі запитання, і пропоную поміркувати, до чого приводить таке мислення у людини й які має переваги та недоліки для неї.

•        Хто має гроші?

-        той, хто вміє підлаштовуватись;

-        той, кому пощастило;

-        той, хто має заможних батьків;

-        той, хто багато і важко працює;

-        той, хто вміє ними розпоряджатися;

-        той, хто не лінивий;

-        той, хто багато вчиться;

-        той, хто знає, чого він хоче.

•        Чому у людини немає грошей?

-        тому, що вона не знає, що з ними робити;

-        тому, що для неї вони є тягарем;

-        тому, що вона живе у бідній країні;

-        тому, що вона свого часу не вчилася;

-        тому, що вона не вміє їх заробляти;

-        тому, що вона погано про них думає;

-        тому, що людина не розвивається;

-        тому, що навколо всі бідні.

•        Скільки грошей треба людині/вам для щастя?

-        мільйон(стандартно і не щиро);

-        не знаю(чесно, але свідчить про проблеми);

-        сто п’ятдесят три тисячі сімсот двадцять сім (спроба віджартуватися);

-        стільки, щоб можна було (купити те й те, придба­ти таке і таке, поїхати туди...і т. ін..) (вже краще);

-        просто хочу реалізувати ось таку ідею(взагалі чу­дово, якщо задуматись про потрібні суми).

•        Що потрібно, щоб мати гроші?

-        багато й наполегливо працювати;

-        мати впливових батьків;

-        знати, чого хочеш досягти;

-        мати хороших учителів;

-        вчитися і змінюватися;

-        не боятись експериментувати.

•        Чим багата людина відрізняється від бідної?

-        тим, що в однієї є гроші, а в іншої їх немає;

-        способом мислення;

-        тим, що одна хоче працювати, а інша - ні;

-        генами;

-        даром до заробляння грошей;

-        тим, у що вони вкладають свій час;

-        нічим, окрім кількості грошей;

-        родиною, в якій вона народилася;

-        відсутністю чесності.

Проводячи такі дослідження серед учителів шкіл і вихователів дитячих садочків, я помітив цікаву закономірність: що вищою ієрархічно стояла людина, то багатшим у неї було мислення (по­тім таку саму залежність я спостерігав і у всіх інших галузях та ділових сферах, однак ніде це не було так помітно). Наприклад, викладачі, осо­бливо ті, що довго «засиділись на своєму місці», зазвичай бачили причини успішності чи неуспіш­ності у зовнішніх обставинах (батьках, державі, умовах праці, керівництві, системі) або у тому, на що начебто не можна вплинути (гени, доля, талант, карма, характер, тип особистості). На­томість, що вищу керівну посаду займала люди­на (завуч, директор,) то більше відповідальності вона брала на себе, тобто шукала причини багат­ства у тому, на що сама могла вплинути. А отже, переносила рішення у своєму житті на себе, тому й не дивно, що змогла досягти більшого. Фактич­но багатше мислення і сприяло тому, що людина здобула дещо більше у фінансовому плані. А це, у свою чергу, було спричинене готовністю брати на себе більшу відповідальність. Коло досягнень замкнулося.

Що біднішим є мислення у людини, то більше вона схильна бачити у грошах причину успіху за­мість того, щоб розгледіти у них наслідок. Бача­чи лише оманливу верхівку айсберга, ми часто не хочемо зважати на набагато більшу нижню час­тину, яка, власне, і дозволяє підійматись самій верхівці над горизонтом. Обманюючись наслідком, не помічаємо причин, які при "багатому" способі мислення завжди передбачають роботу над собою і власною відповідальністю, тобто те, що не за­лежить від інших людей чи обставин. Робота над собою це тривалий шлях до готовності брати відповідальність за своє життя, крок за кроком долаючи його у боротьбі з безвідповідальністю і пошуком причин у інших. Що далі у цій боротьбі зайде людина, то ліпші зовнішні (і фінансові зо­крема) результати вона матиме.

Ще один добрий спосіб краще збагнути іншу людину (або себе) - це попросити її продовжити фразу, до при­кладу:

•       Людина стає багатою, коли ...

