Читати книгу онлайн:                                                                                         

                                        

      Зухвала й дотепна книга Річарда Броуді перевертає все, на чому дотепер стояли психологія, політологія й менеджмент. Мислення й поведінка людини, стверджує він, диктуються мемами. Мем — це психовірус, мислеобраз. Він зароджується в нашій свідомості й починає самостійне життя. Він розмножується і змінює нашу поведінку.

     Меми бувають потішними, як покемони, і невинними, як міні-спідниці, а бувають шкідливими, як їжа з «Макдональдса», і навіть лиховісними, як фашизм. Меми можуть зробити вас щасливими й багатими, а можуть — бідними й хворими.

       Ця книга навчить вас не тільки розпізнавати психовіруси, але й відокремлювати гарні меми від поганих. Досить підкорятися мемам — краще змусьте їх працювати на вас!

 

                                          Річард Броуді.

 

                                                                          Моїй матері, Мері Енн Броуді,

                                                                          яка навчила мене думати…

 

            Обережно В цій книзі міститься живий психічний вірус. Не читайте її, якщо не прагнете занедужати. Інфекція може вплинути на склад ваших думок — можливо, не сильно, а можливо, і серйозно. Вона може навіть перевернути ваше уявлення про світ.                                              

                                                    

                                                                                                    Вступ

                                           Криза розуму

 

 

                                                                            Так що ж страшніше — втратити розум,             

                                                                             або зовсім не мати його?

                                     

                                                                                                             Ден Квейл, обговорюючи                   

                                                                                                    девіз United Negro College Fund 

                                                                                                           «Страшно втратити розум».

 

        У цій книзі є гарна новина. Так що, перш ніж я розповім про те, як психічні віруси поширюються у світі, — вражаючи людей небажаними «програмами», як відомий комп'ютерний вірус «Мікеланджело», який заражує комп'ютери й знищує дані в них, — я почну з гарних звісток.

   Гарні звістки полягають у тому, що з'явилася довгоочікувана наукова теорія, що поєднує в собі біологію, психологію й когнітивістику. Міждисциплінарні праці ряду вчених, що працюють у перерахованих областях знання, протягом останніх двох десятиліть (у дійсності ж ця робота відноситься до 1859 г., до «Походження видів шляхом природного добору» Чарльза Дарвіна) привели до створення нової дисципліни, названої меметикою (наука про меми).

    Меметика ґрунтується на концепції еволюції. Теорія Дарвіна про природний добір і еволюцію видів перевернула біологію. Тепер же вчені використовують сучасну концепцію еволюції для пояснення способів функціонування нашого розуму, процесу навчання й виховання людини, розвитку культури. Завдяки цим зусиллям фахівців з меметики психологія буде перетворена таким чином,як біологія була видозмінена теорією Дарвіна Безумовно, величезне задоволення від знайомства з меметикою отримає тихий, хто прагне пізнати себе. Крім того, я вважаю, що,той,хто опанував меметику отримає ще більшу користь — він не дасть собою маніпулювати і його не так легко буде «використовувати». Чим краще ви представляєте, як працює ваша свідомість, тем простіше вам буде пройти по життю, у якому нами «маніпулюють» все більш витонченими способами.

     Тепер звернемося до поганих звісток. Вони полягають у тому, що ця книга піднімає більше питань, аніж дає відповідей. Справа у тому, що меметика виявляє існування психічних вірусів, але дає нам мало вказівок щодо того, що з ними робити.

     Психічні віруси існували протягом усієї людської історії, постійно еволюціонуючи й змінюючись. Психічні віруси — такі «інфекційні» частки нашої культури, які миттєво вражають людей, змінюючи їх думки й долі. Іноді психічні віруси відносно нешкідливі — така, наприклад, мода на міні-спідниці й сленгові слівця, — іноді вони серйозно впливають на хід життя людей: така, наприклад, мода на добродійність серед незаміжніх жінок, популярність серед молоді різного роду бандитських угруповань або таких сект, як «Галузі Давида». Коли ці «культурні частки» нам до смаку, все в порядку. Але не варто забувати, що в деяких випадках психічні віруси можуть «запрограмувати» наше мислення й поведінку, як комп'ютерний вірус «Мікеланджело», тільки при цьому вони будуть знищувати не дані пам'яті на вінчестері, а наші життя.

     Найбільш вражаюче й глибоке відкриття меметики полягало в тому, що наше мислення далеко не завжди складається з наших, власних думок. Часто ми не думаємо — нам інфікують думки: ми заражуємося або безпосередньо від інших людей, або не прямим способом. Нас вражають психічними вірусами. Здається, людям не дуже подобається такий стан справ, що вони не завжди контролюють хід своїх думок. Внутрішній опір, який ми використовуємо, почувши цю фразу, імовірно, є головною причиною того, що пророблена на цей момент робота вчених досі не отримала широкого розголосу. Як ми незабаром переконаємося, зараз не найкращий час для того, щоб люди засвоювали думки, які їм не подобаються.

     Проблему ускладнює й той факт, що ніколи не відомо заздалегідь: є чи немає «програма», якою інфікує вас психічний вірус, шкідливою або корисною. Далеко не кожний вступає в релігійну секту з наміром піддатися промиванню мізків, виїхати в Гайану й покінчити із собою. Чи міг припустити підліток Білл Гейтс, заразившись у Гарварді психічним вірусом гри в покер, що закине навчання? Чи принесло це йому шкоду? Або навпаки, у залишковому підсумку ця інфекція виявилася плідною — адже завдяки їй він пішов з університету, заснував Microsoft і став мультимільярдером

 

                                                                                   НОВА ПАРАДИГМА.

     Час від часу у світі науки відбувається те, що вчені називають зміною парадигми. Це відбувається при зміні однієї з основних, базових концепцій, з якою ми жили, — наприклад, так було в той момент, коли з'ясувалося, що не сонце обертається навколо землі, а земля навколо сонця. Інша зміна відбулася після відкриття Ейнштейна, який виявив зв'язок між простором і часом і між енергією й матерією. Для прийняття кожної із цих «нових парадигм» науковим світом потрібний був якийсь час, і ще повільніше відбувалося їхнє засвоєння широкою публікою.

     Меметика, як і поняття психічного вірусу, є однією з основних нових парадигм науки про розумову діяльність людини.

     Оскільки меметика вимагає істотних змін у самому образі думки людини про свою розумову діяльність і культуру, її вкрай складно «засвоїти зразу». Меметика не узгодиться з нашими уявленнями про речі й з нашим повсякденним розумінням світу. І в цьому вона нагадує багато інших «нових парадигм», що виникали в минулому.

     Щоб засвоїти цю нову парадигму, потрібно піти на маленьку хитрість. Не намагайтеся погодити нове навчання з вашою сьогоднішньою моделлю світу — засвоюючи нову парадигму, забудьте про ті, що ви знали.

 Зі старою моделлю ця парадигма не узгодиться! Якщо ж ви погодитеся на годину забути про свої старі уявлення, щоб засвоїти чотири нові концепції, з яких окремі, а можливо, і всі виявляться для вас новими, то в нагороду ви зможете зрозуміти основи меметики. Надіюся, що їх усвідомлення спонукає до дії всякого, кому не байдужна частка роду людського

      Головне поняття — цвях нашої програми — називається мемом.

Мова про нього піде в Главі 1. У всій цій книзі йому відведена головна роль. Меми є базовими структурними елементами культури, подібно тому, як ген є базовим структурним елементом життя. Як ми довідаємося в Главі 2, меми утворюють не тільки такі великомасштабні явища, як культура, узята в цілому — держава, мова й релігія, — з них складені явища більш дрібного масштабу: меми є структурними елементами вашого розуму, програмами вашого розумового «комп'ютера».

     Ще одне важливе поняття цієї книги — психічний вірус.

 Добре відомо, як віруси діють в області біології й у світі комп'ютерів. Тепер же ми побачимо, як вони «працюють» у свідомості й у культурі, у сфері меметики. У Главі 3 ми проведемо паралелі між різними сферами, у яких живуть віруси, щоб показати, що нам можуть принести психічні віруси в майбутньому.

     Третє основне поняття, яке відіграє немаловажну роль у новій парадигмі, це еволюція.

 Еволюція — одне з таких понять, які люди вживають не думаючи, розуміючи, що мають на увазі щось одне, хоча насправді вони говорять про різне. У Главі 4 ми обговоримо найбільш відомі сучасні теорії еволюції, а в Главі 5 покажемо, яке відношення вони мають до мемів.

     Четверта концепція, яка знадобиться нам для пояснення природи психічних вірусів, це нова наука еволюційної психології.

 У цій сфері пізнання розглядаються ті механізми й методики функціонування нашого розуму, які виникли для того, щоб допомогти людині вижити й відтворити себе. Окремі механізми придбали форму психічних «кнопок», — на них можна «натиснути» і в такий спосіб подолати захисні механізми нашої психіки. Я, назвав цей розділ книги «Кризою розуму», а не «Введенням», тому що це визначення «натискає на кнопки» сильніше, аніж інше. Воно залучає більше уваги, аніж інше, і більше людей прочитають текст. За цією ж причиною, я назвав книгу «Психічним вірусом», а не «Введенням у меметику».

      Еволюційна психологія піднімає багато гострих питань. У ній роз'яснюється ряд типових відмінностей між чоловіками й жінками, особливо в області сексуальної поведінки. Розділ 6 присвячена статевому аспекту еволюційної психології; у Главі 7 розглядається погляд еволюційної психології на боротьбу за виживання.

      Меметика виходить із цих чотирьох базових концепцій і на їхній основі створює нову парадигму, у рамках якої можна дати відповідь на низку питань про те, як відбувалася еволюція культури і яким чином вона триває в цей час. Людству пора дати відповідь на важливе питання, і цю необхідність підкреслює меметика.

      Чи дозволимо ми природному доборові управляти еволюційним процесом погано, забувши про своє щастя, почуття задоволення й духовності? Або ж ми самі станемо біля керма еволюції й задамо їй потрібний напрямок?

      Меметика дає нам ті знання й відкриває перед нами ті можливості, які дозволяють управляти власною еволюцією більшою мірою, аніж коли – небудь це відбувалося в історії людства. І тепер, коли перед нами відкрилися ці можливості, питання в тому, як ми їх використаємо.

 

                                    ЛЮДСТВО В НЕБЕЗПЕЦІ.

 

     Психічні віруси не передаються тим, що хтось поруч пчихнув, як передається грип. Вони не передаються статевим шляхом, як СНІД. Психічні віруси не матеріальні. Вони поширюються в процесі комунікації. У Главі 8 показано, як психічні віруси «програмують» нашу свідомість. За великим рахунком, психічні віруси — це та ціна, яку ми платимо за одну з найдорожчих для нас воль — свободу слова. Чим більше волі надається для комунікації того або іншого роду, тим більш сприятливим виявляється середовище для психічних вірусів.

      Деякі психічні віруси виникають спонтанно — про це ми розповімо в Главах 9 і 10. Інші психічні віруси створюються навмисно, і їм присвячена Глава 11. Однак у всіх психічних вірусів є одна загальна риса.

      Після того, як психічний вірус створений, він стає незалежним від свого творця й стрімко еволюціонує, щоб заразити якнайбільше людей.

      Психічні віруси — зовсім не якась віддалена загроза, як вибух Сонця або зіткнення Землі з кометою. Вони поруч із нами, отут і зараз — вони живуть із нами протягом усієї відомої історії. Психічні віруси постійно розвиваються, вони стають все досконаліші, і все глибше проникає їхнє зараження. Тепер інфекція попадає в нашу свідомість новими шляхами — через телебачення, поп-музику, нові методики продажів продуктів і послуг. Але вони не гидують і старими випробуваними шляхами: утвір, релігійні навчання й навіть спілкування з нашими друзями. Наші батьки, проти свого бажання, заражають нас цими вірусами в дитинстві. Якщо у вас є діти, те ви, безумовно, щодня передаєте їм «свої віруси».

      Читаєте газети? — Заражаєтеся психічними вірусами. Слухаєте радіо? — Інфікуєтеся психічними вірусами.

      Зустрічаєтеся із друзями й балакаєте з ними? — Схоплюєте вірус за вірусом. Якщо ваше життя не склалосяся, можна заставлятися: психічні віруси зіграли в цьому немаловажну роль. Проблеми в спілкуванні із близькими? Психічні віруси паралізували ваш мозок і заважають вам помітити те, що могло б дати вам щастя не на один день. Проблеми на роботі, не склалася кар'єра? — Психічні віруси покрили хмарами ваше майбутнє й усю вашу трудову кар'єру. Вони ведуть вас шляхом, який намітили вони самі — можете не сумніватися, ця «доріжка» до підвищення якості вашому життя не веде.

      В усьому світі раз у раз виникають нові релігійні секти — це результат дії все могутніших психічних вірусів. Ці секти заволодівають людськими розумами й змушують своїх членів поводитися досить незвичайно: іноді робити дивні ритуали, іноді — навіть масові самогубства. Якщо ви думаєте, що у вас імунітет, пам’ятайте: ніхто й ніколи не вступає в секту свідомо, щоб його одурачили. Це витівки злісних і підступних психічних вірусів. Засновник секти тільки запускає процес, потім психічні віруси починають жити власним життям.

      Робота ЗМІ й безперервний процес прямих виборів роблять уряд США й інших країн все більш уразливими перед впливом психічних вірусів. У наш час політик не може добитися успіху у виборців, якщо він не використовує ефективний образ, який «натискає на кнопки» виборців і в такий спосіб змушує їх віддати йому свої голоси. Політики говорять так: «Ми в глибокій кризі, і тільки я зможу впоратися із проблемами» або «Усі ці проблеми з'явилися завдяки тим, хто сьогодні при владі. Безумовно, будь-які зміни будуть краще, чим проведена сьогодні політика!». Перелічений до дріб'язків імідж політика — це свого роду боксерський «хук», який задіє найбільш складні й глибокі психічні віруси, якими заражене сучасне суспільство.

      Яким безалкогольним напоям ви віддаєте переваги? Найпопулярніші бренди коштують у два рази дорожче нерекламованих напоїв. Ця націнка — вартість телевізійної реклами, що розсіює спори навколо глибоко проникаючих у свідомість психічних вірусів. Ці віруси в буквальнім значенні слова опановують мозком людей, вони змушують їх підкочувати свій візок у супермаркеті до полиць із цими брендами. Рекламні агентства, яким вдається запрограмувати ваша свідомість таким чином, щоб ви повірили, начебто ви дійсно віддаєте переваги даному бренду, — це безсоромні й розважливі розповсюджувачі психічних вірусів.

     Неконтрольоване поширення психічних вірусів викликає особливу тривогу й у зв'язку з тим, що вони впливають на стан наших дітей. У містах народжуються й стрімко поширюються різноманітні психічні віруси, вражаючи всіх не перебираючи. Потім ми дивуємося, хто вселяє дітям стан безнадійності, звідки беруться матері-одиночки й ворогуючі між собою молодіжні угруповання. Схоже, що сьогодні багато молодих людей втратили власну систему цінностей — їх загальні устремління не можуть не викликати в нас крайньої стурбованості. У Главі 12 розповідається про те, яким чином можна «дезинфікувати» не тільки нашу свідомість, але й свідомість наших дітей.

                                           МОЯ ПРОГРАМА.

     Дозвольте мені із самого початку зізнатися в тому, що ціль написання цієї книги полягає в тому, щоб щось змінити в наших «людських» перспективах. Дещо в цій книзі допоможе читачам удосконалити своє життя. Мабуть, ви не очікували зустріти в науково-популярній книзі думки про способи розвитку власної особистості. Однак у рамках меметики досліджується розумова діяльність людини, і ширше — людське життя. Природно, що основи меметики можуть поліпшити якість життя багатьох людей.

     Насамперед, варто відзначити, я ніколи не написав би ані цю книгу, ані мою першу — Getting Past OK («Прийми своє минуле»), якби мені не вдалося свідомо здійснити «дезінфекцію» своєї власної свідомості від ряду мемів, засвоєних мною в дитинстві і юності, і не «перепрограмувати» себе новими. Які нові меми ви оберете для своєї « нової програми», якщо вам випаде такий шанс, вирішити можете тільки ви самі. Особисто я навіть не знав такого слова — «мем», коли починав цю роботу. Тепер же я волію програмувати свою свідомість тими мемами, які відповідають моїм життєвим цінностям, і я відмовляюся від тих мемів, які існують завдяки психічним вірусам. Можливо, вам підійде цей шлях, можливо — інший. Але ви фактично будете позбавлені права вибору, якщо не засвоїте основ меметики.

     Причина написання цієї книги полягає в тому, що мені дійсно подобається змінювати щось у наших перспективах. Така моя програма, якою я керувався при створенні «Психічного вірусу». Я вважаю, що знання основ меметики настільки важливе, що я повинен прикласти свої зусилля для того, щоб добитися їхньої більшої популярності. Для мене це не просто «інтелектуальна вправа». Мова йде про науку, але «Психічний вірус» — безумовно, не « науково-дослідна праця». Я написав цю книгу з одним наміром — сприяти поширенню нової парадигми меметики. Справа у тому, що мені це завдання представляється вкрай важливим.

     Свідоме поширення ідей, які представляються вам важливими, є одним з ефективних способів боротьби із психічними вірусами.

     Чи не замислювалися ви коли- небудь, чому сьогодні життя здається такий складним? Чому з кожною миттю життя стає все складніше, заплутаніше, напруженіше? Одна із причин — постійно зростаюча армія психічних вірусів, яка з кожною миттю заволодіває все більшою частиною вашої свідомості. Саме вона заважає вам добитися щастя. Її вплив на наступні покоління буде ще сильнішим.

     Чи не замислювалися ви коли- небудь, чому колосальний прогрес і технології зовсім не спрощують життя, а, навпаки, ускладнюють його?  Справа у тому, що щоразу, коли ваша свідомість зазнає впливу психічного вірусу, ви зазнаєте нового стресу й хвилювання.

     Люди кидаються до будь-яких коштів — до психотерапії й містицизму, — аби тільки небагато полегшити непідйомний тягар стресу. Лікарі вже не сумніваються: саме надмірний стрес стає нашим головним убивцею. Однак учені все ще сперечаються — що саме викликає в нас стрес і як боротися з цим. Як говорять медики, є два типи людей — тип А постійно підданий стресу, тип Б стресу не підданий. Алі ніякої чіткої уяви про те, що ж саме приводить тих або інших людей в одну із цих груп, у медиків немає. Навіть у людей типу Б іноді з'являються симптоми, що свідчать про наявність стресу. Нова наука — меметика — дає відповіді на багато питань, пов'язаних із проблемою стресу.

      Займаючи «біти» вашої свідомості, направляючи вас у невірну сторону, психічні віруси відволікають вас від найважливішого у вашому житті й викликають замішання, стрес і навіть розпач.

      Психічні віруси інфікують вашу свідомість, вони в такий спосіб програмують її. У результаті ви починаєте рухатися далеко не туди, куди збиралися. Оскільки це відбувається підсвідомо, ви зауважуєте, старіючи, тільки ті, що в житті все більше стресу, все менше радості, що ви спускаєте своє життя на гальмах і в ньому майже немає ніякого сенсу. Мотивація вчинків все частіше вислизає від свідомості. Тепер життя приносить набагато менше радості, аніж раніше. Я перелічив лише деякі наслідки психічних вірусів. І сховатися від цієї інфекції можна лише в тому випадку, якщо ви будете жити в повній ізоляції з моменту народження.

      Проте, ви можете почати «дезінфекцію» своєї свідомості самостійно. Я сподіваюся, що вашим першим кроком до знезаражування будуть ті знання, які ви почерпнете із цієї книги. Однак прийдеться прикласти небагато зусиль, щоб засвоїти нову парадигму.

                                 ПОЯВА НОВОЇ ПАРАДИГМИ.

Ученим завжди було важко добитися від широкої громадськості визнання своїх нових ідей. За своєю природою наука є «штучним відбором» ідей, і в цьому відборі вчені керуються ретельним аналізом їх корисності, а не відчуттями тих або інших людей. Тому нові наукові концепції нерідко бувають публіці не по душі й викликають цілком прогнозовану негативну реакцію. Коли в 1859 р. Чарльз Дарвін виклав свою концепцію природного добору, суспільна реакція була неоднозначною. Схоже, що до моменту прийняття й засвоєння широкою публікою будь-якої нової й революційної наукової парадигми вона повинна пройти кілька стадій розвитку.

    1. Поблажливого відношення/Маргіналізація.

    Спочатку нова теорія видасться чимсь приголомшуючим: дивною ідеєю, яка, однак, нічим не загрожує загальноприйнятому світогляду. Висловлюються думки, що нова концепція — лише один з варіантів уже існуючих теорій. Зараз, коли я пишу ці рядки, меметика тільки почала виходити із цієї стадії. Редактори The New York Times Magazine (номер від 22 січня 1995 р.) виступили з критикою з приводу все більш частого використання слова «мем» і спробували маргіналізувати саме поняття: «Скептично настроєний читач, можливо, задумається, що нового вносить поняття „мем“ у парадигму культурної еволюції. Що й говорити, нічого під Сонцем не буває нового». Коли ви прочитаєте цю книгу, ви довідаєтеся, що меметика не стільки доповнює відому парадигму культурної еволюції, скільки створює нову й більш сильну парадигму.

    2. Висміювання.

    Якщо нова ідея вперте чіпляється за життя, те поблажливого відношення до неї вже не досить. Парадигма осміюється, коли люди з посмішкою усвідомлюють, що вона суперечить тому, в істинності чого вони були переконані. Сучасники насміхалися над Дарвіном, який ніяк не міг зрозуміти, що для здійснення відбору необхідне втручання самого Всевишнього. Дарвін був глибоко уражений очевидною неможливістю передати широкій публіці нову парадигму. Подібне знущальне відношення час від часу можна бачити в тих місцях, де про неї дискутують, наприклад, в одній з конференцій в інтернеті — alt. memetics.

    3. Критицизм.

     Коли нову концепцію засвоює широка публіка, люди, що володіють протилежним світоглядом, а також ті, хто чимало витратив діяльності на засвоєння й поширення старої парадигми, знімають білі рукавички. Дарвінізм як і раніше перебуває під вигнутою критикою з боку послідовників креаціонізму, котрі вважають, що ця теорія суперечить відомій їм Істині. Можливо, «Психічний вірус» стані причиною серйозної критики щодо самої меметики. Не варто цього боятися, оскільки такий природній хід подій при зміні парадигми.

    4. Схвалення/Засвоєння парадигми.

    У залишковому підсумку нова парадигма захоплює достатню кількість людей, щоб суспільство могло прийняти її як психологічно, так і інтелектуально. Послідовники нової концепції тепер не почувають себе настільки ж самотніми й невизнаними, як Колумб серед людей, що вважали землю плоскою. Новий світ ухвалює нову парадигму, і суспільна думка переходити на її сторону. На цій стадії її починають вивчати в школах, а вчені готуються кинути світові новий виклик.

      Очевидно, наша свідомість недостатньо пристосована для того, щоб розуміти механіку своєї роботи. Спочатку, можливо, ви випробуєте замішання або тривогу, або читання раптово вас стомить. Можливо, щось викличе гнів. І хоча в даний момент це ствердження здасться вам абсурдним, але такого роду почуття й симптоми — усього тільки захисна реакція психічних вірусів вашої свідомості. Справа у тому, що розвиток психічних вірусів протікає таким чином, щоб згодом вони змогли «відстояти» ту частину вашої свідомості, у якій вони закріпилися. Будь-Яка спроба позбутися їх може послужити для вірусів «спусковим гачком».

    Якщо при читанні цієї книги ви випробуєте деякі з описаних реакцій, не переживайте: це пройде, якщо ви зможете із цими вірусами впоратися. І якщо ви витримаєте, те отримаєте в подарунок потужний інструмент, який дозволити вам змінити не тільки своє майбутнє, алі й, можливо, майбутнє всього Людства.

                                       

 

                                              Глава 1.

                                                 Меми.

                                                                                    Не буває «абсолютних» істин, усі істини 

                                                                                 наполовину складаються з неправди. Якщо

                                                                                 ж до них ставитися як до «абсолютних»

                                                                                 істин, все піде нанівець.

                                                                                                                   Алфред Норт Уайтхед

 

     Слово «мем» я вперше почув кілька років тому під час однієї із запеклих політичних дискусій, які ми вели з колегами в кафе компанії Microsoft. У ті роки під час обідньої перерви мені не часто доводило чути які-небудь незнайомі слова. Я самовпевнено вважав себе досить начитаним (і не варто забувати про три з половиною роки, проведених у Гарварді!), щоб знаті всі слова, які можуть бути вимовлені в кафетерії під час обідньої перерви.

     Я обідав із Чарльзом Саймоні й Грегом Казником, двома найбільше мною шанованими колегами з Microsoft. Можливість робити ланч із цими прекрасно створеними й блискучими людьми була далеко не з останніх причин, чому я працював на Microsoft. Саме Чарльз, до речі кажучи, сприяв моєму влаштуванню на роботу в цю фірму в 1981 р. і долею пізніше доручив мені написати першу версію програми Microsoft Word. ( Слід визнати, що це в мене непогане вийшло. Тепер я розумію, що за програмою Word стояли «гарні меми».)

     Ми говорили про політику й уряд, який як і раніше фінансує проекти, основне призначення яких — збільшення популярності окремих політиків. Чому, задавали ми питання, суспільство обирає неефективних і корумпованих політиків? Може, виборці попросту дурні? (В Microsoft діяв негласний «мем», згідно з яким однією з імовірних причин, за якою що­­- небудь робилося неналежним чином, є будь-чия дурість.) Чарльз, як звичайно, відповів енергійно, зі своїм угорським акцентом, не припиняючи уплітати «салат Цезар» ( без анчоусов, але із червоним перцем):

  — Гарні меми.

  — Будьте здорові, — сказавши я, ніби він пчихнув.

  — Ні, гарні меееми, — повторив Чарльз.

  — Гарні що? — перепитав я.

  — Мееми, мееееми! — знову повторив Чарльз.

  — Меми, — як луна, повторив Казник.

  — Ти глузуєш з нас! — додав Чарльз. — Ти що, ніколи не чув про меми?

  — Ти не знаєш, що таке меми? — знову відгукнувся Казник.

  — Меми? — замукав я з нерозумінням, оскільки це все, що я на той момент міг   

внести зі своєї сторони в дискусію. — Що таке меми?

  — Мем — це як П'ята симфонія Бетховена, — найшовся Чарльз.

Казник заперечив:

— Почекай, я із цим не згодний. Я сумніваюся, що П'ята симфонія Бетховена є мемом. Можливо, вона містить гарні меми, але сама симфонія — це не мем.

Чарльз зрушив брови, обмірковуючи це заперечення

— Добре, — сказавши він, — хо-ро-шо.

     Це його « хо-ро-шо» теж було мемом (якщо це дійсно мем), який він засвоїв ще на своїй роботі в дослідному центрі Xerox Palo Alto (PARC). Цим « хо-ро-шо» він у дійсності користувався для того, щоб його не перебивали в той момент, коли він обмірковує відповідь.

 

— Ну, добре, ти правий, — поступився він нарешті. — П'ята симфонія Бетховена мемом не є. Але її перша тема, це « та-та-там» — найсправжнісінький мем.

Казника ця відповідь не влаштувала

— А я думаю, що навіть « та-та-там» — це не мем. І якщо й мем, то далеко не в повному змісті цього слова. І взагалі це поганий приклад.

— А що може бути гарним прикладом? — від цікавості я вже переходив на лемент.

— Добре, — сказав Казник, — зараз я все поясню. Якщо ти постійно наспівуєш « та-та-там», те це буде прикладом гарного мема. Але Чарльз, імовірно, мав на увазі інше. Я отут уточню: факт наявності мільйонів копій П'ятої симфонії Бетховена на пластинках і компакт-дисках ще не робить її гарним мемом.

— Дозволю собі не погодитися, — запротестував Чарльз.

   Казник відповів йому:

«Уточнимо. Іншими словами, ти прагнеш сказати, що бібліотеки — це лише спосіб з одних книг створювати інші?

 — Я ще не встигнув засвоїти це формулювання, як Казник продовжив: — Розумієш, мені здається, це філософське питання — що саме меми роблять із людьми. Якщо ти зробиш цілу папку фотокопій[1]

якого- небудь документа, ті тільки цим ти не зробиш із нього гарний мем. Але якщо ти роздаси ці копії й люди їх запам'ятають і почнуть повторювати, це буде гарний мем».

    Поки свідомість Чарльза обробляла цю думку, він виголошував своє « хо-ро-шо» і всім своїм видом вселяв побожний трепет. Нарешті він погодився:

 — Порядок. Добре сказано.

 — Спасибі за увагу.

    Запанувала тиша, а я тим часом запанікував: мої колеги, мабуть, порахували бесіду закінченою,а я як і раніше не знав, що таке мем. Я зрозумів тільки, що він має щось загальне з інформацією, і навгад запитав:

 — Іншими словами, мем — це будь-яка інформація?

Чарльз і Казник відкрили роти одночасно. Казник заговоривши першим:

— Дозволиш? Мем — це те, шо копіюють. Мем — це основна одиниця імітації.

— Тобто мій позіх є мемом? — привів я перший приклад, прийшовший мені в голову.

— Мабуть, ні. Втім, не знаю, це невдалий приклад, — засміявся Казник.

— Ха-Ха, — загоготав Чарльз. — Ти попався на власну вудку.

— Зовсім ні, — захищався Казник. — Справа у тому, що позіх — це поведінкова практика, а меми, як я вважаю, це думки.

— Давай ще! — звернувся до мене Чарльз. — Ти поставив неправильно питання. Кого хвилює, чи є позіх мемом! Правильно було б запитати: які меми є найцікавішими.

 — Саме так, — підтакнув Казник.

— Ну, які меми цікаві? — запитав я настільки ж слухняно, як я дотримуюся інших інструкцій.

— Цікаве питання, — сказавши Чарльз.

У спробі відповісти на це питання я провів два наступні роки.

                                        МЕМИ Й МЕМЕТИКА.

 

     Мем — це секретний код людської поведінки, свого роду Розеттский камінь, за допомогою якого ми можемо розібратися в суті релігії, політики, психології й культурної еволюції. На жаль, цей же ключ відкриває ящик Пандори й дозволяє винайти нові витончені методики маніпулювання масовою свідомістю. Можливо, що незабаром ми будемо з розчуленням згадувати «старі добрі дні» і сьогоднішню нав'язливу рекламу по телебаченню, мову сучасних політиків і телевізійних євангелістів.

     Термін «мем» уперше був використаний в 1976 році оксфордским біологом Річардом Доукінсом у книзі «Егоїстичний ген» (Richard Dawkins, The Selfish Gene). Потім винахід Доукінса підхопили інші вчені, що займаються еволюційною біологією й психологією — наприклад, Генрі Плоткін (Henry Plotkin), а також такі видні когнітивісти, як Дуглас Хофстедтер (Douglas Hofstadter) і Денієл Деннетт (Daniel Dennett). Ці вчені спробували застосувати дану модель людської свідомості й думки в рамках існуючих біологічних, психологічних і філософських теорій.

 

      Поняття мема відіграє центральну роль у новій парадигмі соціокультурних наук. У рамках даної нової парадигми ми розглядаємо культурну еволюцію з погляду самого мема, а не з погляду індивідуума або суспільства.

      Чому ж ми вирчшили узятися за цю працю — подивитися на життя під цим новим, незвичним і незручним кутом? За тією ж причиною,за якою учені стародавності визнали, що Земля не плоска, а кругла, виходячи з тих же спонукань, які змусили астрономів відкинути гіпотезу, згідно з якою весь Всесвіт обертається навколо землі. Справа у тому, що ці нові теорії дозволяли краще пояснити світ. І коли нова модель світу знайдена, вона дозволяє дати відповідь на велику кількість питань. Подібного роду моделлю є теорія мема, або меметика.

      У рамках меметики досліджується принцип дії мемів: їх взаємодія, реплікація (самовідтворення) і еволюція.

      Меметика є соціокультурним аналогом генетики — науки, присвяченої розгляду схожих процесів у сфері біології.

 

                                         ВИЗНАЧЕННЯ МЕМЕТИКИ.

 

— Що ж це таке — мем? — запитаєте ви.

Відповісти на це питання не так-то просто. Якби ви поставили це запитання біологові, те його відповідь була б схожа на перше визначення мема, дане Доукінсом:

      Біологічне визначення мема (за Доукінсом): Мем — це основна одиниця передачі культурної інформації, тобто імітації.

      Згідно із цим визначенням, все, що входить в поняття «культура», складене з атомів — мемів, які перебувають у постійній конкуренції між собою. Поширення мемів здійснюється за допомогою передачі від свідомості однієї людини до іншої, — як гени при заплідненні яйцеклітини. І ті меми, які виграли цю конкуренцію — добилися успіху й скорили найбільшу кількість розумів, — утворюють собою ті практики й утвори, які ми називаємо сучасною культурою.

      Для біологів найцікавіші ті меми, які відносяться до поведінки. Доукінс приводить наступні приклади мемів: мелодії, ідеї, крилаті вислови, моди, способи виготовлення посуди й будівництва аркових конструкцій.

      Якщо дотримуватися даного визначення біологів, в одному сезоні жінки носять довгі спідниці, а на наступний рік з якого-небудь дива їх охоплює «мем коротких спідниць», і вони носять міні-спідниці. Пісні, які борються одні з одними за те, щоб потрапити в хіт-парад, є мемами, а іноді — цілим рядом мемів. Потім люди починають наспівувати, що легко запам'ятовуються мелодії й поширюють ці меми далі. Інженери проектують консольні мости, потім винаходиться висячий міст, і його мем стрімко поширюється й завойовує позиції для даного нового стандарту мостобудівництва.

      Біологічне визначення можна порахувати цілком достатнім, оскільки воно дозволяє нам звести культуру як ціле до ряду зручних в обігу компонентів, дати їм назви й провести спостереження за процесом впливу й розвитку. На жаль, це визначення не дає нам чіткої відповіді на важливе питання — чому одні меми поширюються, тоді як в інших цього не виходить. Тому залишимо на час це визначення й розглянемо інші.

 

                                ПСИХОЛОГІЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ.

 

     Якщо запитати в психолога, що таке мем, те він дасть трохи іншу відповідь, у якій будуть більшою мірою відбиті особливості діяльності людської свідомості, а не складові елементи поведінки. Психолог Генрі Плоткін визначає мем у такий спосіб:

     Психологічне визначення мема (за Плоткіним): Мем є одиницею культурної спадковості, аналогічною гену. Мем — це внутрішня репрезентація знання.

     У цьому визначенні підкреслюється аналогія з генами, хімічними за своєю природою ділянками молекули ДНК. Якщо ці «фактори» відмінності ДНК визначають такі зовнішні риси, як колір очей або волосся, групу крові й навіть те, кім ви виростете — людиною або Лабрадором, те меми визначають особливості вашої поведінки. Якщо вподібнити ваша свідомість комп'ютерові, меми будуть відповідати за ваше «програмне забезпечення», software, а гени — за «залізо», hardware: мозок і центральну нервову систему.

     Відповідно до цього визначення, меми живуть не в зовнішніх атрибутах культури, а в самій свідомості. І дійсно, адже саме у свідомості людини відбувається конкурентна боротьба між мемами. Відповідно до цього визначення, меми жінки, що носить міні-спідницю, можна розділити на три групи: перший мем — «треба бути в курсі, які зараз моди», другий мем — «на модних жінок більше звертають увагу», третій мем — «я прагну, щоб на мене звертали увагу». І якщо жінка одягає коротку спідницю, то це свідчить про наявність у її свідомості трьох перерахованих мемів. При наявності достатньої кількості жінок, зі свідомостю яких працюють ці меми, виникає ще один мем: «міні — це модно». І цей мем приводити до реального вкорочення спідниць.

     В мостобудуванні також діють свої меми, і це приводить до еволюції методів будівництва мостів. Свідомість архітектора «програмують» наступні меми: «саме висячий міст буде кращим розв'язком для даного типу роботи», «архітектор, що виконав свою роботу добре, отримує схвалення свого начальства», «важливо отримати схвалення начальства». Якщо у свідомості архітектора не буде діяти хоча б один із цих мемів, він не буде проектувати висячий міст. Тільки взаємодія трьох цих мемів спричинить зведення тієї або іншої конструкції. Безумовно, архітектор діє не поодинці — з ним трудяться багато інших людей: інженери, робітники, водії, і кожний з них діє у відповідності зі своїми власними мемами.

     Психологічне формулювання припускає, що меми відіграють ту ж роль у нашій поведінці, яку виконують гени в нашім тілі. Меми — це внутрішня репрезентація знання, їх існування приводить до певних наслідків у зовнішньому світі. Гени — сховані внутрішні одиниці інформації, закладеної в ембріоні, і її особливості мають свій «результат» — при участі навколишнього середовища з неї розвиваються плоть і покрив молодого організму. Меми також є схованою, внутрішньою репрезентацією знання, яке також при впливі середовища має певні вияви в зовнішній поведінці людини і її культурних артефактах — наприклад, спідницях і мостах. Якщо я де- небудь помічу міні-спідницю, то в моїй свідомості може виникнути мем: «міні — це модно». Слід пам'ятати, однак, що цей мем виник у моїй свідомості, що він не втілився в тілі Мэг Райан.

     Якщо ви у своєму житті зіштовхнулися із серйозними проблемами, психолог-меметик постарається визначити, які саме меми пацієнта привели до небажаних результатів. Після того, як ці мемы встановлені, їх можна скоригувати.[2]

     Такий підхід до мемів полегшує розуміння дії людської психіки. Проте він не дає відповіді на цілу низку питань, що ставляться до теорії еволюції людського знання. Основна увага в рамках цієї моделі приділяється людській свідомості, у ньому не розглядається людське знання як єдине ціле, як інформація, яка належить великій кількості людей. Люди одержують інші види інформації — наприклад, відомості про географію, природу Всесвіту або генетичних даних, закладених у ДНК шкірного організму. Це знання якось впливає на нашу поведінку й культуру, але як?

 

                               КОГНІТИВІСТИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ.

 

Давайте спробуємо повністю абстрагуватися від намальованої нами картини й розглянути поняття мема без врахування нас самих. Таке визначення ми можемо знайти в праці психолога-когнітивіста й філософа Денієла Деннетта.

      Когнітивістичне визначення мема (за Деннеттом): Мем — це такого роду комплексна ідея, яка формує себе у вигляді чогось певного, що й запам'ятовується. Мем поширюється за допомогою знарядь — фізичних проявів мема.

      Деннетт пояснює своє визначення в такий спосіб:

«Візок на колесах зі спицями служить не тільки для перевезення зерна або інших вантажів; цей візок „перевозить“ чудову ідею „візка на колесах зі спицями“ — з однієї свідомості в іншу».

      Завдяки цьому визначенню ми можемо подивитися на світ з погляду мема. Зверніть увагу на вираження «формує себе». Ми адже знаємо, що ідеї не можуть «формувати себе», як ложки не можуть «самі собою» танцювати на столі. Це визначення є науковою моделлю, і ми вже знаємо, як багато таких моделей можна вибудувати навколо одного тільки терміна — «мем». Вираження «формує себе» — це лише викрутас дослідника, за допомогою якого він спонукує своїх читачів глянути на світ з погляду мема. Якщо ви подивитеся на окремі меми, то ви зверните увагу, як багато цікавого відбувається навколо. У міру того, як ці меми поширюються, вони перетерплюють мутацію й гинуть.

     Якщо у свідомості якої-небудь людини діє мем «візка на колесах зі спицями», то вона може такий візок створити. Коли інша людина побачить цей візок, вона «заразиться» цим мемом і зробить інший візок. Цей процес може повторюватися нескінченне число раз. На відміну від визначення біологів, когнітивістське уявлення про меми поміщає їх у царство невидимого: меми формують «програмне забезпечення» нашої свідомості. У свідомості зароджуються ті форми, які згодом матеріалізуються у фізичному світі й передадуть свої спори іншим людям.

 

   

 Можна сказати, що когнітивістське визначення дає нам ліцензію приватного детектива. Тепер ми можемо озброїтися лупою й спостерігати за конкретними мемами: як зараження мемом впливає на поведінку людей; як люди поширюють цей мем; як один мем конкурує з іншими — наприклад, мем консольного моста — з мемом підвісних мостів. Завдяки цій формулі ми можемо зрозуміти, які особливості мема привели до того, що він «завоював» більше (або менше) число розумів у порівнянні з мемами-конкурентами.

      Якщо хто- небудь створить візок на колесах зі спицями або запише П'яту симфонію Бетховена, ці фізичні предмети, колеса й запис, стають «знаряддями» поширення мемів, які не прямим образом попадають у свідомість інших людей. На цьому малюнку мова йде про меми «коліс на спицях» і меми мелодії « та-та-там».

      У цьому визначенні, щоправда, є одна термінологічна заковика: мем, згідно когнітивістського формулювання, поширюється за допомогою «знарядь».

                               Але визначити ці «знаряддя» далеко не так просто, як у біології (там «знаряддями» поширення ДНК служать окремі організми). Передача мемів не завжди здійснюється так саме просто, як у розглянутих нами прикладах ( одна людина наспівує мелодію або штовхає візок на колесах зі спицями, а інші їх наслідують).

      Отже, якщо меми — це внутрішня програма людини, ми повинні звернутися до останніх досліджень психологів і довідатися, яким чином ми «програмуємося» — іншими словами, яким чином меми передаються в нашу свідомість. Адже після того, як програма потрапила в нашу свідомість, у комплексі наших поведінкових мотивів з'являються й ті, які сприяють непрямому поширенню мемів.

      І хоча в деяких випадках використання терміна «знаряддя» може прояснити картину, — наприклад, при описі людської поведінки або якого- небудь культурного артефакту, який інфікує людей своїми мемами, — набагато частіше мем стає причиною ряду дій, які вибудовуються, як картинки в коміксах. Лише в результаті дії однієї з побічних своїх функцій ці меми поширюються. Колеса вагонів, як телевізійна реклама, — це виключення серед знарядь поширення мемів; загальний принцип складніший.

 

                                    РОБОЧЕ ВИЗНАЧЕННЯ.

 

      Як і біологам, нам потрібно таке визначення мема, яке дозволило б нам зрозуміти процеси культурної еволюції. При цьому нам потрібно тримати в розумі психологічне формулювання, згідно з яким мем — це внутрішня репрезентація знання. І, відповідно до когнітивістської формули, ми повинні визначати меми як ідеї — як наше «програмне забезпечення», як певний усередині нас порядок наших власних дій, — які приводять до яких- небудь змін у зовнішньому світі. Результатом такого синтезу стане визначення, багато в чому подібне до формули Доукінса, представленої ним в 1982 р. у його книзі «Розширений фенотип» (The Extended Phenotype). Надалі я буду використовувати це визначення у своїй книзі.

      Визначення мема:

      Мем — одиниця інформації, яка втримується у свідомості. Мем впливає на події таким чином, щоб у свідомості інших людей виникла більша кількість його копій.

      Тепер, коли ми можемо скористатися цим визначенням, можна дати відповідь на ті питання, які я задавав своїм колегам в Microsoft — Чарльзу Саймоні й Грегу Казніку. Чи є позіхання мемом? Ні, позіхання — поведінкова практика; наскільки мені відомо, позіхання не є внутрішньою репрезентацією якої-небудь інформації. Незважаючи на те, що позіхати — «справа заразна» (позіхи «самореплікуються»), більшою мірою це нагадує не меми, а зіпсоване настроювання радіоприймача: побачиш, що хтось позіхає, і, можливо, позіхнеш і сам. Однак позіх не впливає на події таким чином, щоб у світі з'явилося якнайбільше копій цієї «інформації». Люди позіхають, коли бачать, що позіхають інші; однак внутрішній їхній стан не змінюється, і в результаті вони не будуть позіхати в майбутньому частіше, більш того — їх поведінка жодним чином від цього не зміниться.

     А як щодо « та-та-там» — знаменитого лейтмотиву П'ятої симфонії Бетховена? Оскільки він зберігається в моїй свідомості, у свідомості Чарльза й Казніка, цей мотив є мемом. Я тільки що інфікував вас його копією. Якщо ви почуєте в найближчі дні цю музику або хто- небудь у вашій присутності заговорити про П'яту симфонію Бетховена, то у вас мимоволі виникнуть асоціації з обговорюваною в цій книзі темою. І якщо ви раптово заговорите із друзями на цю тему («Треба ж! Я саме читав про цей мотив — „ та-та-там“ у книзі „Психічний вірус“. Ти знаєш, що „ та-та-там“ — це мем?»), то станете розповсюджувачем тих мемів цієї книги, якими ви вже заразилися.

 

                                                    МЕТАМЕМИ!

 

      У цій книзі представлені різні міркування про меми. Коли ви прочитаєте її й осмислите, у вашій свідомості виникнуть «мемы про меми» — метамеми! Якщо вам захочеться написати книгу про меми, або розповісти кому- небудь про меметику, або просто дати почитати свій екземпляр «Психічного вірусу» тому, хто цю книгу може зрозуміти, метамеми вашої свідомості будуть саморепліковані.

      Я прагнув би особливо звернути вашу увагу на наступний метамем: все, що втримується в цій книзі, як і застерігає винесене в епіграф виречення Уайтхеда, лише напівправда. Втім, це не виходить, що моя книга погана; я, як і Уайтхед, прагну сказати лише те, що це висловлення було б справедливо й у відношенні до будь-який іншої наукової книги. Я вважаю, що меметика — це наукова модель. Це один зі способів глянути на світ. Меметика дозволяє «глянути» на ідеї — меми — як на окремі організми, які борються за місце у вашій свідомості, а також за місце у свідомості інших людей. У випадку якщо ці поняття можуть заподіяти шкоду і є складовою частиною заразного психічного вірусу, розуміння цієї моделі може надати вам способи боротьби з інфекцією.

      Я зовсім не стверджую, що це істина. Я не стверджую, що це відбувається в дійсності. Я зовсім не наполягаю на тому, що це — єдиний або єдино вірний спосіб аналізу роботи нашої свідомості.

      Невропатолог міг би сказати нам, що насправді в той момент, коли яка- небудь ідея утворюється в нашій свідомості, відбувається цілий ряд складних електрохімічних змін у різних ділянках головного мозку. Можливо, невропатолог навіть указав би нам, у яких саме ділянках мозку відбуваються ці процеси, і підтвердив би свої слова даними, отриманими в експериментах, — пацієнти, у яких були уражені дані ділянки мозку, не могли «заразитися» якими- небудь мемами. Безумовно, це обґрунтована точка зору; але наша книга не про це. Наша книга присвячена меметиці.

      Психолог же, у свою чергу, указавши би на те, що ідеї, про які люди думають і говорять, засновані на незадоволених бажаннях, що борються один з одним інстинктах, перенесених психічних травмах і т.д.  Безумовно, ця точка зору теж обґрунтована, алі наша книга не про те — наша книга присвячена меметиці.

      В останні десятиліття фізика всі частіше стала входити в суперечність із філософією. Наша уява про квантову фізику — фізику часток, розмір яких менш атома, — змушує нас усвідомити, що відокремлювати реальність від того, хто фіксує цю реальність, неможливо. Колися уважалося незаперечним, що матерія складається з атомів. Потім світ був приголомшений новиною: виявляється, самі по собі атоми складаються із протонів, нейтронів і електронів. Звичайно, не міг не спантеличити той факт, що усередині атомів більше порожнечі, аніж матерії; однак усі ці протони й нейтрони тепер з'являлися складеними одиницями матерії — більш міцними, аніж камінь.

 

     Тепер наука пішла ще далі — відомо, із чого складені протони й нейтрони. У фізиків є рівняння, у яких описується поведінка компонентів цих складених часток атома. Основна заковика, однак, полягає в тому, що ці частки поводяться далеко не так, як звичайна матерія. Не нагадує їхня поведінка й енергію. І вже зовсім дивним робить положення знаменитий принцип невизначеності Вернера Гейзенберга, згідно з яким квантова енергія не може бути досліджена без внесення в неї змін. Це звучить так, ніби в реальності, у данім місці й часі, кванти не існували — доки ми не почали спробу їх виміряти.

     Про що ж це говорить? Насамперед, про «меметичну природу» усього, що ми називаємо реальністю. Усі визначення, які даються предметам, є мемами, а не Істиною. Поняття атома — мем, винайдений у Прадавній Греції. Уявлення про складові частини атома й ті складні формули квантової фізики, якими вони описуються, насправді є більш свіжим набором мемів.

     Якщо ваша модель реальності, як у Прадавній Греції, припускає наявність чотирьох основних стихій — землі, повітря, вогню й води, — то ви, можливо, спробуєте перетворити свинець у золото й витратите на це багато часу. Якщо ж, згідно з вашою моделлю реальності, існує кілька десятків елементів, утворених незмінними й неподільними атомами, ви займетеся чим- небудь іншим. А якщо у вашій моделі реальності припустимий розподіл ядер, то досить імовірно, що ви спробуєте визволити атомну енергію й створити ядерну бомбу. Отже, наш спосіб опису дійсності, — згідно з яким меми визначають наше відношення до тих або інших мов, — має велике значення в житті.

     Бачимо що метамеми, про які піде мова в даній книзі, мають достатньо важливе значення. Безумовно, ви зможете обійтися в житті й без цієї інформації, — греки, наприклад, прекрасно жили без таблиці хімічних елементів. Проте, завдяки знанням про окремі елементи, ми отримали практично все — від сталі до мікропроцесорів. Так і вивчення меметики може відкрити перед нами нові можливості й допомогти розв'язати багато проблем, що здавалися до цього моменту нерозв'язними: покласти кінець голоду у світі, порушенню прав людини, надати кожній дитині можливість вчитися й реалізувати себе.

      Схоже, що соціальні проблеми — ці стійкі, заразні виразки нашої культури — не збираються дати нам спокій. Всі вважають їх украй небажаними, але вони як і раніше передаються й поширюються. У рамках меметики перераховані проблеми розглядаються як психічні віруси, і ця наука — можливо, уперше в історії — надає суспільству досить потужний інструмент для того, щоб упоратися з ними.

 

                            «ГАРНІ МЕМИ» І ПСИХІЧНІ ВІРУСИ.

 

     Коли Чарльз Саймоні вжив це коротке визначення — «гарні меми», — щоб охарактеризувати ту ситуацію, при якій ми як і раніше обираємо неефективних політиків, він зовсім не прагнув назвати неефективність гарною ідеєю. Він прагнув сказати, що у свідомості людей функціонують меми, які впливають на їхнє рішення голосувати за тих або інших кандидатів, по тій або іншій причині, і що ці меми споконвічно були «гарними».

     Коли в цій книзі використовується вираження «гарний» або «ефективний мем», мається на увазі ідея або вірування, які успішно поширюються серед населення. При цьому така ідея не обов'язково повинна бути «справді гарною».

     Деякі меми поширюються безпосередньо — від свідомості до свідомості. Лемент «Пожежа!» у переповненому театрі сприяє блискавичній передачі мема з однієї свідомості в іншу. Поширення інших мемов здійснюється більш опосередкованим шляхом. Припустимо, яка- небудь жінка згадує своє важке дитинство, залізну дисципліну й, не бажаючи повторення цього досвіду для своєї дочки, надає їй повну волю (мем протилежної стратегії виховання дітей). У результаті онученятко, пам’ятаючи про свій негативний досвід, який воно одержало разом з повною волею, знову ухвалює на озброєння стиль залізної дисципліни, який практикувала його бабуся. Таким чином, мем «виховання дітей у залізній дисципліні» передається не прямимо чином.[3]

    Меми можуть поширюватися очевидними способами, як у розглянутих вище прикладах, а також за допомогою комплексного причинно-наслідкового зв'язку, іноді випадково й хаотично. Однак часом із цього хаосу повстають стійкі причинно-наслідкові відносини: у світі щось відбувається, це «щось» інфікує людей певними мемами, які в залишковому підсумку змушують своїх носіїв поводитися таким чином, щоб сприяти їхній реплікації й/або поширенню. Це «щось» і є психічний вірус.

      Психічний вірус — явище, яке може інфікувати людей мемами. У свою чергу меми впливають на поведінку заражених людей з метою продовження своєму життя й поширення вірусу.

      Нацистські ідеали отримали стрімке поширення в гітлерівській Німеччині зовсім не тому, що в них хоча б частково втримувалося «позитивне посилання». Справа у тому, що нацисти визволили потужний психічний вірус, який міг украй успішно вражати людей. У дійсності ж нацизм є класичний приклад патологічного психічного вірусу — епідемічної мислеінфекції. Заражені її мемами, люди робили дивовижні звірства.

      Слово «явище» має досить загальний характер; проте я обіцяю читачам, що надалі поясню детально — якого роду меми і якого роду психічні віруси можуть успішно поширюватися. У даний момент відзначимо важливу деталь:, що успішно поширюються меми зовсім не обов'язково приводять до підвищення якості життя людей, — більше того, нерідко вони завдають шкоди. І ті меми, якими інфікують вас психічні віруси з метою продовження свого існування, іноді можуть відволікати вас від більш серйозних завдань, іноді можуть привести ваше життя до справжньої катастрофи.

      Меметика, як і будь-яка інша наука, являє собою набір таких мемов, які дозволяють нам розібратися в певних аспектах цього світу й надають здатність здійснювати контроль над ними. Зверніть увагу, що я не говорю: «Меметика — це схований принцип дії Всесвіту» або — «Саме меметика є Істиною, що розкриває принципи функціонування людської свідомості». Меметика — це не Істина, це лише модель, як і будь-яка інша наука, як і будь-який інший мем. Якщо ви повірите в те, що ті або інші меми є Істиною, ви вже не зможете визначати й вишукувати ті меми, які програмують вашу свідомість. Ви станете більш уразливими перед психічними вірусами і їх інфекціями.

     Найцікавіше  в мемах не те, що одні з них «правда», а інші — «неправда». Найцікавіше в мемах те, що саме вони є тими структурними елементами, з яких складається наша свідомість.

     Меметика дозволяє нам розібратися в одному з досить цікавих питань цього світу: чому ми думаємо й діємо саме так, а не інакше? Основна позначка цієї книги укладається в тому, щоб навчити вас (інфікувати вашу свідомість) мемами, сукупність яких називається меметикою. Отримані вами відомості ви зможете використовувати, як вам буде завгодно: ви зможете наростити «мускули» свого інтелекту, а можливо — стати першовідкривачем нового Золотого Століття людства. Спочатку розглянемо, як меми формують нашу свідомість і визначають нашу поведінку.

 

                                                                                     Глава 2

                         Свідомість і поведінка.

 

                                                                     Будь-Який здобуток людини — книга, симфонія,  

                                                                    картина, архітектурний пам'ятник або що- небудь

                                                                    інше — завжди є її портретом.

                                                                                                                              Семюел Батлер.

 

      Меми поширюються, впливаючи на свідомість людей, а, отже — на людську поведінку. Завдання мема — у залишковому підсумку інфікувати кого- небудь ще. Якщо у вашій свідомості діє який- небудь мем, то можна не сумніватися, що він впливає на вашу поведінку — суттєво або несуттєво.

      У цій книзі всі поведінкові установки людину розглядаються як комбінації вроджених «інструкцій», закладених у ДНК, і психічних програм, придбаних вашою свідомістю в міру розвитку, — іншими словами, як комбінація генів і мемів. Деякі вважають, що слід брати до уваги третій фактор: душу, дух, якесь «я! я! я!», який вимагає визнати той факт, що в ньому закладене щось більше, ніж у машині. Визначити цей «фактор „я“» можна залежно від вірувань людини: деякі вважають, що це — передана надБожественна іскра, інші зводять цей фактор до якоїсь біологічної ознаки, особливої форми руки або високого IQ: до якоїсь комбінації генів і мемів. На щастя, у нас немає необхідності вирішувати філософське питання в даному місці, оскільки будь-яке вірування в залишковому підсумку може послужити предметом дослідження меметичної науки.

 

                                ІНСТИНКТИ Й ПРОГРАМУВАННЯ.

 

     Як діти природи, усі люди мають уроджені потреби, які відповідають за наше виживання й відтворення. До них слід віднести статевий інстинкт, потребу дихати, їсти, спати і т.д.  Учені дали різні назви різним галузям цих «потреб», але в даній книзі ми об'єднаємо їх під загальною назвою «інстинкти».

     Не на щастя, інстинкти ,що підтримують наше життя, розвинулися дуже давно, і вони недостатньо пристосовані до розумів того світу, у якому ми живемо сьогодні.

     У цей час ці доісторичні інстинкти змушують оленів застигати перед фарами автомобіля, що рухається, — і аналогічні процеси відбуваються й з людьми. На щастя, на відміну від оленів ми маємо свідомість, яка дозволяє нам стати проти нашого інстинкту й задати собі «вірний напрямок» — на Щастя. У декількох наступних главах буде розказано, як погано ми пристосовані до сучасних розумів. Але слід пам'ятати: інстинкти — це тільки інстинкти, а вроджені потреби — це тільки вроджені потреби. Якщо ви знаєте, що ці інстинкти являють собою, ви зможете свідомо статі проти них, — якщо, звичайно, ви поставите перед собою таку мету.

     У Главах 6 і 7 розповідається про науку, що вивчає еволюцію інстинктів — еволюційну психологію. Розуміння людських інстинктів надте важливе, тому що вони визначають еволюцію мемів. Відтворення й поширення тих мемів, які відповідають інстинктам людини, відбувається набагато швидше, чим у тих мемів, які інстинктам суперечать.

     Усі наші дії, які не визначаються інстинктами, є результатом програмування. «Програмують» же нас меми. Коли ви відправляєтеся вчитися в коледж, ви робите це з метою одержання результату, — іншими словами, з метою «програмування» своєї психіки тими мемами, які будуть сприяти вашому життєвому успіху. Перебування в коледжі збагатило вас тими думками й поведінковими установками, яких ви не мали б, якби ви підкорялися винятково інстинктам.

     Більшість мемов, що входять до складу « людської програми», здобуваються людьми несвідомо; вони тільки інфікують вас, щоб підкорити собі ваше подальше життя. У число подібних програм слід включити:

       Релігійне (атеїстичне) виховання.

       Шаблони взаємин з іншими людьми, викликані нам нашими батьками.

       Переглянуті нами телепрограми й рекламні ролики.

      У Главі 8 ми докладніше зупинимося на тому, яким чином у нас «завантажують нові програми» — яким чином здійснюється програмування нашої свідомості, особливо небажане. Але спочатку ми розглянемо природу самого по собі програмування. Розглянемо природу самих по собі мемів.

      На які види можна розділити меми? Я розділяю меми на три категорії.

     Перша — відмінності, свого роду скальпель для розшаровування реальності.

     Друга — стратегії, вірування й забобони щодо причин тих або інших явищ.

     Третя група — асоціації, до якої можна віднести наше відношення до тих або інших подій у нашому житті.

      Кожна група мемів «програмує» вас по-своєму. У Главі 5, у якій ми розповімо про походження різних мемів, буде пояснено, з якої причини меми в цій книзі розділені на три групи, а не на чотири, і т.д.  Випливає, однак, пам'ятати, що ця класифікація проводитися для зручності й зовсім не претендує на остаточну істинність.

 

                                           МЕМИ-ВІДМІННОСТІ.

 

У світі є багато цікавого. Проте все, що ми можемо сказати, є лише поняттям, концептом. Ці меми — поняття й концепти — винайдені самими людьми. Наприклад, Сполучені Штати — це Штати, тому що нами було винайдено 50 різних понять — мемів, на які розділена ця територія. У дійсності штату Алабама не існує, так тільки говоритися, тому що ми були «запрограмовані» мемом Алабами. Якби в нас не було мема Алабами, для нас ця земля була б звичайним брудом.

Подібним чином і вся Земля — лише придуманий людьми мем, за допомогою якого можна «розрізняти» границі простору, у якому ми живемо, щоб відрізняти його від інших частин Всесвіту. Тоді як сам простір, з погляду Всесвіту, однородний. Ви, звичайно, можете заперечити мені: «Але в Землі адже дійсно є границі! Це ті місця, у яких закінчується ґрунт і починається Атмосфера; або, інакше, ті місця, де закінчується Атмосфера й починається Космічний простір». Ви  справді так думаєте? Справа у тому, що й ґрунт, і Атмосфера, і Космічний простір — все це тільки меми. Якщо ви думаєте, що ґрунт — це дійсно ґрунт, а не мем, винайдений нами для зручності, то так ви із цією Землею й залишитеся: ви не замітите ані її елементів, ані кристалів у ній, ані субатомних часток. Ви зможете «вийти за межі» цієї Землі й говорити про її елементи тільки в тому випадку, якщо ви допустите можливість існування інших мемів. Пам’ятайте, що якщо розглянути землю під електронним мікроскопом, то виявиться, що вона складається з порожнечі.

      А що ви скажете про те, що й ви самі — це лише мем відмінності, які винайдений для зручності, щоб можна було говорити про ту частину Всесвіту, що випробовує біль, якщо її вдарити молотком. Для Всесвіту не існує ані вас, ані роду людського, ані жирафів, ані Сонячної системи, ані галактик. Усі ці позначення — тільки придумані людьми відмінності й розмежування: меми.

      Відзначимо також наступний момент: все сказане мною щодо відмінності між об'єктивною реальністю й поняттями є ще одним концептом. Це також мем. Я звертаю вашу увагу на цю «відмінність», тому що її дуже корисно використовувати в розмові про меметику.

      Відмінності — один з видів мемів. З їхньою допомогою ми можемо «порізати» світ на шматочки категорій, видавши кожній свій ярлик.

      Завдяки проведенню таких відмінностей, мі отримуємо можливість оперувати окремими предметами, але одночасно втрачаємо з поля зору інші. Тому дуже корисно пам'ятати про те, що меми-відмінності є частиною вашого «програмного забезпечення» і всі відмінності, про які мі пам'ятаємо, створені людиною, і реальністю не є.

      Відмінності, як я вже говорив, — це такі меми, які беруть участь в створенні вашого «програмного забезпечення». У Франції людина, навчена французької мови (запрограмована мемами французької мови), буде поводитися відмінним образом від того, хто цієї мови не знає, — її свідомість буде розрізняти зміст у тих звуках, які іншим здадуться шумом. Людина, «запрограмована» робити відмінність між кока-колою й іншими «небрендовими» напоями, буде купувати саме кока-колу, а не що- небудь інше. Свідомість такої людини розпізнає знайому червону банку з білим написом. А поличка в супермаркеті, на якій будуть стояти інші напої, не буде відзначена у свідомості, тому що для них немає відповідних мемів-роздільностей.

      Між іншим, у компанії Coca-Cola прекрасно про це знають, тому назва їх бренда на фірмових машинах час від часу стає крупнішою. Сьогодні всю зовнішню поверхню вантажівок цієї компанії, висота яких перевищує два метри, займає величезний яскравий червоно-білий товарний знак.

      Рекламні агентства, політики й багато інших, кому потрібні ваші гроші або ваша підтримка, украй зацікавлені в тому, щоб запрограмувати вашу свідомість «своїми» мемами-відмінностями, нав'язати своє розуміння «відмінностей», через призму яких ви дивитеся на світ, щоб скористатися цією ситуацією у своїх інтересах.Чому ви віддаєте перевагу на сніданок: шматку шоколадного торта або «здобі із шоколадними скибочками»? Варто назвати круглий жирний шоколадний торт «здобою», щоб скористатися тими «відмінностями», які відповідають вашим уявленням про ранкову їжу — продажі негайно зростуть! У кафе недалеко від мого будинку недавно з'явилися шоколадні тістечка з горіхами, зроблені « під булочку». Звичайно, на сніданок не їдять ласощів, але булочки — це інша справа…

 

                                           МЕМИ-СТРАТЕГІЇ.

 

      Стратегії — ще одна група мемів: гнучкі правила практичної поведінки, які вчать вас, що можна зробити в певній ситуації для одержання бажаного результату. Наприклад, за кермом вашу поведінку визначає відразу трохи мемів-відмінностей, які мають безпосередній зв'язок із правилами водіння: світлофори, обмеження швидкості, розділові лінії і т.д.  Однак крім того ваша поведінка за кермом визначається рядом мемів-стратегій

    Якщо за перехрестям ви прагнете повернути праворуч, а на світлофорі горить червоне світло, то спочатку ви зупинитеся, а потім зробите поворот.

    На перехресті ви чекаєте, коли роз'їдуться автомобілі, що були  там до вас, і тільки тоді рушаєте самі.

    На кільцевій розв'язці ви рухаєтеся проти годинникової стрілки.

    Ви знижуєте швидкість, якщо попереду  бачите дорожній патруль.

 

       За допомогою перерахованих мемів-стратегій ми уникаємо дорожніх інцидентів, доїжджаємо до пункту призначення й не платимо штрафи поліції. Не складно переконатися, що стратегії щодня «спрацьовують» на рівні нашої підсвідомості. Ми нерідко бачимо таку картину: автомобіль не перевищує встановленої швидкості, однак його водій, угледівши поліцію, натискає на гальмо. Правила кільцевого руху в деяких закордонних країнах особливо важко даються нашим співвітчизникам з тієї причини, що вони «порушують» відразу кілька стратегій водіння, засвоєних ними до того. Якщо ви коли- небудь побачите, як на вузьке перехрестя під'їжджають чотири автомобілі одночасно, те ви отримаєте уявлення про те, як непередбачуваною стає поведінка людини, коли зненацька виявляється, що роками напрацьовані меми-стратегії більше застосовувати не можна.

       Оскільки майбутнє передбачити не можна, меми-стратегії складно назвати Вічними Істинами щодо того, як поводитися в цьому світі. Більш вірним було б сказати, що всі меми-стратегії лише приблизно вказують способи нашої поведінки в цьому світі, ціль цих мемів — добитися певних результатів.

      Стратегія — це тільки наше уявлення причин, що й випливає із їх наслідків. Якщо ви «запрограмовані» певним мемом-стратегією, те ви підсвідомо будете намагатися поводитися відповідним чином, щоб добитися шуканих результатів. Ваша поведінка може стояти біля джерела ряду подій, завдяки яким даний мем-стратегія буде перенесений у свідомість інших людей.

       В міру того як змінюється світ, як змінюєтеся й ростете ви самі, змінюються й звичні причинно-наслідкові зв'язки.

     Так, зокрема, більшу частину поведінкових стратегій, що ставляться до взаємин з іншими людьми, ми засвоюємо до п'ятирічного віку. У зрілому віці ці стратегії, як правило, уже не будуть найбільш ефективними.

     Так, наприклад, дворічні діти іноді «програмують» свою свідомість мемом-стратегією, за правилами якої необхідно дутися й капризувати. Діти засвоюють цю стратегію іноді завдяки поганим прикладам — від інших однолітків, іноді — методом проб і помилок, оскільки вони знають, що їх погана поведінка принесе їм більше уваги й любові з боку батьків. Тим або іншим способом, цей мем-стратегія стає частиною його психічної « програмної бази», і наш герой чекає зручного випадку, щоб застосувати його й добитися очікуваного результату. Мати говорить по телефону? Спробуємо покричати. Розмова кінчена, мати приділяє дитині увагу. Інші жінки краще реагують на вибухи гніву, лестощі, посмішки дитини, і свідомість їх дітей «програмується» мемом-стратегією, що відповідають для даного « навколишнього середовища». Поведінка батьків визначає більшу частину базових «програм» їх дітей.

     Через тридцять років цьому хлопчикові буде 32 роки. Припустимо, що на роботі він стикнеться з деякими труднощами — йому буде здаватися, що його недооцінюють. Швидше за все, він у цей момент як і раніше буде «запрограмований» мемом-стратегією, якого він засвоїв у два роки. Проте в рамках цього нового сценарію програма його поведінки — дутися й капризувати — навряд чи принесе настільки ж гарні результати, як у два роки. Основна складність буде полягати в тому, що цей 32-літній чоловік навіть не усвідомлює, що як і раніше діє за правилами своєї старої стратегії. А тим часом в розпорядженні в дорослих людей є куди могутніші інструменти й знаряддя впливу на своє оточення, аніж у дворічних дітей. І основна наша проблема укладається в тому, що наші голови переповнені старими мемами-стратегіями, що в наших офісних центрах занадто багато таких, що дуються, капризуючих спалахами, що піддаються, гніву, що лестять і всміхнених дорослих людей, які підсвідомо (і безуспішно) намагаються задовольнити в такий спосіб ті або інші свої потреби.

     Нерідко люди навіть не підозрюють про те, що їх свідомість «запрограмована» тим або іншим мемом-стратегією. Тим більше дуже складно здогадатися, що не всі з наших мемів-стратегій досить ефективні. Алі якщо ми зрозуміємо, якими саме мемами-стратегіями «запрограмована» наша свідомість, ми зможемо свідомо обирати стратегії, якими ми будемо впливати, і використовувати свої розумові здібності в повний захід.

 

                                                МЕМИ-АСОЦІАЦІЇ.

 

     До третьої групи мемів відносяться асоціації. Асоціації зв'язують два й більш мемів у вашій свідомості один з одним. Наприклад, запах креозоту (сам запах креозоту відомий мені тільки тому, що я втомлений мемом-відмінністю креозоту) асоціюється в моїй свідомості з узбережжям на околицях Бостона — у часи мого дитинства туди брав мене із собою час від часу мій батько. Мені подобається цей запах. Він нагадує мені щасливі роки. Якби рекламщикам було відомо, що цей запах подобається мені й іншим людям, то вони скористалися б цим і незабаром ми довідалися б про появу реклами, що пахне креозотом, центрів сімейного відпочинку.

     Іншими словами, у мене особливе відношення до креозоту. Крім того, у мене є особливе відношення до моєї роботи, до людей, з якими я зустрічався в житті, до телебачення, до мемів — у мене «особливе відношення» практично до всього на світі. Ці відносини є мемами, які відповідають за асоціативний зв'язок між іншими мемами — варто в моїй свідомості з'явитися одному мему, і негайно слідом за ним виникає інший.

      Фахівці рекламної справи не чекають моменту, коли ми сформуємо свої власні меми-асоціації.Вони йдуть на крок попереду й програмують нашу свідомість своїми власними асоціаціями — як правило, для цієї мети використовується телебачення.

    Бейсбол / хот-дог / яблучний пиріг / Chevrolet.

    Сексуальні хлопці / Coca-Cola без цукру

    Сексуальні жінки / пиво

    Сексуальні жінки / комп'ютери / автомобілі / садові інструменти / приводний пас вентилятора…

       Меми-асоціації, якими запрограмована ваша свідомість, серйозно впливають на вашу поведінку. Це підтвердив знаменитий експеримент фізіолога Івана Павлова. Павлов дзвонив у дзвіночок щоразу перед годівлею свого собаки. Скоро у свідомості собаки виробився мем-асоціація: дзвіночок — їжа. Коли програмування було завершене, у собаки починалася слинотеча від одного звуку дзвіночка. Рекламщикам дуже хотілося б, щоб побачивши їх продукти у вас текли слинки — у прямому або переносному значенні.

      Безумовно, можна багато сперечатися й намагатися відповісти на цікаве запитання: чи всі подібні асоціації — або стратегії, як у попередній главі, — є мемами, або ж багато хто з нихх — це всього тільки добре відомі нам поведінкові установки, про які нам відомо практично все і які можна пояснити, не прибігаючи до такої нової чудової теорії, як меметика. Так чи інакше, наш світ дуже непростий. Якщо ваша свідомість запрограмована тієї або іншою асоціацією, у результаті чого ваша поведінка змінюється, має сенс розглядати цей «програмний елемент» у якості потенційного мема, щоб спробувати з'ясувати — чи не сприяє зміна вашої поведінки створенню «нових асоціативних копій» у свідомості інших людей. Якщо, наприклад, на бейсбольному матчі ви запитаєте кого- небудь: «А ви знаєте, який класний „шевроле“ у Кена Гріффі-Молодшого?», то ви здійсните передачу свого мема-асоціації іншій людині.

      За допомогою асоціацій здійснюється зв'язок мемів один з одним. Якщо ваша свідомість «запрограмоване» мемом-асоціацією, увага до одного об'єкту негайно викликає іншу думку або почуття. У результаті ваша поведінка змінюється, що в залишковому підсумку приводити до передачі мема іншій людині.

      Меми-асоціації — це щось невловиме, і підступне використання їх іншими людьми іноді вислизає від уваги того, хто носить їх у своїй свідомості. Секти «програмують» своїх членів такими мемами-асоціаціями, які зв'язують навчання секти з гарними почуттями. Досить нетривалого часу, щоб учасники культу повірили, нібито якість їх життя, і навіть саме виживання, залежить від їхньої присутності в даній секті, — більше того, вони повинні бути вдячні секті за те, що вона дозволяє їм жити. У Главі 8 ми побачимо, що свідомість навіть тих людей, які не входять у тоталітарні секти, може бути «запрограмована» подібними установками (можливо, не настільки ж сильними) відносно компанії, на яку ми працюємо, капіталістичного ладу, демократії, нашої родини, релігії, дружини або чоловіка.

 

                              НАСЛІДКИ ПРОГРАМУВАННЯ.

 

    Будь-який фахівець із авторського права скаже вам, що ідею або думку неможливо вважати власністю. Ваші авторські права можуть поширюватися на вираження ідеї, художнє або яке- небудь інше: ви можете мати право на картину, роман, вірш або симфонію, які були б вираженням тієї або іншої ідеї, але не авторськими правами на ідею. У дійсності ж ми знаємо, що дійсна зворотна ситуація: не люди володіють ідеями, а ідеї — людьми. І ці ідеї складаються з мемів.

    Меми не тільки можуть управляти вашим життям, вони ним реально управляють, і в набагато більшому ступені, аніж ви вважаєте.

    Яким чином ви можете стати власністю мема? Найпростіше потрапити в цю кабалу завдяки законам і звичаям суспільства, у якому ви живете. Наприклад, сто років тому роль чоловіка й жінки в суспільстві визначалася мемами, які сьогодні здалися б досить дивними, іноді образливими й навіть смішними: «місце жінки — в будинку», « за спиною кожної великої людини стоїть його дружина», «жінка повинна поводитися скромно» і т.д.  Ці меми обмежували можливості як жінок, так і чоловіків.

     Ситуація змінилася тільки тоді, коли жменька ентузіастів рішуче відмовилася від старих мемів і спробувала витиснути їх зі свідомості інших людей. На зміну старим мемам прийшли нові: «рівність можливостей для чоловіків і жінок», «жінка може стати тим, ким захоче», «жінка легко проживе без чоловіка» і т.д.  Старі сексистські мемы жорстко обмежували можливості жінок у житті тільки з тієї причини, що свідомість більшості людей була «запрограмована» ними.

     Чинні законі — це інший приклад того, як меми можуть управляти людьми. Деякі наважаться виступити проти законів, що карають такі тяжкі злочини, як убивство, наприклад. Інші ж закони, однак, багатьом представляються сваволею влади й проте здатні впливати на життя людей. Так, наприклад, у колишньому Радянському Союзі заборонялися будь-які виступи проти уряду, а будь-яка комерційна діяльність була оголошена поза законом. У Сполучених Штатах людей відправляють у в'язницю за вирощування маріхуани й продажів акцій особам і установам, що торгують конфіденційною інформацією, оскільки це порушує правила фондової біржі.

      Ціна, яку ми платимо за цивілізацію, — це компроміс. Без загальної згоди щодо мільйонів питань, більш-менш важливих, неймовірно складне суспільство, яке нам удалося побудувати, було б швидко зруйноване.

     Уявіть собі, у що перетворилося б наше життя, якби більша частина суспільства не виробила б згоди щодо таких мемів, як власність на майно, дотримання контрактів, колірні позначення світлофорів, а також правила зберігання грошей на банківських рахунках.

     Розглянемо такий простий мем-відмінність, як гроші. Подумайте, що відбулося б у тому випадку, якби одного чудового дня ми переглянули б свої погляди на те, з якою метою використовуються гроші і яка їхня вартість, і у своїх гаманцях виявили б не «доларові купюри», а пачки брудних зелених папірців? Втім, щось подібне в історії вже траплялося — це відбулося після Другої світової війни в країнах Східної Європи. Провиною всьому була гіперінфляція.

      Всепроникаючих соціальних мемів занадто багато навіть для того, щоб їх можна було просто перелічити. І все-таки кожний з них впливає на наше життя. Далеко не всі з них мають настільки ж відштовхуюче - притягуючий аромат, як дискусії щодо статевої проблематики. Проте ми повинні розуміти, усі вони штучні й створені самою людиною, що в переважній більшості випадків ці меми зовсім не являють собою настільки ж благий результат свідомої роботи, як Конституція США. Більшість мемів, як і уявлення про роль статей до XX ст., формувалися довільно й ніколи не зазнавали серйозного розгляду. Звичайно, немає нічого нового в тому, щоб ставити під сумнів соціальні норми. Багато філософів стародавності й нової доби писали про те, як нерозумно було б жити в клітці довільних соціальних норм. Однак міняти їх завжди виявлялося дуже не просто.

     Можна змінювати меми, на яких ґрунтується суспільний устрій, але коли ідеї передаються за допомогою психічних вірусів, зробити це не так-то просто.

     Тим, хто розбирається в основах цієї науки, меметика допомагає впливати на поширення мемів.

 

                                          ВПЛИВ СЕРЕДОВИЩА.

 

     Наша закабаленість мемами проявляється не тільки в житті суспільства й держави. У рамках будь-якої групи контактуючі один з одним люди підпадають під вплив середовища: на кожну людину виявляється сильний тиск, щоб його поведінка й напрям думок відповідав поведінці й напряму думок інших членів групи. У дитинстві вплив середовища може вселити дитині бажання курити, уживати наркотики, брати участь в житті бандитських угруповань… Однак дорослі в не меншому ступені піддаються впливу середовища.

     У процесі лікування алкоголікам нерідко доводиться відмовлятися від своїх питущих друзів, щоб порвати із впливом середовища, який зводить усі їх зусилля намарне. У той же час деякі з них вступають у Суспільство Анонімних Алкоголіків, і в такий спосіб навмисно стають об'єктом більш конструктивного впливу з боку. У таких фірмах, як Microsoft (я працював у цій компанії протягом багатьох років), діє продумана організаційна культура, яка сприяє перманентному посиленню певних мемів. У випадку компанії Microsoft немаловажними складовими організаційної культури були наступні меми: елітність —,тим що служать навіювалося, що, працюючи в Microsoft, вони займають надзвичайний стан; прихильність компанії; нетерпимість до халтури; робота із самовіддачею.

     Пристосування до нової культури можна зрівняти з радикальним методом навчання плаванню: або учень випливе, або потоне. Або ваша психіка зміниться, піддавшись тиску середовища, і ви засвоїте нові меми, або ви спробуєте протидіяти вкрай неприємному почуттю, начебто ви оточені людьми, які вважають вас божевільним або диваком. Той факт, що ви про них схожої думки, буде для вас досить слабкою розрадою.

     Етика інших субкультур може бути відмінною від тієї, яка була прийнята в Microsoft, однак результати її дії будуть практично тими ж. Так, зокрема, багато моїх друзів, що працювали в урядових закладах, розповіли мені про культуру, що панує там. Характеризують її риси ні в чому не схожі з організаційною культурою компанії Microsoft: байдужність, терпимість до халтури (« для державної служби непогано»), робота тільки « до дзвінка», свідома установка на посередність із її всюдисущим девізом: «забрали б і ми цю планку, так милиці перешкодили». Занурення в цю культуру приведе до тих же результатів: або ви засвоїте ці меми, або ви будете боротися з тиском середовища.

 

                                 У КОЖНОГО СВОЯ ПРОГРАМА.

 

     Можна стверджувати, навіть не аналізуючи культуру, у якій ви живете, що меми, «, що запрограмували» вашу свідомість, впливають на ваше життя будь-яким доступним для них способом. Через це до психічних вірусів слід відноситися вкрай серйозно. Психічні віруси вражують вашу свідомість разом з  мемами — ідеями, психічними установками й переконаннями. У залишковому підсумку у своєму житті ви одержуєте зовсім не те, чого вам хотілося.

     Один з способів, за допомогою яких,програмується ваша свідомість,і меми впливають на ваше майбутнє, — пророкування.

     Віра в імовірність події нерідко сприяє підвищенню ймовірності події. Дитина, якій батьки постійно повторюють, що їй «повезе», що вона може стати, ким захоче, «запрограмована» на успіх ( принаймні, на успіх у відповідності зі стандартами її батьків). Тоді як дитина, яка росте без батьків у якому- не будь міському «кам'яному мішку», яка нічого не бачить навколо, крім чужих невдач і розпачу, мабуть, буде «запрограмована» на поразку. Психічні віруси нерідко заповнюють наші голови мемами «самопідриву», які перешкоджають досягненню успіху.

 

    Якщо ми подивимося, як працюють « пророкування,що самореалізувалися », то ми зрозуміємо, чому ясновидці  і гороскопи мають настільки попит. Мені довелось двічі спостерігати за роботою чудового екстрасенса Максвелла, який трудиться в маленькому сіетлському містечку. Говорю «чудовий» — зі знанням справи. Одгого разу він ворожив моїм друзям за допомогою карт Таро. Карти незмінно пророкували їм здоров'я, багатство й щастя — при тій умові, що мої друзі скористаються шансом і здійснять мрію свого життя, причому діяти вони будуть невідкладно.

    Оскільки я трохи знайомий з технікою карткових фокусів, мені неважко було помітити, що Максвелл тасує карти таким чином, щоб три праві, що називається, «випали», — так,аби клієнт зберігав непохитну впевненість, що він сам їх вибрав. Картковий трюк підкріплював правдоподібність слів Максвелла й змушував людей більш уважно прислухатися до його порад. Я сподіваюся, що так вони й робили, — це прекрасне пророкуванн, яке самореалізується,ймовірно, здатне «запрограмувати» на багате і безпроблемне життя.

    Меми-відмінності, якими «запрограмована» ваша свідомість, не тільки визначають ваше майбутнє, вони створюють свого роду фільтр сприйняття, крізь який просівається оточуючий вас світ. Люди засвоюють лише крихітну частку тієї інформації, яка щосекунди фіксується органами наших чуттів. Які відомості ми засвоюємо, а які ігноруємо? За це відповідає наша підсвідомість, причому саме вона виходить із мемів-відмінностей, якими ми «запрограмовані».

    Меми-відмінності, які програмують вашу свідомість, контролюють одержувану вами інформацію. Завдяки їм ваша реальність так сильно відрізняється від інших.

    Більшість людей ніколи не намагалися свідомо підготувати своє сприйняття до пошуку такої інформації, яка має для них найбільш важливе значення, — цей тривалий і складний процес ми докладніше розглянемо в Главі 12. Процес відбору інформації поставлений ними на волю випадку, їхнє сприйняття зазнає впливу психічних вірусів.

    Можна привести численні приклади подібних фільтрів сприйняття: коли ви купуєте новий автомобіль, ви раптово виявляєте на дорогах величезну кількість машин тієї ж марки. Справа у тому, що у вашій свідомості сформувався новий мем-різниця. Коли ви розповісте про свій новий автомобіль своєму другові, він почне зауважувати аналогічні машини на вулиці — це означатиме, що ваш мем був переданий іншій свідомості.

    Ви довідалися нове слово й негайно почали зауважувати його в газетах і на радіо? Це слово вживалося й раніше, але ви не відрізняли його від інших, тому що не мали відповідний мем-відмінність. Якщо ви вживете його в бесіді з іншими і скажете, що постійно на нього натикаєтеся в літературі, то ви передасте цей мем іншій свідомості.

    Одному моєму приятелеві дуже подобався ре-мажорний канон Пахельбеля. Я сказав йому, що цей канон нагадує мені одну рекламну пісеньку — «Гамбургер, король бюргерів». Тепер щораз, коли він чує свій улюблений канон, він згадує слова: «Додай небагато кетчупу, додай салат…» Його свідомість запрограмована новим мемом-відмінністю, і він змушений згадувати цю пісеньку проти свого бажання. Мене він у підсумку зненавидів.

    Реклама функціонує подібним чином — змінюючи ваш фільтр сприйняття таким чином, щоб ви звертали більше уваги на рекламовані продукти, а вони викликали у вас більш приємні емоції. Призначення політичних слоганів і риторики державних діячів укладається в тому, щоб інфікувати вашу свідомість відповідними мемами — під їхнім впливом ви будете за цих політиків голосувати.

    Світ переповнений мемами, які поширюються за допомогою психічних вірусів. Вони борються за місце у вашій свідомості, у вашім сприйнятті, вони намагаються заволодіти вашою увагою. Цим мемам байдужна ваша частка й благополуччя. Вони приводять вас у замішання й перешкоджають вашій самореалізації.

    Ваша оцінка власного минулого також впливає на ваше життя. Сьогодні у Америці дуже модно називати «жертвами» людей,що перенесли жорстоке, несправедливе або небережливе поводження. Безумовно, така точка зору має право на існування. Але люди, які звикають вважати себе жертвами, також звикають до відчуття власного безсилля й уже не здатні впоратися з негативними емоціями.

 

     Позитивний підхід припускає відповідальність людини за всі події свого життя. Це стосується й тих, хто ставши жертвою несправедливого відношення до себе в минулому. Після того як людина змінює своє відношення до минулого — в «програмі» своїх мемів — і бере на себе відповідальність за своє минуле, вона може пережити відносно недовгий період жалю й зневіри. Але після цього вона скидає гніт минулого й рухається вперед.

 

                                            ПАСТКА ПРАВДИ.

 

      Що ж означали ті слова Алфреда Норта Уайтхеда, винесені нами в епіграф до Глави 1 — що не існує «абсолютних істин», усі істини наполовину складаються з неправди? Я привів цю цитату, оскільки мем-відмінність Істина, що припускає наявність якого- небудь безумовного факту або авторитету, виключається з нової меметичної парадигми.

      Істинність того або іншого твердження залежить від вихідних положень, прийнятих вами при його розгляді, — іншими словами, мемів-відмінностей, які ви використовували в міркуванні. Можна сказати: Сонце сходить на сході й сідає на заході. Чи так це? У дійсності ж немає нічого в цьому світі, що не залежало б від чогось іншого. Точніше було б сказати, що Земля обертається навколо Сонця. Але чи було б дійсним і це твердження? Якщо ви будуєте бейсбольний майданчик і збираєтеся розташувати «будинок» таким чином, щоб Сонце не попадало беттеру в очі, твердження «Сонце сідає на Сході» стане для вас дуже важливим мемом — вірніше сказати, корисною напівістиною. Алі якщо ви, керуючи будівлею такого майданчика, станете розповідати робітником про теорію відносності й закони всесвітнього тяжіння, бажаного результату вам не отримати.[4]

      А як же бути з вічними питаннями, відповіді на які можна було б назвати вічними істинами? Чи існує життя після смерті? Це залежить від того, що ви розумієте під словами «життя» і «смерть», і навіть від значення дієслова «існувати»! Було б дуже небезпечно зачепиться за одну з готових відповідей, забувши про ті допущення, які маються на увазі в самому питанні. Варто тільки змінити меми-відмінності, з яких ви виходите, і у вас буде зовсім інша філософія.

      Привласнити тому або іншому мему ярлик «Істини» — означає зробити його невід'ємною частиною вашого «програмного забезпечення», і усунути на корені вашу здатність свідомо обирати свої власні меми. Після того як якийсь авторитет укаже вам, що щось «істинне» або «правильне» і що щось ви «зобов'язані» робити, ви будете запрограмовані вже не в теорії, а на практиці. Але варто вам усвідомити той факт, що на світі існують лише напівістини — що істинність того або іншого мема залежить від контексту, у якому він існує, — як у вас з'явиться потужна зброя, за допомогою якої ви зможете протистояти психічним вірусам і їх програмам.

      Чи підкоряєтеся ви тим або іншим правилам, чи визнаєте ви які-небудь авторитети, крім себе самого? Чи дотримуєте ви закони, чи виконуєте вказівки начальства, лікарів, батьків? Я сподіваюся, що ви поважаєте інших жителів нашої планети. Але, крім того, я розраховую на ваше розуміння одного простого факту: щораз, коли ви виконуєте будь-чиї інструкції, ви стаєте здобутком для психічних вірусів. Як ми побачимо в Главі 3, робота вірусів полягає в тому, щоб задіяти у вашій психіці механізм «підпорядкування інструкції» і змусити вашу психіку виконувати заздалегідь установлену програму. Якщо ви будете таким механізмом, те можете не сумніватися — вони зроблять із вас те, що їм потрібно.

      Що ми могли б зробити в такій ситуації? Відмова від участі в будь-яких культурних установленнях для більшості з нас буде повністю неприйнятним виходом. Ходити на роботу, підтримувати відносини з іншими людьми, відвідувати клуб, чи й користуватися системою судових органів представляється для нашого життя необхідним і, принаймні, — немаловажним із практичної точки зору. Алі щоб не потрапити в рабство до психічних вірусів, ми повинні провадити ретельний відбір серед цих інструкцій і постійно ухвалювати щодо них рішення. « Бери під сумнів авторитети» — можливо, краща порада, яка була дана щодо цього. Але корисно не захоплюватися й не сприймати його як «Суперечку авторитету» — психічні віруси настільки ж легко заганяють у кабалу автоматичних бунтарів, як і автоматичних підспівував тих або інших «інструкторів».

    Поведінка як бунтарів, так і «підспівувачів» передбачувана — вона заздалегідь визначена в них меметичною  програмою.

    Завдання полягає в тому, щоб усвідомити: у вас уже є меметична програма й ви можете «перепрограмувати» себе, коли той або інший психічний вірус спробує вас інфікувати й втрутитися у ваше життя!

     Психічні віруси розцвітають, коли ви вірите, що,утримувані в них меми є Істиною. Люди захищають меми, якими вони запрограмовані, з тією ж завзятістю, з яким вони відстоюють своє життя! Це справжній рай для психічних вірусів: наш інтелект і здатність вирішувати завдання починають вірою й правдою служити їм. Єдиний спосіб нашого навчання й роступолягає в зміні системи наших вірувань і переконань — меметичної програми. Але ми парадоксальним чином намагаємося вчепитися за свою існуючу програму, так,як якби сумнів у тому або іншому власному мемі загрожував нам смертю.

     Такі встановлення нашої культури, як держави, комерційні операції й організації, — це всього лише результат еволюції культури. У ході свого розвитку ці інститути використовували всі доступні кошти. У них не криється нічого святого, поки ми самі не зведемо їх на п'єдестал. Алі як тільки з'являється велика кількість людей, які не знають мети власного життя й чекають яких- небудь наказів і розпоряджень, негайно виникають культурні встановлення, щоб задіяти їхню енергію. Люди рідко обирають такі інститути свідомо, наприклад, з метою поліпшення свого життя. Причому виграють звичайно ті встановлення, яким вдається «запрограмувати» людей мемами, службовцями власним інтересам цих інститутів.

      Психічним вірусом є культурне встановлення, яку програмує людей мемами, змушуючи опікуватися про його інтереси. Із цього не випливає, що таке встановлення обов'язкове буде чимсь поганим; однак на вашому місці я спробував би довідатися — які саме психічні віруси борються один з одним за право використовувати моє життя. Принаймні, я прагнув би, щоб за мною залишалося право вибору між ними і я міг ухвалювати рішення, якщо не винайти свій власний «вірус».

      У рамках нової меметичної парадигми функціонування людського розуму розглядається як комбінація інстинктів і програм мемів. У людей, все таки, залишається можливість свідомо вибрати серед різних мемів, — вибрати саме такі меми, які найбільшою мірою відповідали б певним нашим цілям. У тому випадку, якщо людина не володіє основами меметики,її «програми» не є продуктом свідомого вибору — вони, як правило, засвоювалися нею у дитинстві й у ході наступного досвіду. Як ми побачимо далі в декількох главах, більша частина такого роду програм «напрацьовується» у результаті інфікування людей психічними вірусами. Для початку, однак, мені хотілося б звернути вашу увагу на саме явище психічного вірусу — що це таке і як психічний вірус працює.

 

                                              Глава 3

                                               Віруси.

 

                                                                                           Уявіть собі музичний автомат у барі.                

                                                                                   Припустимо, ви натискуєте кнопку

                                                                                   11-ПЕКЛО.  

                                                                                   І у відповідь чуєте таку пісню:

                                                                                  Кинь ще одну монету в музичний автомат

                                                                                  Краще у світі пісні немає,аніж одинадцяте      

                                                                                  ПЕКЛО

                                                                                     Дуглас Хофстедтер, «Гедель, Эшер, Бах»

 

      Дуже давно, можливо кілька мільярдів років тому, шляхом еволюційного перетворення на світло з'явився новий організм — якщо його можна назвати організмом. У нього була незвичайна властивість, що дозволяла йому вражати репродуктивну систему інших організмів, змушуючи її провадити копії цього «організму». Ми називаємо такі «організми» вірусами.

      Віруси зустрічаються в трьох відомих нам світах.

      По-перше,

 у сфері біології — у будь-яких живих організмах, у людей, у рослин, у тварин. Саме отут віруси були виявлені вперше. Віруси можуть жити не тільки на листках тютюну, алі й у наших організмах. Відомі незліченні різновиди біологічних вірусів, що існують на землі, і незліченні підтипи кожного із цих різновидів. Саме такі віруси служать причиною хвороб, що щорічно забирають мільйони життів, що іноді не піддаються лікуванню або недостатньо вивчених — від звичайної застуди до СНІДу й інших небезпечних захворювань.

       Друга сфера,

 у якій існують віруси, — це створений людиною світ комп'ютерів, інформаційних мереж, баз даних і програм. Віруси в цьому світі не були виявлені — вони були придумані людиною і нею же оформлені у вигляді програм.

       Винахід комп'ютерних вірусів, як правило, приписується Роберту Моррісу-Молодшому, студентові Корнеллського університету, який у листопаді 1988 року провів несанкціонований експеримент із національною комп'ютерною мережею, фінансованою урядом. Морріс написав програму, яка повинна була залишати власні копії в кожному комп'ютері, підключеному до цієї мережі.

       Поширення програми повинне було в певний момент зупинитися. Але через невелику помилку студента вона продовжувала працювати. Протягом декількох годин вірус створив мільйони своїх копій, і вся національна мережа виявилася паралізованою. Урядові чиновники настільки серйозно віднеслися до цього «провісника хакерів», що студентові, до його чималого здивування, довелося відповідати за нормами федерального кримінального права. Програма Морріса, ввійшовша в історію за назвою Internet Worm, стала першим прикладом комп'ютерного вірусу. Ця програма додала практично необмежену чинність вірусу, а останній, після того як він був «випущений із глечика», повністю вийшов з-під контролю з боку його творця.

      У цей час термін «комп'ютерний вірус» одержавши повсюдну популярність. Виявилося, що електронний різновид вірусу майже так саме складно вилікувати, як і її біологічний еквівалент. Однак комп'ютерні програми зрозуміти набагато простіше, чим ДНК, і цим фактом негайно скористалася нова антивірусна індустрія, якій вдалося зробити непогані гроші на своєму бізнесі. Виходять регулярні відновлення таких програм, як Vaccine, Dr. Virus або Antivirus, вони допомагають охороняти комп'ютери від усіх відомих «захворювань». Не дрімають і цифрові вандали — вони продовжують створювати нові типи вірусів. Швидкість дії й передачі даних, практично необмежені можливості зберігати інформацію роблять комп'ютери притягальною метою для злочинців і сприятливим середовищем для поширення вірусів.

       Віруси існують у трьох не зв'язаних одна з одною сферах: у біології, у світі інформаційних технологій і в людській свідомості. У даній таблиці зіставлені різні терміни, використовувані в описі еволюції й вірусів кожного із трьох названих «світів».

      Третя сфера

життєдіяльності вірусів є предметом даної книги. Це — світ свідомості, культури й думки. У цей час в цьому світі відбувається зміна парадигми. Стару модель культурної еволюції, яка ґрунтувалася на інновації й завоюванні, ми поміняємо новою — моделлю, заснованою на меметиці й психічних вірусах. Віруси, що діють у цій сфері, поєднують у собі властивості двох попередніх світів: вони існують споконвічно, і їх можна «відкрити», а іноді вони створюються свідомо.

      В 1978 році в невеликому гайанському селі збори тісні зв'язаних один з одним членів релігійної громади разом здійснили групове самогубство. Ці люди вжили суміш ціаніду, седативного засобу й полуничної харчової есенції. Вони знали, що вмруть. Що ще вони «знали», нам залишається тільки ворожити. Вони «знали», що в майбутньому житті їх чекає якась винагорода? Або ж вони «знали», що виконання вказівок Джіма Джонса, лідера цієї секти, є їхнім боргом і обов'язком? Або ж вони «знали», що дотримання законів їх «віри» у залишковому підсумку приведе їх до кращого життя? Очевидно одне: їх «знання» нічого гарного їм не принесло. Ухвалюючи отрутну суміш, вони не довіряли своєму інстинкту, вони користувалися мемами,що « запрограмували» їх, які в підсумку привели їх до смерті.

      Чому компанія Pepsi витрачає мільйони доларів на телеролики, у яких люди, що вживають їхній продукт, без кінця повторюють « в-ху-ху…»? Чому час від часу трапляються якісь дивні історії, які після стають «міськими легендами»? Чому «листи щастя» у всіх їхніх різновидах продовжують свій нескінченний хід навколо світу й ніщо, схоже, не може їх зупинити?

 

 

     Усі відповіді на ці питання, так чи інакше, приведуть нас до дослідження природи психічних вірусів. Людська свідомість, як клітина й комп'ютер, має всі необхідні властивості для того, щоб у ній могли існувати й розмножуватися віруси. Справа у тому, що наше суспільство, у якому можна миттєво здійснювати комунікацію й одержувати доступ до будь-якої інформації, стає найсприятливішим середовищем для психічних вірусів. І умови їх існування поліпшуються щодня.

 

                                             ЩО ТАКЕ ВІРУС.

 

     Оскільки поняття вірусу використовується відразу в трьох перерахованих областях знання — у біології, в інформаційних технологіях і в науці про людську свідомість, — для початку ми розглянемо дію біологічних вірусів.

     Розмова про віруси не був би повною, якби ми не згадали їхню здатність до самовідтворення. Насамперед, саме так вірус функціонує: він відтворює себе — «робить свої копії». Цей факт для нас не просто цікавий: справа у тому, що вірус використовує нас як своєї лабораторію, у якій він зайнятий розмноженням.

      Вірус — це не просто паразит, вивідач і незваний гість, що залишає в нас «свої копії». Вірус поєднує в собі ці небажані для нас функції.

      Віруси — це такі структури, які використовують зовнішні механізми відтворення для створення власних копій.

      Одна із причин, що змушують нас віднестися до вірусів гранично серйозно, полягає в тому, що самокопіювання — реплікація — є однієї із  найпотужніших рушійних сил природи.[5]

      Там, де з'явився один об'єкт, з'являються два, чотири, вісім, 16,32,64,128,256,512… Збільшення кількості, при якім число об'єктів подвоюється, називається експонентним ростом, і ціль такої прогресії — заповнити весь доступний простір.Подібно діє атомна бомба: розподіл атомного ядра стає причиною ланцюгової реакції, коли діляться вже багато атомів. У результаті цього процесу вивільняється енергія. А оскільки простір усередині бомби обмежений, відбувається потужний вибух.

      Звичайному біологічному вірусу доступні тільки ті механізми самовідтворення, які перебувають усередині клітин організму, що атакується вірусом. У нормальному стані ці механізми використовуються самими клітинами — вони виробляють білки, дублюють нуклеїнові кислоти й підготовлюють поділ самих клітин. Вірус входить в клітину й «обманює» механізми відтворення — крім або замість своїх звичайних функцій вони починають відтворювати вірус. Мені це представляється так: вірус, як свого роду шприц, устромляє свою голку в клітину й вводить в неї свою власну генетичну програму. У результаті клітинний механізм починає «виробляти» нові шприци. У цьому порівнянні присутнє деяка «поетична вільність», але вона допомогла мені створити правильне уявлення про роботу вірусів.

      Віруси можна виявити скрізь, де діють механізми відтворення. Сучасні комп'ютерні мережі, які спеціально призначені для копіювання й передачі даних, із самого початку стали об'єктом інтересу зловмисних осіб і хакерів-жартівників, — перші штучні комп'ютерні віруси з'явилися відразу після виникнення цих мереж. На відміну від своїх біологічних побратимів, усі відомі комп'ютерні віруси були створені людиною. У цьому немає нічого чудового — адже комп'ютерні мережі створювалися спеціально для того, щоб мінімізувати мутації, тобто викривлення даних.

      Мутація — це помилка в процесі копіювання. У результаті такої помилки замість точного двійника оригіналу з'являється дефектна копія — або, можливо, у деякому відношенні поліпшена.

      Оскільки комп'ютери були спроектовані таким чином, щоб їх легко було програмувати, немає нічого чудового в тому, що в цьому програмному середовищі виявилося легко створювати віруси — набагато простіше, аніж, наприклад, створювати віруси на основі ДНК. ДНК не була винайдена людьми з метою наступного програмування: у ДНК не закладене впорядкованого механізму команд, багатоцільових реєстрів або загальноприйнятих стандартів інтерфейсу для введення / висновку інформації. Дозволю собі припустити, що пройде ще багато часу, перш аніж ми навчимося створювати цільний організм на основі схеми ДНК, як програмісти створюють програмне забезпечення на основі мов програмування.[6]

     Вірус може існувати скрізь, де відбувається процес копіювання. Протягом мільярдів років найбільш істотну роль відіграло копіювання ДНК і асоційованих з ними молекул. Останнім часом ми довідалися багато нового про те, яким чином діє фізичний механізм відтворення ДНК, але дотепер ми не маємо повну картину того, яким чином інформація, що втримується в ДНК, провадить «самоскладання» дорослої людини з однієї клітини. Це величезна прірва — різниця приблизно така, як між інформацією про процес типографського печатання енциклопедії «Британника» і розумінням усіх законів описаного в ній світу.

     Вірус не втручається в процес відтворення ДНК, він лише доповнює інформацію, яка повинна бути скопійована, або заміщає її повністю. Що буде із клітиною, у якій утримується ця нова інформація? Отут є три варіанти.

1. Інформація може виявитися для нової клітини «незрозумілою», і вона ніяк не позначиться на її функціонуванні.

 

Як шприц проходити крізь шкіру, так і окремі біологічні віруси проникають через захисний механізм клітини. Вони «уводять» інструкцію в клітину таким чином, щоб клітинний механізм репродукції провадив більше вірусів. У залишковому підсумку клітина вибухає, і нові копії вірусів атакують інші клітини.

Можливо, вона тільки знизить її «продуктивність» у відношенні інших функцій.

     2. Інформація може ускладнити й навіть повністю дезорганізувати робочі клітки й статі причиною її «неправильної дії», принаймні, з погляду самої клітини. ( З погляду вірусу, новий спосіб функціонування клітини буде найкращим.)

     3. Інформація може викликати появу нових якостей або захисних механізмів клітини, у такий спосіб удосконалюючи її функціонування.

 

                                    ПРОСТО ВИКОНУЮ НАКАЗ.

 

    Вірус користується тим, що механізми відтворення не мають системи контролю, яка забезпечувала б точне копіювання інформації. У випадку живих клітин механізми відтворення просто «копіюють» команди в саму клітину — які саме білки слід виробляти. У свою чергу, ці білки регулюють різні хімічні реакції, що відбуваються в певні періоди розвитку клітини: у певний період слід запасатися цукром, потім виділяти кисень, ділитися й умирати. Вірус застосовує підступну тактику божевільного командира ескадри бомбардувальників у фільмі Кубрика «Доктор Стрейнджлав», який віддає наказ почати атаку на Москву: клітина, як команда бомбардувальника, просто виконує нові команди, і праворуч закручується.

    Одна з команд вірусу — зробити чергові віруси й знайти способи їх передачі в інші клітини. Ця команда має особливо важливе значення — а якщо ні, то вірус би дуже швидко загинув. Поширення вірусу може бути безпосереднім, коли в результаті занадто великого числа вірусних часток клітина розривається, або не прямим — вірус змушує носія чхати, і він розприскує слиз, багатий вірусами.

    Подібно діють комп'ютерні віруси. Насамперед, програміст-вандал вводить код вірусу в яку- небудь програму, розраховуючи на її запуск користувачами, що нічого не підозрюють. Коли це відбувається, заражений код розміщує свої копії в окремі або всі виявлені програми комп'ютера. Як тільки одна із цих програм буде скопійована (усвідомлено або мимоволі) і запущена, інший комп'ютер також буде інфікований, і процес повториться.

    Залишимо осторонь соціальне значення цього різновиду вандалізму. Нам необхідно відзначити наступні ознаки вірусів, які поєднують «інфекції» у біології й в інформаційних технологіях:

     / У дане середовище впроваджується сторонній елемент.

     / У цьому середовищі відбувається процес копіювання / самовідтворення.

     / У цьому середовищі виконуються якісь команди.

     / Сторонній елемент копіюється, у деяких випадках — дає нові команди й передається в нове середовище, у якому процес повторюється.

                   

                    ЯКІ ОСОБЛИВОСТІ «ЕФЕКТИВНОГО» ВІРУСУ?

 

     Умовою ефективної діяльності вірусу є довге життя його носія, у ході якого носій буде поширювати копії вірусу. Напрошується дивний висновок: найбільш ефективні віруси забезпечують тривале життя своїй жертві, щоб вона могла поширювати їх як можна довше. Чи не випливає  із цього, що віруси в цілому зацікавлені в нашому існуванні, оскільки їх виживання прямо залежить від нашого здоров'я?

     Це залежить від того, яке значення ми вкладаємо в слово «зацікавлені». У довгостроковій перспективі «ефективність» того або іншого вірусу залежить від його здатності самовідтворюватися, не вмертвлюючи свого носія. Звичайно, це буде слабкою розрадою для тих, кого вбив вірус, який у ході своєї еволюції ще не став досить «ефективним». Як указував Джон Мейнард Кейнс, у довгостроковій перспективі всі ми мертві. Алі навіть « у короткостроковій перспективі» можна вважати «досить ефективним» такий вірус, який уразив десять людей, умертвив у процесі тільки одного носія — вас. Якщо ж вірус негайно вбивав би всіх своїх носіїв, те він безумовно не міг би вважатися «ефективним». Комп'ютерний вірус, який моментально виводив би з ладу кожний інфікований ним комп'ютер, відразу ж припинив би своє існування. Однак довге життя носія — це лише один зі способів виконання «місії» вірусу:

      Місія вірусу укладається в створенні максимально можливого числа своїх копій.