•       Розбагатіти потрібно до... (років)

•       Бідна людина - це та, яка не має ...

•       Для того, щоб мати гроші, треба вміти ...

Такий собі синтез аналізу незавершених речень Сакса і Леві, семантичної психодіагностики і мовного коду. Звісно, для того, щоб навчитись «читати» глибинне значення таких фраз, необхідно обміркувати десятки їх, бажано від людей

13  найрізноманітніших соціальних груп, тих, кого ви знаєте і бачите вперше, старших і молодших, батьків і їхніх дітей, чоловіків та жінок, іншими словами: що більшу кількість моделей зможете осягнути, то краще і неупередженіше зможете потрактувати значення слів конкретної людини. І хорошим «побічним» ефектом стане ліпше розуміння себе, оскільки від початку досліджень ви думатимете про значен­ня своїх слів і думок, а також їхніх наслідків. Людина все розповість про себе сама - не потрібно її особливо і випи­тувати, натомість важливо слухати. А щоб слухати, треба самому бути порожнім, неупередженим - чистим, аби не накладати своїх сенсів на слова іншої людини. Досягнути цього можна лише самовдосконаленням - розмірковуван­ням, пошуком відмінностей у моделях і готовністю прийня­ти парадоксальні висновки.

Окрім вже згадуваного на початку визначення слова «гроші», щоб краще зрозуміти себе та інших людей, можна давати дефініції й іншим словам, пов’язаним із зовнішнім фінансовим успіхом або з тим, що з ним асоціюється, на­приклад, «багатство», «фінансова незалежність», «успіх», «капітал» чи «майно», а інколи варто шукати відповіді від супротивного, до прикладу, розмірковувати/питати про «бідність» чи «фінансові труднощі». Загалом роздумувати про фінансові причини досягнень чи невдач, особливо під час миття посуду, керування автомобілем, прибирання, очі­куючи когось тощо, це не що інше як культивування чудової квітки - свого шляху до досягнень і багатства, гарна мож­ливість виховати у собі фінансово грамотну особистість. Бо на полі людини, яка зазвичай не роздумує над своїми фінансовими моделями, швидше за все, ростиме середньо- статистичний бур’ян.

Не буду акцентувати на найкращих, як на мене, визна­ченнях, бо знаю, що важливіше самому дійти до глибинного розуміння причиново-наслідкових взаємозв’язків у фінан­сових моделях. Окрім того, кожне визначення ми сприйма­ємо в силу своїх поглядів, і те, що для когось виглядатиме благом, для іншого взагалі стане неприйнятним. Вся річ у часі, який ми готові присвятити своїм досягненням і спробі зрозуміти себе. Тож щиро хочу, щоб кожен, розмірковуючи, сам дійшов до того, яке ставлення до багатства відкриє йому найбільше можливостей у щоденному житті, а для цього, як не крути, потрібно перебрати чимало різних варіантів.

Ось деякі підказки про те, як варто аналізувати свої і чужі визначення (детальніше про це - у книзі «Мовний код»):

1. Вживання абстракцій на кшталт «соціальна скла­дова», «економічний еквівалент», «суспільно творчий еле­мент» чи якийсь «фінансовий механізм» свідчить про дис- танціювання від теми грошей. Нібито людина навіть не хоче мати з ними справу з усіма наслідками демонстративності, гордості і бідності. Тобто, якщо людина нехтує грішми і з погордою до них ставиться, то і вони минатимуть її кишені.

 Хоча, цілком можливо, що людина, яка говорить про гроші надто пишномовно, просто ще ніколи у своєму житті їх не заробляла.

2.    Раціоналізація типу «гроші - це кошти», «гроші - це фінансові ресурси», «гроші - це фінанси» чи будь-яка інша підміна понять - це так само внутрішня відмова від грошей і недовіра до них, яка, з одного боку, є показовим несприй- няттям, а з іншого - свідчить про певну жадібність людини і її залежність від грошей. Це схоже на те, як людина на дієті зневажливо відгукується про масну солодку булочку, при цьому жадібно ковтає слину, лиш глянувши на неї.