      Хвилиночку, що означає «місія вірусу»? Невже ми дійсно вважаємо, що в житті вірусів є якесь призначення, якась позначка? Яке взагалі може бути значення в цих слів — «місія вірусу»? Хіба вірусам не досить просто інфікувати одну клітку, а потім «піти на спочинок» — відкинутися в крісло й до кінця своїх днів споглядати ендоплазматичний ретикулум?

      Коротка відповідь на це буде такою: якби вірус поводився саме так, він не був би вірусом у нашім розумінні — як ми його визначили раніше. Терміном «вірус» ми визначаємо такі структури, які проникають ззовні, створюють власні подоби, можливо — залишають якісь команди, і поширюються. Однак махнути рукою на визначення було б занадто просто. У цьому питанні є один тонкий момент, і усвідомити його дуже важливо для розуміння всієї нашої книги.

      Коли ми дивимося на життя з погляду вірусу, ми зовсім не маємо на увазі, що вірус має життя, думки й навіть свою точку зору.[7]

      Погляд на світ у цій перспективі — з погляду вірусу — дозволяє нам краще зрозуміти найцікавіші аспекти існування вірусів: яким чином і з якою метою вони поширюються.

      Коли я говорю, що «життєва місія» вірусу укладається в поширенні, я маю на увазі лише те, що при ближчому розгляді у вірусах цікаве тільки те, що вони поширюються. Якби вони не поширювалися, то ми не називали б їх вірусами й вони не викликали б у нас такого інтересу до себе.Вони цікавлять нас тому, що їх здатність проникати усередину, створювати власні копії, залишати команди й особливо поширюватися — одна із самих потужних чинностей у світі. Не може не цікавити, не хвилювати й навіть не жахати той факт, що щось, коли-небудь «випущене на волю», починає жити власним життям і розмножуватися — без якої-небудь подальшої участі з боку свого творця.

      Вираження «вірус має життєву місію» — це всього тільки виверт, який допоможе нам зрозуміти принципи його функціонування. Було б тією самою мірою коректно представити ситуацію із протилежної точки зору:

      У світі існує велика кількість механізмів відтворення й поширення інформації, і віруси входять до числа тих об'єктів, які відтворюються й поширюються найбільше часто.

      Одні механізми відтворення дозволяють вірусам розмножуватися «прямо»; інші роблять це « манівцями». Однак найпоширеніші віруси — ті, чиїм механізмам удалося «вчепитися» у який- не будь інший організм і створити свої копії.

      Якщо мі обмежимо сферу нашого дослідження «ефективними» вірусами, те ми звернемо увагу, насамперед, на об'єднуючу їхню загальну рису — здатність швидко й ефективно поширюватися. Віруси ДНК ефективно розмножуються за допомогою клітинних механізмів самовідтворення. Злочинці, які створюють комп'ютерні віруси, вишукали «ефективні» способи поширення вірусів у механізмах копіювання інформації, які вбудовані в комп'ютери. Все це змушує нас звернути увагу на найцікавіший механізм відтворення: людську свідомість.

 

                                                СВІДОМІСТЬ.

 

    Людській свідомості однаково добре вдається копіювати інформацію й виконувати дані їй команди. Згадаємо чотири основні характеристики вірусу: здатність впроваджуватися, створювати свої копії, віддавати команди ( у деяких випадках), а також поширюватися. Можливо, ця думка здасться вам дивовижною, але наша свідомість є ідеальним середовищем для психічних вірусів. Психічні віруси можуть проникати в нашу свідомість, тому що ми з доладністю й умінням засвоюємо нові ідеї й свіжу інформацію. Ми самі створюємо копії психічних вірусів у процесі комунікації з іншими людьми, і цей процес відтворення з кожним днем виходить у нас все краще й краще. Психічні віруси віддають команди, програмуючи нашу свідомість новими мемами, які впливають на нашу поведінку. Психічні віруси поширюються, коли ланцюжок подій, що виникли в результаті наших нових поведінкових установок, починає впливати на яку- небудь неінфіковану свідомість.

     Можна привести багато прикладів психічних вірусів — від нових примх моди до релігійних культів. Вірусом може стати будь-який елемент культури, існування якого впливає на людей, змушуючи їх змінити напрям думок і поведінку, що в залишковому підсумку приведе до посилення або розмноження цього елемента культури. У Главах 9, 10 і 11 приводяться численні приклади психічних вірусів.

     У даному місці я прагнув би провести відмінність між психічними вірусами, які виникають спонтанно, і вірусами, які створюються людиною свідомо. Виниклі природнім шляхом віруси мі назвемо культурними, а створені людиною — проектними. Проектні віруси ретельно «конструюються». Їхнє призначення полягає в тому, щоб інфікувати людей сукупністю мемів, що змушують поширювати вірус серед інших людей.

     Проектні й культурні віруси можуть рівною мірою перешкодити нам досягти щастя, але більшість із нас, безумовно, віддало переваги б впасти жертвою збігу природніх обставин, аніж віддати собі на розтерзання якій-небудь страшній людині. Однак, незважаючи на різницю сприйняття двох цих категорій психічних вірусів, ефект у них однаковий: ви ненавмисно присвячуєте деяку частину своїх чинностей і часу не розв'язку власних завдань, а виконанню роботи, запропонованої вам психічним вірусом.

     Меметика дозволяє нам по-новому глянути на принципи функціонування нашої свідомості, суспільства й культури. Ми розглянемо розвиток культури не у вигляді послідовності ідей і відкриттів, які вибудовуються один за одним, а у вигляді єдиного «мемофонду», у рамках якого ідеї виробляються й передаються різними чинностями, у тому числі й психічними вірусами. Скількома психічними вірусами в даний момент уражена наша свідомість? Шкідливі вони або корисні? Чи можемо ми контролювати їх? Чи можуть наші вороги створювати нові віруси й інфікувати ними нашу свідомість?

      Відповіді на ці питання не вселяють нам добрих і гарних надій. Проте мені представляється, що розуміння природи психічних вірусів може принести набагато більше користі, аніж шкоди. І навіть якщо нам доведеться змінити напрям думок, щоб зрозуміти принципи дії психічних вірусів, я вважаю, що ми повинні зробити все можливе, щоб «приручити» ці віруси й змусити їх працювати в наших інтересах, в інтересах наших дітей і наших онуків.

      Для початку давайте згадаємо окремі положення однієї з  найнауковіших теорій, що перекручено розуміють, — теорії еволюції шляхом природного добору.

 

                                              Глава 4.

                                             Еволюція.

 

                                                                                Схоже, що людський мозок був спеціально                  

                                                                       спроектований таким чином, щоб теорія Дарвіна   

                                                                       витлумачувалася ним перекручено й уявлялася      

                                                                       непереконливою.

                                                                                                                                 Річард Доукінс.

 

     Складно знайти іншу наукову теорію, яка була б настільки добре відома й при цьому настільки ж часто ставилася під сумнів, як теорія еволюції. Можливо, мені варто було б сказати «теорії еволюції», оскільки найбільш серйозні наукові авторитети в цій сфері нерідко висловлюють протилежні погляди на те, яким чином працює еволюційний механізм. Але якщо ми залишимо осторонь наукові розбіжності, то ми, безумовно, довідаємося про ще більшу розбіжність у думках: отут слід згадати й релігійних фундаменталістів, чиї вірування суперечать еволюційній моделі, і оккультистів, які розглядають еволюцію як цілеспрямований рух видів до духовного самовдосконалення, і тих людей, які «нутром чують», що якщо теорія еволюції й пояснює різноманіття форм життя на Землі, то робить це «з дуже великою натяжкою».

      На мій погляд, причина цих розбіжностей укладається в тому, що більшість людей має досить неясні уявлення про рушійні сили еволюції. Ми не можемо «зачути нутром», що відбувалося протягом мільйонів або мільярдів років, і тому скептицизм відносно процесів, які можуть здійснитися лише після закінчення дуже великого періоду часу, — справа цілком природня. Релігійні фундаменталісти виходять із віри в чітко певні догмати, і теорія еволюції досі трактувалася так, що «погодити» її із цими догматами було неможливо. Учені ж, як правило, все життя вишиковують складні наукові моделі й постійно сперечаються про них, і з їхнього боку опір усьому, що цим моделям не відповідає, цілком природній. Іншими словами, для розуміння теорії еволюції потрібний свіжий погляд.

 

                                      ЕВОЛЮЦІЯ Й ЕНТРОПІЯ.

 

       У найширшому змісті, поняття еволюції означає, що з часом організми й органи цих організмів змінюються. У ході змін одні організми й органи залишаються й відтворюються, тоді як інші зникають.

       Організми й органи, яким вдається зберегтися й самовідтворитися, називаються реплікаторами. Два найцікавіші реплікатори, що існують сьогодні, — цікавих і тому, що вони безпосередньо торкаються нашого існування, і тому, що вони найшвидше  еволюціонують, — це ген, найбільш важливий реплікатор у біології, і мем, найбільш важливий реплікатор людської свідомості. У сфері комп'ютерних технологій у якості реплікаторів можна розглядати машинні команди або програми. Однак на сьогоднішній день програмне забезпечення являє собою скоріше продукт цілеспрямованої діяльності людини, аніж результат еволюційного відбору. Доти, доки програмне забезпечення не буде нами «навчене» еволюціонувати власними чинностями, програми й машинні команди є лише специфічною формою мема.[8]

      Еволюція — наукова модель, у якій відображається ускладнення органів і організмів. Ентропія — модель, що відображає спрощення органів і організмів. Перша модель описує чинності, що творять, природу, друга руйнуючі.

      Вживаючи термін «еволюція», ми маємо на увазі дарвінівське визначення: «еволюція видів шляхом природного добору». Іншими словами, ми проводимо чіткий поділ між «переможцями» цієї битви, які продовжують своє існування, і «тими, що програли», які гинуть. Природний добір указує на наявність певних чинностей природи, що провадять цей відбір, що й відрізняють його від штучного відбору, — наприклад, розведення породистих собак, коли «відбір» здійснюється людиною. Організми й органи, яким не вдається зберегтися, у залишковому підсумку гинути в результаті дії ентропії — тенденції до рандомізації, внесення елемента випадковості, і стирання відмінностей між об'єктами протягом тривалого часу, як це відбувається із замками з піску на пляжах і гниючими колодами.

     Дві ці чинності діють не тільки у фізичній природі, алі й у сфері свідомості. Наприклад, в англійській мові постійно відбуваються зміни. Окремі нові слова й узуси еволюціонують, щоб відобразити нові поняття, що ввійшли у вживання. Разом з тим у мові має місце й ентропія — деякі слова виходять із активного вживання й втрачають свої значеннєві відтінки, вони характеризуються не тільки орфографічною нестійкістю, алі й відмінностями у вимові.

 

                               ВІДТВОРЕННЯ (КОПІЮВАННЯ).

 

     Вивчення процесу еволюції — вивчення процесу відтворення й «копіювання». Реплікатор — те, що відтворюється або «копіюється». У деяких випадках реплікатор не просто «копіюється», а відіграє більш активну роль: можна сказати, що він не стільки «копіюється», скільки «сам себе копіює». Ця відмінність залежить від крапки зору. Іноді, як у випадку розподілу кліток або реплікації молекул ДНК, цілком природно говорити про те, що реплікатор «копіюється». В інших випадках більш осмисленою представляється та точка зору, згідно з якою реплікатор «копіюється» чимсь іншим, — так люди наспівують популярний мотив, а ідеї демократії поширюються по земній кулі. У тому й в іншому випадку відбувається процес «копіювання» — саме те, що потрібно для еволюції.

     Реплікатором називається будь-який копійовуваний об'єкт незалежно від того, який процес копіювання й чи був цей процес навмисним або випадковим.

     Іноді в процесі еволюції відбуваються помилки. І це теж — один з необхідних розумів еволюції. Якщо точність копій занадто висока, нічого не зміниться. І напроти — якщо копії не точні зовсім, то ми не можемо говорити про наявність реплікатора: незабаром у процесі реплікації придбані якості втрачаються повністю (наприклад: копія копії з копії доповідної записки не піддається прочитанню).

     Існує дві необхідні умови еволюції: реплікація, що сполучається з певною точністю копіювання, а також мутація, що сполучається з певним ступенем неточності.

 

                                        ПРИСТОСОВУВАНІСТЬ.

 

    Безумовно, якщо реплікатору вдається залишити лише одну або дві свої копії, те для розуміння процесу еволюції такий реплікатор великого інтересу представляти не буде. Нас цікавлять такі реплікатори, які залишають велике число своїх високоточних копій, які, у свою чергу, теж стають реплікаторами, і виникає в цьому процесі експонентний ріст кількості копій. Потім ми поговоримо про виживання найбільш пристосованих — під цим поняттям ми маємо на увазі виживання тих об'єктів, яким удалося щонайкраще відтворити себе — шляхом проведення власних копій.

    В еволюції поняття пристосовності означає ступінь імовірності організму залишити свої копії. Чим вище ступінь пристосованості організму, тим більше в нього шансів залишити свої копії.

    Слово «пристосований» у рамках нашої еволюційної моделі означає тільки це. Коли ми його вживаємо, ми не маємо на увазі чинність організму, його живучість, довговічність або винятковий інтелект. Якщо реплікатор має високу пристосовність, те він добре відтворюється. Більше нічого не мається на увазі.

    Звичайно, спокусливо думати, що довговічний реплікатор має ряд переваг перед тим, який існує більш короткий період часу, що він може залишити більше число власних копій. Однак нехитрий математичний розрахунки показує, що це не так. Представимо двох реплікаторів: Мафусаїла, який проживши сто років і щороку «створював» власну копію, тобто в цілому — запозичив 100 дітей; і Громила, який прожив тільки один рік, але до смерті встигнув створити три власні копії. На таблиці показана загальна чисельність копій кожного з них розраховуючи на рі

    Отже, цифра

                               

— одиниця із тридцятьома нулями — може здатися « не поганим результатом» Мафусаїла. Проте, через сто років ми змогли б нарахувати приблизно в 1018 раз більше копій плідного Громила, аніж у довговічного Мафусаїла, — іншими словами, 1 000 000 000 000 000 000 Громил на одного Мафусаїла. І рано або пізно Громили почали б поїдати Мафусаїлів на обід.

    Найбільш пристосовані реплікатори провадять найбільше число власних копій, у результаті чого поширюються ширше, аніж інші. Вираження «виживання найбільш пристосованих» деколи здатне ввести в оману. Вірніше було б сказати «переваги найбільш пристосованих». Справа у тому, що коли ресурси обмежені, успіх найбільш пристосованих реплікаторів стає поразкою тих, хто пристосований гірше.

 

                                             ЕГОЇСТИЧНИЙ ГЕН.

 

    Ці положення змушують нас згадати поняття «егоїстичного гена», уведене Доукінсом. Теорія «егоїстичного гена» дозволила проникнути в суть такого числа питань і загадок еволюції, що її можна зрівняти з відкриттям астрономів, після якого стало ясно, що Земля не є центром Всесвіту.

    Доукінс популяризовал теорію «егоїстичного гена» у своїй книзі,що вийшла в 1976 р. У ній він уперше вжив термін «мем». Але сама концепція «егоїстичного гена» була розроблена раніше — в 1963 р. вона була викладена в роботі англійського біолога Вільяма Д. Гамільтона. До появи роботи Гамільтона більша частина вчених вважала, що «центром» еволюції були «ми» — або окремі особини того або іншого виду. Дарвінівська теорія полягала в тому, що рушійною силою еволюції є виживання найбільш пристосованих особин, які здатні залишити найбільше число своїх подоб. Блискучий здогад Дарвіна — еволюція видів шляхом природного добору — досить добре пояснювала відомі факти, і тому вона панувала в науковій думці протягом тривалого періоду. Але не слід забувати, що Дарвін нічого не знав про ДНК.

    Теорія егоїстичного гена змусила вчених-еволюціоністів змістити увагу з « найбільш пристосованих особин» на « найбільш пристосовані ДНК». Справа у тому, що саме ДНК зберігає всю інформацію, яка передається з одного покоління в інше. Окремі представники того або іншого виду, простіше говорячи, не реплікують самих собе, тобто не провадять власних копій. Батьки не клонують самих собе, і їх діти не є їхніми точними копіями. Вони лише відтворюють окремі фрагменти молекул ДНК у новому індивідові. Ті ділянки молекул ДНК, яким щонайкраще «вдається» бути відтвореними, стають найбільш численними, і саме вони, — а не окремі особини, — становлять основу «виживання найбільш пристосованих».

    Ті ділянки ДНК яким вдається тими або іншими коштами реплікуватися, називаються генами. Той факт, що центральним стрижнем еволюції є не турбота про наше благополуччя, а збереження окремих генів, змушує дослідників говорити про егоїстичні гени.

    Парадоксальним образом одним з підтверджень теорії егоїстичного гена для вчених стала альтруїстична поведінка деяких видів тварин. У ході еволюції роль робочих бджіл визначилася в такий спосіб: вони повинні трудитися все своє життя для того, щоб прогодувати свою матір — плодову матку, або «королеву». Самі робочі бджоли потомства не залишають. З волі генетичного капризу природи нащадки плодової матки будуть мати більше загальних ділянок ДНК із робочими бджолами, аніж власні діти робочих бджіл — якби вони в них були. Іншими словами, егоїстичним генам робочих бджіл більш вигідно така, а не інша поведінка.

    У тваринному світі самки можуть піти на серйозний ризик, щоб захистити своїх дитинчат. Припустимо, до самки із двома дитинчатами наближається хижак, від якого вона може втекти (але не її виводок). Якщо мати залишиться з виводком, то ймовірність виживання всіх трьох буде становити 50 %. Оскільки кожне дитинча успадковує, щонайменше, половину ДНК своєї матері[9]

 можна за допомогою нехитрого підрахунку показати, що рішення самки залишитися зі своїми дітьми буде підкріплювати «більше число ДНК», аніж рішення кинути власне потомство й рятувати «свою шкіру». Боротьба з хижаком у середньому дозволяє зберегти для світу більше число генів, відповідальних за вирішення «захищати своїх дітей», тоді як втеча врятує менше число генів, відповідальних за вирішення «рятуйся втечею».

 

 

 

    Увесь процес біологічної еволюції можна представити у вигляді боротьби між окремими ділянками молекули ДНК за право залишити найбільше число власних копій.

    З погляду гена людина — лише спосіб зробити більше число копій гена.

                                              ІНША ТОЧКА ЗОРУ.

 

    Щоб глибше зрозуміти процес генетичної еволюції, подивимося на неї з погляду окремих ділянок молекули ДНК, які суперничають між собою за право на відтворення. Для цього ж ми повинні «подивитися на життя» очами якого- небудь довільно вибраного реплікатора ДНК, якого ми назвемо Даном.                       

                 Процес еволюції на основі егоїстичних генів.

    1- У ДНК кожної заплідненої яйцеклітини закладена унікальна генетична інформація.

    2 — Механізм, закладений у яйцеклітину, «прочитує» код ДНК і виконує його команди. У результаті, якщо не відбувається нічого екстраординарного, із клітини розвивається дорослий організм.

    3 — Відмінності в структурі ДНК впливають на такі фактори, наприклад, як розмір і колір організму, а ті, у свою чергу, зіграють чималу роль у процесі виживання й розмноження даного організму.

 

                                   4 — У наведеному на цьому малюнку прикладі одна особина чоловічої статі має більші розміри, аніж інші. Ця особина буде спаровуватися відразу із двома самками. Коди ДНК — егоїстичні гени — завдяки яким його розміри перевищують величину інших особин, будуть відтворені в нащадках даної особини. А ті ДНК, через які розміри інших особин виявилися меншими, не будуть відтворені взагалі.

    Гени, закладені в молекулі ДНК, можна розглядати в якості комп'ютерної програми, «установленої» на «залізі» окремої клітини. Програма «виводить» окремий організм, чиє «завдання» укладається в поширенні копій свого ДНК шляхом спарювання з іншими подібними організмами.

    Коли я говорю про Дана і його точку зору «на життя», то я знову ж не допускаю думки про те, що Дан має свідомість, очі, душу або що- небудь у цьому роді. Я лише пропоную нам людським істотам, які мислять, глянути на таку модель еволюції, центром якої був би цей Дан. У такий спосіб колися астрономи відкрили, що геліоцентрична модель (планети обертаються навколо сонця) пояснює більше фактів, аніж система геоцентрична (планети обертаються навколо землі).

    «Життєва ситуація» нашого Дана багато в чому нагадує положення університетського професора: публікуйся або пропадеш. У випадку Дана, щоправда, він «публікує» копії творів лише на улюблену для всіх тему: про самого себе. Чи хвилює Дана ця проблема — «публікуватися або загинути»? Тільки в деякому символічному й метафізичному змісті. Дан — усього лише грудочка вуглецю, клубок амінокислот. Було б не зовсім справедливо говорити про те, що «щось його турбує». Це ми можемо про нього турбуватися, адже ми дійшли до того, що почали його виділяти серед інших і пам'ятати про нього, ми навіть дали йому ім'я. Однак у дійсності погляд Дана в світ інший означає перебудову порядку розташування атомів цьому всесвіту, і дуже незначну. Механізм відтворення ДНК продовжив би свою роботу, створюючи копії Дана, Діани, Денниса, Дага й Артура. Життя йшло б своєю чергою.

    Все таки давайте виходити з того, що наш Дан є тією ділянкою молекули ДНК, яка реплікувалася протягом усієї історії людства. Іншими словами, уявимо, що в кожній людині можна виявити нашого Дана, не говорячи вже про шимпанзе, павіанів і інших мавп. Більше того, якщо ми докладніше розглянемо історію нашого Дана, то ми змогли б виявити його присутність у найперших видах ссавців, і навіть у рибах. Дан, співуче, відповідає за якусь важливу функцію,  чи не правда? Можливо, це генетичний «рецепт» хребта, кровообігу або центральної нервової системи? Як же інакше Дану вдалося б зберегтися протягом настільки довгого часу, якщо не бути геном, відповідальним за одну з украй важливих функцій для нашого виживання?

    Стоп. Повернемося на крок назад. Я розповідав про Дана зі своєї точки зору. Я можу вибачити собі цей відступ. Для людини це пробачно, але давайте все-таки повернемося до крапки зору Дана. І отут з'ясовується, що Дан робить тільки одне — провадить ферменти, які забезпечують наявність у нитках ДНК більшого числа копій Дана. І все. Все, що Дан робить, — це захищає свої функції. (У цьому пункті подібність Дана з університетськими професорами буде випадковою.)

     Дан зовсім не «є» геном, відповідальним за одну з функцій, що підвищують наші шанси на виживання. Існування Дана — випадковість, без нього можна обійтися з тим же успіхом, з яким Сонце продовжувало б світити без людей. Дан попросту живе на фабриці ДНК і має все необхідне для розмноження в даному середовищі. Останні відкриття вчених показують, що великі ділянки молекул ДНК у наших хромосомах, схоже, жодним чином не впливають на наш розвиток. Це дивний факт, якщо ми вважаємо себе «ключовим стрижнем» еволюції. Однак з погляду Дана це не більш надприроднє, ніж те, що більша частина людських починань жодним чином не впливає на продовження існування нашої планети.

     Дан — усього лише ділянка молекули ДНК, у якого вдало виходить відтворюватися у своєму середовищі. Це середовище складається з наступних складових:

     / Клітин нашого тіла й усіх механізмів, що діють у цих клітинах і призначених для реплікації ДНК.

     / Інших ділянок ДНК — сусідів Дана по клітині. Окремі фрагменти ДНК відповідають за розвиток і відтворення нашого тіла, нашого мозку, і без них ми загинули б разом з Даном.

 

     / Нас самих, наших життя й прагнення. Хоча строк нашого життя менший, чим у слонів, у клітинах яких є присутнім Дан, ми розмножуємося швидше, і взагалі ми дуже привітні хазяї, поки не знайдемо ліки проти раку — одного із найбільших задоволень Дана, адже рак з божевільною швидкістю робить величезну кількість його копій.

     / Нашого власного середовища. Дану непогано жилося в динозаврів, поки з ними щось не трапилося. На щастя, Дан підстрахувався й у той же час «розмістив акції» в інших організмах. До речі, окремі його генетичні товариші, які тримали занадто багато яєць в одному кошику, зникли разом з динозаврами. Сукупність усіх цих факторів створює підходяще середовище для Дана. У дійсності середовищем Дана є увесь світ, його пристосовність у якості реплікатора більш-менш залежить від усього сущого. Як сказав поет Джон Донн, жодної людини не назвати островом ( як не можна назвати островом і ген начебто Дана, додамо ми).

     Тут ми прощаємося з Даном, одним з тих, що прекрасно пристосувалися реплікаторів. Еволюція обійшлася з ним непогано. Однак перш ніж ми закриємо тему генетичної еволюції, давайте задамо собі одне питання: куди саме спрямована наша еволюція?

 

                     У ЯКУ СТОРОНУ СПРЯМОВАНА ЕВОЛЮЦІЯ?

 

         Більшість із нас, що знають біологію на рівні середньої школи, вважають, начебто в результаті еволюції люди — як і інші тварини, звичайно, — поступово поліпшать якість життя на Землі й у Всесвіті. Нам дуже приємно вірити в те, що по закінченні великої кількості часу виживають найбільш пристосовані, — вони будуть відтворюватися, і в результаті ми одержимо расу високих, сильних і вдосконалених людських істот. Тварини також будуть удосконалюватися. Пройде не так багато часу, і наші собаки зможуть самостійно себе вигулювати. І ми зможемо, нарешті, викликнути: « Як прекрасний цей світ!»

          Можливо, ця концепція «виживання найбільш пристосованих» для нас взагалі не підходить? Чому в результаті еволюційного процесу ми повинні одержувати саме найдужчих і найплідніших особин? Чи потрібна нам раса надсексуальных монстрів і культуристів? Чому б не дати шанс таким знаменитим інвалідам, як Стівен Хокінг і Хелен Келлер, — хіба сучасні технології не дозволяють нам упоратися з багатьма вродженими недоліками? Можливо, еволюція зможе « віддати перевагу» таким особинам, у яких буде сильно розвинений інтелект, — і навіть тим, хто зміг внести великий вклад у розвиток нашої культури!

         Однак не варто витрачати час і відстоювати один із двох цих варіантів — еволюція не захищає жодний з них.

          Справа в тому, що генетична еволюція «захищає» реплікації тільки найбільш пристосованого ДНК. Під словами « найбільш пристосований» я маю на увазі такий, якому вдається щонайкраще відтворюватися. Таким чином, доти, поки нам вдається бути стійкими солдатами реплікаторів ДНК, множачи їх число й поширюючи їх, генетична еволюція нас «захищає». Але крім того, вона «захищає» комах, які значно перевершують нас за своєю чисельністю, і звичайно ж віруси, які паразитують на будь-якому механізмі відтворення, який вони тільки можуть знайти, у тому числі й на нас. Хто з нас у цій боротьбі переміг — люди, комахи або віруси, — відповідь на це питання залежить від вашої «системи цінностей». Еволюціонує тільки ДНК, а ми беремо участь у цій грі.

                                         ЕВОЛЮЦІЯ, A НЕ ІНЖЕНЕРІНГ

 

          Еволюція як генів, так і мемІв відбиває випадковий і вигадливий результат безперестанної боротьби; продукт еволюція — це зовсім не геніальний здобуток блискучого конструкторського бюро.

         У чому полягає відмінність еволюції від роботи проектно-конструкторського бюро? Інженерне мистецтво полягає в проектуванні чогось цільного з різних елементів, які виконують різні завдання. Еволюційні зміни відбуваються поступово, вони майже невідчутні, і кожна з них вносить невелику (або велику) зміну в здатність організму виживати й відтворюватися. Гарний інженер намагається нічого не «пристосовувати» — тобто не використовувати деталі не за їхнім прямим призначенням. А тим часом для еволюційного процесу це не тільки прийнятний спосіб зміни організму, але й один  з найулюбленіших — якщо можна так виразитися. Еволюція нерідко «знаходить» нове застосування якому-небудь органу, не усуваючи при цьому його старі функції — такого роду «розв'язок» є типовою схемою еволюційного процесу.

       Класичним прикладом такої еволюційної конструкторської «халтури» є будова людського ока. Ті нерви, які здійснюють зв'язок між світлочутливими клітинами й мозком, виходять із передньої, а не задньої частини сітківки — «проводка» стирчить безпосередньо в полі зору! Складно уявити собі інженера, не говорячи Добродія Бога, який міг би підготувати проект такого роду. Однак еволюція використовувала те, що виявилося під рукою, і саме так — пристосовуючи все підряд, створила людське око. Нам залишається тільки представляти яку-небудь первісну істоту, у якої було кілька світлочутливих клітин, що еволюціонували протягом багатьох мільйонів років, перетворюючись в усе більш досконалий орган зору. Коли світлочутлива клітина будувалася дуже просто, розташування нервів не відігравало принципової ролі. На той час, коли шляхом різних переробок ці клітини перетворилися в складнозбудоване око, у якому з'явилася фокусуюча лінза — кришталик, було вже пізно «перепроектувати» і перекладати «проведення» на тильну сторону сітківки.

           Саме такого роду «халтурний» підхід еволюції настільки сильно утрудняє розшифрування ДНК. Якби ДНК працювала як комп'ютерна програма й мільярди «рядків програми» ДНК були б розділені на команди й підпрограми, ми б давно провели її «інженерний аналіз». У боротьбі за голоси виборців політики висловлювали б свою думка про моральність розробок нових істот «з нуля» у рамках генної інженерії. Якби ДНК працювала подібним чином, генні інженери вже зараз могли б проектувати (і негайно патентувати проект і привласнювати собі авторські права на нього) тварин або організми, намальовані їхньою уявою: ми створювали б ( можливо, втім, ухвалювали б закони проти створення) худобу, яку можна було б відразу відправляти на забій і отримувати чудове м'ясо, спеціальні бактерії, які, потрапивши в наш організм, роз'їдали б ракові пухлини й тромби у судинах і артеріях, і навіть свійських тварин, які народжувалися б з умінням приносити нам тапочки, гавкати на непрошених гостей, доставляти газету, готовити вечерю…? На щастя або на жаль, подібні моральні дебати про виробництво «біоприспосіблень» поки що залишаються долею фантастів.

           Усе це відбудеться тільки у віддаленому майбутньому з тієї причини, що процес еволюції створює ДНК зовсім не так, як це робить програміст, що пише комп'ютерну програму. Еволюція ДНК здійснюється шляхом мутацій — збігів, схрещувань, перестановок і видалень дрібних фрагментів генетичного матеріалу. Після здійснення цих операцій ми можемо говорити про зміни, дрібні або великі, які фіксуються в розвитку ембріона й вирослого на його основі організму. За малим виключенням безпосереднього зв'язку між якою-небудь ділянкою молекули ДНК і тією або іншою частиною виниклого на її основі організму не існує. Всупереч розповсюдженому порівнянню, ДНК — це не схема людини. Неможливо вказати конкретну ділянка молекули ДНК, яка відповідає за формування правого вказівного пальця або нігтя лівого мізинця на нозі.

                                         

           Класичний приклад «халтурного» складання органів у процесі еволюції — людське око. Нервова «проводка» виходить із лицьової сторони сітківки, а не захована за неї, як це зробив би будь-який інженер, проектуючи такий орган. Колись складність людського ока приводили на доказ існування надприродного Творця : людям складно було повірити в те, що подібного роду орган міг розвинутися в процесі природного добору. Тепер у біологів є незаперечні докази, що природний добір здійснив незалежну еволюцію ряду різних очей у рамках різних видів, що цей процес відбувався десятки раз.

           Безумовно, ученим удалося відкрити окремі ділянки молекули ДНК, які відповідають за такі особливості людини, як колір окчей, група крові або схильність до тих або інших хвороб. Все ж таки число ділянок молекули ДНК такого роду мізерне в порівнянні із загальним генетичним матеріалом, а крім того, учені схиляються до висновку, що будова істотної частини ланцюгів молекули ДНК, схоже, жодним чином не позначається в створеній на їхній основі людині.

           Дивно? Можливо, але тільки в тому випадку, якщо ми розглядаємо ДНК зі старої точки зору, у центрі якої — людина і тварина. Якщо ми дивимося на ДНК як на засіб передачі генетичного матеріалу від тварини до тварини, засіб репродукції організму, то наявність величезних ділянок молекули ДНК, які ні для чого не призначені, позбавлена всякого змісту й представляється надлишковим вантажем.

           А з погляду самої ДНК зі змістом тут усе в порядку. Якщо подивитися на світ «очами» генетичного матеріалу, людська істота, що виникає із ДНК чоловічих і жіночих статевих клітин, є найбільш ефективним способом, вишуканим природою, для відтворення цього ж генетичного матеріалу. ДНК користується безпечною материнською утробою для виробництва клітини за клітиною власних копій, що містять, і в остаточному підсумку нового індивіда (або навіть близнюків), готових піти ще далі й допомогти ДНК відтворитися ще раз. Ми звично дивуємося — чому кожна клітина містить повну копію ДНК, хоча й не збираємося  її використовувати. Це не обов'язково. Але ми були нестерпно егоцентричні!

 З погляду ДНК найголовніше в людському існуванні — збереження копій ДНК.

         Молекули ДНК не борються одна з однією за їжу, не відбувається між ними й статевого відбору (уся конкуренція в цій області надана нам), і тому в природі практично відсутні стимули для усунення будь-якого генетичного «надлишкового вантажу». Він усього лише «завантажений» у безпечні ядра клітин, у зручні клітини, усередину комфортних тіл, які — за винятком людей, що досягли нового щабля еволюції, — присвячують усе своє життя пошуку підходящих партнерів, щоб сприяти поширенню й відтворенню копій своїх ДНК.

         Схоже на перебільшення? Щоб переконатися у зворотному, слід згадати, що еволюція різних видів здійснювалася в результаті відбору й відтворення найбільш пристосованих — що вдало реплікуються ДНК, що відбір і відтворення цих ДНК, ще й ще раз, відбувалися протягом мільйонів років. Існує чимало загадкових властивостей організмів і вигадливих поведінкових установок, які можна було б пояснити як результат еволюції егоїстичних генів.

 

                                           ЕВОЛЮЦІЯ ВИДІВ

 

        Якось раз, читаючи збірник «відповідей на дурні питання», — наприклад, «Чому наприкінці книг залишається багато порожніх сторінок?» або «Чому кнопка „Закрити двері“ у ліфті звичайно не працює?», — я наткнувся на таке питання: «Навіщо кашалотам жирова подушка зі спермацету?»[10] Автор книги посилався на думку декількох учених, причому кожний з них надавав свою версію ймовірного призначення жирової подушки. Відповіді вчених були різними, але вони сходилися в одному: вони були схильні розглядати механізм нагромадження спермацету й призначення жирової подушки — яким чином вона може сприяти виживанню або відтворенню кашалота — як якби ця жирова подушка була спроектована якимось хитромудрим ученим, а не виникла в результаті природного добору ДНК.

         Загальним призначенням тієї або іншої властивості організму, що розвився в процесі еволюції, служить виробництво копій певного реплікатора — ДНК, яка була основною причиною розвитку даної властивості. Звичайно це означає, що дана властивість допомагає тварині або виживати, або відтворюватися. У випадку жирової спермацетової подушки кашалотів, можливо, мова йшла саме про виживання. Можливо, жирової подушки споконвічно в кашалотів не було, або вона була невеликою і розташовувалася в іншій частині тіла — нам це в точності невідомо.

      Є й інші гіпотези. Незважаючи на те, що між генетичними реплікаторами й тваринами, які розвилися із цих реплікаторів, існує строга відповідність, вона не абсолютна. Іноді інтереси ДНК і інтереси його власника не збігаються. І кашалот щодо цього міг би послужити цікавим прикладом.

      Припустимо, що багато тисяч років тому років у кашалотів не було жирової подушки. І раптом, внаслідок мутації або іншого генетичного відхилення, на світло з'явився один-єдиний самець кашалота, у якого така жирова подушка була. Розміри його голови помітно перевищували величину голови інших самців. Правда, у цього самця було менше мозку, швидкість його переміщення була нижчою, у результаті чого він був більш уразливий для нападу хижаків. Крім того, спермацет заважав йому знаходити їжу в достатній кількості. Три ці фактори знизили ймовірну тривалість його життя.

       Проте ця мутація, у результаті якої в самця кашалота на голові виникла жирова подушка, мала один цікавий побічний ефект. Якщо припустити, що сексуальна привабливість самців кашалотів залежить від розмірів голови, то самець із жировою подушкою мав більший успіх у самок, аніж його товариші. І хоча в такого кашалота було менше шансів на виживання, він спаровувався набагато частіше, чим інші кашалоти, і зміг передати ген « жирової подушки» кожному другому своєму нащадкові.

       Ця історія повторилася з дітьми кашалота-мутанта, і незабаром нещасним кашалотам старого зразка ( без жирової подушки) довелося тягнути жалюгідне холостяцьке існування, тоді як дурні й повільні самці з великими головами почали робити практично все потомство. У рамках нашої гіпотези еволюція захищала егоїстичному реплікатору ДНК, який привів до виникнення жирової подушки на шкоду здатності виживання китоподібних. Таких гіпотез про китів мені чути не доводилося, і я використовував цей вигаданий приклад зовсім не для того, щоб сперечатися з біологами-еволюціоністами. Однак мені відомо, що схожі теорії висловлювалися щодо еволюції павичів.

        Інший приклад: чому в окремих видів павуків самцям доводиться виконувати настільки складні ритуали, за допомогою яких вони встановлюють — з якою саме самкою їм потрібно спаровуватися? Відомо, що настільки ж рясне потомство, пристосоване до поточних умов зовнішнього середовища, було б зроблене в результаті спарювання цих павуків з іншими самками. Знову ж, ми ставимо такі запитання, тому що ми розглядаємо цей процес із погляду павука, а в цій перспективі складно вловити ті факти, які зіграли найважливішу роль у процесі еволюції. Ці витончені й митецькі шлюбні танці є засобом, за допомогою якого ДНК забезпечує спарювання особин, що володіють загальними ділянками ДНК — тими самими, які змушують павука виконувати настільки складні танці.

        Еволюція завжди працює на стороні егоїстичних реплікаторів. Як правило, виживання тварини і її відтворення нерозривне пов'язані з копіюванням і поширенням реплікатора. Але в тих випадках, коли ці інтереси тварини / ДНК вступають у конфлікт, перевага завжди залишається за реплікатором.

      В індустрії ігрових приставок не складно знайти аналогію танцям павуків. Компанія Nintendo постачає свої приставки спеціальними обладнаннями, які унеможливлюють використання картриджів інших виробників на їхніх плеєрах. Можливо, споживачі віддають перевагу ігровим картриджам інших фірм. Однак лише один бренд приносить високий прибуток компанії Nintendo. Точно так само лише один біологічний вид гарантує відтворення ДНК виробникові організму — самому ДНК.

 

                                          КІНЕЦЬ НАШОЇ ЕРИ

 

       Така історія генетичної еволюції, історії успіху ДНК у якій ми відіграємо лише невелику другорядну роль. Однак не випливає із цього приводу сильно переживати: ми ще можемо стати «зірками». Незважаючи на все її інтелектуальне зачарування, генетична еволюція практично не виявляє впливи на повсякденне життя людини. Турбуватися із приводу генетичної еволюції так само нерозумно, як переживати через те, що нас може роздавити льодовик: якщо ви не збираєтеся сидіти сиднем у даній точці найближчі кілька тисяч років, то льодовики вам не загрожують. Що ж стосується наших окремих життів, то генетична еволюція в їхньому відношенні вже закінчена: усе вже відбулося. Якщо повезе, ані ваша ДНК, ані моя не буде еволюціонувати до кінця наших днів.

       Таким чином, ми можемо говорити про кінець ери ДНК. Але це ще не кінець нашої розповіді. Для нас, людей, це тільки початок! Як я говорив вище, люди, зважаючи на все, досягли найвищої точки еволюції. Втім, я не прагнув цим сказати, що з моральної точки зору ми перевершуємо інші утвори, що ми вибрані Богом або що-небудь у цьому дусі, — хоча, можливо, так воно і є. Я мав на увазі лише те, що наша свідомість, наше життя й культура випробовують вплив еволюції якихось інших факторів, крім ДНК. Генетична еволюція відбувається так повільно, що в неї важко повірити, тоді як цей новий вид еволюції настільки стрімкий, що ДНК можна зрівняти з останками Дарвіна. Еволюціонує те, що ближче для нас і дорожче, аніж наша ДНК.

      Усього лише кілька тисяч років тому ДНК була передовим способом збереження й відтворення інформації з існуючих у той момент у Всесвіті. Тому неможливо говорити про еволюцію, не згадуючи ДНК: процес еволюції — це процес відтворення інформації, а майже вся інформація на землі зберігалася в ті часи в ДНК.

      Сьогодні ми маємо у своєму розпорядженні інші засоби збереження інформації — носії, які дозволяють відтворювати, видозмінювати й поширювати інформацію набагато швидше, чим це зробила б ДНК. Цей засіб настільки ефективно еволюціонує, що реплікатори можуть бути створені, випробувані й широко поширені за кілька днів і навіть годин, у той час як для ДНК було потрібно кілька тисяч років. Новий засіб збереження інформації набагато цікавіший за ДНК і відіграє в нашім повсякденнім житті значно більш важливу роль, у результаті генетична еволюція і її значення вже не відіграють для нас ніякої ролі. Як же називається цей новий, зрілий і плодоносний засіб еволюції?

      Він називається свідомістю, а реплікатор, який еволюціонує в нашій свідомості, називається мемом.

 

 

 

                                             Глава 5

                                     Еволюція мемів

 

                                                                         Можна протистояти навалі армій, але не можна                    

                                                                          зупинити ідею, час якої прийшов.

 

                                                                                                                                 Віктор Гюго

 

       У той момент, коли людська свідомість розвилася до такого стану, коли люди змогли сприймати, зберігати, змінювати й передавати один одному ідеї, виникло нове середовище, яке володіло двома необхідними для еволюції рисами: здатністю відтворювати (копіювати) інформацію й удосконалити її. І мозок, розвиток якого був обумовлений необхідністю підтримувати життя в носіях ДНК ( тобто в нас) і сприяти їхньому розмноженню, раптово виявився в центрі еволюційного процесу.

       Це принципове нововведення — людський мозок став не стільки новою ареною еволюційного процесу, якою був доповнений поступовий розвиток клітин, скільки вдосконаленим полем його діяльності, адже на ньому цей процес зміг здійснюватися набагато швидше. І ті біологічні сили, які розвили наш мозок до того щабля, на якому ми одержали свою людську свідомість, тепер залишилися далеко за: у мільйон раз більш швидкі нові меметичні сили забезпечують еволюцію наших думок, нашого суспільства, нашої культури, а разом з ними — еволюцію самих мемів.

       Мем — це реплікатор, який відтворюється за допомогою людської свідомості.      Еволюція мемів здійснюється завдяки тому, що людська свідомість вдало копіює й змінює інформацію — ідеї, поведінкові установки, мелодії, форми, структури і т.д.

 

                               ЕГОЇСТИЧНИЙ ГЕН СВІДОМОСТІ

 

      У ході генетичної еволюції люди знайшли свідомість — це відбулося тому, що егоїстичний ген свідомості, або деякий попередник нашого розуму, надав людям , що володіли цим геном, певні переваги, що сприяли їхньому виживанню. Володіючи цією якістю, люди змогли не тільки вижити, але й розмножитися, заодно відтворюючи й цей «егоїстичний ген».

     Та ділянка ДНК, яка « несе відповідальність» за наш розум, далеко не настільки добре пристосована, як ділянка ДНК комах, завдяки якій його носії мають малий розмір, здатні швидко переміщатися й покриваються панциром. Комах набагато більше, ніж людей, нам навіть не вдається виграти в них битву за територію. Як би то не було, наш розум безсумнівно дає нам певні переваги, а отже — нашій ДНК, і саме тому ми, люди, існуємо, мислимо, вважаємо, що нам належить світ. Нехай так і буде.

      Безумовно, з погляду ДНК, ми існуємо лише для того, щоб підтримувати своє життя й розмножуватися. Проте ДНК досягає своїх цілей так само повільно, як рухаються льодовики: один етап генетичної еволюції триває близько двадцяти років. Тим часом швидкість еволюції мемів запаморочлива: мутація ідеї займає стільки ж часу, скільки необхідно для прочитання одного речення.

       Меметична еволюція здійснюється так швидко, що будь-яке використання нашого мозку має лише опосередкований зв'язок з генетичною еволюцією. Щоб стати генієм — зробити наукове відкриття й сприяти розвитку технології, створити твір мистецтва або зняти фільм, — потрібно зробити «халтурне» складання функцій нашого мозку, в основі яких — функції, що дозволяють «розумним людям» підтримувати своє життя й розмножуватися.

 

         Я не прагну цим сказати, що тепер ми можемо «забути про гени». Не дуже давно з'явилися тривожні статистичні дані про загальне зниження інтелектуального рівня людей, викликаного тим, що в людей з високим IQ, як правило, менше дітей[11]. Якщо й існують які-небудь гени, під впливом яких людина засвоює меми, що обмежують кількість його нащадків, вони відімруть через кілька поколінь і поступляться місцем своїм конкурентам — генам, які нав'язують людям бажання мати багато дітей.

        Отже, не забуваючи іноді поглядати в дзеркало заднього виду, щоб тримати під контролем прогрес генетичної еволюції, давайте вийдемо на «швидку смугу» і залишок цієї книги присвятимо стрімким мемам.

 

                                 НАСТІЛЬКИ Ж ЕГОЇСТИЧНІ МЕМИ

 

        Щоб зрозуміти еволюцію мемІв, потрібно спробувати подивитися на них з боку. Так, наприклад, говорячи про еволюцію, даремно оперувати такими поняттями, як призначення. Треба залишити питання про те, яке еволюційне призначення людської свідомості, тому що визначення цієї мети буде залежати від точки зору.

        Сам по собі еволюційний механізм не має яку-небудь мету; це всього лише невблаганна боротьба за доступ до механізмів відтворення.

         Назвемо Мінервою ту ділянка молекули ДНК, у якій присутні гени, відповідальні за виникнення свідомості. З погляду Мінерви, призначення нашої свідомості полягає в тому, щоб забезпечити безпеку й відтворення Мінерви. З нашої ж точки зору, призначення Мінерви полягає в тому, щоб надати людям розум. Отже, висновки залежать від спостерігача.

        Тому замість того, щоб розглядати еволюцію мемів з нашої власної точки зору, як ми це звичайно робимо, глянемо на неї з погляду мема. Представимо, що мем діє у власних інтересах і робить усе необхідне для того, щоб відтворюватися й розмножуватися. Поняття «егоїстичного мема» зовсім не наділяє мем свідомістю або мотивацією; я говорю лише про те, що ми можемо краще зрозуміти еволюцію, якщо подивимося на неї з погляду мема.

         Еволюція ідей, культури й суспільства настільки ж тісно пов'язана з «егоїстичним мемом», як еволюція видів — з «егоїстичним геном».

        Я прагну ще раз підкреслити, що ця формула — не Істина в останній інстанції, а всього лише робоча модель. Подивитися на життя під цим кутом зору — однаково що проковтнути більшу пігулку. Зрештою, ми звикли думати про себе як про яскравих і незалежно мислячих людей, а не як про пасивних учасників гри мемів. Але ця пігулка допоможе нам без зайвого головного болю розібратися з методами функціонування нашої культури.

 

                                             ОЧИМА МЕМА

 

          З погляду того або іншого мема, єдине призначення людської свідомості полягає в створенні копій цього мема. Я зовсім не прагну сказати, що меми мають ту або іншу « точку зору», — я всього лише прагну відзначити, що якби меми мали яку-небудь точку зору, то вона виглядала б саме так. Егоїстичний мем тією самою мірою «егоїстичний», як і «егоїстичний ген», і це поняття настільки ж умовне, як і будь-яке інше буквальне значення якої-небудь метафори. Ми використовуємо цю нехитру метафору з єдиною метою — погляд на світ з погляду реплікаторів, що не володіють власною свідомістю, допомагає нам значною мірою прояснити складні й заплутані проблеми.

 

         Отже, з погляду мема, не тільки наша свідомість і мозок, але також наше тіло в цілому, міста, держави й (безумовно) телевізори існують винятково для його егоїстичних цілей. Це положення дуже важливо засвоїти. Якби телевізори не сприяли копіюванню мемів (наприклад, одним з таких мемів є стратегія-мем « необхідно мати телевізор»), то в наших будинках не було б телевізорів! Адже вони, безумовно, не еволюціонують самостійно в біологічному змісті.

         Найбільш популярними й розповсюдженими елементами нашої культури є ті, яким найбільше ефективно вдається копіювати меми.

Телевізори допомагають копіювати меми, у тому числі — мем « необхідно мати телевізор».

         Усі елементи нашої культури, які не вписуються в рамки « тваринного життя» — втім, може бути, і вони також, — є продуктом еволюції мемів. Найбільш популярні ідеї — це ті, які легше всього поширюються. Найбільш популярним стає те мистецтво, у яке вкладені найбільш пристосовані меми. Телебачення для еволюції мемів відіграє роль плавильного тигля — ті програми, яким не вдається залучити достатньої кількості постійних глядачів, про яких телеглядачі не розповідають один одному, дуже швидко сходять із екрана, і на їхню заміну негайно ставляться інші їх «мутації й варіації», їм же немає числа. Найбільш популярні концепції ведення бізнесу, керування фінансовими коштами або поліпшення якості життя стають популярними зовсім не тому, що вони краще інших і найбільше підходять саме вам, а тому, що вони найкраще поширюються. У деяких випадках дві ці їхні якості одна з однією зв'язані, а в деяких — ні.

         Завдяки чому меми отримують велике поширення, що робить їх гарними реплікаторами? У мемів величезний вибір можливих каналів поширення: усна й письмова мова, міміка й жести, наслідування, телебачення. Але чому ж окремі меми, як горезвісний «погані новини», розносяться блискавично, тоді як інші, — наприклад, меми непопулярних телепрограм, стрімко гинуть? Щоб одержати відповідь на це питання, нам необхідно звернутися до джерел еволюції мемів, — на той час, коли генетична еволюція мала більший вплив на зміст нашого розумового процесу, аніж еволюція меметична, коли природний добір « віддавав перевагу» тим ДНК, які допомагали йому «зібрати» більш розумні мізки.

 

                            

                              ПРИЗНАЧЕННЯ НАШОГО МОЗКУ

 

       Спочатку єдиним призначенням нашого мозку була допомога ДНК — мозок дозволяв йому «залишити свої копії». Мозок допомагав ДНК так: завдяки йому люди виживали, могли вступити в контакт із іншими людьми, що володіли подібними генами, і їм вдавалося виростити найбільше число дітей. Іншими словами, мозок вирішував одне й більш із перерахованих нижче завдань:

                        

       / Він збільшував шанси людей на те, щоб дожити до періоду статевої зрілості й жити далі;

        / Мозок сприяв збільшенню числа нащадків;

        / Він збільшував шанси на знаходження гарного партнера — того, який, імовірно, зміг би зробити найбільше число копій цієї «мозкової» ДНК.

        Іншими словами, завдяки мозку, люди отримали можливість кращим чином задовольняти чотири основні потреби, що рухають тваринним світом, з любов'ю прозвані зоологами 4F: боротьби, втечі, харчування й розмноження (fighting, fleeing, feeding, finding a mate).

        І до того, як еволюційний процес дозволив нам знайти розумну свідомість, мозок мав деякі механізми, які працювали для задоволення цих потреб. Ці механізми поєднують нас із іншими тваринами: страх, здатність передавати й одержувати звукові й візуальні сигнали, пам'ять, а також суспільний інстинкт. Усі ці механізми сприяють відтворенню ДНК.

         У Главі 2 ми розділили меми на три основні категорії. Цей розподіл відповідає первинним функціям нашого мозку, а саме тим, які сприяють виживанню й розмноженню індивідів. Мозок тварини можна запрограмувати певними «відмінностями»: морда матері, хижак, їстівна їжа; «стратегіями»: шляхи проходження, способи знаходження харчування; і «асоціаціями»: спогад про позитивний або негативний досвід, про те, хто ворог і хто друг. Меми ґрунтуються на цих базових функціях мозку; і якщо мозкові функції є частиною «заліза», те меми — це його «програмне забезпечення».

 

                              

 

 

                              ЕВОЛЮЦІЯ ЗАСОБІВ КОМУНІКАЦІЇ

 

       Ті тварини, комунікативні здатності яких були кращими, аніж в інших, отримували в процесі еволюції більше шансів вижити й відтворити потомство. Про яку інформацію йде тут мова? Насамперед, про ту, що відноситься до згаданих нами вище 4F: інформація про небезпеку, про місцезнаходження їжі, про те, що ці тварини готові спаровуватися.

       Наш розум значною мірою полегшив для нас процес копіювання ідей — мемів-стратегій, мемів-відмінностей, мемів-асоціацій. Складно переоцінити важливість копіювання / відтворення ідей для еволюції людської культури й наук. Якби наша свідомість була позбавлена здатності копіювати ідеї й, таким чином, можливості передавати їх від однієї людини до іншої, нам усім довелося б задовольнятися тільки тими знаннями, які ми встигнули нагромадити за час свого життя.

        На певній стадії еволюції наш розум одержав такий додатковий інструмент, як мова. Мова революційним образом перетворила процес людської комунікації. Завдяки мові й мовленню з'явилася можливість створювати нові поняття, проводити відмінності, виробляти асоціативні зв'язки між різними речами, а також передавати стратегії іншим людям. Нижчі тварини такої можливості не мають. Боротьба за вдосконалення комунікацій триває й по сьогоднішній день, адже вона повинна сприяти виживанню й розмноженню людини.

        Полегшити спілкування можна двома способами: голосніше говорити або уважніше слухати. Представляється очевидним, що в процесі природного добору перевагу одержать ті тварини, які будуть звуками, своїм видом або яким-небудь іншим чином хвалитися своєю сексуальною привабливістю. Ті тварини, які будуть соромливо чекати, що їх нарешті помітить Той або Та Сама, безумовно, програють. Складніше зрозуміти, чому «егоїстичний» відбір сприяє й тим видам, які шляхом звукового або іншого сигналу можуть сповістити інших про небезпеку або місцезнаходження їжі. Розібратися в цьому буде простіше, якщо ми зрозуміємо, що цей «кричущий» ген, імовірно, є присутнім не тільки в «гортані», але й у тих, хто його слухає. Не будемо забувати, що генетична еволюція відбирає гени, а не конкретні індивіди.

         Що стосується сприйняття сигналів, то природний добір буде сприяти тим тваринам, які зможуть кинути все й приділити увагу отриманій інформації, а не тим, які будуть схильні її проігнорувати. З погляду гена, важливою інформацією є все, що буде захищати й збільшувати число копій цього гена: тобто відомості про небезпеку, їжу й секс. Якби мати Бемби небагато раніше почула тріск гілки під ногою мисливця, то сьогодні вона ще могла б розповідати історію про те, як вчасно вона змогла все зрозуміти[12].

         Засоби комунікації розвивалися з метою передачі інформації про три конкретних предмети: про небезпеку, про їжу й про секс. Тому ми як продукт еволюції, як правило, воліємо говорити про проблеми безпеки, про їжу й секс і приділяємо цим темам більше уваги, аніж іншим.

 

        Меми, що мають відношення до небезпеки, їжі й сексу, поширюються швидше інших, оскільки по своїй природі ми до них дуже чутливі — у нашій свідомості для цих предметів є свої «кнопки».

 

                                       ПОХОДЖЕННЯ МЕМІВ

 

        Які ж меми зіграли найбільш важливу роль для нашого виживання й відтворення, ставши найбільш уживаними в процесі людської комунікації? До них ми приблизно можемо додати наступні:

     Криза

       Швидке поширення почуття страху рятувало безліч життів, попереджаючи людей про небезпеку. Тварини, що не володіють розумом, здатні передавати один одному мем кризи, прикладом чого може послужити панічна втеча череди. Однак здатність повідомляти про кризу у вигляді мема-відмінності, який містить у собі яку-небудь конкретну інформацію про цю кризу, сприяє виживанню виду у великому ступені.

     Місія

         Комунікація про безпосередні завдання — наприклад, про боротьбу з ворогом, будівлі вкриття або про пошук їжі дозволила людям вижити у важкі й голодні часи. Ті групи людей, які в результаті еволюції одержали можливість передавати й одержувати мем про місію, мали більш пристосовану ДНК аніж ті, які такої здатності не мали. Справа в тому, що перші могли спільно працювати для досягнення загальної мети.

      Проблема

        Усвідомлення того факту, що дана ситуація (нестача їжі, конкуренція за потенційних статевих партнерів і т.д.) є проблемною й що «проблему треба розв'язати», робить індивідів більш готовими до боротьби за виживання й до розмноження.

     Загроза

      Усвідомлення потенційних загроз, навіть якщо вони ще не обернулися безпосередньо в «  кризову ситуацію», зіграло для людей надзвичайно корисну роль. Інформація про маршрут хижака або про отруєні водойми підвищувала їхні шанси на виживання.

     Перспективи

      Коли людині представляється той або інший «приз» — їжа, здобуток або потенційний статевий партнер, — вона повинна діяти швидко, бо,  якщо ні, то, вона упустить свою можливість.

      Усі перераховані вище меми в процесах комунікації дотепер продовжують відігравати найважливішу роль. Цьому не слід дивуватися, адже по тимчасових мірках еволюції ДНК лише зовсім недавно наш мозок розвився настільки, що люди змогли знайти свідомість, а отже — здатність повноцінно передавати один одному меми. Як би то не було, зараз було б украй складно знайти на Землі таку культуру або субкультуру, у рамках мемокризи, де місії, проблеми, погрози або перспективи не відіграли б важливої ролі, хоча в кожній культурі ці поняття, безумовно, розуміються по-різному.

      Давайте проведемо невелику перевірку — чи дійсно більша частина нашого спілкування й комунікації «іде» на розмови й сприйняття інформації про ці предмети, які, у свою чергу, не обходяться без наших старих друзів — небезпеки, їжі й сексу. Для цього потрібно лише перемкнути кілька каналів телебачення. Пролистати газету. У списку бестселерів США сьогодні, до речі, — суцільно трилери й любовні романи. У списку «нонфікш» представлені книги про смертельні хвороби (віруси!), про те, як поліпшити сексуальне життя, про здоровішу їжу, про політичні кризи, і лише випадково в нього затесалася одна праця про самовдосконалення, щоб дати людям проміннячко надії. Імовірно, люди читають тільки такі книги, тому що , якщо ні, то вони були б охоплені панікою від страху перед викликуваними ними небезпеками. Я завжди вважався, що книга за назвою «Лікар рекомендує блискавичну дієту для схуднення» повинна бути продана тиражем у мільйон екземплярів тільки завдяки мемам, які втримуються в її назві. Яка перспектива — одержати ( завдяки цій книзі) консультацію людини, якій ви довіряєте, щоб розв'язати проблему, пов'язану із кризою у відношенні вашої сексуальної привабливості, та ще й поговорити про їжу!

        Щоб проілюструвати ефективність мемів кризи, місії, проблеми, небезпеки й перспективи, прочитайте два абзаци, у яких точно відтворюється опис книги про мемів. У першому абзаці перераховані меми не представлені.

         «Введення в меметику» — компіляція загальних теоретичних положень меметичної науки. У кожній главі приводиться коротке зведення різних концепцій, що існують у цій області. Приводяться приклади впливу меметики на життя людей, історичні паралелі. Наприкінці книги пропонується програма дій на майбутнє.

         Інший абзац повнісінький ключовими мемами — згадуються всі п'ять:

        В «Психічному вірусі» розповідається про неминучу кризу, пов'язану з появою нової небезпечної технології за назвою «меметика». Що це таке, і як ми можемо вберегтися від її шкідливого впливу? Наш єдиний шанс полягає в тому, щоб кожна людина прочитала книгу «Психічний вірус», поки ще не пізно!

         Нормальні люди заснуть, не дочитавши до середини першого абзацу, а другому приділять трохи більше уваги. З такою схильністю головного мозку складно подолати — його «електронна схема» запрограмована таким чином, щоб реагувати саме так, а не інакше. Можливо, читаючи другий абзац, ви випробували сумніви. Мем-Стратегія скептицизму захищає меми, власником яких, тією чи іншою мірою, є ваша свідомість. На жаль, ця стратегія протистоїть не тільки шкідливим, але й корисним новим мемам.

 

                          ТИСК НА ЧУТЛИВІ ТОЧКИ («КНОПКИ»)

 

         Тепер наша розповідь буде небагато складнішою, і для розуміння її змісту вам доведеться прикласти деякі зусилля. Не слід забувати, що наш мозок не був сконструйований для якої-небудь конкретної мети; більш правильно було б говорити про те, що природний добір пристосовував різні обладнання в процесі складання: щось випробовуючи, щось зміцнюючи, щось послабляючи, щось поєднуючи, — поки в нього не «вийшло щось цікаве». У результаті гени, «відповідальні» за створення цієї конструкції, змогли відтворюватися краще, чим інші.

         Саме тому мозок людини, як і мозок багатьох інших тварин, еволюціонував таким чином, щоб надавати першорядну увагу інформації про небезпеку, їжу й секс. І коли був покладений початок еволюції мемів, уже на першому етапі успіху в порівнянні з іншими мемами змогли добитися саме ті, які відносилися до цих же трьом «тем» — небезпеки, їжі й сексу. У порівнянні з іншими? Безумовно, тому що наш мозок має природню швидкість звертати увагу й на деякі інші речі. Наприклад, сміх або позіхання заразливе, і наш мозок прагне відтворити їх, якщо хто-небудь поруч сміється або позіхає.

         Однак в основному увага головного мозку залучається тим, що має те або інше значення для виживання й відтворення. Ускладнення цих функцій відбулося тому, що еволюція не зупинилася на тій точці, де людям було надано все необхідне для того, щоб вчасно помітити тигра, що кинувся на нас, готову до споживання їжу або, що ляскає віями представницю протилежної статі.

 

         Природнім шляхом еволюція виробила ряд розумних, підступних і опосередкованих способів відходу від небезпеки, видобутку їжі й залицяння за статевими партнерами.

         До появи свідомості в людей не було можливості логічного або раціонального використання цих стратегій. Однак люди мають почуття, інстинкти й потяги, які, як ми вважаємо, властиві й тваринам.

        Усі тварини мають чотири основні інстинктивні спонукання: боротися, рятуватися втечею, харчуватися й розмножуватися.

         Тому наш мозок не тільки може вчасно помітити небезпеку, знайти їжу й вишукати спосіб розмножитися, він може робити це автоматично, — свідомого зусилля для цього не потрібно. Реалізація даних спонукань відбувається шляхом порушення відповідних ділянок головного мозку. І потреби будуть задоволені, якщо ми не втрутимося й не перешкодимо їм реалізуватися свідомо. Але навіть якщо шляхом свідомого зусилля ми втримаємося від дії, на яку нас штовхає це спонукання, ми будемо почувати, що в нас відбувається, і зможемо назвати різні почуття, які супроводжують прагнення боротися, бігти, харчуватися й розмножуватися: гнів, страх, голод і потяг.

         Ці чотири основні інстинкти настільки міцно «упаяні в схему» нашого головного мозку, що, незважаючи на всю нашу цивілізованість, ми час від часу зустрічаємося з тим, що щось або хтось може «натиснути на наші кнопки» — сказати або зробити те, що викличе в нас одне із цих основних почуттів. Словами звичайно викликають у нас гнів, але в нас є «кнопки» для страху, голоду й потягу, і на них з тим же успіхом можна «натискати». Як люди цивілізовані, звичайно, ми знаємо, що не слід піддаватися імпульсу й діяти, коли «на наші кнопки нажали», однак дуже й дуже складно не піддаватися й не звертати уваги, коли це відбувається. А коли ми приділяємо увагу, починають спрацьовувати меми.

          Увага відіграє ключову роль у розумінні природи мемів. Виграють саме ті меми, які привертають увагу найбільшого числа людей. Оскільки для серйозних змін у рамках генетичної еволюції потрібні мільйони років, не слід дивуватися тому, що більшість тварин, включаючи людину, мають генетичну схильність приділяти увагу тим «предметам», які відіграли найбільш важливу роль для виживання нашого виду: небезпеці, їжі й сексу.

          Тому щоб виявити психічні віруси, ми для початку звернемося до тих ситуацій, при яких відбувається тиск на одну й більш зі згаданих «кнопок» — гніву, страху, голоду й потягу, — з метою залучення нашої уваги, нашої дорогоцінної уваги, з метою заволодіння часткою нашої свідомості, хоча ми, за зрілим міркуванням, знайшли б для неї інше застосування.

 

                                               СВІДОМІСТЬ

 

        Удосконалення комунікацій мало величезне значення для еволюції людського роду. Однак основним нововведенням, завдяки якому ми стали людьми, була свідомість. Це була та сама «інновація», яка зробила з нас ідеальне середовище для еволюції мемів. Спочатку, однак, свідомість повинна було служити тим же цілям, що й інші механізми нашого мозку — а саме допомагати нашій ДНК створювати власні копії шляхом виживання й відтворення людей. Яким же чином свідомість здійснювала цю допомогу?

          Ось кілька думок на цей рахунок:

         / Свідомість допомагала поліпшити комунікацію й налагодити співробітництво людей у пошуках їжі й у боротьбі з ворогами.

         /  Свідомість дозволяла робити плани на майбутнє. А здатність «вирішувати проблеми» полегшила пошук їжі й статевих партнерів.

 

           / Свідомість допомогла краще зрозуміти цей світ, а це допомогло добитися успіху у всіх сферах життя.

         Важливо зрозуміти, які пріоритети нашого мозку, тому що наші думки природно будуть спрямовуватися до цих предметів.

         Усі наші «глибокі думки» і «блискучі інтелектуальні моделі» являють собою лише надбудову цих удосконалених функцій мозку, основне призначення яких полягало в тому, щоб допомогти нам вижити й відтворити себе. Ці ж функції, у свою чергу, є надбудовою примітивних функцій, які повинні були допомогти людям виживати й розмножуватися, — страху, гніву, голоду й потягу.

 

                                «КНОПКИ» ДРУГОГО ПОРЯДКУ

 

       Чи зупинилася генетична еволюція, створивши чотири основні прагнення, перераховані вище? Ні, еволюція тривала. Наш мозок розробив незліченні стратегії другого порядку, покликані не тільки полегшити виживання й відтворення людини, але також задовольнити чотири первинні потреби. Нижче перераховано кілька інстинктивних потягів другого порядку, якими володіють деякі люди і які, крім того, дозволяють мемам скористатися рядом нових можливостей:

       Почуття належності до суспільства

       Люди — істоти стадні, вони люблять компанію. Є ряд причин еволюційного характеру, які обумовили виникнення цього прагнення. У тому числі безпека індивіда в групі, «ефект економії на масштабі», та й наявність більшого числа потенційних статевих партнерів зіграла свою роль. Ті меми, які дають людям відчуття приналежності до групи, мають перевагу над тими мемами, у яких немає цієї особливості.

       Прагнення виділитися

        Прагнення створити що-небудь нове, передове або видатне збільшує шанси окремого індивіда знайти їжу або притулок, а крім того, дозволяє йому виділитися з юрби інших особин у якості потенційного статевого партнера. Будь-які меми, що дозволяють людям почувати себе особливими, неповторними й «, що мають важливе значення», відіграють дуже важливу роль в еволюції мемів.

        Турбота

        Оскільки більша частина молекули нашої ДНК ідентична у всіх людей, цілком природно, що в людях розвилося прагнення опікуватися про благо інших[13]. Меми, які для своєї вигоди використовують схильність людей опікуватися про себе подібних, одержують перевагу в боротьбі за «акціонерний капітал» нашої свідомості.

        Схвалення

        Це прагнення робити такі дії, які викличуть схвалення в інших членів групи й у вас самого. У міру того як тварини й люди входили до складу окремих співтовариств, індивіди, що відіграли свою «суспільну роль», яка б вона не була, мали більше шансів «увічнити» свої гени (і, імовірно, гени, носіями яких були й інші члени їх групи), аніж ті особини, які «відіграли не за правилами». Ефективні меми пристосовуються до прагнення людей одержати схвалення, і вони ж відіграють на почутті провини, сорому й образи, яке виникає у випадку, якщо такого схвалення одержати не вдалося.

 

 

 

          Покора авторитетам

         У генетичних інтересах кожної особини — тобто в інтересах її ДНК — визнавати перевагу більш сильного або досвідченого індивіда. Визнання авторитету підвищує шанси ДНК цієї особини вижити й відтворити себе, тоді як конфронтація з авторитетом загрожує смертю або вигнанням із групи.

        Усі ці спонукальні фактори другого порядку діють аналогічно первинним інстинктам: коли ви дієте за їхніми принципами, ви випробовуєте позитивні почуття, а якщо йдете всупереч їм — випробовуєте негативні почуття. Правда, ці почуття, які виникають у результаті вторинних інстинктів, не настільки певні, як гнів, страх, голод або потяг; ми навіть не знаємо, чи випробовують інші люди почуття того ж роду у відношенні тих же факторів спонукання. Так чи інакше, ті люди, які мають почуття приналежності до суспільства або прагненням виділитися, розуміють, про що я говорю. Важливо розуміти наступне:

         Люди мають більше число вторинних факторів спонукання, які характеризуються різними сильними відчуттями. Меми, які «активізують» ці почуття, у процесі еволюції мають ряд переваг над іншими мемами.

         Ми приділяємо більше увагу мемам, які торкаються чутливих точок, тому що це закладене в нашу природу. Наша схильність приділяти особливу увагу цим мемам сприяє їхньому відтворенню й робить їх невід'ємною частиною нашої культури. Меми, які «натискають на наші кнопки», первинні й вторинні, у процесі еволюції одержують перевагу в порівнянні з іншими мемами, навіть якщо ці інші меми більш точні й сприяють поліпшенню якості нашого життя. Потрібно пам'ятати, що якість життя не є ключовим чинником природного добору, для нього важлива кількість зроблених копій.

          ДНК відтворюється в тому випадку, якщо організм, створений на її основі, може вижити й «залишити свої копії». Подібним чином відтворюються меми — коли обумовлена ними поведінка залучає будь-чию увагу. Роздратування чутливих точок — прекрасний спосіб привернути увагу до мема; і тому найбільше поширення отримують меми, які нас турбують, приваблюють, приводять у сказ або лякають.

 

                                  НАЙПРИСТОСОВАНІШІ МЕМИ

 

        Меми еволюціонували стрімко, і їхня еволюція триває. Фактично їх еволюція почалася в той момент, коли люди одержали можливість їх відтворювати. Вихідною точкою їх еволюції послужили ті базові меми, які були покликані поширювати людський мозок. Кінцевою крапкою їх еволюції є такі меми, які по тій або іншій причині краще поширюються — іншими словами, краще пристосовані. Проміжним пунктом їх еволюції послужили ті культурні «організми», чиїм середовищем є людське суспільство, подібно тому, як ДНК еволюціонувала за допомогою живих організмів, чиїм середовищем є наша планета.

       Крім мемів, що сприяють виживанню людей, які як і раніше зберігають свою силу, існують і такі, які не перешкоджають і не сприяють виживанню людей, однак по своїй природі пристосовані до ефективного поширення. Ці меми «добре пристосувалися» із простої причини: вони самі є різновидом ідеї «поширюй цей мем».

Традиція

      Автоматично закріплюються ті меми-стратегії, які полягають у відтворенні того, що робилося колись, або в що колись вірили. Не має значення, чи гарна дана традиція або погана, істотна чи ні. Уявимо два клуби по інтересах: Клуб Кенгуру й Союз Ледарів. У статуті Ледарів вказується на необхідність дотримувати наступних традицій: зустрічатися в суботу ранком і здійснювати спеціальний ритуал — допустимо, перекидати під час обіду сільничку; у статуті Клубу Кенгуру схвалюються всякого роду нововведення й постійні зміни. По закінченні двадцяти років мем традиції Ледарів буде як і раніше живий, і в ньому закріпиться мем зустрічі ранком у суботу й мем перекидання сільнички. А вихідні меми Клубу Кенгуру підуть у минуле в ім'я змін.

         Якщо традиції покладений початок, вона буде автоматично тривати доти, поки їй не покладуть кінець які-небудь більш істотні фактори. Люди, інфіковані мемом традиції, запрограмовані «повторювати цей мем у майбутньому, щоб передати цей мем прийдешнім поколінням». Традиції завзято тримаються за життя.

        «Євангелизм»

         Будь-який мем, який недвозначно має на увазі своє поширення й передачу іншим людям, має додаткові переваги в порівнянні з іншими мемами. «Євангелизм» нерідко сполучається з мемом місії, який робить його ще більш могутнім. Не має ніякого значення, що саме проповідується: неправда або істина, добро або зло; «євангелизм» настільки ефективний, що він став одним з домінуючих мемів на Землі. «Євангелизм» пропонує нам «поширювати цей мем у міру своїх можливостей».

        Тепер розглянемо меми, які так глибоко вкоренилися в людській свідомості, що здатні чинити опір будь-якій критиці.

          Віра

       Будь-який мем, який пропонує сліпу віру в нього, ніколи не може бути витиснутий із системи ваших переконань критикою або аргументацією. У комбінації з «євангелизмом» віра стає потужною оболонкою психічних вірусів, у яку можна закласти практично будь-який зміст.

         Скептицизм

       Піддаючи сумніву нові ідеї, ми захищаємося від нових мемів. Незважаючи на те що скептицизм є антиподом віри, він схожим образом впливає на запрограмовану ним свідомість. Скептики протистоять новим ідеям з тією же завзятістю, що й віруючі. Як віруючий, так і скептик можуть нескінченно сперечатися й нічого не ухвалювати до відома.

       Інші меми зуміли «пристосуватися» через саму природу людської комунікації. Представимо групу людей, що грають в «зіпсований телефон». Перший гравець шепотить яку-небудь фразу на вухо другому. Другий шепотить почуте на вухо третьому. Коли коло замикається й фраза повертається до свого автора, він вибухає сміхом, — адже його слова змінилися до невпізнанності. Але в такий же спосіб еволюціонує й мем у мікрокосмі! Які меми витримають це важке випробування?

         Знайомство

       Незвичайні слова або фрази швидко перетворяться в знайомі: так французьке pate de foie gras перетворилося англійське putty defogger. Знайомі вираження поширюються швидше невідомих, тому що для відомих виражень у людей уже є меми-відмінності, і вони звертають на них більше уваги.

         Осмислення

       Меми, у яких можна вичленувати логічний зміст, поширюються швидше. Людина швидше сприймає зіпсоване тлумачення того або іншого вираження, яке простіше зрозуміти, аніж точне, яке зрозуміти складніше. Ви, напевно, часто чули зіпсовані цитати з відомих здобутків: Шекспір, наприклад, сказав, що «чари музики зм'якшують душу дику», а ця фраза, як правило, приводиться так: «зм'якшують дикуна».

 

        Говорячи про такий «зіпсований телефон», я не можу не згадати свій улюблений приклад — фразу Ралфа Уолдо Емерсона з есе « Про довіру до себе»: «Сталість дурня — властивість малого розуму». Цю цитату так часто перебріхують, що навіть у спеціальному виданні, у якім каталогізуються помилки такого роду, ця фраза Емерсона «коректується» неправильно[14]!

        Процитована фраза Емерсона в дійсності вказує на те, як небезпечно попастися в «пастку правди». Властивість малих розумів — яка заважає людям розпорядитися своїм життям — дозволяє випадковій меметичній програмі, засвоєній вами в дитинстві або пізніше, розпоряджатися вашим життям як їй заманеться. Засвоївши основи меметики, ви отримаєте шанс глянути з боку на ті програми, які працюють у вашій свідомості, і, якщо вам буде завгодно, рішуче й усвідомлено «перепрограмувати» себе, направивши своє життя по бажанім руслу.

        Безумовно, потім вам доведеться звернути увагу на ті програми, які визначали вашу оцінку власних «програм», і на ті програми, які визначають ваші бажання, а потім на ті програми, які визначають ваші мотиви, що рухають вами при «перепрограмуванні» і т.д. Так можна загрузнути у філософських міркуваннях. Меметика не несе в собі оцінних суджень щодо того, як ви повинні жити, вона всього лише надає вам можливість жити тим життям, яким ви прагли б жити. Усвідомлено.

        Меметика — як наука меметичних метамемів — зародилася близько двадцяти років тому, однак поширюється на превелику силу. Моя ціль як автора «Психічного вірусу» полягає в «упакуванні» як можна більшого числа мемів в оболонку меметичного метамема для найбільш швидкого й широкого його поширення. У цьому є якийсь зміст , чи не правда?

 

                                 СТАРИЙ МОЗОК, НОВИЙ СВІТ

 

        Меметика — далеко не єдина наукова теорія, яка не отримала широкого поширення. Багато наукових теорій не так-то просто зрозуміти. Справа в тому, що наука, і меметика в тому числі, є лише одним із численних аспектів сучасної культури, до розуміння яких людський мозок не пристосований у достатній мірі. Але хіба можна вимагати від нашого мозку добре розбиратися в сучасній культурі? Хіба можна розраховувати на те, що комп'ютер «зрозуміє» свою власну програму? Нічого подібного! Завдання комп'ютера — виконувати свою програму, а не розуміти її. І розвиток людського мозку відбувся не для того, щоб «розуміти себе», а для того, щоб вирішувати конкретні завдання. Тому людям доводиться додавати дуже багато зусиль для того, щоб використовувати свій мозок, який не пристосований для цієї мети, для розуміння науки!

        «Схема» людського мозку «розроблялася» протягом мільйонів років. Увесь цей період середовище проживання людини перетерплювало досить незначні зміни, що підтверджують археологічні відкриття. І лише зовсім недавно, по мірках генетичної еволюції, наше середовище почала змінюватися настільки швидко, що за період одного життя повсякденні звички й модель життя людини можуть змінитися досить суттєво. Щоб розбиратися в сутності мемів, ми повинні усвідомлювати, що людський мозок, що розвився для того, щоб сприяти виживанню людей у практично немінливому середовищі проживання, фактично залишився на колишньому щаблі розвитку, тоді як наш світ уже багато раз кардинально змінився з тих пір, як наша еволюція надала нам свідомість.

         Еволюція мемів відбирає ті ідеї, вірування, установки й міфи, яким ми приділяємо більше уваги, які ми голосніше всього виголошуємо. І якщо не дати свідомості втрутитися, ми будемо приділяти увагу й виголошувати ті меми, які будуть відібрані шляхом комплексного взаємозв'язку почуттів і потягів, бажань і страхів, що розвилися для того, щоб сприяти нашому виживанню й розмноженню.

 

        Слово pay (платити) у вираженні «рау attention» ( приділяти увагу) у цьому випадку дуже доречно. Ми — свідомі істоти, і увага — це наш найкоштовніший товар. Увага — частина нашої свідомості, частка нашого людського життя. Коли ми приділяємо увагу чому-небудь, ми «витрачаємо» шматочок свого свідомого життя. Чи багато з нас свідомо концентрують свою увагу на тому, що для нас дійсно важливіше всього? Я, наприклад, не терплю, коли мою увагу «насильно» залучають люди й події, які «натискають на мої кнопки» — чутливі точки, що дісталися мені в спадщину від моєї тварини минулого. Через ці кнопки я проти своєї волі витрачаю даремно більшу частину свого життя.

       Уся справа в тому, що проблеми небезпеки, харчування й сексу є пріоритетами для наших генів, хоча й не обов'язково — нашими особистими пріоритетами. І коли ви відчуваєте, що ваша увага відвернена від найважливіших і насущних для вас проблем якою-небудь уявною кризою, найсмачнішою і найбільшою піццою від ресторану Domino або привабливою прохожою, те це змова ваших генів: вони нишком намагаються стягнути найкоштовніше з того, що ви маєте, — вашу свідомість.

        Ідеї заразні. Ми можемо заразитися ними від інших людей, спостерігаючи за їхньою поведінкою, а також сприймаючи фрагменти різних культур у навколишньому світі. Чудово, якщо нам вдається «підхопити» гарні ідеї — ті, які допоможуть нам бути в ключі життя. Проблема, однак, як ми вже бачили, полягає в тому, що ідеї поширюються залежно від якості своїх мемів, а зовсім не залежно від того, наскільки корисними вони виявляться для нашого життя або наскільки вони дійсні.

        Набагато приємніше думати про те, що ми рухаємося по шляху до кращого, цивілізованішого і людянішого світу, однак у дійсності ми еволюціонуємо в сторону світу, заповненого мемами й психічними вірусами, які з кожним днем усе краще відтворюються.

        Ви ніколи не замислювалися, чому іноді наше життя перетворюється в суцільну боротьбу? Люди люблять мріяти про ідеальне життя, що, за їхь думкою, означає відпочивати й робити тільки те, що робити природно. Мені зовсім не хотілося б повідомляти вам погані новини, однак наше уявлення про «те, що робити природно», занадто сильно відстало від сучасного життя й повністю зжило себе. Наша культура, технології й суспільство еволюціонують настільки стрімко, що в нас немає можливості говорити про те, що наші «природні дії» будуть сприяти відтворенню найбільшого числа копій наших генів. Сьогодні наші уявлення про «те, що робити природньо», є жахливою невідповідністю між «старими схемами» людського головного мозку, прийшовшими до нас із доісторичних часів, і зовсім новими викликами й можливостями сучасного світу.

        Схема головного мозку людини як і раніше придатна головним чином для того, щоб приділяти увагу тем ситуаціям, і викликати у зв'язку з їхнім виникненням гострі почуття, які могли виявитися для нас найбільш важливими в доісторичні часи, — тільки в тому розумінні, що вони допомагали нашим генам залишити максимально можливе число своїх копій. І легше всього поширюються й пронизують собою суспільство саме ті ідеї, яким найпростіше проникнути в мозок людини — мозок, що сформувався в кам'яному віці. Усі зусилля вчених минулого були спрямовані на те, щоб «збити зі сліду» природний добір ідей, який по лекалах кам'яного віку проводить наш мозок, і замість них — відбирати корисні, робочі ідеї, які були б точними моделями реальності. Однак культура як ціле в цьому змісті від науки як і раніше відстає.

 

                             У ДОВГОСТРОКОВІЙ ПЕРСПЕКТИВІ

 

       Тепер давайте ненадовго зупинимося. Меми — це лише один зі способів, за допомогою якого у процесі еволюції люди пристосовуються до свого середовища проживання. Чи не означає це, що, незважаючи на гадане божевілля методів їх дії, ми можемо не сумніватися — в основі їх дій перебувають наші інтереси? Хіба це не гарантує нам того, що в остаточному підсумку завдяки мемам ми зможемо набагато краще пристосуватися до нашого середовища? Адже в довгостроковій перспективі, що б ці меми не витворяли, ми встанемо на ноги, тому що види лише автоматично пристосовуються до того, що з ними витворяє їхнє середовище проживання. Хіба не так?

        Так міркувати дуже приємно. Однак цього не відбудеться, якщо тільки еволюція не знищить усі меми, разом узяті, а заодно з ними й нас. Справа в тому, що меми мають власну еволюцію. І метою їх еволюції не є відтворення наших генів. Якщо ви із мною не згодні, то зверніть увагу на наступний факт: ті культури, які ми вважаємо найбільш розвиненими, мають найнижчий приріст населення, однак характеризуються найбільш ефективною культурною експансією. Вони поширюють свої меми, а не гени.

         Добре. Допустимо, що еволюція мемів не впливає прямо на кількість статевих контактів і розмір нашої родини. Але ж, щонайменше, вона сприяє нашому виживанню, чи не так? У довгостроковій перспективі, так чи інакше? Хіба не так? Адже меми живуть у нашій свідомості?

        Ні й ні. Поки ми ведемо цю розмову, інформація вишукує всі нові способи відтворювати себе й зберігати. До ідей, які колись були б забуті й не залишили за собою ніякого сліду, тепер можна одержати миттєвий доступ завдяки системам пошуку. Комп'ютери автоматично створюють резервні копії своїх даних, відтворюючи всю свою інформацію в системах. Електронний спам став прикладом одного з перших вірусів, які діють у середовищі комп'ютерів і у свідомості[15].

       У міру того як комп'ютери стають «розумнішими», комп'ютерні реплікатори входять у повсюдне вживання — вони перетерплюють мутацію, у результаті якої отримують можливість не тільки відтворюватися, але й еволюціонувати. Якщо комп'ютерні реплікатори зможуть узяти гору над мемами свідомості, у якості основного сховища й переносника інформації, то саме вони зможуть визначати обриси нашого світу, і більшою мірою, аніж тепер це роблять меми, — точно так само колись меми узяли верх над ДНК як основні архітектори нашого середовища проживання. Хто знає, можливо, машинні реплікатори зможуть розвитися настільки, що ми виявимося на другому плані — перетворимося в одну з умовних позначок великої статистичної книги Всесвіту! А якщо ми встанемо на шляху цих нових комп'ютерних реплікаторів, те нас може досягнути доля багатьох інших видів, в основі яких лежали генні реплікатори, — вони стали на нашому шляху й тепер вимирають або були повністю знищені!

        А якщо ми продовжимо існування, то яка буде якість нашого життя? Воно покращиться — або, навпаки, погіршиться? Деякі «інтуїтивно відчувають», що якщо ми пустимо на самоплив культурну еволюцію, те всі конкуруючі одна з однією політичні, релігійні, економічні й наукові концепції в остаточному підсумку перемішаються у свого роду духовну систему «вільного підприємництва», в утопічний стан, у рай на землі й нірвану. Такі уявлення сповідували прихильники соціального дарвінізму — однієї з найбільш популярних політичних концепцій часів «хижого капіталізму».

        Варто прийняти до уваги той факт, що еволюція мемів, у порівнянні з генетичною еволюцією людства, відбувається зі швидкістю світла, і вивести із цього наступний висновок. Якщо ми пустимо еволюцію мемів на самоплив, то вона змусить нас приділяти все більшу кількість наших ментальних ресурсів відтворенню мемів. Цілком доречно було б потурбуватися тим, що рано або пізно розів'ються більш ефективні психічні віруси, які проти волі нещасної й безпомічної людини, свого «носія», будуть користуватися його послугами. Припустимо, що ці психічні віруси будуть підтримувати наше існування й збережуть нашу здатність вступати в комунікацію одного з одним. Однак ніщо не змусить їх допомогти нам зробити своє життя приємніше або хоча б звільнити нас від страждань. Величезна кількість людей віддані будуть божевіллю й розпачу.

       Куди приведе нас еволюція мемів? У рай або в пекло на землі? А може, нікуди? Чи можемо ми вплинути на її хід? А якщо так, то варто намагатися?

     

        Один з електронних листів, що часто зустрічаються, розповсюджуваних по мережі Інтернет. Яскравий приклад реплікатора, у якості «носія» якого виступає людська свідомість і комп'ютер.

        Відповіді на ці питання лежать у сфері нової науки — еволюційної психології, яка останнім часом викликає чимало суперечок. Саме ця наука дозволяє зрозуміти, чому і яким чином наша свідомість придбала свій сучасний вигляд. Ми вже обговорювали еволюційну психологію — коли говорили про чотири основних потяги людини й сутності процесів комунікації. Тепер зворотньо більш пильна увага на той предмет, який лежить в основі еволюційної психології й викликає разом з тим наш більш з подробицями інтерес, — на проблему сексу.

 

 

                                             Глава 6

                              Секс — основа еволюції

 

                                                                                                   Якщо хлопчик лізе в небо,

                                                                                              Знай — провиною тому дівчисько.

 

                                                                                  Франк Леуссер, «Хлопчиська й дівчиська»

 

         Найцікавішим відкриттям нової наукової сфери, еволюційної психології, стало визначення провідної ролі сексу у формуванні сучасних поведінкових установок і культури. Лавіруючи по звивистій стежці, що проходить між концепціями Фрейда, чоловічим шовінізмом, пуританством і фемінізмом, еволюційна психологія краще інших наук змогла пояснити людську поведінку, складну й повну внутрішніх протирічь.

         При читанні цієї глави не випливає, втім, забувати, що в рамках еволюційної психології розглядаються загальні тенденції — схильності людей і історичні артефакти еволюції. Можливо, у старому жарті про те, що чоловіка прилетіли з Марса, а жінки — з Венери, є частка істини, але із цього ще не випливає, що ми повинні перебратися на ці планети. Людям надані всі можливості для того, щоб розвиватися згідно із власною волею. Те, що написане нижче, зовсім не є песимістичним пророкуванням майбутніх доль людства, ні виправданням тваринної поведінки. Але було б цікаво довідатися про своє походження. А ми з'явилися на світло, причому всі, у результаті успішного процесу розмноження.

    Це очевидне спостереження, з якого виросла більша й цікава теорія:

     Ви є кінцевою ланкою в безперервному ланцюзі тисячі, що поєднує, поколінь — чоловіків і жінок, кожний з яких зміг знайти статевого партнера.

    Якщо глянути на речі із цього погляду, то не варто дивуватися, що статеві «двигуни» діють настільки сильно, що заради сексу люди готові брехати, вивертатися й красти, що який-небудь американський сенатор віддасть перевагу підставити під загрозу свою кар'єру, аніж втратити можливість переспати із хлопчиком, що багато жінок не припиняють образливих для них відносин, аби тільки не втратити потенційного захисника своїх дітей. З раціональної точки зору, ці рішення представляються вкрай помилковими. Але ми ухвалюємо їх всупереч усьому, оскільки маємо надзвичайно сильне генетичне прагнення до сексу.

        Повторимо просту істину. З початком статевого розмноження ті гени, які давали людям, — а до них тваринам, — перевагу перед іншими людьми або особинами в розмноженні, передавалися наступним поколінням. І навпаки, природний добір був невблаганний до тих особин, які випадково або за власною волею не змогли відтворити себе. Їх ДНК загинула разом з ними.

 

                                         БОРОТЬБА ЗА СЕКС

 

     Боротьба за секс була першим фронтом у тій війні, яку вела ДНК за право «залишати свої копії». Серед усіх організмів, що розмножуються статевим шляхом, у тому числі серед людей, природний добір із блискавичною швидкістю ліквідував будь-які ДНК, які перешкоджали своєму носієві заводити достатню кількість дітей, і навпаки — підсилював будь-які ДНК, які сприяли розмноженню своїх носіїв.

     ДНК має величезну кількість способів для успішного розмноження свого носія, однак найбільш ефективним з них є посилення привабливості особини для протилежної статі: виділення переваг і усунення недоліків. Оскільки найбільш привабливі особини відтворюються в більшій кількості, аніж інші, можна чекати, що природний добір буде «відбирати» саме за привабливість — причому не тільки за зовнішність, але й за будь-які якості, які можуть виявитися притягальними для протилежної статі.

     У результаті генетичної еволюції сексуальна привабливість окремих особин стає все сильнішою.

     Хіба це не добре? - запитаєте ви. Хіба це не дає нам привід самовдоволено посміхнутися? Нарешті, хоч щось гарне вийшло із усієї цієї еволюції. Тепер ми можемо розслабитися, розглядаючи нескінченний потік потенційних партнерів. Ах, як добре! Відкладіть книгу убік і віддайтеся солодким мріям. Життя гарне.

     До нещастя, це положення дійсне для всього людства в цілому. Все ж таки його не можна застосувати до окремого чоловіка або жінки. Звичайно, еволюція окремих видів може приводити до дуже гарних «результатів», але самі ми повинні задовольнятися тими ДНК, які випали нам на частку. І ми ними обходимося! Виникли цілі галузі, які наживаються на людській потребі мати сексуальну привабливість: тут і виробництво модного одягу, і косметика, і дієтичні програми, і фітнес-клуби. Ми перелічили лише окремі культурні інститути, які намагаються задовольнити прагнення людей виглядати привабливо. Якщо залишити осторонь заміну основної системи відтворення пробірковими дітьми й клонуванням, ми як і раніше залежимо від цієї моделі: статеве розмноження — це та сфера, у якій виживання найбільш пристосованих (генів) залишається основним методом.

      Так що подобається нам це чи ні, основні генетичні схильності, отримані нами при народженні, зав'язані на сексі й статевому розмноженні. Тепер зробимо крок назад і спробуємо зрозуміти — яким чином генетична еволюція привела нас до справжнього стану речей? Наш розгляд, однак, буде мати гіпотетичний характер, тому що ми не маємо у своєму розпорядженні чіткі дані про поведінку людей у доісторичні часи. За основу своїх міркувань ми оберемо концепцію егоїстичного гена.

 

                                  СЕКС: ДОІСТОРИЧНІ ЧАСИ

 

       Уявимо собі, як відбувалося статеве розмноження на самому початку — коли цей метод відтворення тільки «став на озброєння» тваринного світу. Досить привабливі самки й самці вступали в контакт один з одним випадково, коли їм це було зручно. Більше того, самці намагалися сполучатися з іншими самцями, а самки із самками, оскільки вони ще не осягли відмінності між статями. (Ми тут звичайно ж говоримо про дуже далекі часи.) Ще вони спаровувалися з каменями, деревами, грибами, представниками інших видів — залежно від того, кого або що вони могли знайти. Це дуже схоже на те, як вітер розносить спори рослин і пилок — більша частина насіння гине, але якийсь відсоток попадає в потрібну точку жіночої особини, і цього досить для запліднення. Не можна сказати, що ця система дуже ефективна, однак вона працює.

          Згодом гени тих тварин, які були більш вимогливими при виборі своїх партнерів — не цікавилися каменями, деревами й тваринами інших видів, — добилися в процесі відтворення більших успіхів. Так, завдяки еволюції, тварини стали більш «вибагливими». Як же це відбулося? Не будемо забувати, що цей процес не є свідомим, і його навіть не можна назвати «удосконаленням конструкції». Це процес довільного складання. Допустимо, що якийсь із видів виробив тонкий нюх, який дозволяв йому відчувати хижаків. Особини, які навчилися використовувати свій нюх для того, щоб відрізняти представників свого виду від каменів, у процесі еволюції отримали певні переваги перед іншими особинами. Незабаром вони навчилися за запахом відчувати присутність потенційних партнерів, хоча як і раніше не вміли відрізняти самців від самок.

          Припустимо, що самки цього виду мали такий гормон, якого не було в самців. Цей гормон можна було відчути нюхом, і самці могли відрізнити його від інших запахів. Самці, які могли використовувати цю інформацію для того, щоб знаходити самок, відтворювалися більш успішно, ніж ті особини, які не надавали йому ніякого значення, і завдяки цьому незабаром тварини стали розбірливіші.

          Цей покроковий процес триває постійно, і чим «більш розбірливі» самці, тим вдаліший процес їх відтворення, завдяки чому в загальному генофонді популяції їх ДНК є присутнім у більшому обсязі, аніж ДНК інших особин.

          Тепер подивимося, як були справи в самок. Тепер, коли в генофонді таку важливу роль відіграє фактор нюху, ті самки, які виділяють більшу кількість цього пахучого гормону, залучаючи самців, одержують перевагу перед іншими самками. Тепер процес еволюції знову береться за самців: вони вчаться розрізняти не тільки запах, але й відмінності між ними й самками — фарбування, розмір і форму тіла. Vive la difer-ence! Найбільш розбірливі самці знову одержують перевагу, а потім одержують перевагу ті самки, у яких ці відмінності виявилися більшою мірою. Таким чином, ми можемо повернутися до нашого вихідного положення: у процесі еволюції особини стають усе більш привабливими із сексуальної точки зору.

           Слід зазначити, що процес еволюція може йти й у зворотному напрямку. Іноді саме самки роблять відбір серед самців, — принаймні, доти, поки вони можуть фізично протистояти залицянням потенційних партнерів. Як правило, серед птахів самки з невиражено яскравим фарбуванням відбирають самців зі строкатим оперенням. У цьому випадку в процесі еволюції саме самки стали «більш розбірливими», і самці змушено розбудовувати усе більш чіткі статеві відмінності.

          Важливо усвідомити, що процес еволюції статевих ознак не відбувається за чітким планом, відповідно до певної конструкції, а здійснюється внаслідок взаємодії безладної природної мінливості з еволюційною силою, що впорядковує. Як годинник з автоматичним заводом, еволюція впорядковує довільні рухи й зміни у своєму середовищі й помалу, але постійно «заводить» свою конструкцію, направляючи роботу шестірень у заданому курсі, і так протягом століть.

          Одним зі способів еволюційного розвитку був поділ ролей самок і самців, як відомо за назвою статевої диференціації. Як показує еволюційна психологія, потяги й схильності чоловіків і жінок мають серйозні відмінності. Коли ці відмінності стають стереотипами й використовуються проти конкретних людей, ми вживаємо менш м'який термін: сексизм.

 

                                    ПОХОДЖЕННЯ СЕКСИЗМУ

 

       Психологічні відмінності між жінками й чоловіками виникли в той момент, коли ссавці почали класти всі яйця в один кошик — іншими словами, у самку. Однак у дійсності диференціація статевих ролей відбулася ще раніше, коли самкам у процесі еволюції дісталася та роль, яка припускала виробництво великих і дорогих яйцеклітин, а самцям — роль виробництва «невеликих і дешевих» сперматозоїдів. Поділ поведінкових установок самців і самок відбувся в результаті того, що на ДНК самок було покладено серйозне зобов'язання: «інвестувати» багато сил і часу в кожну запліднену яйцеклітину. А якщо ДНК самців наділяла свого носія схильністю запліднювати всіх доступних самок, а потім шукати нових, вона нічого не втрачало, але здобувала багато чого.

      Якщо цей опис представляється вам занадто спрощеним і карикатурним, то згадайте: ми успадкували від тварин і доісторичних людей велике число діючих у нас схильностей і мотивів, які виникли ще до того, як люди розвили такі концепти, як інститут шлюбу й моногамія. ДНК тих самців, які спаровувалися тільки з однієї самкою, виявлялися в разюче невигідному положенні: інші самці, які поширювали свою ДНК настільки широко, наскільки було можливим, мали набагато більш численне потомство. Залишимо осторонь інші фактори й відзначимо найважливіше: самці розвивалися для того, щоб відтворюватися найбільше ефективно. Не варто забувати, що ми говоримо про ДНК.

      У той же час у самок за час їх життя було обмежене число можливостей передати свою ДНК потомству й занадто багато «шанувальників». Тому в процесі еволюції вони виявилися більш розбірливими. Чим вони керувалися у своєму виборі? Тут слід ураховувати ряд факторів. По-перше, самки віддавали перевагу самцям з «гарно» ДНК, що б це не означало. Це має на увазі сильне, здоровіше тіло, яке дістанеться нащадкам і допоможе їм вижити й відтворити собі подібних. Це означає, що в самця й самки повинні бути загальні ділянки молекули ДНК, що проявляються в схожій будові тіла або наявності загальних поведінкових установок: це подвоює шанси передачі потомству даної особливості ДНК.

       Крім того, самкам потрібний був такий партнер, який зміг би «інвестувати час і ресурси» у нащадків, коли вони ще не розвилися й уразливі перед зовнішніми небезпеками, що підвищило б їх шанси на виживання. Очевидно, що немаловажною рисою генетичного батька була ще одна властивість — залишатися із самкою й вирощувати дітей. У дійсності ідеальною ситуацією для доісторичної жінки була та, при якій біологічним батьком дітей був би такий, що  володів би гарними генами «справжній чоловік», тоді як виховував би їх «підкаблучник», якщо в самки була можливість  це «провернути».

      Тепер прийшла черга повернутися до самців. У результаті появи в самок таких пріоритетів, процес їх еволюції пішов у двох напрямках. Одні ставали усе більш сильними й привабливими, другі більш переконливо виконували роль потенційних чоловіків і батьків. Хоча й ті й інші були зацікавлені в інтенсивному статевому житті, «справжні чоловіки» могли відкрито демонструвати це, у деяких випадках прибігаючи до сексуального насильства, оскільки їх потомству було забезпечене виживання й без тривалого контакту з однієї самкою й виховання її потомства. «Підкаблучники» тим часом у процесі еволюції навчалися знаходити тих самок, які не стали б їх обманювати. Щоб підвищити шанси свого біологічного батьківства, вони могли вибирати навіть менш привабливих самок або, принаймні, таких самок, які були б менш привабливі для «справжніх чоловіків». Вони так само були зацікавлені в найбільшій кількості сексуальних контактів, але були змушено діяти більш обережно — більші, сильні «справжні чоловіки» не ловили ворон, а жінок не влаштовував партнер, який зв'язувався з кимсь ще «на стороні».

 

 

                                         НЕВЕЛИКА ПЕРЕРВА

 

         Необхідно нагадати про дві речі: по-перше, я говорю про загальні еволюційні тенденції, а не про конкретних особин. Окремі одиниці можуть використовувати стратегію ніші, про яку ми розповімо нижче. Не всі вписуються в цю схему! Поведінка людей по-різному, і в різних обставинах переваги людей у відношенні їх статевих партнерів змінюється. Звідки узялися гомосексуалісти? (Учені дотепер сперечаються, яким чином еволюція привела до виникнення гомосексуалізму. Далі я спробую дати відповідь і на це питання.)

         Ще одне положення, про який я прагнув би нагадати. Усе це відбувається підсвідомо. Багато з людей, читаючи цю главу, скажуть: «Але це смішно! Адже я так не думаю! Вона (або він) не думає так!»

         Мова йде не про те, що ми думаємо. Увесь цей складний «складальний» процес відбору статевих партнерів відбувається неусвідомлено. Результатом підсвідомого «обчислення» будуть ваші симпатії до тієї або іншої людини.

         Безумовно, якби схильність до певних думок підвищувала ваші шанси знайти статевого партнера, еволюція віддала перевагу б саме вам як носію цієї «схильності». У цьому світі не існує чого-небудь настільки ж складного, як процес статевого відбору, який удосконалювався мільйонами поколінь, щоб увібрати в себе будь-яку схему, яка потенційно могла б принести успіх.

 

                          ПОВЕРТАЄМОСЯ ДО ЕВОЛЮЦІЇ СЕКСУ

 

        Пройшли мільйони років. І в ключовому для еволюції процесі статевого відбору почали враховуватися багато складних елементів. Дві основні ролі самців — спокусника й домосіда розділилися на велику кількість похідних амплуа. Придбала велике значення ієрархія самців, відбувалися територіальні сутички між самками, використовувалися всякого роду виверти й хитрості. Усе це виникло й передалося іншим поколінням, тому що було ефективним. Поведінкові установки людей, пов'язані із сексуальною поведінкою, продовжували еволюціонувати до самого недавнього часу, коли на сцену вийшли меми, адже завдяки саме цим установкам відбувався процес передачі ДНК. У суворій реальності генетичної еволюції не було місця ні любові, ні почуттям, ні «чесним правилам гри», — у розрахунки бралося тільки число нащадків, які по досягненню зрілості теж повинні були розмножуватися.

         А тепер ще одне суперечливе питання. У поточній культурній парадигмі сексу в житті приділяється невелика й у цілому не цілком певна роль, тоді як величезна увага приділяється цінностям, етиці, моралі, традиціям і правам, даним від Добродії.

         У рамках меметичної науки всі цінності, мораль, традиції, а також уявлення про Бога й даних ним законах розглядаються як результат еволюції мемів. А еволюцією мемів, у свою чергу, керують генетичні схильності людини, які розвинулися шляхом статевого відбору.

         Прекрасним прикладом цього положення може послужити ієрархічна система, у якій домінують чоловіки, називана патріархатом. Деякі письменниці-феміністки радять жінкам протистояти цій схемі й не вписуватися в неї. І, треба відзначити, небезпідставно: уся ця система розвивалася таким чином, щоб дозволити ДНК чоловіків відтворювати себе найбільш ефективним способом. Чи можна говорити про «економічність» цієї системи?

         Чому чоловіків нав'язливо переслідує «ієрархія підпорядкування» — постійні міркування про те, хто вище й хто нижче на сходах влади? Найбільш правдоподібна теорія на цей рахунок говорить, що в такий спосіб у племені встановлювався порядок сексуальних відносин — хто із чоловіків має право на певних жінок. Завдяки такому порядку усувалася необхідність постійних «розбирань» між самцями, що ні до чого гарного ні для кого не вело. Тому в чоловіків розвинулося свого роду «шосте почуття», яке в будь-якій ситуації говорить їм про їхню позицію стосовно інших чоловіків. Що ж стосується жінок, то їх «статусне відчуття» більшою мірою ґрунтується на привабливості або популярності, аніж на ідеї панування й переваги.

        Ієрархічна структура більшості підприємств, державних установ, армії й навіть католицької церкви очевидна; у її рамках завжди відомо, хто кого викликає на килим, хто віддає накази, а хто їх виконує. На перший погляд ці структури не мають ніякого відношення до сексу й доступності жінок, однак поведінкові установки й почуття тих чоловіків, які перебувають усередині цих структур, залишаються колишніми. Безумовно, ієрархічні структури виключають необхідність прямих зіткнень за ту або іншу позицію, однак у деяких випадках вони можуть дуже несприятливо позначитися на психічному самовідчутті тих чоловіків, мозок яких розвинувся для підйому по ієрархічній градації — щоб одержати доступ до більшого числа найкрасивіших жінок, — але не надав своєму хазяїнові способу поліпшити свою позицію.

        Почекайте, але хіба окремі чоловіки ( як і жінки) не люблять владу заради самої влади? Адже деяким дуже подобається відповідати за свою долю, і багато прагли б мати волю жити за власними правилами, насолоджуватися самим почуттям влади? Усе це правда. Однак почуття влади робить нам таку приємність тільки тому, що «схема» людського головного мозку, створена в процесі еволюції, змушує нас жагуче бажати одержання влади над іншими.

       У ході еволюції ті чоловіки, яким подобалася влада і які прагнули до неї, щоб піднятися на вершину ієрархії, енергійніше боролися за неї й внаслідок того мали більше число статевих партнерів.