3.    Повторення якогось слова або його умовних сино­німів свідчить про те, що воно є ключовим у грошовому пантеоні людини. Наприклад, «багатство - це те, що лю­дина заробляє,багато працюючиі віддаючи свій час робо­ті»-модель, яка акцентує на роботі; «бідність - це відсут­ність задоволенняв житті людини, коли немає грошей на прості радощі,а отже, і щастя»- акцент на задоволенні. Таке повторюватиметься не у всіх, але якщо воно таки буде, то може наштовхнути на чималі роздуми і вдалі висновки. Наприклад, у першому випадку людина дуже погано себе почуватиме, якщо не матиме, чим займатись, такого пра­цівника треба постійно завантажувати роботою; тим часом за другого варіанту весь вплив на людину має відбуватися через демонстрацію їй можливого задоволення і радостей: в обох буде однаковий результат роботи, тільки досягнуть вони його у різний спосіб.

4.    Фрази від третьої особи також наштовхують на дум­

ку про те, що «моє внутрішнє я» і «гроші» (багатство, ро­бота чи будь-що інше, бува, навіть і любов) - це речі не­сумісні. Гроші - це те, що людина ....; багатство - це для людей таке-то ....; робота - це коли хтось ...; для інших людей любов це        Це би мало розумітися як «я протистав­ляю себе іншим, й, окрім того, показую, яке неблизьке мені те чи інше поняття». Знову ж таки, трапляється не у всіх, але служить добрим орієнтиром у трактуванні внутрішніх взаємин людини і її грошей та не тільки.

5.    Узагальнювальні слова «всі», «ніхто», «ніколи», «завжди» й інші (кожен, тільки, ніде, все тощо) служать ін­дикаторами внутрішніх цінностей людини. «Всі знають, що гроші існують для того, аби їх витрачати» - людина начебто колективними устами озвучує свої стереотипи. Дуже уваж­но слухайте не лише свої узагальнення, а й узагальнення ін­ших, бо вони, як жодні інші фрази, можуть охарактеризувати спосіб мислення людини і відповідно причиново-наслідкові взаємозв’язки, які вона сама у житті собі створює. Чому так відбувається? Стосовно «всіх» чи «всього» такі фрази наче більш «чесні», аніж стосовно «я» або «у мене», бо за «я» треба нести особисту відповідальність, а «всі» звучить і авторитетно, і безвідповідально водночас. Узагальнення - такий собі велетенський міх, куди можна скинути всілякий непотріб своєї душі.

6.    Додаткові (зайві) прикметники насправді є зовсім не зайвими: вони виказують поточні думки людини і кри­терії, якими вона керується у своєму житті. «Гроші - це справжняможливість ...» (а отже, є й не справжня); «робо­та - це деннийчас ...» (тобто «уночі працювати не буду»); «багатство -коли ти можеш втілювати всі свої дитячімрії» (для людини дуже важливим був етап дитинства). Жодне сказане слово не є зайвим, воно завжди має якесь пояснен­ня і зачіпає якісь струни у душі людини. А от що ми з того звучання зрозуміємо, вже залежить від рівня нашої чутли­вості та вміння вловлювати нюанси.

7.    Вживання фрази (письмово чи усно) з позицій ін­шої статі відкриває для нас ще одну людину, яка надійно засіла у думках промовця й безсумнівно пов’язана з темою. До прикладу, дівчина каже: «успіх - це те, що у чоловічому світі .» (отже, для неї існує якийсь чоловічий світ, скажімо, батька, брата чи коханого). Чому? Для чого їй це? Або, наприклад, помилково чоловік каже: «Майно - це те, що вона може ...» Звісно, треба дивитися у контексті, бо, мож­ливо, «вона» - це людина, але, з іншого боку, може йтися і про дружину чи матір, яка хоче, приміром, відсудити час­тину маєтку. Такі підказки простіше почути у спілкуванні, коли людина подумки ще у своїх клопотах, але зараз її пи­тають про зовсім інші речі.