       Ці чоловіки не тільки мали більший успіх у жінок, але й мали у своєму розпорядженні більші можливості для того, щоб допомогти своїм дітям, що, безумовно, збільшувало їхні шанси на відтворення. Найбільш невблаганна сила генетичної еволюції, статеве розмноження, витиснули тих чоловіків, які не насолоджувалися почуттям влади. Вони, як і їх діти, не могли відтворюватися в тих же обсягах, їх гени поступово витіснялися генами тих, хто прагнув до влади. Безумовно, у інших не було усвідомленої думки: « Звичайно, я повинен прагнути до влади й бути її втіленням — так я зможу змусити більше число жінок стати моїми партнерами». Це еволюція змусила їх прагнути до влади й демонструвати її — вони виконували її вказівки інстинктивно.

 

                              ЗНАЧЕННЯ ЖІНКИ ДЛЯ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

 

        Протягом усієї людської історії, поки чоловіки були експансивними двигунами культури, прагнули до завоювань і росту власної влади, жінки представляли так звану силу, що цивілізує, дія якої сприяла зміцненню безпеки й почуття захищеності. Ці протилежні прагнення були результатом різних пріоритетів чоловічих і жіночих генів. Якщо чоловічі гени «домагаються успіху» шляхом найбільшого числа статевих контактів своїх носіїв, то «успіх» жіночих генів залежить від прагнення їх носіїв створити безпечне й захищене середовище, у якому виростуть їхні діти.

       Чому так відбувається? Справа в тому, що чоловіка витрачали відносно малу кількість свого часу й енергії на один зародок, тоді як жінки не могли зробити більш однієї дитини в рік і тому були змушено опікувати свій генетичний капітал. Чи сприяли чоловіка виживанню власних дітей? Можна не сумніватися. Але чи був їх внесок настільки ж великий, як «інвестиції» жінки? Звичайно ні, якщо вони займали досить високе положення у владній ієрархії й мали можливість запліднити не одну жінку, а відразу кількох. І саме ці чоловіки залишали найбільшу кількість нащадків. Звідси стає ясно, що саме жінки, з метою «захисту своїх інвестицій», повинні були встановити певні стандарти, що визначають принципи чоловічої поведінки.

 

          Оскільки розбірливість жінок ставила їхні гени в більш виграшне положення, саме їм, а не чоловікам еволюція визначила роль тих, хто « віддає перевагу» своїм шанувальникам. Щоб бути вибраними, чоловіка повинні були конкурувати один з одним.

           Так жінки «одержали право на вибір» — набагато більший, ніж у чоловіків. Вони отримали можливість випробовувати своїх шанувальників: перевіряти, наскільки серйозно ті ставляться до зв'язку. Пручаючись доти, поки чоловік не витратить значної кількості часу й сил, вони зменшували ймовірність того, що виявляться героїнями скороминущого флірту. Вони перевіряли, чи дійсно їх залицяльник готовий виконувати роль чоловіка й батька,  чи не шукає він скороминущої пригоди.

         Якщо така «позиція» представляється вам безнадійно холодним розрахунками, то слід пам'ятати про те, що жінки випробовують чоловіків не завжди свідомо. Просто таким шляхом пішла еволюція: гени, які змушували жінок випробовувати своїх потенційних партнерів, передавалися частіше, чим інші. У результаті, якщо жінці вдавалося досягти певної впевненості в намірах чоловіка до вступу в статевий контакт, у неї з'являлося відчуття, що все нормально.

 

                                                  ХИТРОСТІ

 

        Цей текст не міг би претендувати на точний і повний опис чоловічих і жіночих сексуальних ролей навіть у тому випадку, якби я міг присвятити цій темі всю книгу. Основні ролі «справжнього чоловіка», чоловіка / батька й відносини шанувальника/випробувальниці — це лише схеми основних типів взаємин чоловіків і жінок. Однак для еволюції всі способи рівні. Не варто дивуватися, що певні генетичні «особини» у своєму нестримнім прагненні до відтворення в процесі еволюції навчилися експлуатувати своїх партнерів, маніпулювати ними, хитрувати, обманювати їх і обкрадати.

       Одним з видів таких маніпуляцій є таємні статеві зв'язки. Що стосується чоловіків, то найбільше часто вони виражаються у формі позашлюбного сексу. Цікаво, що з генетичної точки зору в жінок немає причин розбудовувати щось із цього приводу, якщо чоловік, звичайно, не полюбить іншу жінку так сильно, що цей зв'язок змусить його кинути свою родину[16].

       Для жінок така «хитрість» може виявитися у вигляді бажання потай від чоловіка-домосіда завагітніти від «справжнього чоловіка», що генетично стоїть вище. Але такого роду «хитрості» для генів жінки не так корисні, як для генів чоловіка, оскільки шанси на генетичне вдосконалення потомства невеликі, зате великий ризик бути залишеною чоловіком. Тому це прагнення в жінок навряд чи буде настільки ж сильним, як у чоловіків. Звідси можна зробити висновок: «хитрість» обіцяє набагато більшу винагороду генам чоловіка (звідси й схильність), аніж генам жінок. Для чоловіків запліднення будь-якої додаткової жінки збільшує шанси появи на світло дитини з їхніми генами без яких-небудь серйозних витрат з їхнього боку.

 

        ЩЕ ОДНА НЕВЕЛИКА ПЕРЕРВА: ЕВОЛЮЦІЙНІ «МОТИВИ»

 

         Перерва, перервавши! Зробимо крок назад. Адже люди, які заводять романи на стороні, зовсім не бажають заводити дітей, чи не так? Чому ж я говорю, що люди пускаються на ці «хитрості», щоб зробити більше число нащадків, якщо відомо, що їм це не потрібно?

 

        Повторю: у рамках нашого розгляду ми не повинні забувати про відмінність між нашими сьогоднішніми усвідомленими думками, що й діяли в доісторичні часи силами природного добору ДНК. Підсвідома схильність до зради в певних обставинах була закладена «у схему» головного мозку в результаті еволюції — у результаті того факту ваші далекі предки, що володіли цією схильністю, вступали в контакти, кінцевим підсумком яких є ви! Незважаючи на нашу мораль, етичні норми й ідеали, ми як і раніше вірні цим доісторичним програмам. І основна робота цих програм полягає в тому, щоб залучити нас, запаморочити нам голову й «закохати нас» у яких-небудь людей. У результаті природного добору люди стали власниками надзвичайно сильних статевих мотивів і потягів.

       Коли ж ми отримали в процесі еволюції ці сильні сексуальні збудники, до них були «приєднані» нові функції й механізми. Так, наприклад, у дослідженнях ряду антропологів висловлюється припущення, що однією з основних цілей жіночої невірності була не стільки вагітність, скільки одержання яких-небудь інших благ. Зокрема, у такий спосіб жінка могла отримати додаткове харчування для своїх дітей від «справжнього чоловіка». І навпаки, це положення показує, навіщо «справжні чоловіки» ходили на полювання. Полювання було далеко не найефективнішим способом отримання білка (збирання щодо цього може дати набагато більше). Але у випадку удачі «справжній чоловік» міг заплатити м'ясом за прихильність жінок усього села.

        Крім того, безумовно, мало що може перешкодити людям насолоджуватися винятково розважальною стороною статевого життя під час дозвілля. Оскільки в процесі природного добору еволюція зробила так, щоб «секс заради відтворення» доставляв людям дуже сильне задоволення, мабуть, що «секс заради сексу» залишиться одним із самих улюблених людських занять, поки не поставить під загрозу наше виживання або відтворення.

 

                                     ЕВОЛЮЦІЯ «ХИТРОЩІВ»

 

       У міру розвитку стратегій статевого спілкування, тактики наступання й оборони «ошуканці» удосконалювали своє ремесло, а їх потенційні партнери вчилися краще їх розпізнавати й обходити розставлені пастки. Однак з генетичної точки зору обман прекрасно окуповується, у процесі передачі генів він як і раніше відіграє дуже важливу роль.

       Підвищити шанси на отримання «генетичної винагороди» можна й шляхом удавання — коли один з партнерів виконує неправильну роль. Важко зображувати із себе «справжнього чоловіка», коли поблизу є інші «круті хлопці» — вони швидко покажуть сміливцеві, де його місце. Однак, як ми можемо здогадатися, як тільки чоловік почуває, що його позиціїї в даному місці найбільш сильні, він не ухилиться цим скористатися з метою передачі своїх генів.

       Набагато більше творчих можливостей відкриває роль чоловіка й батька. Найпоширеніший виверт одружених чоловіків полягає в наступному: вони запевняють своїх потенційних партнерів, начебто не одружені, і в такий спосіб одержують додаткові можливості вступити в статевий зв'язок. А класичний трюк холостяків — обіцянка вічної любові, яка на практиці закінчується після декількох ігор на сіннику. Безумовно, у виграші виявляються ті жінки, які генетично схильні до підозрілості й у такий спосіб можуть розпізнавати ці «штучки». Як ми можемо здогадатися, стратегії «хитрунів» і «детективів» протягом наступних тисячоріч перетерплять удосконалення. Саме з метою виявлення такого роду «хитростей» шлюбні танці птахів настільки тривалі й розтягнуті в часі й доводять обох партнерів до виснаження. Птахи-Самки «знають» (в еволюційному значенні цього слова), що жоден самець, пов'язаний з іншою самкою, не пішов би на ці крайності заради однієї ночі, одночасно поставивши під загрозу свою наявну родину, і для того, щоб переконатися, що самець дійсно ні з ким не зв'язаний «шлюбними узами», самка змушує його викластися повністю.

 

                                            ЗНАЙТИ НІШУ

 

        Якби всі люди застосовували однакові стратегії розмноження, то менш привабливі індивіди завжди програвали б — практично при будь-яких обставинах у них не було б ніякої можливості залишити своє потомство. Тому деякі «наречені» виробили стратегію ніші, яка дозволяє їм привернути увагу щодо невеликого числа потенційних партнерів, але таких, які свідомо не користуються більшим попитом. Це дозволяє їм зайняти «більшу частку» на ринку щодо невеликих розмірів. Проте саме стратегія ніші збільшує ймовірність передачі їх ДНК наступним поколінням.

         Шлюбні стратегії ніші дозволяють зрозуміти, чому люди мають украй несхожі статеві переваги. Якщо переважна більшість чоловіків віддають перевагу жінкам до тридцяти років, що володіють найбільшим дітородним потенціалом, то окремим чоловікам подобаються жінки старіші. Як правило, люди люблять тих потенційних партнерів, які мають схожі риси особи, що свідчить про генетичну подібність майбутньої пари; деякі ж вишукують партнерів з екзотичною зовнішністю. Більшість жінок піддають своїх шанувальників випробуванням, перш ніж вступити з ними в статевий зв'язок, тоді як інші досить схильні до безладного статевого життя, — напевно, ця генетична схильність забезпечувала потомству хоча б невеликі ресурси від ряду «потенційних батьків». Шлюбну стратегію ніші можна назвати тем ломом, проти якого немає прийому, і її метою є як можна більш широке поширення власної ДНК.

 

                                           ВДАЧІ Й ЛИЦЕМІРСТВО

 

        Іншим методом, за допомогою якого ДНК могла завоювати приз у цій грі — людському відтворенні, — крім ефективного розмноження його носія, є утруднення й ускладнення розмноження інших особин. Коли на світі ще не було мемів, сильні самці могли фізичними погрозами залякувати інших, «резервуючи» для себе велику кількість самок. І ті самці, які займали більш низьке положення у владній ієрархії племені, передавали свою ДНК шляхом іншої хитрості: вони причинялися, начебто недоторканність гарему домінуючого самця не викликає в них ніяких питань, але разом з тим потай все-таки користалися з будь-якої можливості для спарювання із цими «зарезервованими» самками. Як показують наукові дослідження, саме так поводяться шимпанзе.

         Коли на сцену вийшли меми, те в генетичних інтересах чоловіків було поширення таких мемів, які зменшували ймовірність успішного розмноження інших осіб. У генетичних інтересах жінок було поширювати ті меми, у яких «нареченим» нав'язувалася високоморальна поведінка. В інтересах дідусів і бабусь було поширення тих мемів, які забезпечували успішне відтворення їх онуків. Так виникли сексуальні норми.

        Сексуальні норми — це свого роду правила гри, меми-стратегії, зміст яких можна описати наступною фразою: «Не роби того, чого тобі так хочеться». Ці норми втримують вас від статевих контактів з певною групою потенційних партнерів. Людей «програмують» цими мемами з малих років.

        Найцікавіше в цих статевих нормах полягає в тому, що запрограмований ними індивід може практикувати таку поведінку, яка йде врозріз із інтересами його егоїстичної ДНК.

 

        З'ясувати, чого прагне ваша ДНК, не складно: подивіться на тих, хто залучає вас сексуально. Привабливість тієї або іншої персони є свідченням того, що саме вона (він) як статевий партнер з генетичної точки зору була (був) би найбільш удалим варіантом передачі вашої ДНК.

       Чи не першими сексуальними заборонами, що отримали широку популярність, стали ті норми, які пропонуються окремими біблійними заповідями. Вони повністю входять у нашу модель. Дві з «десяти заповідей» забороняють вступати в статевий зв'язок із дружиною іншого чоловіка — навіть подумки. Ті чоловіки, які вклали настільки великі «інвестиції» у створення будинку й родини тільки для того, щоб стати рогоносцями, коли яка-небудь зозуля відкладе яйця не у своєму гнізді, в еволюційній грі програють занадто багато. Тому з їхнього боку було цілком природно поширювати ті меми, які забороняють іншим чоловікам вступати в статевий зв'язок з їхніми дружинами.

 

                             Еволюційна психологія допомагає нам пояснити людське лицемірство в питаннях сексу. Поширюючи меми, які сприяють обмеженню статевої волі інших людей («подружня невірність — це дуже погано»), сам «лицемір» не упускає можливості скористатися зручним випадком і зробити той гріх, проти якого він виступає. ДНК таких лицемірів поширюється швидше, аніж ДНК «чесних і чималих людей».

        Більше того, дотримання сексуальних норм такого роду змушує вас діяти в інтересах ДНК інших людей. Тому оптимальна стратегія егоїстичного гена, коли люди ще не знайшли свідомість і не усвідомили собі, що життя може зводитися не тільки до поширення своєї ДНК, полягала в пропаганді цих норм — і разом з тим у їхньому таємному порушенні — вступом у статевий контакт із чужими дружинами при найменшій можливості. Так виглядає поведінка «лицемірів» в еволюційній перспективі. Цілком можливо, що в майбутньому лукавство такого роду буде зустрічатися набагато частіше. Справа в тому, що в інтересах ДНК практично кожної людини одночасно поширювати антисексуальні меми й егоїстично ігнорувати їх.

 

                                            З РІЗНИХ ПЛАНЕТ

 

         Іноді здається, що чоловіка й жінки прилетіли на землю з різних планет — так складно їм буває зрозуміти один одного. Однак принципові відмінності — наслідок описаної вище «боротьби статей». Чоловіків, як правило, цікавить влада, вони прагнуть зайняти найбільш високу позицію у владній ієрархії, використовувати будь-яку можливість для вступу в статевий контакт, чим швидше й ефективніше, тим краще. Як правило, їх сильніше всього залучають жінки, які мають найбільший репродуктивний потенціал — молоді й здоровіші. Як правило, чоловіки ревно опікують своїх жінок від домагань інших людей.

       Жінки ж, як правило, в ієрархії своїх цінностей ставлять над усе безпеку, сталість зв'язку, а також чоловіків, які «готові в них інвестувати». Як правило, найбільшу привабливість для жінок представляють два типи чоловіків: чоловіка сильні, з високим суспільним становищем, або віддані й щедрі. Як правило, вони остерігаються інших жінок, які могли б «повести» у них їх чоловіків, вони ретельно стежать за будь-якими ознаками невірності своїх чоловіків і роблять усе, що в їхніх силах, щоб виправити ситуацію.

        Ви не замислювалися, чому чоловіки нишком поглядають на привабливих жінок? З еволюційної точки зору для них дуже важливо швидко виявити можливість вступу в статевий контакт і зреагувати на нього. По цій же причині чоловіка легко збуджуються візуальними збудниками, і тому порнографія цікавить їх набагато більше, ніж жінок.

        Як правило, чоловіки намагаються зробити на жінок враження своєю силою й владою. І це «працює».

 

         Ви ніколи не замислювалися, чому жінки так сильно нервують, якщо їх партнери не дзвонять їм більш тижня? Для жінок це є свідченням того, що надійність і безпека їх поточного зв'язку поставлена під загрозу, а вони мають сильну генетичну схильність до постійних відносин. Захисні механізми психіки починають діяти. Навіть емоційно зрілі, що й довіряють своїм чоловікам жінки не можуть не випробовувати занепокоєння — таку силу має це первісне почуття.

        Як правило, жінки піддають потенційних партнерів випробуванням, бажаючи переконатися, що вони дійсно їм віддані й не збираються їх обвести навколо пальця І це «працює».

        Протягом декількох останніх сторіч на ці стереотипні види сексуальної поведінки виявила сильний вплив еволюція мемів. Чоловіка й жінки вже не відтворюються настільки ж успішно, як колись, вони набагато частіше розчаровані своїми відносинами й дезорієнтовані. Усе це відбувається в міру того, як схеми існування в первіснім суспільстві, до якого ми пристосовані, поступово витісняються неймовірно складними й потужними культурними факторами. Але всупереч усьому описані вище мотиви й поведінкові установки як і раніше зберігають своє значення. Психічні віруси використовують їх у своїх цілях.

       Різні сучасні культури виробили різні сексуальні норми, і тому чоловіка й жінки в різних країнах мають різні поведінкові установки. У Швеції, країні соціальної демократії, жінки мають велику економічну незалежність. Вони користуються більшим ступенем сексуальної волі, аніж жінки інших країн. Оскільки їх безпека й упевненість у завтрашньому дні не залежить від чоловіків, шведські жінки можуть не піддавати своїх потенційних партнерів випробуванням, у ході яких можна було б перевірити їхню прихильність і щедрість. Внаслідок цього серед жінок Швеції спостерігається більший проміскуїтет, аніж серед жінок інших країн. Як свідчать дослідження, невинність потенційного партнера представляє для шведських чоловіків, у порівнянні з іншими культурами, відносно малу цінність. Шведські чоловіки, у свою чергу, відстають від усього світу по показниках насильства; оскільки жінки більш доступні, чоловікам не потрібно робити грубі й ризиковані вчинки «справжніх хлопців», які обумовлені генетичним прагненням зайняти більш високе положення в ієрархії влади й у результаті завоювати більше число жінок. Жорстокі юридичні санкції за злочини проти особистості стають зайвими.

         У Саудівській Аравії, де до питань сексу ставляться дуже строго, ми спостерігаємо прямо протилежну картину. Економічне становище жінок у великому ступені залежить від чоловіків. Можливість вільного статевого життя для жінок цієї країни досить обмежена. Невинність високо цінується чоловіками у своїх потенційних партнерах. Злочини, пов'язані з насильством, не є рідкістю — це релікт доісторичних часів, коли подібна поведінка збільшувала шанси чоловіка на статевий контакт із жінкою. У якості реакції на високий рівень злочинності в країні введені жорстокі покарання.

      Доступність сексу є рушійною силою, яка стоїть за багатьма аспектами нашої культури.

      При описі тієї або іншої культури ми можемо встановити наступний причинно-наслідковий зв'язок: з одного боку, такий фактор, як доступність жінок, з якими чоловіки можуть вступити в статевий зв'язок, а з іншого — переважні сексуальні вдачі, рівень насильства, а також закони й заходи покарання. У Сполучених Штатах основні зміни сексуальних норм поведінки відбулися 1960-х роках, у часи « вільної любові», коли покоління бебі-буму і його молоді жінки «зробили свою справу» у сексуальнім відношенні, і в 1990-х роках, коли зі страху перед СНІДом жінок наставляли: «Просто скажи „ні“ і втримайся від сексу». Цій зміні супроводжував ріст насильницьких злочинів, чинених чоловіками, у повній відповідності з нашою моделлю.

 

 

                                       СЕКСУАЛЬНІ «КНОПКИ»

 

        Давайте перелічимо ті чутливі точки, або «кнопки», виникнення яких ми зв'язуємо з статевим потягом і супутніми йому ролями. Перші три «кнопки» належать головним чином чоловікам, тоді як другі три жінкам. Проте, оскільки еволюція більше схожа на хаотичне складання й пристосування зайвих деталей і в цьому процесі важливе значення мають шлюбні стратегії ніші, цей поділ виявляється розмитим: нерідко зустрічаються чоловіки з «жіночими» кнопками й жінки з «чоловічими». Зрештою, обидві статі належать до одному виду!

Влада

        Чоловіки приділяють особливо сильну увагу будь-яким можливостям добитися влади. Під владою мається на увазі контроль над територією, як над фізичною, так і над умоглядною — ринком програмного забезпечення або Сенатом США. У доісторичні часи посідання влади робило чоловіків більш привабливими для жінок. І хоча жінки в доісторичні часи також могли мати прагнення до влади, тому що вона збільшувала їхні шанси на виживання, їх привабливість як потенційних партнерів у першу чергу була обумовлена юністю й здоров'ям — їх репродуктивним потенціалом, — і тому вони не випробовували тиски природного добору й не розвили в собі «кнопку» влади.

Перевага

      Для чоловіків дуже важливе значення має їхнє місце у владній ієрархії. У доісторичні часи більш високе положення на ієрархічній градації дозволяло мати жінок, не вступаючи в боротьбу з іншими «нареченими», яка могла погано закінчитися для тієї й іншої сторони. Жінки не так сильно потребували розвитку цього мотиву й стимулу, як чоловіка, тому що еволюція надала їм право вибору партнера.

Вікно можливості

      З погляду ДНК, чоловіки, що використовували будь-яку можливість для вступу в статевий зв'язок, нічого не втрачали, але багато чого здобували. Це вміння помітити «вікно можливості» і скористатися ним, нерідко застосовується в інших сферах. («Якщо ви встигнете оформити замовлення до опівночі, то ви одержите подарунок — безкоштовний ніж Ginsu!») Оскільки кожна дитина — це «інвестиція» часу строком у дев'ять місяців, еволюція розвила в жінках іншу рису: терпіння.

Безпека

       Жінкам потрібна безпека. У доісторичні часи цей інстинкт збільшував шанси їх дітей на виживання й досягнення зрілості. Цікаво, що після того, як жінкам було надане право голосу, практично всі програми американського уряду, у рамках яких виділялися засоби на забезпечення безпеки, були прийняті в максимально короткий строк. Чоловіки теж цінують безпеку, але все-таки часто ризикують, коли ризик може підвищити їхній статус в ієрархії.

Сталість

      Ті чоловіки, які мають цю якість — сталість, і здатні проявляти її протягом певного періоду, представляються жінкам більш привабливими. На цю кнопку нещадно «тисне» реклама, щоб добитися лояльності покупців до тієї або іншої торговельної марки. Чоловіки ж у процесі еволюції виявилися зацікавлені в контактах з більшим числом жінок.

 

 

«Інвестиції»

        Жінки звертають увагу на тих чоловіків, які «інвестують у них»; завдяки цьому квіткові магазини квітнуть. Еволюція не дала чоловікам приводу вимагати наявності цієї ж якості в жінках — справа в тому, що чоловіка самі дуже сильно залежать від уродженої схильності жінок опікуватися про потомство.

        Статеве розмноження — основний двигун генетичної еволюції. Інстинкти й мотиви, які забезпечили максимальний успіх статевого розмноження, були вироблені еволюцією задовго до виникнення культури. Ми стоїмо на порозі XXI століття, а «схема» нашого головного мозку як і раніше відповідає завданням і інтересам печерної людини. Немає нічого дивного в тому, що полички книгарень ломляться від книг із грифом «допоможи собі сам».

 

                                           МАЙБУТНЄ СЕКСУ

 

      Усі ці інстинкти й потяги людей були вироблені в процесі еволюції для того, щоб збільшити ймовірність вагітності й народження дитини в жінки. Однак наші свідомі думки й бажання нерідко звернені зовсім на інше! Чоловікам потрібний тільки секс і більше нічого, чи не так? Вони зовсім не прагнуть, щоб жінки в результаті виявилися вагітними. У рамках нашої моделі доречно було б порушити питання: чому люди прагнуть обмежити народжуваність?

       Навіщо чоловіки роблять вазектомію? Адже це ж іде врозріз із інтересами їх ДНК! Відповідь буде такою:

       Ці інстинкти вироблялися протягом мільйонів років. Їх генетична еволюція, що їх створила, не передбачила, що ми вишукаємо спосіб займатися сексом і разом з тим утримуватися від розмноження.

       Ми поставили під загрозу роботу величезної генетичної фабрики, зірвавши різьбу її головного гайкового ключа, — і все за допомогою невеликого гумового виробу. Ми навчилися займатися сексом і обходитися без дітородіння, і вперше за мільйони років статевий акт перестав бути генетичною винагородою особини. Наші інстинкти як і раніше ототожнюють статевий контакт із розмноженням, і із цієї причини наші сексуальні двигуни як і раніше зберігають свою силу.

       Тепер усе змінилося. У цей час реальну вигоду нашої егоїстичної ДНК приносить потреба мати дітей — свідоме рішення завести дитину. Під тиском генетичної еволюції для майбутніх поколінь прийняття саме цього рішення стане дуже сильною потребою. Якби ми дійсно «відповідально» підійшли до запобігання вагітності й запобігали б усім небажаним зачаттям, то згодом статевий потяг став би зовсім пошуком і повністю зник би.

       Я, втім, думаю інакше. Природний добір карає тих, хто розмножується недостатньо швидко. Тепер держава гарантує медичне обслуговування й надання посібників усім дітям, і можна не сумніватися: той сегмент суспільства, у якім народжуваність не контролюється, повинен буде суттєво збільшитися. У цей сегмент, безумовно, увійдуть ті, хто вважає свої гени гарними й захоче відтворити їх, але також люди безвідповідальні й неосвічені. Окремі релігії забороняють використовувати протизаплідні засоби: це стратегія генетичних переможців!

        Подобається нам це чи ні, але живемо ми недовго. ДНК тих людей, які не бажають заводити дітей, швидко вимруть. ДНК тих, хто не збирається заводити багато дітей, розчиниться серед ДНК багатодітних.

        Іншими словами, якщо наша свідомість не контролює нашу поведінку, нею будуть управляти ті стимули й потяги, основне завдання яких полягає в максимізації шансів нашої ДНК на поширення. У тому ж випадку, якщо ми «програмуємо» свою свідомість нормами суспільної моралі, ми не виконаємо свою генетичну програму. А як бути з бездітними? Звідки узялися гомосексуалісти? Яким чином гомосексуальність просочилася крізь сито природного добору? Для тих біологів-еволюціоністів, які стоять на дарвінівській точці зору, це одне з найважчих запитань.

      Одна з найпростіших теорій говорить, що еволюція триває. Зовсім недавно меми набрали велика вагу, і ДНК ще не відновилася від цього удару. Але я майже не сумніваюся, що незабаром ми станемо свідками різкого збільшення народжуваності майже на всій планеті.

       Інше пояснення можна знайти в тому факті, що бездітні в дійсності стають генетичними рабами тих, у яких є потомство. Люди, що народжують дітей, поширюють відповідну комбінацію мемів і заражають нас тими психічними вірусами, які змушують нас, не без задоволення для себе, благоустроювати цей світ для їхніх дітей.

        Усі перераховані «кнопки» і потяги людей можна розпізнати й «виключити». Життя сильніше наших мотивів. Але поки ми не зрозуміємо «схему» нашого головного мозку, ми не зможемо «програмувати» свою свідомість самостійно, і не зможемо реалізувати поставлених нами в житті цілей.

       Але це всього лише одна з можливих теорій, яку можна побудувати в тому випадку, якщо ми дивимося на життя з погляду ДНК, що розмножуються .

       Однак життя не обов'язково слід пояснювати тільки з погляду поширення ДНК.

       Складна еволюція наших сексуальних «двигунів» різними способами виробила в нас велике число подібних «чутливих точок» («кнопок») і потягів, за допомогою яких психічні віруси програмують нашу свідомість. «Двигуном» номер два, після сексу, є наш інстинкт самозбереження, прагнення вижити. У цій сфері діє свій набір «чутливих точок», на які так люблять «натискати» психічні віруси.

 

 

                                            Глава 7

                                 Виживання й страх

 

                                                        Тепер більш докладно обговоримо боротьбу за існування.

 

                                                                                                                                  Чарльз Дарвін

 

        У доісторичні часи найбільш ефективним способом виживання були «гарні відносини» із двома явищами: їжею й небезпекою. Та частина нашого мозку, яка в процесі еволюції дозволяла нам завжди бути насторожі, надавала нам неоціненну допомогу в ті дні, коли нашому життю щодня загрожували численні небезпеки. Цікаво, скільки пройшло часу після винаходу мови до того моменту, коли перший ошуканець позбавив свого одноплемінника запасів, придумавши яку-небудь уявлювану небезпеку: «Агов, приятель! Я бачив великого шаблезубого тигра, який увійшов у печеру, де ти сховав їжу! Ти туди краще не ходи! Ха, ха, ха…»

       У багатьох міфах і релігіях утримується погроза різних покарань, які Бог або боги можуть обрушити на грішника у випадку здійснення тих або інших заборонених дій. Тому це відбулося? Справа в тому, що ті меми, які повідомляють про небезпеку, притягають нашу увагу в першу чергу. Як тільки люди опанували здатністю передавати словами інформацію, «схема» нашого мозку отримала здатність збільшувати значення потенційної загрози, надаючи їй більшої ваги, аніж всьому іншому.

       Повторимо: еволюція мемів почалася в той момент, коли людину уперше попередила іншу про небезпеку. І сьогодні, коли нам удалося впоратися зі з більшістю загроз для нашого існування, наше життя як і раніше заповнене мемами загрози. Чим серйозніша загроза, про яку вони попереджають, тим сильніше вони приковують нашу увагу. Пропоную звернути увагу — за що ми платимо і які галузі на цьому наживаються. Отут і виробники фільмів жахів, і страхування від різного роду нещасних випадків. Бувають, звичайно, фільми про безпеку, але хто захоче їх дивитися? На курсах по водінню нам демонстрували відразу кілька фільмів про безпеку на дорогах, з них інтерес учнів прикував тільки один — «Механічна смерть». На відміну від нудних фільмів, у яких розповідалося про те, як потрібно водити правильно й безпечно, в «Механічній смерті» були рясно представлені криваві сцени автомобільних катастроф — у такий спосіб учням наочно демонструвалося, чим може обернутися молодецтво. Цей фільм нам показували лише на одному уроці — усього їх було 25. Але я запам'ятав тільки його — напевно, тому що тільки небезпека могла відволікти мою увагу від тих двох предметів, які захоплюють студентів найбільше: вечірок і дівчат. Небезпека, їжа й секс…

 

                                            ЕВОЛЮЦІЯ СТРАХУ

 

        У процесі еволюції відчуттю безпеки було додано особливо важливе значення; внаслідок цього ми відчуваємо страх частіше, аніж це необхідно. Чому безпека відіграла таку важливу роль в еволюції? Справа в тому, що безпека є однією з найголовніших умов відтворення організмів. Якщо ми в безпеці, то ми можемо дожити до репродуктивного віку; якщо безпеки немає, те ми такого шансу позбавлені. Для генетичної еволюції байдужна якість нашого життя, для неї важливо тільки число нащадків. Природно (природно в буквальному значенні цього слова, оскільки мова йде саме про природний добір), що прагнення до безпеки стало відігравати усе більш важливу роль у житті людей і тварин. Як і інші потяги, цей інстинкт супроводжувався іншим почуттям — у цьому випадку страхом[17].

          Страх має здатність пристосовуватися до різних ситуацій. В одних прогулянка по темній вулиці може викликати жах, інших, як Джина Келлі, вона може надихнути на створення здобутків. Колись мене приводила в жах сама думка про необхідність виступати на публіці, тепер я із задоволенням смакую зустрічі із читачами й студентами. Можу підтвердити, що почуття страху за час одного життя сильно змінюється.

         Людські страхи виробляються інстинктами, закладені в «апаратну схему» мозку, яка розглядає дійсність через призму меметичного «програмного забезпечення». Ці «програми» повністю складені з мемів-відмінностей, мемів-стратегій і мемів-асоціацій, які ми придбали в житті — слухаючи інших людей, думаючи й навчаючись.

         Страх — це генетичний «хід конем», якщо можна так виразитися, адже він дозволив нам, як і багатьом іншою тваринам, захищати себе від небезпек, про яких ми довідаємося тільки після народження, коли наша генетична структура вже повністю сформувалася.

        Давайте представимо, яким чиом генетичний процес виробив у нас почуття страху.Припустимо, жили в минулому дві доісторичні тварин: Боягуз і Бурлака. Вони винайшли спосіб повідомляти один одному про небезпеку. Припустимо, Боягуз помітив, що в печері ховається тигр. Він несеться як очманілий до Бурлаки й кричить йому: «Ух, обережно, брат! Уфф, небезпека, там, у печері!» Бурлака поводиться так, начебто він сам побачив ворога, і теж кидається навтьоки. Така реакція знижує ймовірність його загибелі й у цілому є придбаною ознакою. Сигналом, що викликає реакцію, могло послужити спостереження за товаришем, що стрімко тікає.

        Однак втеча розморює сили наших тварин. Боягуз швидко утомлюється й випробовує голод, йому потрібно підкріпитися. У Боягуза, безумовно, справи йшли краще, аніж у його предків, які ще не вміли розпізнавати небезпеки, однак до досконалості йому ще далеко.

        Отже, у нашого Боягуза народилося шість дітей, і один з них — Боягуз-Молодший — реагував на загрозу інакше. Він мав підвищене почуття небезпеки, однак не кидався навтіки доти, поки не виникала конкретна необхідність. Тому він користувався тими ж перевагами, що і його батько, але не витрачав свої сили настільки ж нестримно. Боягуз-Старший, виснажений постійною втечею від хижаків, голодував, випробовував спрагу й зазнавав більшої небезпеки, аніж його син в аналогічній ситуації, у випадку нового нападу хижака. Із цієї причини гени Боягуза-Старшого згодом були заміщені генами Боягуза-Молодшого.

       Ішли роки, еволюція генів тривала. Сьогодні ми маємо ряд різних почуттів, випробовуваних у випадку небезпеки. У випадку нетипової небезпеки ми відчуваємо жах. Наше «старе добре» почуття страху з'являється в тих небезпечних ситуаціях, коли інстинкт змушує нас рятуватися втечею. У тих випадках, коли інстинкт змушує нас залишатися на місці й боротися, ми випробовуємо гнів. Ми можемо випробовувати суміш цих почуттів, розрізняти їхні нюанси, кожний з яких має окрему назву: боязкість, занепокоєння, підозрілість, тривога і т.д. Поняття «сніг» у мові ескімосів позначається рядом різних слів. Настільки багатий словник, який ми виробили відносно поняття «страху», ще раз указує нам на те, що в процесі еволюції це почуття відіграло одну з найважливіших ролей для нашого життя. Втім, ця аксіома особливого доказу не вимагає.

 

                                      ЩО Ж НЕ СПРАЦЮВАЛО?

 

     Як же трапилося, що страх — це прекрасна, складна й адаптивна реакція на небезпеку — став настільки непосильною ношею в сучаснім житті? Чому багато з людей повинні проходити спеціальні курси лікування, читати книги, присвячені самовдосконаленню, і що саме смутківне — чому багато живуть у розпачі через те, що їх життя переповнене непотрібними страхами? Чому реакція на небезпеку, яка так добре служила нам протягом усієї генетичної еволюції, раптово повернулася проти нас і стала головною перешкодою, що заважає нам реалізувати свій життєвий потенціал?

      Це дуже складна тема, адже по ступеню залучення в усі сфери нашого життя страх майже так само «популярний», як секс. Однак у цих двох сферах є дещо загальне: сьогодні умови життя так разюче відрізняються від тих, у яких протягом тисячоріч еволюціонували наші гени, що механізм страху / гніву / небезпеки перестав відповідати своєму первісному завданню.

      Головну роль у нашому житті сьогодні відіграють наша робота, наше суспільство, наші ідеї, тоді як леви, тигри й ведмеді пішли в минуле. Однак невдачу в культурній сфері люди сприймають так, начебто це була фізична катастрофа і їх тільки що з'їли! Наші інстинктивні реакції й емоції, якими постачила нас еволюція, явно не підходять для тих, хто зацікавлений у чомусь більшому, ніж просте виживання. Гасло руху New Age — «довірся інстинктам» — для нас явно вже не годиться.

      Успіх у житті залежить від нашої стійкості перед сутністю невдачі, однак наші інстинкти, «, що спрацьовують» при всяких «культурних погрозах», відправляють нас прямо в протилежну сторону.

      Наше сьогоднішнє середовище життя багато в чому є винаходом нашої свідомості. Наші «органи страху» спантеличені! Уявимо собі ту частину головного мозку, у якій виникає почуття страху, як обладнання, за допомогою якого в супермаркетах зчитується штрих-код різних продуктів. Коли сканер розпізнає об'єкт, який повинен викликати почуття страху, він пищить і «видає ціну» — яку кількість страху ми повинні випробовувати в даній ситуації. Мільйон років тому цей механізм працював прекрасно: практично кожний об'єкт, який попадав у поле нашого зору, ніс на собі свій «штрих-код». Однак ситуація, для роботи в якій був розроблений цей сканер, пішла в минуле — тепер ми «намагаємося вважати штрихкод» смугастої краватки, абстрактного живопису й психоділичного святошоу. Дивно, що в нас виходить хоч якось це сприймати!

      У дійсності ж це виходить у нас погано. Наше століття можна назвати сторіччям великої плутанини й стресу. Багато час від часу мріють «послати все це до чортів». Насправді, вони випробовують тягу до простого середовища, що  не настільки сильно збиває з толку, — середовищу, для сприйняття якого призначені наші почуття.

 

                                         СТРАХ І УЗИ КРОВІ

 

       Людина зацікавлена не тільки у власній безпеці. Гени нашої родички багато в чому схожі з нашими, і тому нашу увагу залучають ті ситуації, при яких ми можемо недорогою для себе ціною надати допомогу генетично родинним людям. Це називається альтруїзмом; цікаво, що суспільство не настільки ж прихильно ставиться до альтруїзму, як засуджує потурання своїм бажанням. Тим часом обоє цих почуттів виникли в процесі виживання найбільш пристосованих генів. Нижче перераховані окремі меми, пов'язані з поняттям альтруїзму, які одночасно є «чутливими точками» («кнопками») нашої свідомості.

Турбота про дітей

     Після виживання й відтворення найприємніше, що ми можемо зробити для наших егоїстичних генів, це опікуватися  нашими власними або про генетично родинними нам діттми, щоб вони також змогли «вижити й відтворитися». Учені ще не розібралися до кінця, яким чином можна пояснити різну поведінку людини стосовно дітей, — іноді вона проявляється у вигляді турботи про дітей інших рас, іноді деякі люди вбивають власних дітей. Так чи інакше, як правило, люди є носіями інстинкту, який змушує їх опікуватися  дітьми.

Одного поля ягода

     Групи людей, що володіють подібними генами, які живуть разом і допомагають один одному, підвищують свої шанси на виживання, а крім того — зберігають «свій генофонд» від розмивання генами «чужинців».

     Ну, нарешті! Хоч якісь симпатичні меми! Ми, виявляється, зовсім не такі низинні й підлі створіння, чи не так? Але радіти рано — в еволюції, яка змушує нас більше піклуватися про долю генів, аніж про долю окремих людей, є й своя неприємна сторона. Що ви думаєте про ці меми?

Расизм

      Зворотнім боком мема «одного поля ягода» є расизм — вигнання або навіть боротьба з людьми, які очевидно є носіями інших генів. Такий підхід сприяє збереженню «статус-кво» генофонду. Сьогодні в Америці ідеї такого роду, як правило, не схвалюються. Однак не слід забувати, що до XX століття расизм сповідувала практично кожна культура, що володіла контактами з іншими расами.

Елітарність

    Будь-яка група людей, переконаних у тому, що вони заслуговують одержання більшої кількості ресурсів, привілеїв і кращого обходження, аніж інші, має підвищені шанси на виживання й поширення своїх генів у лихоліття.

        Меми «турбота про дітей», «одного поля ягода», «расизм» і «елітарність» зачіпають наші «чутливі точки». Як і меми «криза» і «небезпека», а також інші більш складні меми, засновані на почутті страху, про які ми будемо говорити нижче, ці меми натискають на наші психічні «кнопки» і завдяки цьому стають першою мішенню для психічних вірусів. Вірус залучає нашу увагу й прориває лінію оборони нашої психіки. Зовсім не обов'язково, щоб погроза була реальною — досить вашої впевненості в тому, що вона реальна.

 

 

                                        ДІТИ В НЕБЕЗПЕЦІ!

 

        Урятуйте їх, поки не пізно…

        Дітям усього світу загрожує небезпека! Не отримавши з перших рук знання про основи меметики, вони стають мішенню для психічних вірусів — вірусів, які в буквальному значенні цього слова отруюють їм життя.

        Як допомогти цим дітям? Потрібно навчити їхніх основ меметики. Часу залишилося дуже мало — ваша допомога дітям потрібна зараз. Якщо у вас є знайомі діти, які вчаться в школі або в коледжі, не розраховуйте, що їм допоможе хтось інший. Вони можуть сподіватися тільки на вас. Дайте їм право вибору — і право вибору для наступних поколінь. Інвестуйте в їхнє майбутнє вже зараз. Подаруєте їм екземпляр «Психічного вірусу».

        Коли рекламники приклеюють до якого-небудь явища ярлик « культурної загрози», їм вдається, щонайменше, привернути увагу до своєї реклами. Меми, засновані на почутті страху, нерідко стають інгредієнтами психічних вірусів.

       Для успішного життя в сучасному світі нам нерідко доводиться «виключати» наші почуття й замість цього керуватися ідеями, звичаями й переконаннями, які існують винятково в нашій свідомості. Проте страх — це інстинкт, з яким важко впоратися. Саме із цієї причини ті меми, які здатні «відіграти» на реакції страху й залучати нашу увагу, непогано «спрацьовують». Нижче перераховано кілька способів, завдяки яким меми можуть користуватися нашими «чутливими точками».

 

                                          ПСИХОЛОГІЯ АЗАРТУ

 

          Коли я тільки почав цікавитися принципами роботи нашої свідомості, найбільше мене заінтригувала психологія азарту. Чому люди намагаються обіграти ігорний заклад, прекрасно усвідомлюючи, що шанси не на їхній стороні? Цікавіше інше: як взагалі можна робити гроші, користуючись тим, що інші люди часто програють?

         Секрет у тому, що інстинкти гравців виникли ще в доісторичні часи й ці інстинкти « дають їм погані ради» у тій ситуації, яка спеціально призначена для того, щоб їх обдурити. Перелічимо деякі із цих поганих інстинктів.

Ставка на кульгавого коня

        У доісторичні часи відносно безпечна й відносно «прибуткова» діяльність, — наприклад, збирання, — допомагала вижити, навіть якщо удача не була гарантована в кожному випадку. У таких азартних іграх, як лото й кено, реальні шанси можуть бути незначними. Люди, так чи інакше, однаково внесуть свої гроші, тому що ризик малий, а можливий дохід величезний.

Дешева страхівка

       Іншим мемом «відносної безпеки й високого прибутку» є «дешева страхівка». Небагато зусиль — і загроза знижується. Нічого не варто, наприклад, замаскувати вхід у печеру перед сном. У ті роки, коли я відіграв в очко, мені багато раз говорили загальновідоме правило — завжди потрібно «купувати страховку», тобто робити додаткову ставку, коли у вас на руках блиснув джек. Але, проаналізувавши шанси, ми переконуємося, що «страхівка» — це погана ставка. Проте мем « дешевої страхівки» робить свою справу — ставка інтуїтивно приваблива.

 

 

 

Смуга везіння

        Даремно ви не вірите рекламі інвестиційних фондів: у житті попередні досягнення, як правило, дозволяють судити про майбутні результати. Якщо весь минулий тиждень олені виходили на водопій на світанку, швидше за все, вони з'являться там і на наступний ранок. У більшості азартних ігор, однак, нова гра жодним чином не залежить від попередніх. Ці «смуги» у житті — явище випадкове, однак люди грають так, начебто вони дійсно мають якесь значення.

Проти рожна

        Можна привести чудовий приклад суперечливості людської натури. Час від часу в деяких людях «спрацьовує» інстинкт, що змушує їх плисти проти плину, іти всупереч загальнопризнаної думки. Легко переконатися в тому, що такий тип поведінки може надати додаткові шанси вижити, знайти статевого партнера або їжу, оскільки подібна поведінкова практика автоматично зменшує конкуренцію. Проте, коли ваша стратегія ґрунтується на випадкових подіях, вона настільки ж пошук, як спроба йти за течією й вірити в те, що «вже разок повезло — повезе ще».

Заощаджуй, коли не везе, постав, коли виграв

       Інстинкт виживання підказує, що необхідно берегти вбогі запаси й що можна «розв'язати пояс», коли ресурсів досить. Ця стратегія, однак, суперечить оптимальному порядку розподілу фінансів. Комп'ютер допомагає моделювати цю ситуацію: у деяких іграх уникати поразки можна найдовше, якщо ставити останнє відразу.

З натхнення

       Несподіване застосування нової стратегії, а також різного роду творчі знахідки не раз виявлялися корисними для людського виживання. Однак в азартних іграх ця поведінка може привести до жалюгідних результатів. Особливо це стосується гри в блиснув-джек(випав джек-пот). Казино заробляють мільйони на «передчуттях» гравців, які не дотримуються нудної й стомлюючої стратегії.

 

      Справа зовсім не в тому, що в людей «погані інстинкти» і тому їм не вдається виграти в азартні ігри. Азартні ігри виникли саме для того, щоб поставити ці інстинкти собі на службу! Казино «роблять гроші» на тих іграх, які «залишають нас у дурнях», — наприклад, на блиснув-джеку, і постійно вдосконалюють ці ігри й придумують нові. Проходить час, і такі ігри, як «фараон», поступаються місцем іншим, тому що вони не приносять настільки ж високих прибутків.

      Меми, які поставили ці інстинкти собі на службу, поселилися й в інших сферах нашої культури. Знання цих «поганих» інстинктів допоможе вам добитися успіху не тільки в азартних іграх, але й в інших «областях» вашого життя.

 

                                          МІСЬКІ ЛЕГЕНДИ

 

     Досить спокусливо думати, що міфи, прислів'я, легенди й усні перекази передаються від покоління до покоління тому, що або правдиві, або можуть виявитися особливо корисними в нашім житті, — іншими словами, тому, що вони є уроками народної мудрості. Як експерти по мемах, все таки, ми знаємо, що зберегтися можуть тільки ті розповіді, міфи й приказки, у які закладені гарні меми.

     Розглянемо кілька сучасних міських легенд, які не гинуть, скільки б раз не зазнала сумніву їх істинність. Звідки ця живучість? Просто нудні газетні історії, у яких «нічого цікаво й небезпечного не відбулося», завжди програють у конкуренції моторошним міським легендам, наповненими соковитими мемами! Приведу, що трохи особливо полюбилися мені. «Кнопки», які натискають ці меми, укладені мною в дужки.

      Хлопчик умирає від лейкемії [криза]. Перед смертю він прагне спробувати потрапити в «Книгу рекордів Гіннесса» [місія], зібравши саму більшу у світі колекцію листівок з побажанням якнайшвидшого видужання [відмінність]. Будь ласка, допоможіть йому [турбота про дітей], відправте йому листівку [низький ризик, високий прибуток].

      Молода подружня пара відправляється на розпродаж, де між чоловіками розпалюється суперечку — чи варто купувати бувале крісло за п'ять доларів [можливість]. Вирішують купувати. Коли крісло було доставлено їм у будинок, собака почала обнюхувати його й дряпати обшивку [небезпека]. Подружжя заглянуло під відірвану матерію й знайшли усередині паперовий пакет, у якім утримувалося $38 000 100-доларовими купюрами [низький ризик, високий прибуток].

     Ось уже кілька десятиліть компанія Procter & Gamble, один з найбільших виробників гігієнічних засобів, одержує скарги від своїх споживачів, які чули, начебто логотип фірми, уперше використаний сто років  тому й зображує людину на Місяці, є сатанинським символом [небезпека]. В ім'я Бога споживачі просять фірму негайно змінити логотип на який-небудь інший [місія].

      Хтось виявив (найпротивнішу, на ваш погляд, речовину) [небезпека] у тарілці з (вашим улюбленим блюдом) [їжа] в (вашому улюбленому ресторані швидкого харчування) [знайомство]. Він подав позов і виграв 2 млн доларів [низький ризик, високий прибуток].

 

                                              МАРНОВІРСТВО

 

      Ви марновірні? Навіть якщо ви не марновірні, то ви напевно зможете назвати цілий ряд поганих і гарних прикмет — чогось такого, що приносить вам удачу або нещастя. Якщо врахувати, що «у цьому світі» підтвердження прикметам ми не знайдемо (постукайте по дереву), було б досить логічно поставити запитання: чому ми всі знаємо стільки прикмет?

      Підказка: відповідь якось зв'язана зі страхом і з мемами.

      Більшість прийме засноване на мемі « дешевої страховки». За відносно низьку ціну — ви повертаєтеся, якщо дорогу перейшла чорна кішка, залишаєтеся в будинку в п'ятницю, 13-го числа, ніколи не розсипаєте сіль — ви одержуєте «дешеву страховку» від поганих подій.

      Деякі прикмети ґрунтуються на інших мемах, — наприклад, мемі «смуга везіння». Якщо гравцеві в кості везе, він просить, щоб «шутер» (людей, яка кидає кості) продовжував. З кожною новою випадковою перемогою гравці приходять у більше зрушення. Спортсмени намагаються не міняти білизну на змаганнях, коли їм везе. Бейсболіст Уэйд Боггс перед кожною грою їсть курятину. Одного разу він відступив від цього правила, і програв. Хто дорікне його?

      У мого приятеля Грега Казніка — ви його згадайте, ми з ним говорили в кафе компанії Microsoft, і від нього я вперше почув про меми — є звичка щоранку забирати газету й переглядати заголовки. Він тільки кидає оком на назви статей, він їх не читає. Одного разу він відступив від своєї звички, і вмер ПапаРимський . Безумовно, Папа вмер за багато годин до того моменту, як Казнік забув пробігти заголовки очами, але наші раціональні доводи для марновірств не указ! Сам Казнік згадує:

       «Я не міг відскіпатися від нав'язливої думки, що в цьому була моя провина. Я зневажив своїм обов'язком… вистачило хвилини, і Папи не стало».

         Чи шкодять нам марновірства? Тільки в тому розумінні, що, зосередившись на солі й чорних котах, ми можемо випустити з уваги щось більш важливе. А якщо ви вважаєте, що вам не везе, тому що торік ви розбили дзеркало, то через це ви можете упустити реальні причини вашої «невдачі», які ще можна виправити. Може бути, у вас просто неприємний запах з рота — і це теж аргумент.

       Як виникають марновірства? Найрізноманітніше. Люди можуть сказати щось жартома, хтось може відзначити уявну послідовність випадкових подій — не настільки важливе походження, скільки причина збереження таких «істин».

       Марновірства зберігаються в побутовій культурі, тому що мають все необхідне з погляду мема — а саме компонент « дешевої страхівки», який «натискає нашу кнопку».

      Марновірства залучають нашу увагу. Оскільки мало про що ми любимо міркувати настільки ж сильно, як про небезпеку, ми охоче ділимося з іншими своїми забобонами. Так марновірства стають психічними вірусами, відволікають нашу увагу, впливають на нашу поведінку й програмують наша свідомість таким чином, щоб ми поширювали їх далі.

      Я недавно довідався про виникнення нового марновірства. Я робив поїздку по країні, щоб заохочувати продажу моєї першої книги — Getting Past ОК. У трьох містах мені розповіли про те, що в молодіжних банд з'явився ще один ритуал ініціації новачків. Група молодих людей виїжджає ввечері з виключеними фарами. Першого ж доброзичливця, який не полінується «поморгати їм фарами», вони вистежують і вбивають.

       Небезпека! Криза! Ну й, звичайно, «дешева страхівка»: потрібно тільки не сигналити фарами, і нічого поганого не трапиться. Швидше за все, ця страшна казка висмоктана з пальця. Хтось, напевно, жарту заради розіслав «страшилку» факсом на трохи теле- і радіостанцій США. Проте в цієї «казки» є все необхідне для того, щоб стати черговою міською легендою вулиці або марновірством. Я не здивуюся, якщо через п'ятдесят років люди як і раніше не будуть сигналити фарами — як зараз намагаються не наступати на тріщину в тротуарі, хоча вже ніхто не пам'ятає, звідки виникло це марновірство.

      За давніх часів генетична схильність інформувати один одного про небезпеку принесла нам чимало користі. Однак після того, як цей механізм був створений, він дозволив побавитися марновірствам окремих людей — ці забобони змогли поселитися в кращих апартаментах нашої свідомості.

      У цій застарілій повазі до страху й пов'язаними з ним мемами криється серйозна небезпека: виходячи з почуття страху, ми можемо ухвалювати невірні рішення. Наша інстинктивна реакція змушує нас надавати страхові набагато більшої ваги, аніж він заслуговує в сучаснім житті, у результаті чого ми нерідко упускаємо чудові можливості.

 

                ПЕРЕМОГТИ СТРАХИ, ПРИЙШОВШІ З МИНУЛОГО

 

       Наша схильність до перебільшеної реакції на культурні «небезпеки» проявляється не тільки в забобонах. Ми боїмося несхвалення з боку інших людей, боїмося, що в нас не вийде досягти поставлених цілей, боїмося виявитися відкинутими і т.д. Усе це можна пояснити тим, що людські механізми, відповідальні за реакцію на небезпеку, не мінялися з доісторичних часів, коли у світі було занадто багато реальних загроз для нашого життя й життя нашого потомства.

       Раніше було багато причин для того, щоб відчувати страх. Ці часи давно пройшли.

       Щоб перемогти почуття страху, потрібно виробити навичку, яка дозволить вам думати, а не реагувати інстинктивно щораз, коли ви відчуваєте страх. Цей розумовий процес може виглядати приблизно так:

      Я чимсь наляканий. Це фізична загроза? Ні. У такому випадку, оскільки під впливом страху найчастіше я ухвалюю помилкові розв'язки, я про цей страх забуду й замість того спробую подумати про те, що мені дійсно потрібно в даній ситуації. Я свідомо ухвалю рішення, ґрунтуючись на тому, що допоможе мені досягти моїх цілей. Я не піддамся підсвідомому інстинктивному бажанню бігти на всі чотири сторони.

 

        Цей підхід представляється вам скрутним і досить дурним? Однак саме логічне мислення допомогло мені подолати панічний жах перед сценою й стати оратором. Через якийсь час це настільки ввійшло в мою кров, що мені вже не потрібно було виголошувати спеціальні слова. Я, напевно, створив новий, підсвідомий зразок для своїх думок — мем-стратегію, яка зміцнила мою особисту «програму», дозволивши мені не бути сліпим знаряддям якийсь архаїчної ДНК. Логіка — чудова річ. На курсах « Як досягтися успіху» рідко розповідають про ту нудну істину, що тверезе, логічне мислення й завзятість у реалізації наміченого — це найбезвідмовніші складові успіху.

       Генетична еволюція виробила в нас схильність звертати увагу на певні меми. Повторю: «схильність», а не «обов'язок». Справа в тому, що природа наділила нас здатністю свідомо протистояти нашим генетичним програмам і іноді навіть «перепрограмувати» своє мислення, щоб підсвідомо звертати увагу на інші предмети, якщо вони представляються нам більш важливими.

       Було б прекрасно, якби вплив на нашу свідомість генів, успадкованих від тваринних предків, на цьому закінчувалося. Ви могли б іти по життю й щораз, коли гени знову бралися за своє, відповідали б на їхні страхи й заклики сміхом. Принаймні, вас могло б утішити те, що ви вносите свою цеглинку в будинок еволюції, нехай і ціною втрати якоїсь частки своєї свідомості. Це значить, що в житті вас турбує не тільки власне виживання. Якщо ваша мета виживання, то ви на вірному шляху: будете жити, поки не вмрете. Далі можете не читати. Природний добір зробить свою справу: збереже ваші гени або знищить. Якщо ви прагнете присвятити своє життя обслуговуванню власних генів, я дам вам гарну пораду: ваші гени прагнуть, щоб у вас було якнайбільше дітей.

       Для всіх інших, між іншим, наша книга не закінчується. Нам потрібно ще розібратися із психічними вірусами й навчитися їх перемагати. Тепер, коли ми знаємо, які «кнопки» натискають у нашій свідомості меми, ми можемо поговорити про те, як «програмується» наша свідомість.

 

                                            

                                             Глава 8

                       Як програмується наша свідомість

 

                                                                                                                  Що ти робиш із мною,

                                                                                                               Що ти робиш із мною —

                                                                                                                 Для мене загадка.

                                                                                                                                     Коул Портер

 

        Це та сама глава, заради якої ви купили цю книгу. У ній розповідається про те, як можна маніпулювати людьми, використовуючи меми й генетичні «кнопки», нав'язати їм свою волю. Так-так!!!

        Ви вже знаєте, що таке мем — думка, переконання або установка, які можуть бути передані з однієї свідомості в іншу. Ви вже знаєте, що ми, люди, стали засобом еволюції мемів. Ви вже знаєте, як за допомогою природного добору працює еволюція — виживання найбільш пристосованих. І ви вже зрозуміли, які «чутливі точки» виробив у нас процес еволюції: інстинкти, які змушують нас приділяти особливої увагу певним явищам — особливо страху, їжі й сексу. Саме це допомагало нам вижити й залишити потомство в доісторичні часи.

        Меми проникають у нашу свідомість, не запитуючи дозволу. Вони виконують роль програм нашої свідомості й впливають на наші життя, хоча ми про це навіть не підозрюємо.

        Тепер поговоримо про речі досить неприємні.

 

         У даній главі ми побачимо, яким чином нові меми «програмують» нашу свідомість, а потім обговоримо можливі способи боротьби з інфекціями й небажаними програмами нашої свідомості.

 

                                       МЕМЕТИЧНА ІНФЕКЦІЯ

 

          Існує три способи «підчепити» новий мем. Спочатку ми розповімо про них коротенько, а потім далі я опишу кожний більш докладно.

По-перше,

 нас можна інфікувати шляхом психічної обробки такого роду, яка здійснюється за допомогою повторення якої-небудь інформації (conditioning). Якщо багато раз повторити нам якусь інформацію, вона увійде до складу «програмного забезпечення» нашої свідомості. Рекламщикам і менеджерам по продажах це прекрасно відомо. У кожному підручнику по організації продажів говориться, що більша частина покупців не зважиться на покупку, якщо до них не звернутися з відповідною пропозицією, причому це прохання повинна бути виражено від п'яти до семи раз. Потрібно кілька раз повторити заклик, щоб імплантувати у свідомість покупця мем «купи мене».

Другим шляхом

 інфекції служить механізм, відомий за назвою когнітивного дисонансу, або внутрішнього конфлікту. Коли якісь явища або події позбавлені змісту, розум намагається їх «осмислити». Представте, наприклад, що ваш друг з якоїсь причини на вас розсерджений, але ви не знаєте — через що. У вашій свідомості присутні відразу два меми, які перебувають у конфлікті один з одним: «він — мій друг» і «він на мене злиться». Ви дозволяєте цей конфлікт або усуваєте дисонанс, створюючи нові меми й перебудовуючи свою меметичну програму таким чином, щоб ліквідувати протиріччя й «осмислити» дану ситуацію. Ви можете дійти висновку: «Ну звичайно ж Білл розсерджений через те, що йому довелося заплатити за обід три рази підряд». Незалежно від того, праві ви чи ні, тепер ви маєте новий мемом, у якому утримується інформація про Білла й про оплату обідів, і цей мем вплине на вашу поведінку в майбутньому.

        Не раз висловлювалася версія, згідно з якою генії «виробляють» найблискучіші думки завдяки цьому механізму — когнітивному дисонансу, який вони свідомо нав'язують своїй свідомості. Неважко помітити, що цей метод програмування виявиться особливо ефективним, якщо його використовувати стосовно до людей з розвиненим інтелектом, адже вони будуть уважати тільки що створений мем своїм власним дітищем.

Третій спосіб

 проникнення мемів у людську свідомість заснований на використанні наших генетичних «чутливих точок» («кнопок») — назвемо його методом троянського коня. Як ми відзначали раніше, люди за своєю природою схильні приділяти найсерйознішу увагу повідомленням про загрозу, лементу дітей і сексуальній привабливості. Тому наша свідомість уразлива для атак сукупності мемів, і поки одні «натискають на наші кнопки», щоб відволікти увагу, інші безперешкодно інфікують програми свідомості.

         «Запрограмувати» свою свідомість

 новими мемами — далеко не те ж саме, що «підчепити» зрілий і розвитий психічний вірус; однак описані способи засвоєння нових мемів використовуються психічними вірусами для успішного вторгнення в нашу свідомість. Так чи інакше, наприкінці цієї глави я зведу дві ці лінії нашої розповіді воєдино й покаджу, яким чином перераховані інгредієнти можуть сполучатися в складі різних психічних вірусів.

 

       ПСИХІЧНА ОБРОБКА ШЛЯХОМ ПОВТОРЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ

 

       Психічна обробка — програмування

 свідомості шляхом повторення інформації — є найбільш простим шляхом засвоєння мемів, які по своїй природі не є подразниками наших «чутливих точок». Наприклад, для того, щоб вивчити французьку мову, вивчаючи слова цієї мови потрібно слухати, як вони вимовляються. Спочатку ці звуки будуть нагадувати вам рохкання й стогони, але через якийсь час ваша свідомість буде запрограмована новими мемами-різницями. Незабаром ви зможете розпізнавати окремі французькі слова й навіть розуміти зміст пропозицій, хоча колись вони здалися б вам безглуздим набором звуків.

      Чи пам’ятаєте ви процес навчання в початковій школі? Як ви вчилися читати й писати, запам'ятовували таблицю множення? Про цю пору в мене збереглося два спогади. Перше — як мені було нудно без кінця повторювати стомлюючі арифметичні вправи. Друге — як інших виводив із себе той самий текст, на прикладах з якого ми заучували граматичні правила. Нам було нудно й тужливо, але не це важливо — важливо те, що повторення допомагало нам засвоювати інформацію, що цей метод спрацьовує.

     У початковій школі ми не тільки вчилися читати, писати й вирішувати арифметичні завдання. Щоранку ми проходили психічну обробку, об'єктом якої був прапор Сполучених Штатів. Повторення. Психічна обробка. І сьогодні немає жодного американця, який не знав би напевно: Сполучені Штати — це єдина й неподільна нація, країна волі й справедливості для всіх. Чи не так?

     Ці патріотичні почуття не виникли в нашій свідомості на порожньому місці через нашу «схильність» до них — ми були ними запрограмовані! Більше того, нам не було надано ніяких зважених логічних обґрунтувань цих концепцій. Просто ми повторювали їх і чули їх від інших так часто, що зрештою вони стали нашими переконаннями, нашими цінностями, нашими власними мемами. Ув'язнені, що відбувають довгі строки, згодом так міцно вкорінюються в тюремній культурі, що більше не прагнуть жити на волі. Після звільнення вони намагаються повернутися назад. Було б помилкою вважати, що тривала «психічна обробка» не виявляє того ж ефекту в тому випадку, якщо людина погано справляється зі своєю роботою або живе в невдалому шлюбі.

      Як правило, релігійні переконання закладаються у свідомість дітей подібним чином — шляхом повторення проводиться обробка їх психіки. Незалежно від віросповідання, діти проходять шлях від відсутності переконань до ревної віри. Поки вони ростуть, їм розповідають про надприродну природу Бога, Ісуса або Давида Кореша, засновника відомої секти. Повторюють стільки раз, скільки потрібно, для того щоб ця божественність стала реальною, — коли це відбудеться, меми будуть запрограмовані.

     Чим більше ви вникаєте в релігійні проповіді, тем частіше вам бачиться перст Божий у хаотичних явищах життя. Випадковість стає дивом, біль — кармою, а людська природа — гріхом. Ми засвоюємо релігійні меми незалежно від того, чи представлені вони у вигляді вищої істини, чи алегоричних міфів.

      За допомогою повторення інформації ми засвоюємо нові меми-відмінності, і реальність представляється нам в іншому світлі. Уже в самому світі ми знаходимо додаткове підтвердження цих мемів-відмінностей, що сприяє їхньому закріпленню в нашій свідомості.

      У психології терміном «психічна обробка» нерідко називають засвоєння нових мемів-ассоціацій. Шляхом повторення павловска собака засвоїла новий умовний рефлекс, завдяки якому в її свідомості виникла асоціація між ударом у дзвіночок і їжею. Компанія Coca-Cola витрачає мільйони доларів на рекламу, у якій показується, як чудово проводять час молоді люди в плавках і дівчата в купальниках, вживаючи рекламований продукт. У такий спосіб Coca-Cola обробляє вашу психіку, у результаті чого ви починаєте асоціювати бренди цієї фірми з гарним настроєм. Повторення цих роликів створює відповідні меми-асоціації у вашій свідомості, і коли в супермаркеті ви проходите з візком повз полиці з різними прохолодними напоями, у вас виникає ірраціональна потреба придбати саме напій фірми Coca-Cola. Цю потребу можна придушити свідомим наміром або іншими більш сильними мемами, однак вона змушує вас відрізняти напій Coca-Cola від інших. Такий практичний результат реклами[18], а якщо ні, то фірма просто не стала б витрачати на це гроші.

       У психологів навіть є спеціальний термін — навчання методом проб і помилок. Так називають повторення якої-небудь інформації або яких-небудь дій з метою створення мемів-стратегій. Перегляд реклами, сприйняття звукових сигналів, — наприклад дзвінків, припускає лише пасивну участь: ми не діємо, і в наших діях немає ніякої «стратегії». Але якщо залежно від того, як ви поводитеся, ви одержуєте яку-небудь винагороду, це називається «навчання методом проб і помилок». Винагорода створює меми-стратегії або підсилює існуючі.

      Класичний приклад «навчання методом проб і помилок» — дресирування пацюка в лабіринті. Спочатку пацюк бігає безцільно. У певний момент у якомусь куті він знаходить шматочок сиру — «винагорода». Дуже швидко він запам'ятовує найкоротший шлях до того місця, де він може знайти їжу.

      Методом проб і помилок ми щодня користуємося при вихованні наших дітей: ми оцінюємо їхні успіхи в школі, хвалимо їх, якщо вони поводяться добре. Повторення цих винагород «навчає» дітей поводитися певним чином. У їхній свідомості створюється, а потім підсилюється мем-стратегія, який у дорослім житті допоможе їм досягти щастя, — звичайно, якщо ми гарні батьки й учителі.

      Проте метод проб і помилок можна використовувати й для інших цілей — не тільки для створення щасливого майбутнього ваших дітей. Будь-яка повторювана ситуація, у рамках якої за певну поведінку надається винагорода, «навчає» вас — піддає вас психічній обробці.

      Якщо ви виявилися в такій ситуації, коли за певну поведінку вам надається якась винагорода, подумайте — які саме меми прищеплюються вашій свідомості в ході цього «навчання». Чи допоможуть вони вам досягти своєї мети в житті?

 

                                 КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС

 

       Ще один спосіб програмування свідомості полягає в нагнітанні психічної напруги з наступним його зняттям. Цей метод, як ми говорили вище, називається когнітивним дисонансом. Чому «менеджери по продажах» постійно прибігають до натиску на своїх клієнтів, прекрасно знаючи про те, що більшість людей цього не виносять? Відповідь на це питання, як і на всі інші «чому» у рамках меметики, звучить просто: тому що меми цієї «тактики» дуже добре поширюються. Продавці інфікуються мемом «агресивних продажів» і активно використовують його у своїй роботі, — їх не турбує, чи є цей спосіб найефективнішим інструментом з тих, якими вони користуються. Звичайно, ми не будемо сперечатися з тим, що в деяких випадках, стосовно до окремих осіб, ця тактика «спрацьовує».

       Тактика «агресивних продажів» «спрацьовує» у тих випадках, коли продавцеві вдається поставити свого потенційного клієнта в психічно незручне положення — створивши когнітивний дисонанс. Споконвічно клієнт «озброєний» мемами-стратегіями, які допомагають йому втримуватися від покупки, наприклад, «не купуй кота в мішку» або «оглянься, перш ніж  щось вирішити». Тоді продавець програмує свідомість клієнта мемами, завдяки яким негайна покупка починає представлятися йому дуже привабливою: «якщо я не куплю це зараз, я не потраплю в „вікно можливості“, і навіть „якщо я щось куплю, те сподобаюся продавцеві“».

     Ці нові меми «конфліктують» зі старими, у результаті чого виникає психічна напруга. Ваша свідомість намагається вирішити виниклий конфлікт і створює нові меми

      Є два способи «зняти» напругу, викликану когнітивним дисонансом: купити або піти. Якщо ви йдете, то ваш розв'язок, імовірно, викликаний виниклим у вашій свідомості мемом, наприклад: «продавець намагається мені щось „збути“». Інші ж, все таки, купують, тому що в їхній свідомості створюються відмінні від згаданого вище меми, наприклад: «мені це дійсно згодиться». Якщо ви такий мем створили, то вам від нього вже не позбутися, адже спритний продавець його ще й підсилить — він скаже вам, що ви прийняли мудре рішення, і навіть подзвонить вам через кілька днів і поздоровить із покупкою.

      Державні влади країни можуть поставити когнітивний дисонанс собі на службу: з його допомогою суспільство може виробляти в собі меми слухняності й благонадійності. Жартування над новачками в студентськім середовищі або в навчальних таборах, різні форми духовної або релігійної дисципліни — усі ці форми тиску припускають проходження людини через ряд випробувань, причому в деяких випадках тиск «знімається» тільки після того, як неофіт продемонструє свою лояльність. Таким чином, створюється мем-асоціація, і людина погоджує в одне ціле демонстрацію своєї лояльності із приємним почуттям, що виникли внаслідок звільнення від тиску.

      За допомогою когнітивного дисонансу людину можна змусити вірити, начебто вона придбала щось коштовне, що й заслуговує її відданості; тоді як у дійсності відбулося тільки одне — її мучителі просто перестали над нею знущатися.

      Цей метод звичайно використовується стосовно військовополонених, щоб «запрограмувати» їх свідомість почуттям покірності й слухняності загарбникам.

      Психологи виявили в «навчанні методом проб і помилок» одну цікаву закономірність. З'ясувалося, що цей метод «працює» краще — створює більш сильні меми, — якщо винагорода дається час від часу, а не регулярно. Можливо, це відбувається тому, що затримка винагороди привносить в «навчання методом проб і помилок» елемент когнітивного дисонансу. Тому досвідчений «маніпулятор», який прагнув би програмувати свідомість людей своїми мемами, затримає винагороду, навіть якщо об'єкт «виховання» поводиться бездоганно, адже в такий спосіб «маніпулятор» створить у його свідомості більш надійну програму.

      У ході цих досліджень були виявлені й інші цікаві факти. Як правило, люди називають кращими вчителями тих, хто був найбільше строгий до них — хто дуже рідко ставив їм гарні оцінки. Справа в тому, що чому рідше учні одержують високі оцінки, тем сильніше в їхній свідомості виробляється мем «старанного навчання», тому що такий підхід з боку вчителя викликає когнітивний дисонанс у свідомості учня Найулюбленіші герої різноманітних ток-шоу — люди, які не можуть розірвати нескладені відносини з «поганими партнерами». Можливо, «психічна обробка» і «дисонанс» випадкової винагороди в рамках цих принизливих відносин підсилюють мем-стратегію «залишимося разом» у великому ступені, чому це трапляється у відносинах, які завжди залишаються на висоті!

 

                                         «ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ»

 

        У рамках методики «троянського коня» програмування свідомості здійснюється в такий спосіб: ваша увага залучається до одного мема, а слідом за ним туди « тихою сапою» спрямовується ряд інших мемів. Якщо ви розумні й освічені, то ви, імовірно, скажете на це: «Я не настільки легковірний, щоб дозволити себе провести». Розповідайте про це жителям прадавньої Трої.

       Існує цілий ряд механізмів, за допомогою яких меми поєднуються в цільні групи. Наприклад, «троянський кінь» може скористатися однією з ваших «чутливих точок», залучити вашу увагу, а потім «проштовхнути» інші меми. Найпростішим прикладом «троянського коня», який «натискає» на ці чутливі точки, є побита істина рекламного бізнесу: «Секс — двигун реклами». Чому? Справа в тому, що секс «натискає на ваші кнопки», залучає вашу увагу й діє як «троянський кінь», даючи пропуск у вашу свідомість іншим мемам, закладеним у рекламне повідомлення. Безумовно, не тільки секс, але й інші «кнопки» — небезпека, їжа, криза, допомога дітям — є «двигунами торгівлі», але докладніше про це ми поговоримо в Главі 9.

      «Троянський кінь» може скористатися мемом-стратегією, яким у цей момент «запрограмована» ваша свідомість, особливо якщо ця стратегія має відношення до навчання або віри. Наприклад, коли свідомість запрограмована мемом-стратегією якщо я їм довіряю, то я вірю тому, що вони говорять, вона вразлива для меметичних програм, що виходять від людей, що користуються довірою «носія» цієї свідомості. Якщо свідомість запрограмована мемом-стратегією, я вірю в те, що не суперечить відомим мені фактам, до всього іншого я ставлюся зі скепсисом, — то воно вразливе для меметичних програм, які на перший погляд не суперечать відомим фактам. Якщо свідомість запрограмована мемом-стратегією:я вірю тому, що говорить X, тому що вустами X говорить Бог, де X — це людина, книга або навіть релігійна практика, наприклад, медитація, то вона вразлива для будь-яких додаткових меметичних програм, що виходять від Х.

       Найпростіший спосіб згрупування мемів, який частенько використовують політики й адвокати, — перерахування мемів у порядку зменшення їх ймовірності. Правдоподібність початкових тверджень, подібно, частково «передається» наступним, не тією самою мірою обґрунтованим. Наприклад:

       Ми всі прагнемо до волі!

       Необхідно, щоб плодами демократії користувалися всі американці!

       Ми прагнемо, щоб кожний американець зміг втілити американську мрію!

       Тому нам потрібна національна система охорони здоров'я, вона зробить це можливим.

 

       Зараз ми можемо говорити про те, що було б деяким перебільшенням говорити про зв'язок державної охорони здоров'я з волею, демократією й американською мрією. Однак виклад цих тверджень у наведеному порядку може «перемогти» природній скептицизм слухачів.

       Суперечливі меми, поміщені в кінець меметичної групи, проникають у вашу свідомість в оболонці «троянського коня», роль якого виконують незаперечні меми, розміщені на початку цієї групи.

        Методика подібної комбінації різних тверджень у нейролінгвістичнім програмуванні (НЛП) одержала назву вкладення (embedding), або «упакування», у результаті якого люди стають більш сприйнятливі до групи мемів.

       Подібна методика НЛП називається якорінням (anchoring): який-небудь образ, звук або відчуття зв'язується з ідеями, що не мають до них відносини. На практиці це виглядає так:політик, що використовує цю методику , говорячи про світле майбутнє, буде вказувати на себе, а говорячи про погані перспективи, яких слід уникнути, — тикати пальцем у свого опонента. Таким чином, гарні думки його виборців фіксуються на ньому, а погані — зв'язуються з його опонентом. Коли ці жести повторюються, у вашій свідомості виникає мем-асоціація, який вплине на вашу поведінку при голосуванні.

       Можна використовувати якоріння «у власних цілях» — і за першим бажанням викликати у своїй душі гарний настрій і ентузіазм! Закрийте очі й представте ті хвилини життя, коли ви були оживлені й повні бажань. Представте цей стан як можна більш чітко. Тепер, коли вашу душу переповняє радісне відчуття, проведіть подушечкою вказівного пальця по нігтю великого. Таким чином, стверджують прихильники НЛП, ви «якорите» зазначений психічний стан з конкретним тілесним відчуттям.

       Тепер відкрийте очі й поверніться в сьогодення. Повторюйте цю вправу протягом декількох днів або тижнів, і коли наступного разу вам знадобиться швидко себе «організувати», буде досить провести подушечкою вказівного пальця по нігтю великого — і гарний настрій вам забезпечений.

        Як і інші методики, описувані в цій главі, «вкладення» і «якоріння» нерідко використовуються в сучасній торгівлі. Взагалі, основне завдання продажу товарів і послуг полягає в тому, щоб змінити переконання клієнтів — заразити їх певними мемами — і в такий спосіб досягнути поставлених економічних цілей. Тому немає нічого дивного в тому, що «менеджери по продажах» поставили собі на службу багато ефективних методик поширення мемів. Багато прикладів, які ми приводимо в даній главі, мають безпосереднє відношення до сфери торгівлі.

 

                                ПРОДАЖ І ПРОГРАМУВАННЯ

 

       Досить ефективною формою «вкладення», активно використовуваною в торгівлі, є методика «питання / відповідь». На курсах підготовки торговельних агентів першою справою вам скажуть, що саме продавець повинен ставити запитання. Ви повинні заволодіти ініціативою, задаючи «правильні» питання, і «підвести» свого клієнта до покупки. Чому так, а не навпаки?

      По тій же причині, через яку юристи в суді задають свідкам конкретні питання, а не просто просять їх «розповісти що-небудь про цей передбачуваний злочин». У прокурора або адвоката є своя власна точка зору, і він робить усе можливе для того, щоб словами свідків створити логічну конструкцію, яка послужила б підтвердженням його висновкам. Ви напевно дивилися фільми, у яких зображувався судовий розгляд, і знаєте, що суддя ніколи не дозволить адвокатові або прокуророві занадто далеко зайти в побудові подібних конструкцій. Правила, що діють у суді, не дозволяють ставити такі запитання: « Чи бачили ви обвинувачуваного, повного злих намірів, котрий ховається в кущах, і у цей час думав: „Непогано б обікрасти цей будинок?“».

     Чому такі запитання ставити не можна? Юрист занадто далеко заходить у побудові своєї конструкції: самим питанням він нав'язує присяжним психічні образи й відношення до підсудного. Юрист використовує техніку «вкладення», щоб створити нові меми у свідомості людей, хоча вони про це не підозрюють. А продавці, не стримувані нормами доказового права, використовують цю методику «на всю котушку», щоб змусити вас зробити покупку.

     Методика «питання/відповідь» — ще один «троянський кінь», який дозволяє інфікувати свідомість мемами.

     Агентів по торгівлі нерухомістю вчать якнайчастіше використовувати слова «ваш» або «ви». «Чи не бажаєте ви подивитися вашу спальню?» Самим запитанням у вашій психіці створюється й підсилюється певний образ: ви — власник цього будинку. Ваша свідомість програмується мемом-ассоціацією. Підступний прийом,  чи не правда?

     Звичайно, можна закріпити ці уявні образи не тільки шляхом питань. «Подивіться — от ваш камін». «Цю стіну можна забрати, і у ваших дітей буде досить місця, щоб гратися».

 « Через ці двері ви будете виходити в гараж, у якому помістяться обидва ваших автомобілі». Так працює методика «вкладення» — ці фрази допомагають створювати потрібні меми. Досвідчені продавці знають, що питання, на які ви відповідаєте «так», наближають момент угоди. Тому вони використовують ще один метод: наприкінці тверджень такого роду ставиться запитання, яке програмує вашу свідомість мемом-стратегією вашим, що нав'язують, позитивні відповіді:

         «Чудова спальня,  чи не правда?» «Адже ви саме це шукали, чи не так?» «Мені дуже подобається цей вид з вікна, а вам?»

          Досить поставити запитання, щоб закріпити й підсилити відповідальний мем у свідомості. Якщо задати достатню кількість «правильних» питань, можна внести серйозні зміни в систему уявлень даної особи й у результаті вплинути на її поведінку.

         Безумовно, саме у впливі на поведінку людей полягає мистецтво торгівлі: продавцеві потрібно вплинути на свого клієнта таким чином, щоб той зробив покупку. Якщо ви продавець, то ви, можливо, давно користуєтеся цими методиками, хоча й не обов'язково представляєте, на чому заснована їхня дія.

 

                                        ТВОРЕННЯ ЦІННОСТІ

 

        Ключ до успіху в торгівлі — довідатися, що клієнт цінує в даному продукті, а потім підсилити в його свідомості даний мем. Те, що уявляється коштовним клієнтові, може жодним чином не відповідати ціннісним категоріям продавця. Гарний торговець, що намагається продати картину Пікассо, не буде переконувати потенційного клієнта, переконаного в тому, що живопис повинен відповідати столовому сервізу. Він продасть йому ще одну картину, написану Пікассо в «блакитний період», тому що ця робота прекрасно буде виглядати разом із блакитними скатертинами в їдальні.

        Завдання продавця — створити у свідомості покупця такий мем, який вселить йому впевненість у тому, що він дійсно прагне зробити покупку. Найбільш досвідчені продавці розглядають торгівлю не як протистояння, але як ситуацію, яка може привести до обопільного виграшу: покупець одержить те, що йому потрібно, а продавець — свій прибуток. Тому продавець намагається допомогти своєму клієнтові представити досить точно — навіщо йому потрібний даний товар, і сприяє створенню мемів, які підсилять упевненість покупця в цінності продукту.

        І тут методика «питання / відповідь» може виявитися знову корисною. Клієнт, який бродить по магазину й розглядає товари, може піти, нічого не купивши. Якщо ж до нього підійде продавець і запитає: «Чому я можу вам допомогти?», те велика ймовірність того, що клієнт визначить предмет, який він шукає. Якщо клієнт просто скаже, що йому потрібна лампа, то в його свідомості буде закріплений мем, що йому потрібна лампа.

       Тоді продавець продовжує: «Вам потрібний торшер, настільна лампа або люстра?» Що б не відповів покупець, у його свідомості прояснюється образ можливої покупки, а також підсилюється відчуття цінності для цього товару.

       У міру того як продавець шляхом питань конкретизує предмет можливої покупки, а покупець уточнює образ шуканого товару, зростає ймовірність здійснення угоди. Тепер продавець може закинути вудку небагато далі й витягтися інші елементи «цінності». «У якій кімнаті збираєтеся поставити лампу?» «Адже ви збираєтеся замінити стару лампу, чи не так?» «Я помітив, що гарні жінки цінують чоловіків, у яких гарні лампи, а ви?»

       Торік мені подзвонили з місцевої радіостанції. Мені сказали, що проводиться опитування суспільної думки. Я погодився відповісти на кілька питань, і розмова виглядала приблизно так:

- Чи любите ви музику 1970-х, 1980-х і 1990-х років?

- Звичайно.

- Ви знаєте, що на радіостанції KXYZ найчастіше звучать кращі хіти 1970-х, 1980-х і 1990-х?

- Мабуть, ні… Але тепер, здається, уже знаю.

- Якщо вам подобається музика 1970-х, 1980-х і 1990-х, чи будете ви слухати KXYZ частіше, рідше або ж так само часто, як і дотепер?

- Ну, що ж… можливо, частіше.

 

- Чи маєте ви звичай рекомендувати друзям свої улюблені радіостанції?

- Так, іноді. Прошу вибачення, а в чому, властиво…

- Тепер, коли ви знаєте, що KXYZ — найкраща станція, що транслює хіти 1970-х, 1980-х і 1990-х, чи рекомендували б ви її всім своїм знайомим?

- Ну, що ж… можливо…

- А чи вирішили  б ви дати об'яву на смугу в Seattle Times і розповісти світові, що KXYZ не має собі рівних, і що всі повинні її слухати постійно?

- Зараз, одну хвилинку, почекайте…

- Спасибі, до побачення.

       Трубку повісили. Розмова була закінчена.

       Непогано! Вражає,  чи не правда? Ви, звичайно, задоволені, що купили «Психічний вірус», чи не так? Адже, прочитавши цю книгу, ви зможете реально підвищити якість свого життя, — хіба не так? Ви, безумовно, будете розповідати всім підряд, яка це чудесна книга — «Психічний вірус»,  чи не правда? І ця книга буде прекрасним подарунком, чи не так? Поздоровляю із вдалою покупкою.

 

                            ЗАВЕРШЕННЯ: ЗОЛОТЕ ПИТАННЯ

 

       Оскільки мистецтво продажу полягає в створенні мемів у свідомості потенційних покупців, — іншими словами, у деякому програмуванні їх свідомості, — розглянемо ще кілька методик продажів. Улюбленим мемом продавця буде звичайно ж «Добре, я це візьму». Питання, яке приводить до створення цього мема, називається завершенням. Є безліч дуже несхожих один на одного й нерідко підступних способів «завершити» угоду. Їх можна розділити на три категорії: безпосереднє завершення, «вкладене» і можливе.

       Безпосереднє завершення припускає пряму пропозицію купити товар, іноді гіпотетичне, іноді конфронтаційне:

      / Чи розглядаєте ви можливість покупки ще одного екземпляра «Психічного вірусу» для кого-небудь зі своїх знайомих?

      / Чи не виникало  у вас бажання подзвонити десяти своїм знайомим, щоб попередити їх про небезпеку психічних вірусів?

      / Ви, напевно, знаєте людей, яким необхідно прочитати «Психічний вірус» прямо зараз. Так відправляйтеся ж прямо зараз у книгарню й купите по одному екземпляру для кожного. Згодні?

      Наступний метод завершення угоди називається вкладеним. «Вкладене завершення» обманює рецептори покупців, що фіксують натиск і тиск із боку продавця, оскільки вселяє їм, начебто пропозиція не звернена до них прямо.

       / Коли читаєш «Психічний вірус», про це хочеться всім розповісти!

      / Мені відома одна подружня пара. Недавно вони прийшли в книгарню, і дружина сказала своєму чоловікові: «Давай подаруємо всім знайомим на Різдво по екземпляру „Психічного вірусу“».

      / Одного разу, гуляючи із собакою, я подумав: « Потрібно зайти в кілька книжкових магазинів у нашім місті й переконатися в тому, що „Психічний вірус“ стоїть на видному місці».

        Третій метод завершення називається можливим. У рамках цієї методики продавці ставлять такі питання, які припускають, що ви вже прийняли розв'язок купити товар, і таким чином, шляхом обману, вселяють вашій свідомості мем «так»:

       / Ви прагнете, щоб «Психічний вірус» був доставлений вам поштою або через відділ доставки книгарні?

       / Ви розплатитеся кредитною карткою Visa або Mastercard?

       / Ви прагнете придбати один екземпляр «Психічного вірусу» або візьмете другий для кого-небудь зі своїх знайомих?

 

          Втім, за допомогою методики завершення можна продавати не тільки товари й послуги. Один мій приятель, що колись був мормонським місіонером, розповів мені про методику, яку в секті називали «золотим питанням» або «убиванням останнього цвяха». У цієї людини було своє власне «золоте питання»: «Отже, чи ухвалюєш ти Ісуса як свого Рятівника?» «Продаж» людям концепції — ряду окремих мемів — може виявити на їхнє життя набагато більш сильний вплив, аніж продажа пилососів, нехай і дійсно чудових.

      Коли ви «продаєте» людям групу мемів, ви можете запрограмувати їхню свідомість таким чином, щоб їх поведінка до кінця їх життя відповідала вашим бажанням.

      Шлюб безумовно є однією з таких меметичних «груп», яку ухвалюють завдяки одному «золотому питанню». Союз двох людей — це не матеріальний об'єкт, а стан, який виникає шляхом програмування свідомості двох людей новими мемами. Це засвоєні меми-відмінності «чоловік і дружина» і «родина», засвоєні меми-стратегії «спільне життя», «опікуватися одне одним», «жертвувати чим-небудь заради чоловіка / дружини» і так далі, — усі вони служать збереженню шлюбу. Крім того, шлюб — ряд засвоєних мемів-асоціацій, у рамках яких самі різні почуття й ідеї поєднуються з уявленням про шлюб, зобов'язання по відношенню один до одного й родини. У наш час досить часто двоє людей,що одружуються, володіють, неспівзвучним з попередніх сімей «програмним забезпеченням» — конфліктуючими мемами-стратегіями або несумісними мемами-відмінностями. Сімейна меметична консультація змогла б заздалегідь виявити ці проблеми й допомогти парі «перепрограмувати» свою свідомість сумісними мемами.

 

                                       РАППОРТ І ВІДБИТТЯ[19]

 

        Навряд чи ви «не придбаєте» підозрілий мем, — це однаково що купувати сумнівного виду старий автомобіль у незнайомої вам людини. Куди ймовірніше, коли такого роду придбання перейдуть вам з рук «старих і добрих друзів». Досвідчені продавці прекрасно знають це й роблять усе можливе, щоб створити у вашій свідомості мем «давнього приятеля».

       Як створити довірчі відносини з покупцем, установити з ним «раппорт» — ця тема займає центральне місце в допомогах з торгівлі й найчастіше розглядається на курсах і семінарах для менеджерів по продажах. Одна з наймодніших відповідей на ці питання така: потрібно «обійти» свідомі установки розуму й використовувати методики НЛП для того, щоб «створити раппорт». Як правило, покупці не відають про використання продавцями цих методик, але якщо ви знаєте, що продавці «пустилися в усі тяжкі», можна непогано над ними повеселитися.

       Одна з базових методик називається відбиттям. Якщо ви ніколи ні про що подібне не чули, то вам мої твердження здадуться чистої води дурістю — ви звичайно ж не повірите, що хто-небудь буде проробляти таке й розраховувати на те, що ніхто цього не помітить. Однак повірте мені на слово: «ці дурні штуки» витворяються повсюдно, і вони непогано працюють.

        Методика відбиття проста: вона припускає повторення будь-чиєї міміки й жестикуляції.

       Наприклад, якщо клієнт кладе ногу на ногу, ви робите те ж саме. Якщо клієнт схрещує руки на груди, ви повторюєте його рухи. Якщо клієнт схиляє голову набік і морщить ніс, ви повторюєте цей нахил голови й теж морщите ніс. Звучить забавно, правда?

       Досвідчений прихильник цієї методики буде не тільки ухвалювати ті ж тілесні пози, що і його співрозмовник, він постарається підбудуватися під сам ритм його рухів, він буде виголошувати слова так само швидко (або повільно) і навіть наслідувати стилістичні особливості його розмовної мови. Якщо ви виконаєте всі ці умови, то ви станете у своєму роді ідеальним «танцювальним» партнером свого клієнта й зможете виробити той раппорт, який відомий за назвою « психологічної сумісності». Так, ця ж методика настільки ж добре допомагає робити враження на протилежну стать. Протягом століть найбільш високий «рівень продажів» був в одного товару — нашого «я».

 

                                       ЗЛОВЖИВАННЯ ДОВІРОЮ

 

           Фахівцями в нелегкому мистецтві втиратися в довіру й створювати «раппорт» є ті, хто цією довірою любить зловживати, — шахраї. Шахраї в буквальному значенні слова живуть за рахунок довіри, і зловживають вони нею тому, що їм вдається змусити нас їм повірити, а потім обвести навколо пальця. Їхня робота полягає в створенні в нашій свідомості простого мема — «Я йому довіряю».

           Існує ряд способів створення даного мема. Шахраї часто створюють враження людей наївних, беззахисних, роблять на ваших очах альтруїстичні вчинки, представляються співробітниками відомих організацій. Але найбільш простий для них спосіб — прояв довіри до вас. Вони роблять вигляд, що довіряють вам, розраховуючи на те, що ви відповісте їм взаємністю. Потім вони «користуються вашою довірливістю»…

        Ви, напевно, знаєте вуличну гру в «три карти». Правила прості: три карти — два тузи й даму — кладуть поруч на стіл. Той,що роздає — спритний шулер, який уміє розкладати карти так швидко, що ваші очі не поспівають за його рухами. При цьому він міняє їхнє розташування. Учасники роблять ставки й намагаються вгадати, де дама.

      Однак справжня гра відбувається не на столі, а у свідомості «гравців». Нижче описується лише один з можливих варіантів даної гри.

       Ви проходите повз граючих. Ви бачите, що один із гравців постійно виграє в,того, що здає — він щораз «знаходить» даму й подвоює суму виграшу. Зрештоютой,що здає проганяє його, оскільки не прагне з ним мати справи надалі — цей гравець, мовляв, і так отримав занадто багато. Можливо, потім шахраї згорнуть свій стіл і перенесуть його в інше місце.

      Ви заінтриговані й продовжуєте спостереження. І отут неодмінний переможець минулої гри підходить доводити, ввести до ладу вам і повідомляє пошепки, що йому відомий секрет — він знає, як знайти даму. На жаль, ці шулери не прагнуть із ним більше грати. Він пропонує вам забрати деяку частину його грошей, щоб ви поставили їх замість нього — вам він пропонує забрати половину виграшу. Він вам нашепче, де шукати даму, — програш неможливий!

      У декілька конах ви виграєте, але ваш партнер починає побоюватися, що той, що здає може про щось догадатися. Однак він уважає, що ви могли б забрати на себе більше. Скільки в тебе грошей при собі? Давай скинемося й зробимо цих хлопців? Ну що ж, чому б і ні? Він довіряє вам, — смілішай, уперед!

      Коли ви все програєте, ваш новий приятель не має сил сховати свого потрясіння. Він дуже розстроєний. Йому дійсно дуже жалко. Негайно ж хтось кричить: «Шухер!»,той, що здає «звивається» і віддаляється як ні в чому не бувало. Хоча б невеликий натяк на те, що вас це не влаштовує, — і звідки не візьмися перед вами виникне який-небудь кримінального виду громила й вороже зміряє вас поглядом. Отже, мій друг, ви стали жертвою шахраїв.

     Завоювати будь-чию довіру — надійний спосіб подолати почуття скепсису цієї людини й здійснити програмування її свідомості новими мемами.

 

                                                ПСИХІЧНІ ВІРУСИ

 

        Якщо ви уважно читали попередні глави, то тепер вам відомо практично все необхідне для того, щоб зрозуміти принципи дії психічних вірусів. Перш ніж звернеться до Глави 11, у якій ви довідаєтеся, як створити новий культ, давайте спробуємо зібрати розрізнені фрагменти нашого оповідання воєдино й подивимося, що в нас вийшло.

         Із Глави 3 ви довідалися, що всі віруси, у тому числі й психічні, володіють трьома основними властивостями: вони повинні вміти долати захисні механізми, мати можливість точно відтворювати себе й мати засоби для свого подальшого поширення. Якщо ви знаєте про яку-небудь концепцію, належите до якої-небудь субкультури й сповідуєте яку-небудь догму й ці концепції задовольняють перерахованим вимогам, то ви є носієм психічного вірусу.

         Якщо в цей час ви вірите в які-небудь концепції, належите до якої-небудь субкультури або є прихильником тих або інших догм і ви не ухвалювали усвідомленого рішення запрограмувати свій розум цими мемами, то ви є носієм психічного вірусу.

         Якщо ж у цей час ви не вірите (не належите, не є прихильником і т.д.) у що-небудь подібне, то із цього зовсім не випливає, що ви нічим не інфіковані, звідси випливає, що, можливо, ви нічого не знаєте про свою інфекцію. Нижче ми довідаємося, за якими ознаками можна визначити наявність психічного вірусу.

 

                           ПОДОЛАННЯ ЗАХИСНИХ МЕХАНІЗМІВ

 

        Вище ми познайомилися із трьома способами проникнення психічних вірусів у свідомість: повторення, когнітивний дисонанс, а також метод «троянського коня». Цим способам відповідають і можливі сценарії ураження свідомості психічним вірусом:

Повторення

       Меми повторюються доти, поки вони не стануть для нас звичними й не увійдуть до складу «програмного забезпечення» нашої свідомості. Нижче перераховані найбільш характерні ознаки цього типу вірусного впровадження:

       / Передача подібних повідомлень у теленовинах, у рекламі, по радіо і т.д.

       / Членство в групах і організаціях, де на кожних зборах, наприклад, зачитується статут або повторюється текст клятви (присяги).

        / Постійне повторення певної точки зору, — наприклад, у відношенні права на придбання зброї або абортів. Якщо ви не входите до числа перших носіїв цього вірусу, то ви будете постійно чути думки про ці проблеми від великого числа заражених раніше людей.

Когнітивний дисонанс

       Виявившись у парадоксальній або некомфортній ситуації, наша свідомість намагається «зняти» виниклу напруга шляхом перепрограмування — створення нових мемів.

       / Проходження через обряд посвяти, глузування й приниження (в армії і т.д.), різні випробування.

       / Участь у неприємному, конфліктному семінарі, закінчення якого приносить вам почуття полегшення.

       / Досягнення тієї або іншої мети або одержання винагороди в результаті боротьби, після того як вам сказали, що особисто вам бажаного не досягти.

«Троянський кінь»

       Створення груп мемів, у яких менш притягальні ховаються привабливими.

       / Знайомство з концепцією, яка в цілому представляється вам правильною, все ж таки за дріб'язками викликає масу сумнівів.

       / Заклики допомогти дітям, вирішити кризу, нагодувати голодуючих і т.д.

 

         / Прохання повірити в те, що представляється злегка неправдоподібним.

         / Можливість вступити в більше число сексуальних відносин, або підвищити їхню якість, або придбати нові знайомства, засвоївши деякі нові уявлення.

         Це далеко не вичерпаний список методів проникнення психічних вірусів у свідомість. Проте, якщо ви захочете довідатися, якими психічними вірусами на даний момент ви вже заражені, те перераховані вище сценарії допоможуть вам знайти відповідь.

 

                                     ТОЧНЕ ВІДТВОРЕННЯ

 

        Психічний вірус потребує способів точного відтворення — без викривлень і скорочення елементів. Відтворення вірусу можна забезпечити за допомогою ряду прийомів:

       / Вплив віри у важливість традиції. « Як говорили й діяли наші предки, так і ми будемо говорити й діяти».

      / Додавання певній групі мемів статусу Істини, як це робиться в різноманітних релігіях  у відношенні щодо їх священних текстів. Дійсно, навіщо ви будете спотворювати або замовчувати Істину?

       / Створення певної структури, у рамках якої заохочується дослівне копіювання й / або припиняється будь-яка зміна. Військові створили подібні структури, щоб змусити солдатів чітко дотримувати встановлених правил і виконувати наказу.

        Вигадлива вимова багатьох англійських слів закріпилося в англійській мові через широке поширення переконання (мема), згідно з яким слова можна виголошувати «правильно» і «неправильно». Цей мем обґрунтовується самими різними способами — тут можна згадати про словники, комп'ютерні програми перевірки друкарських помилок і шкільні конкурси на знання орфографії. Однак до того, як мем використання словника одержав широке поширення (це відбулося тільки в XVIII і XIX вв.), люди виголошували слова так, як це було їм завгодно. Не можна назвати Істиною те, що існує лише один «правильний» спосіб вимови слів, — це твердження всього лише мем. Можна процитувати Марка Твена, який говорив: «Лише дурень може думати, що існує лише один спосіб вимови для кожного слова».

      Однак ми вважаємо це Істиною, тому що в дитинстві нас лаяли за неправильну вимову слів — і наша свідомість була «запрограмована». Я зовсім не прагну сказати, що в загальновживаній вимові є щось дурне, — зрештою, це сприяє комунікації, — однак важливо пам'ятати, що абсолютно все, що ми називаємо Істиною, у дійсності складається з мемів, причому більша їхня частина проникнула в нашу свідомість шляхом «програмування» і проти нашої волі.

      Будь-які ваші уявлення про те, що існує «правильний» і «неправильний» спосіб робити що-небудь, може бути (і буде) використаний механізмом точного відтворення психічних вірусів. Згадаємо про «сталість дурня»! Сталість заради сталості позбавлене якого-небудь змісту. Подумайте, чи служить  «сталість» вашим основним цілям, наприклад, ефективній комунікації, або ваша свідомість усього лише запрограмована мемом «будь послідовний», у результаті чого ваша свідомість стала легким здобутком для психічних вірусів.

 

                                                ПОШИРЕННЯ

 

         Поширення психічних вірусів — зворотна сторона їх впровадження. У цій главі мова йтиме в першу чергу про вершителів доль світу, про тих, хто світом рухає. Якщо ви людина впливова й авторитетна, якщо ви працюєте на телебаченні й випускаєте свої програми, якщо ви виступаєте перед більшими аудиторіями, і навіть просто виховуєте дітей, то ви повинні усвідомлювати те, які меми ви поширюєте.

 

      Природно, що ті психічні віруси, які інфікують людей мемами, що прямо призивають до їхнього подальшого поширення, будуть відтворюватися швидше й інфікують собою більше число людей, аніж ті віруси, реплікація яких залежить від волі випадку. У тих випадках, коли психічні віруси змушують своїх носіїв поширювати їх, це робиться такими способами.

       / Шляхом програмування нашої свідомості мемом « розкажи про це усім, поки не пізно». Цей мем натискає на «чутливу точку» «кризи» і «вікна можливості».

       / Шляхом програмування нашої свідомості мемом наступного змісту: «Якщо навчити наших дітей, те це допоможе їм у житті».

        / Шляхом програмування нашої свідомості мемом, який змушує проповідувати психічний вірус. Це явище ми вже називали євангелизмом, і до цього слова можна підібрати наступні синоніми: звернення до іншої віри, рукопокладання, вибір спадкоємця або вербування.

         Багато з людей негативно сприймають уже сам термін — «євангелизм». Але парадокс євангелизму полягає в тому, що він є не тільки механізмом поширення психічних вірусів, але також основним методом позитивного впливу на світ. Навіть найкраща ідея буде забута, якщо ви не будете кричати про неї, боротися за неї, проповідувати її. «Психічний вірус» — моя спроба свідомого поширення групи мемів, відомих під загальною назвою меметики, адже поширення цієї науки представляється мені дуже важливим для того, щоб наші діти жили у вільному світі, могли творчо розвиватися й реалізовувати свої здатності. Я запрошую вас проповідувати меметику разом зі мною!

         Євангелизм — це навмисне поширення мемів. Але перш ніж приступити до поширення мемів, переконаєтеся, що світ дійсно потребує множення їх кількості.

          Психічний вірус — будь-яке культурне встановлення, яке містить у собі перераховані елементи.

           Тому психічний вірус може існувати практично нескінченно — відтворюючи себе протягом тривалого часу, досягаючи свідомості більшого числа людей і підкоряючи їх собі. Ті встановлення, які були створені людьми спеціально для ввічнення й поширення вірусів, я називаю проектними вірусами. Однак задовго до того, як людям стали спадати на думку ці макіавеллівські думки, психічні віруси отримали здатність еволюціонувати самостійно, створюючи потужні культурні структури. Я називаю культурними вірусами будь-які встановлення (структури, інститути), які розвивалися самостійно з метою власного збереження протягом невиразно тривалого часу

                                                                     Глава 9

                                       Культурні віруси

 

                                                                                    Будь-яке суспільство — це змова проти  

                                                                                    «людських якостей», у якій бере участь

                                                                                   кожний член суспільства. Суспільство —

                                                                                    це акціонерна компанія, члени якої, щоб

                                                                                    забезпечити харчування для кожного

                                                                                 акціонера, одноголосно відмовляються від               

                                                                                  свого права й волі ,що мають. Найбільшою

                                                                                   популярністю користується така якість, як

                                                                                   конформізм.

 

                                                                                                                       Ралф Уолдо Емерсон

 

      Ще в дитинстві, граючи в «зіпсований телефон», ми довідуємося, як складно копіювати меми з 100- процентною точністю, навіть якщо ми дуже прагнемо цього добитися. Малі зміни, що виникають у процесі реплікації, можуть полегшити реплікатору краще пристосування до середовища. Саме на цьому заснована еволюція. Коли з'являється концепт, що володіє всіма ознаками психічного вірусу, він починає стрімко поширюватися серед людей,  входячі до складу цього концепту меми також починають еволюціонувати.

        У яку сторону «спрямована» їх еволюція? Тепер ми підійшли до ключового аспекту меметичної науки й до того перевороту в наших уявленнях, який вона із собою несе. Справа в тому, що всі ці меми й створені з них концепції й культурні встановлення зовсім не опікуються про вас, про мене або про наших дітей. Для них люди — це лише засіб їх власної реплікації. Меми існують зовсім не для того, щоб сприяти підвищенню якості нашого життя, вони не допоможуть нам досягти щастя. Їхня єдина мета — розмножуватися й поширюватися, і їм байдуже — якою ціною.

        Еволюція всіх культурних установлень, незалежно від того, який був задум їх улаштовувачів, і передбачуваних цілей (якщо такі були) «спрямована» тільки до однієї мети — до як можна більш довгого власного збереженню.

         Вам така точка зору представляється цинічною? Можливо, ця позиція неминуче випливає з тих доводів, які ми привели вище. Розглянемо сто будь-яких культурних установлень, — виберемо, наприклад, некомерційні організації. Вони можуть відрізнятися одна від одної, по-перше, ступенем ефективності виконання своїх благодійних програм, а також, по-друге, привабливістю для спонсорів і волонтерів. Саме ефективність фінансування й залучення волонтерів дозволяє їм існувати далі й виконувати свої функції.

        Через якийсь час, припустимо — через п'ять років, половина цих організацій припинять своє існування по через свою нездатність вишукувати фінанси або відсутності бажаючих працювати на них добровольців. Збережуться ті організації, у принципах функціонування яких уже закладені меми, що зробили їх привабливими для спонсорів і волонтерів або, що зуміли протягом останніх п'яти років змінити відповідним чином ці меми.

        Ресурси у світі завжди обмежені, нові організації виникають постійно, і ті з них, яким вдається вижити, повинні виживати «усе краще й краще». Використання засобів і сил на будь-яку мету крім виживання, — навіть на ті благодійні цілі, заради яких були створені ці організації, — дозволить «пролізти» конкуруючій групі, яка першою справою захопить приналежні існуючій організації ресурси.

        Один мій знайомий недавно припинив жертвувати свої засоби до фонду захисту дикої природи. Він був здивований числом поштових повідомлень із цієї організації, які він почав отримувати після першого ж перерахування засобів. Це змусило його провести нескладні підрахунки. В остаточному підсумку він зрозумів, що вартість отриманих ним матеріалів, що закликали перераховувати нові засоби, перевищує річний обсяг його пожертвувань! Він відправив до фонду пояснювальний лист, у якому розповів, чому він припиняє посилати їм свої гроші.

         Сьогодні, якщо ви збираєтеся створити яке-небудь культурне встановлення, вам необхідно розбиратися в меметиці. Якщо в саму конструкцію інституту не буде закладено гарних мемів, які забезпечать можливість його нескінченного розвитку з першого ж дня, — інститут або незабаром припинить своє існування, або еволюціонує таким чином, щоб цю можливість знайти — і існувати якомога більш тривалий час. Основна проблема, пов'язана із цією «еволюцією», полягає в тому, що вона може ввійти в суперечність зі споконвічним цілями, заради яких ви створювали інститут.

       У цій главі я розповім про декілька культурних вірусів — культурних установленнях, які в ході еволюції «занадто далеко пішли» від своїх первісних цілей і придбали стійкі форми. У наступній главі ми розглянемо еволюцію найбільших культурних вірусів — релігій.

 

                                    ТЕЛЕБАЧЕННЯ Й РЕКЛАМА

 

       Телебачення — один з найефективніших інструментів меметичної еволюції. Нові програми й рекламні ролики моментально стають відомі мільйонам людей. Якщо програма зуміє привернути глядацьку увагу, — іншими словами, якщо вона має гарні меми, — її виробники одержать великі уливання спонсорських засобів, рекламні агентства будуть нагороджені новими більшими замовленнями, а самі спонсори зможуть продати більші обсяги свого товару. Увесь цей процес, від початку до кінця, займає порівняно короткий відрізок часу — кілька тижнів або місяців, тоді як колись поширення культури здійснювалося протягом десятиліть і навіть століть, за допомогою торговельних відносин між країнами й завоювань.

       В останні роки вибухнув цілий ряд скандалів із приводу реклами, що впливає на підсвідомість. Принцип дії такої реклами можна описати двома словами: несумлінні виробники навчилися приховувати у своїх рекламних повідомленнях образи, звуки й символи, які змушують людей купувати товари, які вони не купили б у тому випадку, якби подібного «схованого» впливу на них не було. Говорять, начебто одна компанія — виробник алкогольних напоїв мистецьки «зашифрувала» слово «sex» у своєму рекламному повідомленні — воно було складено з кубиків льоду в склянці; виробник тютюнових виробів «прикрив» слово «death» у попередженні про небезпеку паління зображенням водоспаду; в іншій рекламі на перший погляд невинна комбінація випадкових об'єктів створювала форми звабної оголеної жінки.

       Усе це змушує нас задати собі низку питань. Наприклад, чи можна побачити ці образи при уважному розгляді підозрілої реклами чи ні[20]. Але навіть у тому випадку, якщо ми виявимо ці підозрілі образи, необхідно з'ясувати, як вони туди потрапили. Чи дійсно існують такі злі генії, які зубоскалять над нами й, сховавшись за крапельками фарби, маніпулюють почуттями й заволодівають розумами людей? Або ж ці образи — настільки ж «цікавий» феномен, як качечка й конячка, яких Чарлі Браун побачив у пропливаючих хмарах, як він співав про те в одній зі своїх пісень?

       Мені невідома відповідь на ці питання. Але якщо ми будемо загострювати на них увагу, ми попадемося в найбільшу пастку, яка чекає дослідників культурної еволюції, — капкан для прихильників «теорії змови» і тих, хто над цими конспірологами посміюється. Безумовно, уявлення про те, що всі складні явища виникли в результаті будь-чийого свідомого наміру, є помилкови.

     У результаті еволюції виникло велике число дуже складних явищ. Для їхньої появи на світло зовсім не було потрібно будь-чийого свідомого наміру.

    Чи ефективна реклама, націлена на нашу підсвідомість? Безумовно! До складу рекламного повідомлення входить ряд елементів, які не вловлюються нашою свідомістю, однак не можуть не притягати уваги. Чим більше «чутливих точок» торкається «підсвідомого елемента» рекламного повідомлення, тим більше воно вас цікавить. А те, що притягає погляд, може витягати гроші. Цей принцип має й зворотню дію: у деяких ресторанах швидкого харчування стіни пофарбовані в жовтогарячий колір. На думку хазяїв цих ресторанів, таке фарбування підсвідомо викликає в людини стан дискомфорту, а чим менше часу людина витрачає на їжу, тем швидше вона вийде й звільнить місце новим клієнтам.

 

                          

Вважається, що «підсвідома» реклама може нишком впроваджувати у вашу свідомість меми, хоча ви цього навіть не помітите.

      Однак не слід вважати, що «підсвідома реклама» є єдиною важливою проблемою реклами й телебачення. Для всіх, хто мав можливість спостерігати за еволюцією телевізійних програм протягом декількох останніх років, представляється очевидним той факт, що спроби залучити нашу увагу не обмежуються роботою з нашою підсвідомістю.

       У цей час телебачення вже не кричить, а волає на нас вдень і вночі, відверто використовуючи меми, які «натискають на наші кнопки»: небезпека! їжа! секс! влада! Ми вже не зобов'язані вірити в реальність цих мемів — вони однаково залучають нашу увагу. Згадайте рекламу: «Я не лікар, а граю лікаря в цій рекламі»?

       Ця еволюція торкнулася не тільки реклами. Телепрограми борються за частку вашої свідомості, і говорити про те, що вони це роблять, розраховуючи головним чином на нашу підсвідомість, було б великим перебільшенням. Донедавна по відкритих каналах американського телебачення не можна було побачити оголених жінок, однак недавно ситуація змінилася. Шоу NYPD Blue. Baywatch, у якому було мало дії, але багато голих тіл, побило всі рекорди популярності. Жіноче тіло, оголене або сховане одягом, завжди буде привертати чоловічу увагу, і тому воно є ефективним засобом еволюції телевізійних програм — безумовно, цей «елемент» згодом буде використовуватися частіше. Навіть випадковий спостерігач відзначить, що оголені груди та інші частини жіночого тіла в багатьох рекламних повідомленнях, орієнтованих на чоловічу аудиторію, використовуються настільки відверто, що їх жодним чином не можна назвати «впливом на підсвідомість».

       Рекламщики знають, як натискати на «наші кнопки». Крім того, вони непогано навчилися програмувати нашу свідомість різного роду мемами. Тому нас повинно турбувати не можливий вплив на нашу підсвідомість, а те, що тепер вони досконало володіють мистецтвом створення потужних проектних психічних вірусів, які вбудовуються ними в рекламні повідомлення. Результати таких дій складно передбачити, але було б помилкою чекати від них чогось гарного.

 

                                       ЕВОЛЮЦІЯ РЕКЛАМИ

 

      Перенесемося в 1960-й рік. Телевізійна реклама тільки з'явилася на світло. Рекламні агентства Східного й Західного узбережжя Сполучених Штатів Америки прибігають до різних стратегій і винаходять нові види рекламних кампаній, намагаючись добитися збільшення попиту на продукцію своїх клієнтів. Реалізуються чи не всі можливі методи, але лише деякі з них приводять до успіху й збільшують продажі продукції клієнтів (і безсоромно копіюються конкурентами). У цьому бізнесі немає недозволених прийомів. У ті часи, коли проста реклама («Я годую собачку Трайвом-Оу,/І моя собачка дуже хорошоу») мала успіх, пішли в минуле — як статичні кидки в баскетболі.

 

      Одні рекламні кампанії приносять результати, інші — нІ. Ті, яким не вдається добитися успіху, швидко припиняються, тому що в рекламних фірм немає можливості продовжувати дорогу кампанію, яка не приносить дивідендів, залучаючи увагу клієнтів, а отже, і їхні гроші. Ті рекламні кампанії, які привели до успіху, відтворюються з різними креативними змінами, зробленими свідомо або випадково — тому що розроблювачі нової кампанії не завжди розуміють, на чому ґрунтувався успіх оригіналу. Так з'являються нові покоління реклами, більш пристосованої до нових умов. Розвиток реклами можна протиставити еволюції тих тваринних видів, які протягом тисячоріч виробляли маскування, намагаючись стати менш помітними: як яскраві квіти, які в ході еволюції ставали усе більш барвистими, щоб залучати комах-запильників, реклама «росла» у світі мемів, поступово стаючи усе більш помітною, щоб залучити вас.

       Виконавчим директорам найбільших рекламних агентств зовсім не потрібно було вступати в злочинну змову, метою якої була б тотальна маніпуляція американською громадськістю. Через кілька років більша частина рекламних агентств розробляла такі кампанії, які могли «натискати» на найбільші «чутливі точки» людини: небезпека, їжа й секс. Незабаром рекламісти навчилися мистецьки видозмінювати їх і пристосовувати до нових умов. Для цього їм як і раніше не потрібно було вступати в змову: процес еволюції мемів протікає автоматично. В остаточному підсумку в рекламні повідомлення стали включати й інші меми, які «натискають на кнопки»: допомога дітям, покора владі, незвичайне почуття згуртованості і так далі. Реклама в її сучасному виді виникла в результаті еволюції, за допомогою цілком природньої й пересічної конкуренції. Для того щоб цей процес дійшов до свого логічного кінця, виконавчим директорам рекламних агентств зовсім не потрібно було знати, що перераховані меми можуть «натискати» на чутливі точки найрізноманітніших людей.

       Безумовно, рекламісти не могли не догадуватися, що успіх рекламних повідомлень прямо залежить від мемів, пов'язаних з «чутливими точками». У дійсності реклама й політика, з розрахунком маніпулюючи масами, рухалися поряд. Особисто я не знаю, до чого саме привело усвідомлення цих «меметичних» факторів керівниками рекламних агентств, але вони, безумовно, намагалися закамуфлювати власні методи. Виходячи із презумпції невинності, ми можемо закрити очі на те, чим керувалися вони у своїй роботі, — так чи інакше, наша теорія меметичної еволюції зберігає своє значення й для реклами. Невідомо, що рухало творців анімаційного Джо Кемела, зображеного симпатичним персонажем зі смертельною сигаретою в зубах, — чи навмисно вони намагалися залучити дітей до паління. Ця реклама, як показують дослідження, дійсно набула зазначений негативний ефект, але із цього ще не випливає, що дії виробників і рекламістів мали навмисний характер.

       Багато випробовують непереборно сильну спокусу знайти винуватих у тому, що вони називають «занепадом культури». Але коли еволюція культури рухається убік усе більш сильних і потужних мемів, ніякої практичної користі знаходження якихось окремих «винуватців» не принесе. Як ви вже знаєте, відбувається це природно.

        Щоб протистояти тем психічним вірусам, на які ми можемо « покласти відповідальність» за занепад нашої культури, ми повинні усвідомлювати, які програми працюють у нашій свідомості, і свідомо ухвалювати ті меми, які допоможуть нам досягти поставлених цілей.

 

                          КРАЩЕ З МЕМАМИ, АНІЖ БЕЗ НИХ.

        Іншим наслідком меметичної еволюції в рекламному бізнесі стала дивергенція змісту реклами й «змісту» товару. Я ще в дитинстві помітив зміну слоганів компанії Coca-Cola: спочатку був простенький — «Пийте кока-колу», потім — «Насолоджуйтеся з „Кока-Колою“» і в остаточному підсумку — «Краще з кокою, аніж без неї». На певному етапі еволюції рекламного бізнесу, очевидно, у рекламістів і їх замовників виникло усвідомлення простого факту: у рекламі не потрібно обговорювати сам продукт — досить «створювати настрій», який відтінював би привабливість продукту й збуджував позитивні емоції, коли продукт попадає в поле зору покупця в магазині, — іншими словами, реклама повинна створювати меми-ассоціації.

         Недавно по американському телебаченню транслювали рекламний ролик Diet Pepsi. У ньому знялися «усім відомі люди» і «шоугелз» ( красуні-манекенниці). Близько тридцяти секунд можна спостерігати, як вони посміхаються, стрибають і наспівують « ух-хух…». Не можна сказати, що в цій формі дається точний опис властивостей і переваг продукту. Інший приклад. Спортивні туфлі, які американці звикли називати «снікерами», тепер не рекламуються домогосподарками, які клянуться всім святим, запевняючи глядачів у міцності цього бренда, — у стробоскопічних спецефектах танцюють знамениті спортсмени, цитуються вірші й грає музика в стилі реп. І раз уже зайшла мова про музику — не траплялося вам втрачати свою любов до відомих пісень після того, як вони були використані в рекламних роликах ( у цьому випадку в ролі троянського коня виступає задоволення, яке ви випробовуєте від цієї музики)? Згадайте I Can See Clearly Now? Мені дуже подобалася ця пісня, але коли я чую її тепер, я згадую тільки про бренд Windex.

       Рекламщики продають почуття: вони використовують методику троянського коня, щоб натиснути на чутливі точки й викликати приємні відчуття, під прикриттям яких, коли їм вдається залучити вашу увагу, у свідомість проникає ціла група мемів. У деяких випадках ця трансформація реклами в засоби передачі простих і сильних почуттів робить її справжнім твором мистецтва.

      Можливо, деяким такі твердження здадуться святотатством, але я прагнув би розвити цю тему. У мене є знайомі, які майже не дивляться телевізор. Коли ми збираємося з метою перегляду якої-небудь конкретної програми, я з подивом зауважую, що їх увагу найбільше залучають не самі фільми й шоу, а рекламні ролики! Може скластися враження, начебто рекламні агентства повернулися до старих методів, коли реклама продукту полягала в повторенні його назви. Справа в тому, що сучасні рекламні ролики здебільшого представляють мініатюрні драми й комедії, відеокліпи або авангардні сюрреалістичні постановки, жодним чином не пов'язані з рекламованим товаром — досить згадування його назви й декількох «планів», у яких цей продукт фігурує. Це своєрідний світ зі своїми законами.

        Щодо цього досить цікаво виглядає реклама пива. Одна з побитих істин рекламного бізнесу говорить: «Продавайте не цукерку — продавайте шелест обгортки». І дійсно, чому б і ні? Якщо ви «просуваєте» продукт, насправді «шелест обгортки» може дуже допомогти в тому випадку, якщо ви рекламуєте продукт, від якого люди ікають, товстіють і дурніють. Я пам'ятаю, як рекламувалося пиво в часи мого дитинства — тоді ще «продавали обгортки цукерок».

     Schaefer — краще пива не знайдеш,

     Навіть якщо захотіти!

     Цей смак незабутній,

     Навіть якщо випив багато!

      Чи не правда, чарівна реклама, у якій підкреслюються конкурентні переваги товару?! Крім того, ці слова були покладені на мотив, що легко запам'ятовується. Це ж саме те, що могло б «зачепити» справжніх аматорів пива, чи не так? На жаль, на них така реклама враження не робить.

       З тих пір як компанія Anheuser-Busch нарекла свій цілком пересічний продукт Budweiser «Королем пива», виробники більше не намагаються переконати своїх покупців у конкурентних перевагах продукту, дійсних або придуманих, — загальна тенденція в рекламному бізнесі змушує їх створювати образ продукту й оточувати його специфічною аурою.

 

        Агентства намагаються «запрограмувати» свідомість людей гарними емоціями відносно рекламованого продукту й змусити нас приділити йому увага, коли вони побачать його на полицях магазину.

        Ефективні ті рекламні повідомлення, які «натискають» на чутливі точки. Не треба бути фахівцем із засобів масової інформації, щоб помітити, яку важливу роль відіграє секс у рекламі пивних напоїв. Але конкуренція в цій сфері настільки сильна й прибутки настільки високі, що пивна реклама, намагаючись задіяти й інші чутливі точки, займає досить несподівані ніші. Агентство, що рекламує Budweiser і Bud Light, придумало гру «Кубок Будбоула». У мультиплікаційному ролику борються дві команди, складені з пивних банок і пляшок обох сортів. Ось уже кілька років вони грають на наших екранах в американський футбол, — відбувається це під час трансляцій «Супербоула». Очевидно, творці цієї реклами розраховували на те, що глядачі реальної футбольної гри мають підвищену чутливість відносно всякого роду змагань і тому звернуть пильну увагу на рекламу, у якій демонструється цей нереальний двобій.

        У рекламних роликах пива Stroh експлуатуються почуття прихильності собаківників до своїх домашніх улюбленців. У рекламній кампанії пива Rainier, яке робить місцева сіетлська броварня, використовувався ряд телевізійних роликів, які впирали на почуття простих сіетльців. Коли нові власники заводу закрили стару рекламну кампанію, у місцевої громади це викликало  справжнє обурення. Броварня Henry Weinhard у своїх рекламних роликах задіяла мем традиції, нагадуючи про сторіччя своєї діяльності на Північному Заході Америки. В іншій кампанії, яку проводила фірма Anheuser-Busch, рекламщики намагалися зіграти на почутті приналежності їх споживачів до своєї громади і їх самоідентифікації: «Ми пишаємося, що ви вибрали нас». Також проводяться — як виняток — рекламні кампанії, у яких виробники намагаються розповісти про переваги своєї продукції, — наприклад, можна згадати новаторську рекламу пива Miller Lite: «Наливаємо менше, а смаку — більше!» Але більшість виробників продають не пиво, а піну.

         Яке значення це має для нас? Це означає, що перегляд комерційного телебачення піддає наш напрям думок і поведінку впливу потужних мемів, трансльованих цими каналами. Чи погано це? Я не знаю. Але стверджувати, що телебачення не виявляє потужного й визначального впливу на нашу культуру, було б помилкою або наївністю. Якби телебачення не виявляло настільки серйозного впливу на формування наших споживчих звичок, рекламодавці не виділяли б для цієї мети мільярди доларів щорічно. Наша поведінка дійсно «формується» — причому не тільки рекламою, але й самим змістом телевізійних програм.

 

                                     ТЕЛЕВІЗІЙНІ ПРОГРАМИ

 

        Еволюція програм комерційних телеканалів іде по шляху об'єднання мемів, «, що натискають» на чутливі точки глядачів, з тими мемами, якими ці програми покликано поширювати[21]. Ці ознаки можна побачити у феномені ток-шоу.

        Можливо, випадковий глядач не зверне на це уваги, однак більша частина зірок або експертів беруть участь у ток-шоу з єдиною метою — для самореклами або поширення своїх ідей — поширення своїх мемів. Поясню, як це важливо. Для того, щоб «книга у твердій обкладинці» потрапила в список бестселерів New York Times, вона повинна продаватися обсягом не менш 5 000 экз. у тиждень. Але участь автора в одному із самих популярних американських ток-шоу Oprah! дозволяє книгопродавцам продавати близько 100 000 екземплярів книги в тиждень! Правда, для цього потрібно написати таку книгу, про яку творцям Oprah! захотілося б поговорити в ефірі, — а ви, можливо, зовсім не маєте бажання її прочитати[22].

 

        Не підлягає сумніву, що кіно й телебачення впливають на книговидання. При цьому пропагуються не стільки здобутки, що володіють літературними гідностями, скільки книги, які мають ринкову цінність — а це, саме ті книги, які «натискають» на чутливі точки. Здобутки популярних романістів усе більше нагадують сценарії кінофільмів. І не дивно — екранізація книги приносить набагато більше прибутку й стає відомою більшому числу людей, аніж будь-яка друкована версія.

        Песимісти невпинно ремствують на те, що в житті й у культурі, і особливо на телебаченні, високомистецькі й глибокодумні здобутки тонуть у масі безглуздого й нікчемного ширвжитку. Відповідь проста — безглуздий і нікчемний ширвжиток є могутнішим реплікатором.

      Якщо вам завгодно заповнити ефір мистецтвом і літературою, ви повинні зробити їх могутнішими реплікаторами.

       Існує лише два способи зробити щось «гарним реплікатором»: пристосувати здобуток до навколишнього середовища, або пристосувати середовище до здобутку. Якщо взяти на озброєння перший метод, то слід створювати такі твори мистецтва й літературні твори, які «натискають» чутливі точки людей — тут можна привести в приклад еротичні фотографії Роберта Меплторпа (Robert Mapplethorpe) і відеокліпи MTV.

       Інший варіант — безпосереднє втручання в процес відбору трансльованих програм. У найближчому майбутньому в Сполучених Штатах, втім, це ледве можливо, адже однією з фундаментальних цінностей американської культури є принципи вільної конкуренції. Але можна зрівняти «ефірну сітку» некомерційного телебачення (наприклад, каналу PBS) з телешоу комерційних мереж віщання. Ви легко замітите, до яких відмінностей у битві за виживання культурних реплікаторів приводить «штучний відбір».

       Чимало дорікань викликав такий спосіб «робити мистецтво кращим реплікатором», як виробництво повнобарвних версій старих чорно-білих фільмів. Візуально кольорові фільми більш привабливі для глядачів — у всякому разі, мем «створення повнобарвних версій залучає більше число глядачів» міцно засів у когось у голові, — однак такі переробки ображають витончений смак традиціоналістів. Особливо сильно обурює вторгнення у творчу майстерню старих режисерів без їхнього дозволу. Режисер знімав чорно-білу стрічку, говорять прихильники старих форм, і це є одним із засобів передачі художнього образу. Традиціоналісти налякані, що незабаром комусь може спасти на думку думка «розфарбувати» перші 20 хвилин «Чарівника з „Оз“» Флемінга!

         «Моє так зване життя» знята з ефіру через низький рейтинг

         Пасадена, Каліфорнія, 11 січня 1995 року.

         10 мільйонів глядачів недостатньо для того, щоб урятувати культовий серіал ABC «Моє так зване життя». У рейтингу популярності за підсумками першого півріччі цього сезону шоу змогло випередити лише 16 інших програм (усього в списку оцінювалося 116 передач).

         Остання серія вийде в ефір 26 січня, заявив Тед Харберт, завідувач відділу розважальних програм ABC. Він назвав серіал, прихильно зустрінутий критикою, «сьогоденним мистецтвом», однак додав, що десять мільйонів глядачів — «це велике число, але за мірками нашої телекомпанії недостатнє для продовження показу».

         За словами Теда Харберта, він з величезною радістю повернув би шоу в сітку. «Ми продовжуємо робити все від нас залежне для того, щоб залучити додаткову аудиторію до останніх січневих серій».

         Проте продюсер не відповів на запитання, чи буде відновлений показ серіалу восени, як того прагнуть численні аматори серіалу й телевізійні критики. За його словами, остаточне рішення буде прийняте у травні, але воно буде залежати тільки від рейтингу серіалу.

        « Жодній групі фанатів не вдасться тим або іншим способом вплинути на наше рішення передавати що-небудь в ефір або не передавати», — додав він.

 

           Телешоу, що викликає захват у критиків, може виявитися «поганим реплікатором», якщо воно не відповідає вимогам комерційного телебачення. Основним критерієм відбору програми є її рейтинг.

           Але особисто в мене найбільше збурювання викликає «вторгнення в задум режисера» з боку тих телепродюсерів, які з метою збереження глядацької аудиторії перед кожною перервою на рекламу показують «нарізку»  найзахоплюючих сцен з наступної дії фільму. Іншими словами, вони показують мені вирваний з контексту епізод, щоб я зі страху пропустити цікаву сцену подивився й рекламу! Куди вже далі!

           Вся справа у тому, що така культурна установка, як телебаченн, споконвічно створена для розваг, згодом перетворюється у культурний вірус , що самовідтворюється І цю установку вже не може зупинити практично ніщо, крім трансляції найзахоплюючих і найчутливіших для наших «кнопок» звуків і образів. Це відноситься не тільки до розважальних шоу й програм, але й до новин.

 

                                                     ПРЕСА

 

          Поняття свободи слова, як її розуміли батьки американської конституції, ґрунтується на наступньому уявленні. Коли всім ідеям дані рівні можливості й вони можуть конкурувати одна з однією у рамках свого роду вільного ринку людської свідомості,де перемагає істина. До нещастя, це помилкове уявлення. Переможці в цій боротьбі — ефективні психічні віруси, яким вдається поширити свої егоїстичні меми.

      Істина не є тим фактором, який сприяє виживанню мемів.

        Критерієм відбору мемів є їхня внутрішня логічна несуперечність, оскільки люди схильні у всьому шукати якийсь зміст. Однак нам відомо, що логічне наповнення того або іншого положення або концепції не завжди свідчить про їхню істинність. Які закони управляють нашою долею? Усім відомі основи астрології. Із цього ще не випливає, що всі в астрологію вірять. Однак її дуже легко засвоїти — адже дата народження кожної людини припадає на один із дванадцяти знаків зодіаку. Такий мем має всі шанси поширюватися швидше й надійніше, аніж будь-яка наукова теорія, — наприклад, квантова фізика, адже елементарні частки не так легко зв'язати з вашою датою народження.

        Такий стан справ дуже сильно ускладнює життя поборників і хоронителів істини, учнів Бенджаміна Франкліна — працівників засобів масової інформації. Трудівникам цієї поважної професії зараз особливо нелегко — їх постійно обвинувачують у пристрастях і передачі неточної інформації. Справа в тому, що сьогодні журналістам доводиться балансувати між прагненням до істини й об'єктивності своїх повідомлень і бажанням викликати у своїх глядачів і читачів досить сильний інтерес — «нажати на їхні кнопки», — щоб вони продовжували слухати те, що журналісти їм говорять.

       Окремі журналісти навіть не претендують на безстороннє висвітлення поточних подій. Такі «ідейні журналісти», як ведучий популярного ток-шоу Раш Лімбах (Rush Limbaugh), присвячують увесь ефірний час своєї передачі пропаганді якої-небудь конкретної точки зору. Найвідоміші американські колумністи Моллі Айвінз (Molly Ivins) і П. Дж. О'рурк (P.J. O'rourke) у своїх друкованих виданнях займають схожу «професійну позицію». Ці журналісти спеціально підбирають фактичні дані, які підкріплюють їхню точку зору, а потім викладають їх у привабливій і «, що натискає» на чутливі точки манері. Таким чином, вони одночасно розширюють число прихильників своєї позиції й свою аудиторію. Безумовно, чим більше «кнопок» вони натиснуть, тим більше уваги приділять люди їх статтям і передачам. У цей час найпопулярнішою «кнопкою» ток-шоу є мем кризи, тоді як у друку є свій власний неминущий фаворит — «кнопка» «допоможіть дітям».

 

         Як правило, у газетах колумністам відведений спеціальний розділ — «Оцінки й редакційні коментарі» (op / ed). Таким чином, видавці газет підкреслюють різницю між «упередженістю» своїх коментаторів і «об'єктивністю» інших матеріалів. І саме ця, друга частина газети викликає більшу частину питань. Навіть якщо ми допустимо, що переважна більшість працівників журналістського цеху відрізняються чесністю й порядністю, слід визнати помилковим саме по собі припущення, що хтось взагалі може бути об'єктивним. Наша нація складається з репортерів, певен у власній неупередженості, і споживачів новин, які виходять із того ж припущення, — такий стан речей став причиною багатьох сучасних проблем. Більш же важливим нам представляється наступне:

         Засоби масової інформації, що щодня роблять інформаційні повідомлення в мільярдах копій, є основним живильним  середовищем психічних вірусів.

         У пресі й електронних засобах масової інформації вважається гарним тоном крім думок, висловлюваних колумністами в розділі редакційних коментарів, викладати кілька протилежних точок зору, яким у газеті або у випусках новин надається рівний час (або місце). У такий спосіб ЗМІ намагаються уникнути обвинувачення в упередженості. І з метою повноцінного висвітлення подій саме цей підхід дозволяє репортерові краще зрозуміти те, що відбувається. Слід зазначити, однак, що складно, а іноді неможливо повною мірою розуміти відмінну від власної точку зору, особливо якщо враховувати те, як мало часу на обробку зібраного матеріалу надається журналістам. Так що навіть без втручання будь-чиєї злої волі точка зору, що не збігається з думкою журналіста, ніколи не буде відображатися належним чином.

       Добре, скажете ви, але ці перекоси, безумовно, рано або пізно будуть усунуті — у нашій країні стільки репортерів, і в кожного з них власна точка зору. Не зовсім так. Справа в тому, що журналістська культура буяє різноманітними психічними вірусами, їй споконвічно властиві деякі «пристрасті» — певні меми. І ці пристрасті виражаються без якого-небудь свідомого наміру з боку окремих журналістів, які, можливо, щиро бажають бути неупередженими. Давайте подивимося, як це відбувається на практиці.

       Словосполучення «безсторонній коментар» припускає, начебто можливо такий опис подій, який можна було б вирвати з життєвого контексту окремого журналіста й здійснити на якомусь неземному об'єктивному рівні. Як це виглядає в дійсності? Насамперед, ми повинні відзначити проблему оцінки новин — самі ЗМІ ухвалюють рішення, які події досить важливі для того, щоб їх випливало висвітлювати. Цей рішення буде упередженим відразу в декількох відносинах.

        По-перше, професійний журналіст є носієм упередження проти якого-небудь статус-кво. Чому? Тому що людині нема чого виходити з будинку й купувати газету, у якій день у день пишуть: «усе в порядку й немає ніяких приводів для занепокоєння». «Усе в порядку» — надзвичайно слабкий мем, він не натискає на жодну з наших основних «кнопок». Такі меми не залучили б нашої уваги, газета швидко розорилася б, а журналіст умер від голоду І це було б гарною новиною!

        Гуркіт «ліберального ухилу» американських ЗМІ в часів президентства Рейгана й Буша швидко змінився бурчанням «консервативних підбурювачів», коли був вибраний більш ліберальний Клінтон. Який із цих «ухилів» був справжнім? Жоден з них.

      У дійсності «ухил» засобів масової інформації не можна назвати ані ліберальним, ані консервативним. У ЗМІ є тільки одна стійка пристрасть — любов до сюжетів і історій, які «натискають» на наші чутливі точки, які, іншими словами, змушують нас купувати газети, дивитися шоу й тим самим підтримувати їхній бізнес.

       У часи правління Рейгана одним з нечисленних голосів, що закликали до збереження статус-кво, було ток-шоу Crossfire, яке транслювалося по каналу Cable News Network (CNN). Задум був прекрасний: у програмі зустрічалися протилежні думки, і в такий спосіб під натиском виявлялися чутливі точки небезпеки й кризи. Ці меми «пробивали» наші захисні механізми, але ми могли чути й точку зору консерваторів, і точку зору лібералів.

 

         Так званий ліберальний ухил не мав нічого загального з «лібералізмом» — це був ухил проти будь-яких закликів зберігати статус-кво. Такі схильності ліберальних ЗМІ мали досить просте й зрозуміле пояснення: виступати на користь збереження статус-кво нудно! Така позиція «не натискає» ніяких кнопок. Тому у результат еволюці засоби масової інформації знайшли одну з основних своїх сучасних якостей: вони перетворилися у культурний вірус, що самовідтворюється, котрий постійно вимагає змін Дійшло до того, що визначення «консервативний»- яке тепер приписують усім, хто «протистоїть змінам», — стали вживати для опису дійсно революційних ідей! Виступати на користь збереження існуючого стану речей — поганий мем.

 

                                                ТЕОРІЇ ЗМОВИ

 

         Схильність людей вишукувати логіку в будь-якій нісенітниці породила культурний вірус, відомий за назвою теорії змови. Люди у всьому можуть знайти яку-небудь змову — не тільки в убивстві Джона Кеннеді, але й у діях Американського медичного союзу (American Medical Association), який навмисно ставить нас у залежність від медичного обслуговування, обмежуючи ефективність продаваних без рецепта вітамінних препаратів.

        Чи дійсно подібні «змови» можна вишукати в чому завгодно, або це — усього лише одиничні випадки, як Уотергейтское справа? Що стосується останнього, то вона, схоже, була приречена стать відомою широкій громадськості через просту й нерозв'язну проблему: неможливо зберегти секрет, якщо про нього знає занадто багато людей.

         Ларрі Кінг (Larry King), ведучий мого улюбленого ток-шоу, дуже любить розбивати різні конспіративні « мильні бульки», які в його передачі «видувають» ті або інші запрошені, задавши їм тільки одне питання. Як така велика кількість людей могла зберігати настільки великий «секрет» протягом настільки тривалого часу? «Сер, це рішуче неможливо», — говорить він.

         Але твердження Ларрі Кінга, згідно з яким гарні меми неможливо тривалий час зберігати в секреті, — це тільки одна сторона медалі.

         Та або інша система уявлень і вірувань може поширюватися таким чином, що сторонній спостерігач прийде до висновку про існування змови, — хоча ніяких «змовницьких» намірів у тих, хто ці переконання розділяє, не було.

          Чи вступили  в змову американські фермери й федеральний уряд з метою підтримки виробництва м'яса й молочних продуктів, — адже їм прекрасно відомо, що високий зміст жиру в такій їжі шкідливо позначається на здоров'я? Зовсім ні, єдиною метою американських фермерів є продаж своїх продуктів і можливість «залишатися в бізнесі». Лобісти фермерів підтримують політиків, які дивляться на світ з їхнього погляду, — було б природно очікувати швидкої появи рекламних роликів і державних програм, у рамках яких американцям будуть звеличувати переваги яєць і свинини, «цього виду білого м'яса».

         Фермери і їх лобісти, втім, не роблять із цього ніякого секрету: вони просто намагаються заробити собі на життя. Однак для тих, хто не належить до згаданої культури, заклики поглинати м'ясо й молочні продукти можуть здатися небезпечними й зловмисними.

        А що ви думаєте щодо Американського медичного союзу? Чи не проводять вони в рамках своїх щорічних конгресів секретних нарад, на яких обговорюються способи заподіяння фізичної шкоди простим американцям — щоб збільшити чисельність клієнтів клінік і лікарень? Ні ж, уся справа в тому, що їх свідомість «запрограмована» мемом, згідно з яким вони, як висококваліфіковані фахівці-медики, можуть найкраще впоратися з регламентацією всіх питань, що стосуються охорони здоров'я. Цей «культурний міф» знаходиться в  ряду джерел політичних рішень, у результаті яких лікарям надали право регулювати поширення вітамінних препаратів, що відпускаються без рецепта, а також харчових добавок.

 

         Із цього, однак, зовсім не випливає, що ніяка змова не може бути збережена у таємниці. Змова повинна бути дуже цікавою, щоб виникло бажання її розкрити. А всі інші, «нудні», змови зберегти в таємниці вкрай просто — з тієї причини, що їх викриття «не потраплять у новини», якщо не будуть при цьому гарними мемами. Два роки тому три компанії — виробники пластикового посуду були  викриті в протизаконній монополістичній змові про ціни. Розповідь про це правопорушення була викладена у невеликій статті, поміщеній в Seattle Times. Що? Ви не чули про це? Отже, ця змова залишилася в «секреті» для публіки по тій простій причині, що нікому про неї не було цікаво чути — у цієї історії були погані меми.

        Украй складно бути почутим. Комерційні організації щорічно виділяють мільярди доларів на рекламу й зв'язок із громадськістю, намагаючись передати свій «месидж» світові. Чому ж ми думаємо, що витік інформації від одного зі змовників вибухне, « як бомба»? Велика кількість людей трудилося день і ніч, щоб витягтися на світло  найпікантніші деталі уотергейтского скандалу. До цього скандалу, все таки, була прикута увага всієї країни.

        Але навіть ця робота не привела б до яких-небудь результатів, якби сам Ніксон не записав на магнітофон своїх незаконних вказівок. Навіщо він це робив? Якщо закрити очі на його ранг і суспільне становище, то він діяв як фермери, що торгують своїм небезпечним молоком і м'ясом. Ніксон настільки вкоренився в системі своїх вірувань і уявлень, що всі практичні питання його переобрання представлялися йому дуже важливими — він і не думав, що робить щось негоже. Для нього це не було змовою, це була лише зустріч, присвячена розв'язку стратегічних питань.

         Як члени релігійної секти, які практикують людські жертвоприносини, змовники Уотергейтської справи могли мати таку систему переконань, яка змушувала їх робити ряд учинків, що представлялися негожими не їм, а звичайним американцям.

        Дуже складно вийти за рамки власної меметичної програми й побачити себе так, як бачать тебе інші люди.

        Особам, замішаним в Уотергейтській справі, допомогли глянути на себе з боку американська громадськість і газета Washington Post.

        Нашу увагу не приковує абсолютно все, що ми чуємо й бачимо. Ми автоматично фільтруємо те, що суперечить нашій картині світу, у тому числі всякі змови (якщо, звичайно, ви не фанатик цієї теорії — тоді ви вишукуєте їх усюди). Усе залежить від вашої картини світу, від того контексту, у якому ви перебуваєте.

        Цікаво, скільки ще залишилося чекати до того часу, коли з'явиться який-небудь розумник і викриє нову змову — змову, у яку вступили всі ведучі ток-шоу з метою висміювати теорії змов. Чи не правда, дивно, що більшість із них, ні хвилини не коливаючись, висміює всякого, хто дзвонить їм і висуває нову теорію в справі про вбивство президента Кеннеді або про змову Тристоронньої комісії? Дійсно, ну чого вони так?..

 

                                       ЛЮДИНА КУСАЄ СОБАКУ

 

        Є стара журналістська приказка: якщо собака кусає людину, то в цьому немає ніякої новини, а якщо людина вкусить собаку — це буде новиною! Справа в тому, що всім відомо, що собаки, трапляється, кусають людей. Опис чергового пересічного «укусу» нікого не зацікавить. А якщо відбувається щось незвичайне або парадоксальне, усім відразу стає цікаво.

         Отже, ми підійшли до наступної «пристрасті» журналістів — любові до явищ незвичайних і несподіваних. Це цілком природня пристрасть: людям цікаво довідуватися про такі речі. Так чи інакше, ЗМІ стали таким збільшувальним склом, яке дає людям украй перекручене уявлення про реальність. Дуже рідко в репортажах мова йде про щось приземлене й повсякденне. Коли ми дивимося телевізор, то ми бачимо злочини, катастрофи й надлюдські досягнення спортсменів. Ми формуємо таке уявлення про світ, яке відірване від повсякденної реальності.

       Проблема полягає в тому, що перекручений образ світу ускладнює наше життя.

       В 1992 році в Сполучених Штатах у результаті поранень, отриманих від вогнепальної зброї, загинули 37 776 людей. 40 982 людини втратили життя в автомобільних катастрофах[23]. Проте досить поверхневого знайомства з новинними програмами й відділом подій у газетах, щоб переконатися — вогнепальній тематиці приділяється набагато більше місця, аніж автомобільним катастрофам, хоча майже половина смертей такого роду (18 169) були самогубствами. Я не прагну цим сказати, що проблема зброї не повинна висвітлюватися в ЗМІ в більших обсягах, — зрештою, вона виникла порівняно недавно й продовжує ставити перед нами нові питання, тоді як до автомобільних аварій за останні десятиліття ми вже встигли звикнути. Однак люди одержують перекручене уявлення про ті, що загрожують їм, небезпеки.

       Зробивши нескладний підрахунок, ми прийдемо до висновку, що шанси окремого американця загинути в автомобільній катастрофі в даному році становлять 1 з 6224; шанс бути вбитим у результаті перестрілки (якщо ми віднімемо самогубства) майже у два рази менше — 1 з 13 005. Якщо ви не належите до групи ризику, тобто не знаходитеся в злочинних угрупованнях і не працюєте в поліції, те ваші шанси вижити будуть суттєво вищі. Чого, все ж таки, люди бояться більше: зброї чи автомобілів?

        Якщо ви належите до більшості американців, то ваша відповідь буде однозначна: ви боїтеся зброї. Пояснюється ж це, у числі інших причин, перекрученим зображенням проблеми в ЗМІ. Спочатку ЗМІ спотворюють реальність, потім громадськість «вимагає покласти кінець», на що політики реагують сирими законопроектами й наспіх придуманими «розв'язками» проблеми.

       Давайте спробуємо знайти який-небудь приклад, який допоміг би нам наочно представити — що означає ймовірність смерті в одному випадку з 6500 або з 13 005. Представимо, що ви — один з 650 жителів невеликого острова південної частини Тихого океану. Їжу, ви здобуваєте, плаваючи в блакитних водах навколо вашого ідилічного парадизу, забиваючи гарпуном рибу на обід. Приблизно раз у десять років заблудла акула пропливає повз острів і з'їдає рибалки. Така же, до речі, була ймовірність загинути в автокатастрофі в США в 1992 році.

      Крім того, приблизно раз в 20 років між двома жителями вашого острова розпалюється палка суперечка із приводу риби або жінки. У результаті цієї суперечки один остров'янин падає, простромлений списом іншого. Такі шанси остров'ян загинути у сварці — один до 13 000. Приблизно настільки ж висока для американця була ймовірність загинути в результаті інциденту з вогнепальною зброєю в 1992 році.

       Звичайно, ці сумні події будуть обговорюватися за обідом остров'ян як мінімум кілька днів. Але не можна сказати, що в них є щось надприродне й що жити, « як колись», після цих подій рішуче неможливо. Ви живете на маленькому невідомому світу острові, ці події трапляються й ідуть у минуле, а життя триває.

        А тепер уявіть, що цей острів не один — що всього на архіпелазі в південній частині Тихого океану 392 тис. таких островів і що остров'яни вже винайшли телебачення. Їхній загальний телеканал називається «ОСН» («Острівна Мережа Новин»). Чисельність населення архіпелагу становить приблизно 254 млн чоловік, що приблизно відповідає числу жителів Сполучених Штатів Америки. І щовечора «ОСН» передає льодяняче душу повідомлення: у результаті нападів акул на людей загинули 107 людей, ще 54 людини загинули від ударів списа, і все це тільки за сьогоднішній день. Раптово картина світу в жителів островів змінюється. Замість мирного існування, яке лише раз у кілька років переривається якою-небудь трагедією, ви попадаєте в охоплене страхом пекло, де раз у раз відбуваються злочини й панує жах.

 

       Цікаво, так? Не змінилося рівно нічого — усього лише з'явилося телебачення. Однак тепер ви живете не в ідилічному парадизі, а в небезпечному світі. Те ж саме число нападів акул, те ж саме число вбитих списом. Що відбулося?

       З'явилися телевізійні новини. Телебачення має новий і потужний засіб поширення мемів, які «натискають» на чутливу точку — небезпека.

        Наша свідомість має підвищену сприйнятливість до мемів, які «натискають» на чутливу точку, небезпеку, тому що вона мала дуже важливе значення в далекі часи, коли телебачення ще не було. Тоді чим швидше люди реагували на загрозу, тим більше було шансів у них вижити й залишити потомство.

         Все ж таки звичка сидіти біля телевізора, випробовуючи почуття страху із приводу тих погроз і небезпек, які в цьому світі таяться в кожному кутку, нічому гарному послужити не може, і не можна сказати, що вона сприяє поліпшенню якості вашого життя. Перегляд новин схожий на шкідливу звичку, на наркоманію. У нашій свідомості дійсно є такі «чутливі точки», які збуджуються побачивши небезпеки й змушують нас приділяти підвищену увагу загрозі. Потрібно дуже сильно постаратися, щоб відірвати людину від телевізора.

        Повернемося в наш «втрачений рай». Через якийсь час люди починають вимагати у свого уряду зробити що-небудь із небезпеками, що загрожують їм. Політики починають міркувати про необхідність продавати списи не відразу, а по закінченні п'яти днів після заявки на покупку. Підприємці спонсорують інформаційні ролики, у яких розповідається про переваги нових засобів боротьби з акулами. Однак в основі всіх цих розмов і дій лежить одне — люди перестали радіти життю, як раніше. Головна трагедія полягає в тому, що їх охопив страх, і цей страх викликаний тільки одним — телевізійними новинами.

       Можливо, відбулася якась помилка? Що, якби першовідкривачі жанру телевізійних новин віддали перевагу розповідати про щось людян, що гріє душу, замість того щоб передавати моторошні, що й вселяють людям страх новини?

       Насамперед, слід зазначити наступний факт: для того щоб втриматися на плаву, засоби інформації повинні розповідати людям про те, що їх дійсно цікавить. А цікавлять людей тільки ті меми, які тією чи іншою мірою дратують їх «чутливі точки». Ми, звичайно, дуже нерозумно виглядаємо сьогодні із цими застарілими «кнопками» — небезпека, криза, влада, територія і так далі. Але факт залишається фактом:

     Якщо ЗМІ не будуть апелювати до «чутливих точок», вони не зможуть завойовувати досить широку аудиторію й негайно розоряться.

     Якщо яка-небудь інша мережа — назвемо її МК (Мирний Канал), що конкурує з «ОСН», буде показувати заходи, щасливих людей, а також пальмові дерева, листя яких колишеться на вітрі, то досить швидко її керівники зрозуміють, що в деяких шоу каналу рейтинги вищі, аніж в інших.

     Якщо вони твердо відмовляться «робити собі рейтинг» на чутливій точці небезпеки, то їм доведеться знайти нішу, у якій будуть активно використовуватися інші «кнопки» їх глядача, — можливо, це буде секс і їжа. Незабаром у програми «Острівний гурман» рейтинг буде не нижче, аніж у шоу «ОСН» «Укуси акул за тиждень». У рамках іншої програми каналу МК можна провести конкурс краси; новоспечена Місс Архіпелагу зможе прикувати до себе увагу всіх чоловіків островів і заодно вселити їм почуття глибокої незадоволеності тим, як виглядають їхні власні дружини.

      Якщо стратегія МК принесе успіх і цьому каналу вдасться відняти частину глядацької аудиторії в «ОСН», то можна чекати появи третього конкурента — ще однієї телевізійної мережі, у програмах якої використовувалися б не тільки чутливі точки їжі й сексу, але й небезпеки. Незабаром вищі рейтинги острова завоювали б місцеві мильні опери й такі фільми, як «Війна амазонок біля вулкана». І вони знову приковували б до себе увагу жителів цих островів — за рахунок їх щиросердечного спокою й неспотвореного уявлення про світ, у якому вони живуть.

      Імовірно, ви знаєте людей, які з наполегливістю наркомана поглинають свіжі газети, не відриваючись, стежать за випусками новин і інших форм «медійної самостимуляції». Так діє психічний наркотик: він залучає до себе нашу увагу й нічого не дає замість.

      Вимкніть телевізор.

 

                                        СВІЙСЬКІ ТВАРИНИ.

 

       Технологія — далеко не єдина сила, що рухає культурними вірусами. У дійсності культурні віруси зовсім не обов'язково повинні бути чимсь жахливим і огидним. Давайте поговоримо про свійських тварина.

       Що?! Тварини — це віруси?! Ні, я не жартую. Якщо подивитися на них з нашої езопової точки зору, то свійські тварина — це одне із задоволень нашого життя, чудові компаньйони й партнери по іграх; вони роблять наше життя яскравішим й багатшим. Однак з погляду тварин ми, по суті, сталі їх рабами. Розглянемо цю проблему докладніше.

       Наші домашні улюбленці — собаки, кішки, ігуани і так далі, разом з тими величезними індустріями, які наживаються на нашій потребі давати їм відходи, є складовими частинами величезного культурного вірусу, відомого за назвою « свійські тварини».

      Психічний вірус — це щось таке, що одним своїм існуванням змінює поведінку людей і змушує їх створювати максимально можливе число його копій. Свійські тварини мають усі необхідні ознаки психічного вірусу:

      / Тварини проникають крізь наші захисні механізми, залучаючи увагу. Якість, яка залучає до них увагу, можна назвати «привабливістю» або «чарівністю».

      / Свійські тварини програмують нашу свідомість таким чином, щоб ми опікувалися про них. Вони роблять це декількома способами. Вони користуються людськими інстинктами, завдяки яким ми опікуємося про свої дітей. Індустрія засобів по догляду за свійськими тваринами — невід'ємна частина цього психічного вірусу — програмує нашу свідомість за допомогою телебачення й реклами, змушуючи витрачати усе більше грошей на дорогі корми для тварин і ветеринарні пристосування.

      / Свійські тварини створюють свої точні копії, не без допомоги, звичайно, свого власного ДНК, але також і тих ресурсів, які ми виділяємо на догляд за ними. Крім того, багато видів свійських тварин користуються мемом традиції, — у цьому випадку мова йде про різного роду виставки породистих тварин і собаководні клуби. Люди отримують винагороду за збереження чистоти породи тварин.

      / Крім того, свійські тварини розмножуються природньо. У них це виходить настільки успішно, що ми побачили в цьому проблему й почали проводити різні кампанії по стерилізації бездомних тварин, щоб скоротити поголів'я «небажаного потомства». Однак скорочення «небажаного потомства» підвищує цінність породистих тварин, які поширюються завдяки індустрії свійських тварин.

        У ході еволюції свійські тварина ставали усе більш «милими» і «гарненькими». Яким чином? Справа в тому, що ті з них, які були недостатньо «гарненькими», — іншими словами, не могли скористатися нашими ресурсами й змусити нас опікуватися про них, — умирали й не залишали потомства. Це був природний добір у дії: «гарненькі» розмножувалися, і в підсумку ми виявилися у своєму сучасному стані: уражені психічним вірусом свійських тварин.

         Звичайно, частково все це жарт: ніхто від цього рабства ще не постраждав. Однак серед комах є такий вид мурах, який у ході еволюції поневолив інший вид — тлю рослинну. Ці мурахи якимось чином « навчилися» виділяти особливу хімічну речовину, завдяки якій вони можуть управляти діями попелиці. Мурахи зганяють цих комах в «череди», пасуть і доять їх — як ми корів!

 

        Свійські тварини не виділяють секретних хімічних сполук, однак мають одну непереборну властивість — вони «гарненькі», і завдяки цьому вони можуть добитися подібних результатів. Тому, коли ви наступного разу побачите свого домашнього улюбленця, спробуйте подивитися на себе з його погляду. Свійські тварини непогано влаштувалися,  чи не правда?

 

                                                ЖЕБРАЦТВО

 

         Сьогодні жителі великих міст рідко подають милостиню жебрачкам. У цьому є деякий зміст: жебраки, як правило, не ті люди, яким дійсно потрібна допомога. «Бізнес» жебраків теж перетерплює меметичну еволюцію, як і багато інші культурних встановлень. Схоже, що «неефективні» жебраки — ті, яким вам, напевно, захотілося б допомогти, — були витиснуті іншими жебраками, які знають, як підійти до справи. Жебрацтво — досить цікава тема для тих, хто вивчає еволюцію мемів: як ріст лісів, жебрацтво перетерплює нові витки своєї еволюції, як тільки з'являється середовище, у якім злиденні можуть «квітнути».

        Говорячи про злиденних, що вміють «підійти до справи», я маю на увазі тих, яким вдалося поставити собі на службу ефективні меми й отримувати більші пожертвування. Прийняті спеціальні закони, які забороняють «агресивне жебрацтво», — із цього випливає, що мем-стратегія «будь агресивний» приносить непогані результати. Я помітив, що ефективні й інші меми-стратегії жебраків: «просити з дитиною або твариною на руках», «просити в автомобілістів на жвавих перехрестях», «носити табличку „готовий працювати за їжу“». Я чув одну радіопередачу, у яку був запрошений справжній «жебрак», він розповідав про різні методи збору милостині. Особливо він рекомендував два із трьох перерахованих способів. При цьому він помітив, що в дійсності йому ніколи за їжу працювати не доводилося. Просто ця табличка допомагала йому одержувати гроші у водіїв — особливо в жінок середніх років.

        «Професійні» жебраки, що використовують настільки ефективні меми, не залишають «аматорам» ніяких шансів: на останніх ніхто не звертає уваги, а отже, не подає їм милостині. Жебрацтво перетворилося з неприємний, але вимушений спосіб отримання грошей, у незнищуванний культурний вірус, який вишукує усе більш ефективні методи, і про них тепер можна почути навіть у засобах масової інформації.

       Самі активні «працівники» цього культурного встановлення непогано влаштувалися в житті, якщо вірити їхнім власним словам, при цьому відтинаючи від джерел доходу тих, хто дійсно потребує допомоги.

       Сили меметичної еволюції, що змушують забути про свої первісні цілі і підтримуючі своє існування за рахунок експлуатації системи, подібним чином «попрацювали» у сфері державних дотацій, — тут можна згадати не тільки про програми соціальної допомоги, але й про податкові пільги.

 

                                                      УРЯД

 

         Влада схильна до корупції — у цьому немає ніяких сумнівів. Державні служби розростаються й поглинають усе більше грошей. Політики прагнуть догоджати окремим групам населення, а іноді певним колам бізнесу; великі комерційні організації обсипають неефективних виконавчих директорів колосальними сумами, преміями й бонусами. Нам усе це відомо, і багато з нас втомлено й знехотя погоджуються закривати очі на цей «сором і сором» нашого суспільства. Зрідка когось із нечистоплотних керівників «ловлять за руку», їх відсторонюють від постів і навіть саджають за ґрати на кілька місяців. Але ж ми звикли, що « таке життя», чи не правда? Влада схильна до корупції.

 

        Колись я вважав, що ця точка зору на світ надзвичайно песимістична й навіть цинічна. Тепер я розумію, що це природній результат еволюції мемів. Психічні віруси експлуатують механізм «підпорядкування інструкції». Якщо визнати, що влада заснована на підпорядкуванні інших людей, умінні змусити їх виконувати ваші накази, то неважко зрозуміти, чому сили еволюції прагнуть атакувати й «корумпувати» будь-яку точку концентрації влади.

        Корупція починається в той момент, коли ми створюємо яку-небудь бюрократичну структуру, уряд або велику комерційну організацію, якій довірена виняткова влада над нашим життям. Поступово добрі наміри, споконвічно закладені в принципи функціонування організації, пригнічуються, заглушуються й іноді навіть свідомо підмінюються поряд новими мемами. Ці меми мають єдину властивість, яка може виправдати їхнє домагання на владу — вони успішно поширюються.

         Сили меметичної еволюції неймовірно великі. Згадаємо непохитну основу нашої державності — американську Конституцію. Цей документ, складений розумнійшими людьми свого часу, був прийнятий в 1789 році. Творці американської Конституції прекрасно усвідомлювали небезпеку корупції у великій централізованій державі. Тому Конституція США містить ряд положень, покликаних запобігти можливій корупції управлінського апарату.

         Однак помалу влада стала переходити з рук народу й штатів у руки федерального уряду, причому практично завжди цей процес пояснювався «обґрунтованими причинами». Чи відомо вам, що в первісному тексті Конституції федеральної влади було заборонено стягувати прямі податки із громадян? Податкове керування США — антиконституційний орган! Творці американської Конституції чітко розуміли, що централізація оподатковування приводить до централізації влади й централізації корупції. Завдяки меметиці ми можемо сказати, що в такий спосіб федеральна влада усе більш віддаляється від високих цілей, заради яких вона була створена, і виробляє в собі нові механізми самовідтворення.

        Сполучені Штати так далеко пішли від концепції особистої відповідальності й прав окремих штатів, що тепер люди не мають сил дати відповідь на просте питання: яке значення Десятого виправлення. У цьому тексті говориться, що «права штатів, не передані федеральному уряду, недоторканні». Це виправлення дотепер не скасоване! Однак силою меметичної еволюції ми виявилися в тому стані, коли федеральні влади без коливань визначають діючі у всій країні норми максимально припустимої швидкості руху автомобілів, порядок одержання медичної допомоги й ухвалюють рішення, за які наркотики людей можна відправляти у в'язницю, а які можна робити за гроші платників податків.

 

                                              ЧОРНИЙ РИНОК

 

       У тих випадках, коли уряд повідомляє незаконними які-небудь види економічної діяльності, він створює умови для виникнення культурного вірусу, відомого за назвою «чорний ринок». Негайно з'являється субкультура, у якій діє ряд нових мемів-стратегій, наприклад: «продаж наркотиків окуповується». Ці меми чорного ринку б'ють, насамперед, по типово «чоловічих» «чутливих точках», про які ми говорили в Главі 6: влада й вікно можливості. Не дивно, що операціями на чорному ринку займаються головним чином чоловіки.

       Так звана боротьба з наркоманією, аналогічно давньому «сухому закону», створила нішу, у якій безмежну владу змогла одержати група людей, по визначенню, що стають злочинцями — наркодилери чорного ринку.

 

       Чим більше складностей улагоджує уряд на шляху тих, хто прагне купувати наркотики, тем вищі ціни на них призначають воротили тіньового бізнесу. Чим більш суворі покарання передбачаються за торгівлю наркотиками, тим більше нахабні злочини роблять наркодилери іншого роду, щоб отримати у свої руки економічну й соціальну владу, забезпечувану їм їх ринком і торговельними операціями. Зрештою, суспільство вже «визнало» їх злочинцями і їм нема чого втрачати: низький ризик, високий прибуток. Чим «крутіші» заходи ухвалює уряд, тим більші потоки поставок наркотиків, а отже, тим більшу владу й капітал можуть одержати у свої руки окремі наркодилери, тому що під сильним «натиском» виявляються їхні чутливі точки — вікно можливості й влада.

        У часи «сухого закону» американці довідалися, що благі наміри уряду, що намагався скоротити вживання алкоголю, були врівноважені розквітом злочинності на чорному ринку — не говорячи вже про те, що будь-які спроби влади нав'язати суспільству які-небудь етичні норми приводять до обмеження волі окремих громадян.

        Чому ж федеральний уряд починає «війну з наркоманією», якщо йому свідомо відомо, що це приведе до виникнення чорного ринку й росту пов'язаної з ним злочинності? Тут, на мій погляд, проявляється основний недолік демократичної системи. Це стає особливо помітно в цей час, коли робота державних служб багато в чому залежить від того, як вона подається телебаченням.

        Щоб виграти вибори, політики змушено займатися саморекламою, використовуючи  найпотужніші з доступних мемів.

        Останнім часом особливо часто використовуються меми «кризи» (проблема вживання наркотиків, дефіцит бюджету, складності в сфері охорони здоров'я або виробництва). На жаль, ефективність мемів, «, що натискають» на чутливі точки, а також викликані ними під час передвиборної кампанії децибели ще не гарантують нам, що пропоновані розв'язки дійсно допоможуть розв'язати покладені перед суспільством проблеми.

 

                                     ДЕМОКРАТИЧНА РЕСПУБЛІКА

 

        Творці Конституції Сполучених Штатів прекрасно розуміли, що така проблема може виникнути в майбутньому. Тому ними була створена не демократія в повному змісті цього слова, а республіка: громадяни демократичним шляхом обирають своїх представників, а ті — яких слід вважати елітою, що мислить, люди кристальної чесності, — ухвалюють обґрунтовані рішення, виходячи з того, що буде найкраще для країни.

       І що ж трапилося із цими принципами? У результаті еволюції мемів державне правління в нашій країні було підлегле прямим виборам, і в результаті вся повнота влади була сконцентрована в руках народу. В 1913 році, — як завжди, з «найвищих спонукань», — була скасована ще одна стаття Конституції, яка наділяла законодавчі збори штатів правом обирати сенаторів. Тепер сенаторів обирають самі громадяни. Тоді як творці Конституції спеціально ввели це розмежування: у рамках двопалатної системи палата представників була голосом народу, а сенат — голосом штатів.

       Раніше сенатори висувалися після «закулісних переговорів» на зборах правлячої в штаті партії. Поступово ця форма призначення поступилася місцем прямим виборам. Тепер будь-який кандидат, який прагне добитися успіху, повинен навчитися втискувати свій «месидж» у невелике рекламне повідомлення, яке «натискало» би на одну або на кілька чутливих точок його або її виборців. Останнім часом усе голосніше звучать голоси тих, хто вимагає ввести прямі загальнонаціональні вибори — ліквідувати колегію вибірників, цей останній рубіж, на якому сьогодні ще тримається влада окремих штатів, що дозволяє їм впливати на результат президентських виборів.

 

        Тут я не прагнув би відстоювати тезу, що еволюція державного правління убік більшої централізації сама по собі погана, — хоча вона безумовно погана для тих, хто прагнув би розпоряджатися власним життям, — я всього лише прагну показати черговий приклад «автоматичної» еволюції системи, у рамках якої сильне стає ще сильніше. Чим більше влади в якого-небудь інституту, тем ефективніше він може поширювати свої меми. Чим більш ефективно він їх поширює, тим більше він отримує влади.

       У Сполучених Штатах усією повнотою влади користується більшість виборців. Внаслідок цього ми поступово рухаємося убік того, що можна назвати тиранією більшості: більшість нав'язує свої меми меншостям.

     Стаття I, Розділ 3

До складу сенату входять по два сенатори від кожного штату, що обираються народом штату на шість років; кожний сенатор має один голос.

     XVII Виправлення (1913)

Не допускається обкладання подушною податтю або іншими прямими податками інакше як згідно з переписом або згаданим вище вирахуванням населення.

 

* * *

     Стаття I, Розділ 9

     XVI Виправлення (1913)

Конгрес має право встановлювати й стягувати податки з доходів, з якого б джерела вони не відбувалися, незалежно від їхнього розподілу між окремими штатами й безвідносно до яких-небудь переписів або вирахувань населення.

      Обмеження влади федерального уряду, споконвічно закладені в Конституції США, поступово були усунуті. Федеральна влада й більшість виборців отримали у свої руки більше влади, тоді як владні повноваження членів законодавчих органів і окремих штатів були обмежені.

       Основне призначення «Білля про права», перших десяти Виправлень до Конституції США, полягало в тому, щоб зробити такого роду тиранію неможливою. Жодне з десяти Виправлень не була скасоване або змінене, однак порядок їх виконання й інтерпретація помалу змінюються: волю й права віднімають у приватних осіб, і влада передається в руки більшості.

       Для того щоб відняти в кого-небудь владу, завжди можна знайти вагомі причини. Наприклад, право окремих людей наймати кого-небудь на роботу або здавати приміщення найми кому-небудь були защемлені в результаті прийняття законів, спрямованих проти расизму й сексизму. У короткостроковій перспективі ці нововведення дають «гарний» результат: жінки й меншості не притіснюются, як колись, і це дуже позитивно сприймається більшістю виборців. Однак у довгостроковій перспективі посилення державного контролю над нашим життям складно було б назвати привабливою й привабливою можливістю.

         Одне із самих коштовних прав, яке дозволяє американцям називати свою країну «вільною», — «належна правова процедура», яка перешкоджає арешту будь-чиєї власності без рішення суду. Сьогодні державна політика така: у підозрюваних у торгівлі наркотиками можна заарештовувати автомобілі, судна й будови, якщо вони використовувалися при здійсненні злочинів і в наркоторгівлі. Підозрюваний навіть не залучається до суду і йому не пред'являється обвинувачення. Що це: мудрий політичне рішення або черговий приклад випадкової реакції централізованої влади на короткострокову кризу?

 

                                            ПРИЧИНИ ТУПИКА

 

      Корупція державних установ рідко є наслідком свідомого злого наміру осіб, що перебувають біля влади. Якщо такі наміри рухають яким-небудь чиновником, якщо він зловживає зробленою йому довірою й робить протиправні дії, то ми легко можемо виявити проблему й визначити покарання за виявленням факту злочину. Набагато складніше впоратися з тим явищем, яке все частіше зустрічається в різних країнах світу: політична культура поступово заражується мемами, що підмінюють собою цілі, заради яких ця влада створювалася.

      Гарний приклад — конгрес Сполучених Штатів. Споконвічне призначення цього органу полягало в тому, щоб працюючі в ньому мудрі люди ухвалювали обмірковані рішення по державних питаннях нашої тоді ще молодої країни. Конгресмени визначали розмір оподатковування, обсяг державного бюджету і його структуру, а також висували законопроекти.

      Однак у той момент, коли був заснований цей владний орган, він став об'єктом атаки з боку психічних вірусів.

      Будь-які меми, що інфікують законодавців, котрі і змінюють систему їх цінностей, можуть розраховувати на власне посилення й велике поширення. Політики — це не тільки «люди біля влади», які можуть діяти виходячи із цих мемів і ідей, вони також записні базіки, які спробують поширити свої улюблені ідеї в мовах і за допомогою інших доступних їм засобів.

      Раніше законодавці засвоювали ідеї, читаючи газети, слухаючи інших і балакаючи зі знайомими в різних соціальних колах. Вони засвоюють, однак, ті політичні погляди, які засновані на кращих мемах, тобто представляються законодавцям більш привабливими за тією або іншою причиною. Це може бути наявність мема кризи, допомоги дітям, свідомості або якої-небудь іншої « персональної кнопки» даного конгресмена. Все ж таки незабаром усі ці меми починають дзижчати у вухах законодавця — між ними розпалюється тверда конкуренція за його увагу.

      Незалежно від своєї цінності меми повинні надходити в усе могутніших «упакуваннях», щоб законодавець їх помітив. Одним  з найпотужніших  «упакувань» є гроші: раз у два роки законодавець потребує нових внесків у свою виборчу кампанію, щоб бути переобраним. Набагато простіше приділяти більш пильну увагу мемам тієї групи, яка платить, аніж мемам тієї групи, яка не платить. Увага — це перший крок мема, який намагається проникнути через захисні механізми даного законодавця. Навіть якщо законодавець абсолютно чесний, меми жертводателя не можуть не зробити своєї «всепроникаючої» дії.

      Корпоративний лобіст або «групи з особливими інтересами» (корпорації або організації, що домагаються привілеїв), висуваючи свою вимогу повторно, у третій і четвертий раз, використовують методику повторення для того, щоб забезпечити засвоєння мемів законодавцями. Сьогодні законодавців осаджують  різні лобісти, люди, чиє єдине завдання полягає в передачі законодавцям певних мемів — в обробці їх психіки й програмуванні їх свідомості цими мемами! У свою чергу законодавці наймають величезний апарат помічників, в обов'язки яких входить сортування й відстеження всієї вступної інформації. Ця ситуація змушує лобістів шукати нові шляхи, щоб обійти нові перешкоди й досягти своєї мети в тій своєрідній гонці озброєнь, яка розвертається навколо конгресу США.

       Звичайно, багато сказали б, що цей спосіб законодавчої роботи не дуже ефективний, але в ньому немає нічого поганого. Однак слід пам'ятати, що робота законодавців полягає зовсім не в тому, щоб відбирати кращі ідеї із числа пропозицій «груп з особливими інтересами» — їх робота полягає в прийнятті рішень, які потрібні для країни! Переважна більшість мемів конгресменів, що бомбардують свідомість, це — вимоги, виконання яких прямо або побічно служить чиїмось інтересам. У цих умовах законодавці не в змозі вирватися з порочного кола «вирішення будь-чиїх питань» і зайнятися тим, що дійсно важливо для держави.

 

                                 ГАРНІ ЛЮДИ Й ПОГАНІ МЕМИ

 

        Якщо взяти до уваги, як наполегливо «групи з особливими інтересами» бомбардують своїми мемами майбутніх і діючих конгресменів, а також особливості нашої політичної системи, ми легко можемо дійти висновку, що засвоєння мемів, що належать «групам з особливими інтересами», є необхідна умова вступу кандидата в конгрес. Це зовсім не означає, що ці люди погані або зловмисні. Просто так діє меметична еволюція.

         Припустимо, що який-небудь політик спробує тим або іншим способом сховатися від атаки мемів і присвятити свою діяльність винятково інтересам держави. Однак якщо політик не «переведе» свої високі цілі на мову мемів, які будуть привабливі для виборців, у нього не буде ніяких шансів на перемогу в боротьбі зі своїм політичним опонентом, який ударить по найчутливіших на даний момент точках більшої частини виборців. Не піклуючись про те, наскільки корисною буде його програма для країни.

        Уже незабаром ми зможемо побачити, що при владі будуть перебувати тільки ті політики, які «транслюють» меми, що натискають на «кнопки» виборців. І відбудеться це зовсім не по будь-чийому злому наміру, не через намір безчесних осіб обманювати виборців або маніпулювати їхніми голосами, а в результаті природньої меметичної еволюції.

        Перемога політика на виборах визначається єдиним фактором: його привабливістю для виборця; іншими словами, політик повинен виголошувати тільки «гарні» меми.

        Метою виборних органів влади є відбір таких політиків, які будуть говорити те, що людям хочеться чути. Чим важливіше значення для політичної реклами здобуває телебачення, тем менше зв'язаний цей новий телевізійний політичний образ із реальною людиною. Сьогодні тільки безрозсудний або безтурботний кандидат у президенти наважиться з'явитися на телеекранах, не скориставшись рекомендаціями іміджмейкера — консультанта, який інструктує його, яким чином зробити найкраще враження на своїх виборців.

 

                                 РІСТ ДЕРЖАВНОГО АПАРАТА

 

        Згідно з відомим висловленням Томаса Джефферсона, уряд управляє тим краще, чим він управляє менше. Однак демократична політична система поступово здобуває таку форму, у рамках якої уряд управляє усе більше. Напрямок цієї еволюції визначають меми, що збуджують інтерес виборців.

        Люди схильні приділяти особливу увагу мему винагороди — голосувати за тих політиків, які піднімають питання, у вирішенні яких виборці особисто зацікавлені. Коли я був студентом, активісти зі штабів умовляли нас голосувати за тих кандидатів, які обіцяли збільшити бюджетні витрати на виробництво і на кредити студентам. Конгресмени не просто так возять «ласі шматки» у свої округи, вони отримують за це додаткові голоси. У той же час ця практика приводить до збільшення бюджетних асигнувань і подальшої централізації федеральної влади.

         Щоб зайняти місце діючого законодавця (президента і т.д.), кандидат повинен звернутися до виборців, використавши більш привабливі меми, аніж його конкурент. Нерідко результатом реалізації передвиборних обіцянок стає подальше розростання державних структур і збільшення витрат на їхній зміст. Загальна тенденція така: федеральні влади ростуть, жиріють і вимагають більше грошей, у той же час стаючи усе менш дієздатними, тоді як меми, використовувані у виборчих кампаніях, стають усе менш вишуканими й усе могутнішими.

         Втім, досить складно пророкувати, у якому напрямку буде розвиватися меметична еволюція. На виборах1994 року республіканці, задіявши меми місії й небезпеки, отримали більшість місць у палаті представників і в сенаті. Вони «обіграли» демократів, передвиборний обіг яких говорив: «ми на вірному шляху!» Республіканці кричали: «Ми стоїмо на порозі кризи! І ми можемо впоратися із цим небезпечним положенням!» Їхня програма на виборах багато в чому нагадувала того «троянського коня», за допомогою якого в 1992 році демократи «натискали на кнопки виборців», обіцяючи розв'язати проблеми в сфері охорони здоров'я. Про охорону здоров'я, втім, тепер мало хто згадує.

          Чим вишуканіше політики б'ють по чутливих точках виборців, тем менше результат виборів залежить від їхніх реальних планів.

          Як виглядало б наше політичне життя, якби більша частина виборців опанувала основами меметики? Мені здається, що передвиборні кампанії змінилися б у кращу сторону, а урядові чиновники, можливо, стали б небагато чеснішими.

 

                                            Глава 10

                                     Меметика релігії

 

                                                                                             Щораз, дивлячись на тебе, я думаю:

                                                                                             Як же ти все так запустив.

                                                                                             Було б набагато краще, якби в тебе

                                                                                             був план.—

                                                                                                                                                   Іуда.

                                                                    «Ісус Христос — суперзірка», лібрето Джима Раїса

 

      Хтось із філософів сказав, що вірити в християнського Бога набагато краще, чим не вірити: якщо Бог є, то невіруючі будуть суворо покарані. Якщо ж Його немає, то — ви нічого не втрачаєте, якщо повірите в Нього? Цей аргумент апелює до чутливої точки за назвою «дешева страхівка» і представляється незаперечним. І все-таки, вважаючи себе непоправним реалістом, спробую висунути гіпотезу, що релігійні догми зовсім не даровані нам небесами, але з'явилися в результаті дії одного з найпотужніших психічних вірусів.

      У цій главі ми займемося розглядом релігійних догм. Я спробую з'ясувати, звідки люди беруть свої релігійні Істини, звідки ці Істини опритомнюють, як вони відтворюються й поширюються. Відношення людей до священних текстів різне: одні не вірять ні єдиному слову, інші знаходять у них схований філософський зміст, треті переконані в непорушній істинності Слова Божого. За цими текстами стоять ті ж меметичні закони, але поведінка людей, переконаних в істинності релігійної доктрини, відрізняється від поведінки тих, хто розглядає ці тексти як іносказання й міфологію.

       Ви можете свідомо «запрограмувати» свою свідомість мемами, які допоможуть вам досягти в житті того, чого ви прагнете. Це — один з основних мемів-стратегій меметичної парадигми. Протилежна стратегія — віра в релігійні догми, які не були прийняті вами свідомо. Крім того, меметичній парадигмі суперечить відношення до яких-небудь мемів, релігійних або нерелігійних, як до Істини, — у нашому контексті всі меми розглядаються як напівістини.

       Живучі в сучасному світі прадавні релігійні меми пройшли тривалу меметичну еволюцію. Як і у відношенні будь-яких інших мемів, прийняти рішення повинні саме ви — допоможе або перешкодить досягти поставлених життєвих цілей дана меметична програма.

 

                                         ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ

 

      Як виникли релігійні меми? Нижче приводиться один з можливих сценаріїв. У доісторичну епоху здатність ухвалювати рішення була великою перемогою людини в природному доборі. Вижили й змогли залишити потомство ті печерні люди, які в ході еволюції отримали здатність відповісти на наступні питання:

      / Як сховатися від цього шаблезубого тигра?

      / Де їжа?

      / Як мені знайти п. Того Самого або п. Ту Саму?

      Як ви розумієте, такі були повсякденні турботи вінця еволюції — печерної людини.

      Здатність «вирішувати проблеми» виявилася важливою для виживання навичкою. Однак незабаром після придбання цього механізму перші люди змогли звернутися до розв'язку «більших проблем», над якими багато століть потім билися філософи:

       / Звідки ми прийшли?

       / Навіщо ми тут?

       / Що ми повинні робити?

       Що ж, ці проблеми дійсно набагато складніші, аніж ті практичні питання, які доводилося вирішувати у зв'язку з небезпекою, потребою в їжі й сексі. Проте, проблеми «філософські» були далеко не настільки складними, щоб наші печерні приятелі не ризикнули висунути своїх припущень. Той когнітивний дисонанс, який виник у результаті постановки цих питань, став причиною створення ряду мемів, за допомогою яких можна було щось пояснити. Із цих здогадів розвилися міфологія, філософія й релігія.

        Як це відбувалося? Як звичайно: вижив найпристосованіший мем. Не вдаючись у подробиці історії релігій, повернемося до нашого прикладу — печерних людей. Уявимо собі сімейства Кремінних і Булижникових, які спантеличилися питанням — яке походження життя на Землі. Свої версії висунули відразу кілька людей. Згідно із припущеннями Вілми, нас створив Бог, однак про своє відкриття вона вирішила поки що нікому не говорити. Дурень Барні ламав голову над цим питанням кілька років, але так і не зміг знайти відповіді. Міркуючи над цим питанням, Бетті виявила чуда кмітливості й спритності й висунула гіпотезу, згідно з якою ми розвилися еволюційним шляхом з одноклітинних організмів. Природно, гіпотеза Бетті була відкинута.

        Ще один печерний житель, Фред не задовільнився пошуком і знаходженням відповіді для себе самого: він не тільки зрозумів, що ми створені Богом, але також і те, що Бог заборонив нам поширювати цю істину під страхом пекельних мук[24]. Шаба даба ду!

        Отже, у рамках своєї гіпотези Фред зміг створити таку «групу» мемів, яка чудовим чином дозволяла печерним жителям вирішувати стоячі перед ними проблеми. Чи свідомо він це зробив? Малоймовірно. Однак уявіть собі, що після Фреда до розв'язку цього питання час від часу зверталися мільйони інших людей. І «система уявлень», що входять у прийняту відповідь, з кожним разом «удосконалювалася», убираючи в себе усе більш ефективні меми, —, що поширювалися далі, глибше й стрімкіше, поки дана система переконань не охопила все суспільство й не стала релігією.

        Створена в такий спосіб релігія є культурним вірусом, що виник без свідомого наміру людини. Еволюційний розвиток цього вірусу протікав не «у напрямку» з'ясування Істини, і навіть не на благо,  сповідуючих його людей — а в напрямку більш ефективних мемів. Ось найважливіша теза всієї нашої книги:

    Призначенням меметичної еволюції не є благо окремих людей.

       Іншими словами, ті релігії, які не були створені окремими людьми зі свідомим наміром як «проектний психічний вірус», — а мені уявляється, що така більша частина релігій на Землі, — зовсім не повинні мати таку «систему уявлень», яка була б дійсною або допомагала пройти через це життя  людям, що її сповідують. Однак ці релігії повинні були мати іншу властивість — здатність самовідтворюватися.

         Коли я говорю, що ці релігії не виникли в результаті свідомої спроби створити «проектний психічний вірус», я зовсім не прагну цим сказати, що засновники релігій не намагалися свідомо поширювати меми, які за їх думкою повинні були поліпшити життя людей. Схоже, що в багатьох релігіях справа була саме так — і в Будди, і в Ісуса був такий усвідомлений намір. Втім, засновники релігії повинні був інтуїтивно відчувати основи меметики, адже ж якщо ні, то вони меми або швидко загинули б, або стрімко еволюціонували б, щоб придбати вигляд/статус,  культурных встановлень, що самовідтворюються, котрі в більшому ступені «зацікавлені» в збереженні власного  існування, аніж в якості. Так діяли багато релігійних інститутів — вони проголошували свої меми єдиною системою Дійсних мемів, і останні втрачали зв'язок з первісними намірами засновника релігії.

 

                                         АБСОЛЮТНА ІСТИНА

 

        Коли я був підлітком, мене мучило типове для цього віку питання. Якщо у світі існує так багато релігійних вірувань, і кожна релігія проголошує єдино дійсною тільки себе, як же я можу довідатися, яка з них Дійсно Дійсна? Відповісти на це питання виявилося нелегко. У різних релігіях по-різному ставляться до людей, що сповідують іншу віру: з байдужністю, жалем або зневагою/ворожнечею. Однак завжди у відношенні віруючих можна виявити почуття переваги й самовдоволену впевненість в тому, що Дійсна — тільки їх віра. Однак інші релігії навіть не претендують на володіння винятковою і єдиною істиною: можливо, Істину випливало шукати в них? Кому я повинен вірити?

        Одна з найбільших інтелектуальних пасток, у яку можуть потрапити люди, полягає в спробі розв'язати якісь «основні проблеми» — замість того, щоб зайнятися справами дійсно важливими. Прагнення вирішувати «основні проблеми» виявляється для багатьох з нас настільки сильним і непереборним, що, не володіючи якими-небудь міцними вихідними філософськими положеннями й чітким розумінням життєвих цінностей, ми присвячуємо більшу частину нашого життя розв'язку питань, відповідь на які рівно нічого нам не дає. Як навчитися заробляти більше грошей, як змінити поведінку чоловіка/дружини, як упоратися зі страхами — усі ці далеко не абстрактні проблеми встають перед нами щодня, і кожна — створює живильне, середовище в якому негайно з'являються незліченні бестселери, ток-шоу й семінари.

       Величезне бажання людей зрозуміти навколишній  світ чимало допомогло нам у ті часи, коли світ був простий і відображався у свідомості переважно у вигляді матеріальних винагород і фізичних загроз. В «меметичному суспільстві» ми постійно намагаємося зрозуміти речі, які не мають ніякого реального змісту.

      Найбільша пастка такого роду, у яку попадаються навіть прекрасно освічені люди, що нерідко володіють блискучим розумом — пошук Абсолютної Істини.

       Ми вважаємо, що в цих « речей» все-таки є якийсь зміст, оскільки в людської свідомості було не так уже багато шансів пристосуватися до нового культурного психологічного пейзажу. Тому ми витрачаємо величезну кількість часу, грошей і енергії, намагаючись зрозуміти й розв'язати безглузді проблеми.

        Найбезглуздішу проблему можна звести до питання: яка релігія Дійсна? У цьому питанні можна виділити наступні складові, наприклад: Чи існує Бог? Як Він виглядає? Чи існує Рай? Чи існує Пекло? Чи був Ісус Христос Сином Божим? Чого Господь вимагає від мене особисто? Кожне із цих питань можна розділити на більш дрібні, ще більш безглузді: Бог — це чоловік чи жінка? Бог — білий, чорний, жовтий або червоношкірий? А де Він живе? Скільки потрібно наклеїти марок на конверт, щоб лист до Нього дійшов напевно? А якщо Він у відпустці/переїхав, чи перешлють Йому лист? Скільки Ангелів поміститься на шпильковій голівці?

        Спроба відповісти на ці питання утруднить нам з'ясування того, що таке релігія і яким чином вона з'явилася. У рамках меметичної моделі всі « природно» виниклі релігії — тобто культурні віруси — розглядаються в якості груп мемів. Релігії були створені людською свідомістю в порядку пристосування того, що « під руку підкрутилося», ще в ті часи, коли більшу частину життя ми витрачали на те, щоб уникнути небезпеки, знайти їжу й сексуального партнера. Релігії — це такі «групи» концептів, які приміряють доісторичний світ, до якого пристосована людська свідомість, до сьогоднішнього світу етики, культури й суспільства. І якщо ви не винайдете власної релігії — тобто «проектного вірусу», який мав би особливу мету у вашій свідомості, — вигляд цих груп, у вашій свідомості буде визначатися ходом меметичної еволюції, у процесі якої релігії засвоювали «гарні» меми.

       Саме так! І нічого більше! Не буває «Дійсних релігій»; усі вони є варіацією на одну тему — або одного мема. Однак спробуємо отримати відповідь на наступне питання — які меми сприяють успіху окремої релігії.

 

                                               РЕЛІГІЙНІ МЕМИ

 

        Якщо моє припущення вірне, і розвиток релігії йшов убік найбільшої пристосовності її мемів, а не з'явилося результатом тлумачення Богоданих істин, то ми зможемо виявити всі наші «улюблені» меми в найпоширеніших релігіях світуу. Подивимося на них із цих позицій більш уважно. Почнемо зі структурних мемів, пристосовність яких випливає із самих законів меметики:

Традиція.

        Мем-Стратегія традиція може бути відтворений уже по тій простій причині, що він «програмує» свідомість людей установкою на своє нескінченне відтворення в сукупності з іншими мемами, що входять у групу. Як ніякі інші інститути культури, релігії багаті традиціями. Традиції просочують кожну релігію: тут слід згадати Мекку, прадавні Святі місця, східні монастирі, закони кошрута й дбайливе збереження тексту Біблії. Слід пам'ятати, що традиції зберігаються зовсім не тому, що релігія «правильна» або «гарна», — причина й наслідок у цьому твердженні переплутані місцями! Почасти причиною збереження релігії є наявність у ній певних традицій. У релігії, у якій немає потужних традицій, мало шансів вижити.

Єресь

.     Єрессю ми називаємо будь-яке вірування, яке йде врозріз із догмами даної релігії. Мем-Відмінність єресі — це зворотний бік «традиції». Як лейкоцити, що борються з інфекціями, цей мем-відмінність виявляє й знищує нові інфекційні меми. У саму єресь закладений ряд мемів-асоціацій, які покажуть, що трапиться з вами, якщо ви повірите в єресь (допустите її проникнення через захисні механізми) або повторите єресь (будете сприяти її поширенню).

Євангелизм.

       Мем-Стратегія євангелизм реплікується завдяки наказу, що втримується в ньому: «передай мене іншим людям!». Саме цікаве, що не всі релігії «євангелістичні»: не кожна доктрина пропонує своїм прихильникам виходити на вулицю й роздавати перехожим листівки. Однак навряд чи ви зможете знайти яку-небудь велику релігію, яка не пропонувала б передачу своїх мемів дітям віруючих. Ця стратегія дуже добре «працює» у комбінації з мемом «заводіть якнайбільше дітей», на користь якого виступає Папа Римський і мормони, і який підтримує діюча в США система соціального забезпечення.

        У розглянутому нами прикладі не має ніякого значення — наскільки «євангелісти» щирі, і  чи є в них переконливі причини для поширення своїх мемів. Приклад: «Ісус (сайєнтологія, американський спосіб життя і т.д.) так змінив моє життя, що я прагну передати свою радість кожному». Ті культурні інститути, які заохочують євангелизм (і навіть привчають людей до «євангелистської» діяльності), — отримують додаткову перевагу в порівнянні з іншими системами, незалежно від того, як дана релігія реально впливає на життя людей. Релігія стає «успішною», коли тим або іншим способом євангелизм входить до числа її основних догм. Релігії, які приносять людям величезну радість, але не змушують своїх послідовників поширювати релігійні догми, ніколи не доб'ються «успіху».

Осмислення.

        Уявлення, які мають значеннєву складову, реплікуються краще «безглуздих» завдяки самій природі людської свідомості (згадайте гру в зіпсований телефон?). Релігії, які дають чітку й зручну відповідь на всі складні питання, набувають більшої популярності, у порівнянні з тими, які змушують людей думати самостійно — як, наприклад, дзен. Звичайно, «релігійні» відповіді на складні питання зовсім не обов'язково повинні бути дійсними. Ми не віримо в існування Діда Мороза або Снігурки, але цей образ активно використовується нашою культурою, тому що цих персонажів дуже просто собі уявити.

Повторення.

         Для більшості релігій величезне значення набувають ритуали — тут можна згадати й недільне відвідування церкви, і навіть молитву перед їжею. Чим частіше ми виконуємо яку-небудь дію, повторюємо ідею або переконання, тим більше звичними вони стають для нас і тем менше ми піддаємо їх сумніву: поступово вони «обробляють нашу психіку» і «програмують» нашу свідомість. У найвідоміших релігіях активно використовується принцип, який рекомендують своїм клієнтам фахівці з реклами: повторення — двигун торгівлі!

        «Більша доза» навіть одного з перерахованих вище мемів могла б забезпечити успіх окремої релігії, однак меметична еволюція на цьому не зупиняється. Розглянемо тепер меми, які натискають на «чутливі точки» і використовують наші вроджені схильності:

Безпека.

          Багато релігій активно використовують поняття Божого гніву, нагадують про Пекельний вогонь, загрожують — « на випадок чого» — піддати віруючих остракізму й вигнати їх зі своєї громади. Система переконань, яка створює штучну погрозу, одночасно вказуючи на шляхи її подолання, має величезну силу впливу. Що ж стосується остракізму, то ця небезпека цілком реальна. Наприклад, аманіти дуже бояться виявитися відкинутими або вигнаними зі своєї згуртованої громади на все життя. Порятунком від цієї небезпеки, як вони вважають, є життя в повній відповідності з релігійними доктринами.

Криза.

          Багато релігійних культів компенсують нестачу значеннєвої складової своєї релігійної системи за рахунок мема кризи. Лідери сект Джім Джонс і Девід Кореш, як відомо, безперестану пророкували про ті, що загрожують послідовникам культу небезпеки — або про строк, що наближається, гніву Божого, або про дії ворогів секти. Тільки в них був ключ до порятунку в даній кризі — так вони, принаймні, стверджували.

 

 

 

Їжа.

        Так, їжа! Трапези й пости роблять релігію більш привабливою, ударяючи по самій «чутливій точці» людини. Замолоду я ледь не став послідовником бахаїзму — так мені сподобалася перспектива брати участь у релігійних святах кожні 19 днів[25],! Великодні трапези, седер на Великдень, вечірні вкушання їжі під час священного Рамадана — усі ці меми підвищують привабливість тієї або іншої релігії. Піст, у дійсності, приводить до створення когнітивного дисонансу у свідомості віруючого й сприяє посиленню мемів, в ім'я яких віруючі постяться.

Секс

.        Складно знайти таку релігію, у якій не було б спеціальних приписань щодо сексу. Одержання дозволу на статеве співжиття часто пов'язане із прийняттям системи переконань — це робить секс її вкрай ефективним компонентом. Релігії домагаються цього різними способами — від моногамних католицьких союзів, які знаходяться у церкві; до храмової проституції в Прадавньому Римі й культу вільної любові,що проповідується сектою Раджніша. Коли анклав Раджніша в штаті Орегон почали відвідувати організовані екскурсії заливчастих від прагнення чоловіків, Бхагван Шрі Раджніш установив для новоприбулих десятиденний строк помірності — невеликеу меметичну зміну, яка ускладнила отримання цього «безкоштовного сиру».

Загадка.

          Цей мем особливо легко «уловлює душі» людей розумних і збудованих. Багатьох з них як магнітом притягає уявне існування «таємного знання», яке можна знайти, якщо присвятити життя вирішенню певних проблем. Ця ідея лежить в основі таких східних релігій, як дзен і даосизм, незважаючи на те, що їх послідовники часто стверджують зворотне. (І це так таємничо!) В інших релігіях, наприклад, у християнстві, сакральні тексти вкупі з коментарями, якими вони обросли за багато століть, настільки об'ємні, що їх неможливо прочитати за все життя. І для багатьох християн вивчення Священного Писання й творів батьків Церкви — невід'ємна частина їх життя. Ці люди студіюють Біблію, оскільки вважають цю книгу словом Самого Бога, і розраховують здобути осяяння як тільки вони зможуть зрозуміти цей текст.

Перевага.

           Перспектива сходження по ієрархічній градації дуже приваблива для людей, що володіють чутливою точкою «влада», по більшій частині чоловіків, оскільки в процесі еволюції саме ця кнопка визначала їхній доступ до жінок. Різні рівні структури або ступені ієрархії можна виявити навіть у таких квазирелігійнихорганізаціях, як бойскаути або масонство. Цікаво, що католицька церква, яка може похвалитися однієї із самих коротких ієрархічних градацій (тільки п'ять щаблів відокремлює простого мирянина від Папи Римського) дозволяє «сходити на вершини» своїх сходів винятково чоловікам, від яких недвозначно потрібне дотримання целібату. Найімовірніше, целібат обманює свідомість і підсилює спонукання «здобувача» рухатися нагору по сходах.

Приналежність.

       Більшість людей відчувають потребу належати до якої-небудь групи або співтовариства. Для багатьох самотніх людей цього мема вже досить, для того щоб залучити їх до участі в житті тієї або іншої релігійної громади, яка перебуває відносно недалеко від їхнього місця проживання й збори якої проходять досить часто. Я знаю декількох унітаріїв, які відкрито визнають, що вони навіть не вірять у Бога — просто їм подобається ходити в церкву й зустрічатися із братами по вірі.

 

                                           НАУКА Й РЕЛІГІЯ

 

        Меметика відповідає на всі питання, пов'язані із процесом еволюції релігії. Однак з її відповідей зовсім не випливає, що релігія — це щось погане. До цього поспішного висновку часто приходять люди, яким стає відомо, що саме «успішні» меми стали рушійною силою успіху тих або інших релігійних догм. Це — дуже поверхневий висновок. Напроти, меметика може сприяти новому зближенню науки й релігії — після триваючого століттями поділу.

      Фактично з моменту свого виникнення наука відділилася від релігії. Наукові відкриття протягом багатьох століть суперечили відомим релігійним навчанням. По суті, кожне нове наукове відкриття заперечувало відомі легенди й доктрини. Багато вчених не можуть зрозуміти, навіщо потрібно вірити в щось, безумовно придумане, або навіть у те, у чому ви не маєте потреби, для пояснення принципів дії нашого Всесвіту.

       Якщо говорити про відношення до релігії, більшість відомих мені розумних людей належать до одного із двох таборів.З  однієї сторони перебувають агностики або атеїсти, які не вірять у ці явно безглузді історії про надприродні сили, непорочне зачаття,  Червоне море,що розійшлося, й інші чудеса. З іншої сторони стоять люди віруючі, які або намагаються обґрунтувати істинність таких теорій, або вважають їх чимсь начебто алегорією й міфологією, а не точним описом подій[26].

        У такий спосіб ми попадаємо в тупик. Багато віруючих людей знають дієвість своєї віри — вони бачать і почувають у житті її відчутні результати. Невіруючі часто певні у своїй правоті: вони знають світ досить добре, і для них очевидно, що ці міфології — усього лише небилиці. Чому вони повинні в них вірити? Таким чином, обидві групи стоять біля протилежних країв прірви, викрикуючи обвинувачення, або відвертаючись один  від одного. Рідко хто намагається перестрибнути.

 

                                             У СЛАВУ БОЖУ

 

       Люди релігійні, якщо задати їм питання про мету їх життя, як правило, відповідають, що прагнуть присвятити життя славі Божій. Що це значить? Насамперед, це значить, що їм, безумовно, ясно, що така мета їх життя, тоді як більшість людей, які віри не мають, у меті свого життя зовсім не певні.

       Ну й що із цього? Груба, хоча й типова реакція раціоналістів і ентузіастів науки, може бути такою: «Мені й правда жаль цих нещасних релігійних дурнів — вони бігають по колу, як курки з відрізаними головами, присвячуючи своє життя „славі“ Бога, якого не існує!» У свою чергу люди релігійні з полегкістю поглядають на безбожних емпіриків, яким не дано випробувати захват від сходження Благодаті.

       Як правило, прихильникам науки в релігії особливо не подобається акцент на питаннях віри. Звичайно в релігії під вірою мається на увазі впевненість у тому, що не може бути підкріплене якими-небудь доказами. Нерідко віруючі вірять всупереч таким доказам. На прикладі Інквізиції й Хрестових походів супротивники релігії показують, наскільки деструктивною може бути ненаукова віра. Мене завжди дивував такий підхід, оскільки вченим найкраще повинне бути відомо, що ані одну теорію не можна підтвердити за допомогою двох прикладів, особливо коли в наявності таке число гарних прикладів — усього того, що було створено людьми в результаті їх віри. Крім того, на пам'ять приходить те багато чого погане, що було створено невіруючими — у тому числі вченими, раз уже на те пішло. Лише два приклади: офіційно атеїстичний Радянський Союз і гонка озброєнь. Я зовсім не прагну сказати, що всі вчені, що працюють на воєнну промисловість — безбожники, я лише висловлюю припущення, що не віра є рушійною силою їх роботи.

 

       Звернемося до здобутків, які з'явилися в результаті релігійної віри — адже це практично все великі пам'ятники архітектури, живопису й музики, створені віруючими протягом усієї історії людства! Ми були б набагато бідніші без Сікстинської капели, «Таємної вечері» або мотету Баха «Ісус, моя радість». Америка створювалася, дотримуючись канонів протестантської етики, у якій таку важливу роль відіграє праця, а причиною Революції, у результаті якої виникли Сполучені Штати Америки, було визнання даних Богом прав. Більшість благодійних фондів, що допомагають бідним і інвалідам, — релігійні організації, які функціонують набагато ефективніше державних програм соціального забезпечення. Навіть самі непоступливі емпірики не можуть не визнавати результатів віри.

        Віра в Бога «працює» по одній простій причині: коли люди вірять, що в них є мета в житті, вони можуть робити те, чого вони не зробили б без віри.

       Переконання (меми) отримані вами в той або інший момент життя програмують вашу свідомість для виконання певних завдань — так завантаження програми в оперативну пам'ять комп'ютера змушує його виконувати чітко певні функції. Якщо ви запрограмуєте свою свідомість вірою в те, що життя безглузде й абсурдне, то ваше життя, цілком імовірно, буде безглуздим й абсурдним. Якщо, з іншого боку, ви запрограмуєте свою свідомість вірою, що у вашім житті є якась мета, то ви постараєтеся цієї мети досягти.

        Що самореалізовувана мем-стратегия «життя має зміст» — один з ключових факторів «ефективності» релігії Що ж, якщо ви не приймаєте небилиці, які необхідно засвоїти для підвищення якості життя, я не буду вас гудити. Однак не варто вірити в те, що ваша поточна картина світу відповідає дійсності. Ніхто не застрахований від ілюзій і самообману; можливо, для визначення точного напрямку, у якому нам необхідно рухатися, ми повинні свідомо вибрати «правильні» ілюзії.

 

                                             Глава 11

                   Проектні віруси ( як створити культ)

 

                                                                                      Перша людина, яка огородила своє

                                                                                   господарство й сказала: «Це моє», а потім

                                                                                   знайшла досить наївних людей, яким

                                                                                   удалося це вселити, була справжнім  

                                                                                   засновником громадянського суспільства.

 

                                                                                                                              Жан-Жак Руссо

 

      Історії відомі багато прикладів того, як людям вдавалося маніпулювати собі подібними заради сексу, грошей або влади. Ці часи ще не пройшли. Виникла недавно наука — меметика — надає їм потужний новий інструмент для того, щоб маніпулювати іншими: проектні віруси, які тепер розмножуються особливо швидко. Вони використовують людей у власних цілях. На відміну від культурних вірусів, метою яких є виняткове самовідтворення, ці макіавеллівські проектні віруси реалізують плани своїх конструкторів.

      Тут доречно поставити запитання: можливо, якщо я єдина людина, що знає про можливості таких вірусів, — можливо, мені краще про все це мовчати? Навіщо давати «поганим хлопцям» настільки потужну зброя? Чи не занадто великий ризик «увійти в історію» у якості нового Макіавеллі? Уже кілька людей застерігали мене про можливі негативні наслідки поширення нової цієї технології.

 

      Справа в тому, що проектні віруси вже існують. Розповідаючи людям про принципи їх діяльності, я намагаюся дати всім однакові шанси. Я почуваю себе зобов'язаним відкрити світові секрети функціонування проектних вірусів, — точно так само ви, звичайно, попередили б свою знайому безневинну дівчину про те, що її симпатичний залицяльник — звичайний бабій. Я сподіваюся, що за допомогою моєї книги люди не дадуть собою «скористатися» і проти своєї волі піддати свою свідомість програмуванню мемами проектних вірусів.

       Сила психічних вірусів у тому, що вони впроваджують у нашу свідомість меми, які «програмують» нашу поведінку. Саме тому їх слід побоюватися. Якби ми заражалися тільки якими-небудь дурними мемами, наприклад: «Місяць зроблений з молодого сиру», і це не заважало б нам жити повним і багатим життям із цими помилковими відомостями, — було б просто здорово. Зрештою, навіть якби ми, в остаточному підсумку, виявилися на Місяці й довідалися, що вона зроблена зовсім не з молодого сиру, то нічого страшного б не трапилося. « Як усе виявилося Нудно». Але ніхто від цього не вмре.

       Однак наша поведінку визначають меми. І коли які-небудь психічні віруси вражають нашу свідомість, воно засмічується мемами, які заважають нам досягти Щастя. У цьому й полягає основна проблема. Книга «Психічний вірус» — це спроба попередити людей про цю небезпеку.

      У цій главі я вживаю спробу показати, на що буде схоже життя в наступаючій ері — ері «проектних вірусів». Ми проаналізуємо компоненти цих вірусів і поговоримо про ті з них, які вже, можливо, діють у нашому світі.

 

                                   ПСИХІЧНІ ВІРУСИ МАЙБУТНЬОГО

 

       Не далеко той час, коли культурні підстави нашої цивілізації будуть складатися із проектних вірусів. Причина проста: знати — значить могти, мати можливість. Рано або пізно ми зможемо завоювати концептуальний пейзаж, як раніше — пустелі й дикі ліси. На першій фазі завоювання проектні віруси поборються з культурними вірусами за місце в нашій свідомості. Незабаром старі культурні віруси зазнають поразки, оскільки природний добір, у рамках якого вони виникли, не «працює» настільки ж швидко, як людська свідомість, яка може проектувати цей новий вид психічних вірусів. Старі форми мислення, щоправда, не будуть знищені повністю. Але все частіше люди, інфіковані старими культурними вірусами, будуть обмежені у своїх замкнених анклавах, позбавлених яких-небудь зв'язків із сучасним світом, як сьогодні виявилися, наприклад, аманіти.

      Після перемоги проектні віруси почнуть змагатися вже один з одним. Щоб перемагати в психічній війні, їм знадобляться усе більш досконалі й складні технології. Перед запуском нових вірусів вони будуть перевіряти їх за допомогою методів комп'ютерного моделювання, що симулюють реальні меметичні процеси.

      З якими проектними вірусами-винаходами ми зіштовхнемося в майбутньому? Усе залежить тільки від задуму й умінь їх творців — тобто від мемів, якими буде інфікована їхня свідомість! Мені представляється ймовірним, що більша частина проектувальників нових вірусів буде боротися за Гроші або Владу. Можливо, знайдуться також «винахідники», метою яких стане загальнолюдське благо.

 

                                         ВІРУСИ ПРИБУТКУ

       Багато проектних вірусів, створені з метою одержання прибутку, діють зовсім відкрито й легально, але всі вони сходять до шахрайської схеми Понзі[27]. Чарльз Понзі був італійським емігрантом. В 1919 році він відкрив у Бостоні свою компанію Securities Exchange Company. Понзі пропонував одержати дохід на інвестиції через три місяці з 50 %-им прибутком Приклад: якщо ви інвестували в його компанію $10, то через три місяці ви одержите $15.

         «Легенда» Понзі для клієнтів була така: він нібито купував у Європі поштові купони, які в Америці, завдяки коливанням курсів валют, йому вдавалося погашати з більш високим прибутком. Деякі підозри у відношенні Понзі збудила публікація в місцевій газеті — журналістам удалося з'ясувати, що за вісім місяців операцій у компанію Понзі було інвестовано $15 млн, а за той же період в усьому світі було продано поштових купонів на загальну суму $360!

         Схема Понзі була проста: поки його фірма могла залучати нових інвесторів, у нього були гроші для виплати по старих внесках. Коли газета опублікувала свою сенсаційну інформацію, люди перестали йому платити. Тоді з'ясувалося, що борги Понзі становлять $7 млн, тоді як його активи оцінюються в $4 млн. Останнім інвесторам не повезло.

        Психічний вірус, використаний у схемі Понзі, однак, із самою фінансовою схемою нічого загального не мав. Він полягав у поширенні мема-стратегії «інвестуй у підприємство Понзі». Схема Понзі поєднувала такі «, що б'ють по кнопках» меми, як «вікно можливості» і «винагорода», з мемом « багатим-прямо-зараз», і завдяки цьому залучила до себе так багато уваги. У його афері взяли участь не тільки жителі Массачусетса, але й ряду прилеглих штатів.

       Це було явне шахрайство: Понзі відверто брехав людям щодо того, у що будуть вкладені їхні гроші. У схожій схемі, яка називається пірамідою, обманювати інвесторів необов'язково — її меми працюють «відверто». У рамках типової піраміди створюється організаційна схема у вигляді трикутника; на її вершині — одне ім'я. Під ним, на другому рівні, дві інших людини, під кожним із цих двох — ще двоє, тобто на третьому рівні перебувають чотири людини, і на четвертому, — будемо вважати його останнім рівнем піраміди — вісім.

      Гравець, ім'я якого вписано у верхню клітку, починає «гру в піраміду» для нових учасників. Вісім місць у підставі піраміди пустують. «Хазяїн» піраміди чекає, коли заповняться всі «клітки». Нові гравці можуть зайняти своє місця в піраміді, наприклад за $1000. Із цієї суми $500 одержує особа, яка перебуває на вершині піраміди, а інші $500 розподіляються між чотирма гравцями, що перебувають безпосередньо над новим гравцем у схемі піраміди. Ви швидко окупите свої інвестиції — для цього знадобиться тільки завербувати двох нові гравців.

       Коли підстава піраміди буде заповнена, людина, що перебуває у верхній «клітці» структури, що окупила вкладені нею $1000 дуже давно, ще на третьому рівні піраміди, просто виходить із гри. Її чистий прибуток становить $4000. Тоді піраміда розділяється на дві частини, і гравці,що до цього моменту, перебували на другому рівні,  самі стають «хазяями» своїх пірамід, і розраховують одержати свої $4000. Непоганий бізнес!

        Схема піраміди б'є по тих же «чутливих точках», що й схема Понзі, однак тут додатково діє мем «євангелизму». Тому що заражені ним люди зацікавлені в тому, щоб втягти в гру нових учасників, обіцяна їм винагорода не повинна бути таким же високою, як у випадку афери Понзі. Ініціатор гри не повинен вербувати інвесторів: за нього це зробить армія рекрутерів, які свідомо заражають людей новим вірусом «піраміди».

        Хоча механізм поширення вірусу піраміди відрізняється від схеми Понзі, обоє встановлення швидко припиняють дію. Дія цієї схеми засноване на принципах експонентного росту, і «поставки» нових гравців швидко виснажуються. Організаторові гри треба знайти лише чотирнадцять гравців, щоб заробити свої $4000. Після того як піраміда розпадеться десять раз, знадобиться 14 336 нових гравців, щоб заповнити весь четвертий рівень, чия сукупна інвестиція, щоб заплатити «вищим» гравцям, складе $ 1433 млн.

        Коли ви побачили цей заголовок — «Віруси прибутку», ви, напевно, негайно згадали про компанію Amway? Ця організація добилася найбільшого успіху серед найпоширенішої групи «вірусів прибутку», відомої за назвою багаторівневого маркетингу (multi-level marketing — MLM). Принцип дії багаторівневого маркетингу відрізняється від принципу дії піраміди. Ця діяльність — цілком легальна. Якщо в рамках схеми піраміди ви продаєте тільки право на участь у піраміді, яке не має ніякої цінності, крім права продавати право на участь іншим гравцям, то в рамках MLM створюється ієрархічна система дистриб'юторів реального товару. Дистриб'ютори, що займають більш високу позицію в рамках цієї схеми, одержують певний відсоток від продажів завербованих ними дистриб'юторів більш низького рівня.

      Для того щоб зовсім чесна система MLM могла працювати, її учасники повинні отримувати винагороду не тільки за продаж товару, але й за вербування нових членів. Великий прибуток у рамках цієї системи отримує відносно невелике число людей, які своєю завзятістю й мистецтвом успішного продажу й поширення товару змогли вибудувати велику й ефективну організацію, розташовану рівнем нижче. Фінансовий успіх цих людей залежить від зусиль великого числа «новобранців», які вступають в організацію, вкладають у неї свою енергію й час, а потім доходять висновку, що така робота їм не годиться.

         У такому бізнесі шанси учасників рівні, а виграш дістається найсильнішим! У деякому відношенні схема MLM має ряд моральних переваг у порівнянні із традиційними організаційними структурами. У звичайних компаніях вище керівництво, як правило, роками залишається на своєму місці, збагачуючись за рахунок працівників більш низького рівня, шанси яких пробитися наверх відносно невеликі.

       Багаторівневий маркетинг — бізнес майбутнього. Вплив на клієнта за допомогою засобів масової інформації постійно ускладнюється, конкуренція за увагу споживача коштує усе дорожче й дорожче й робить усе більше шуму. Часто виробник просто не може пробитися до свого споживача через юрбу конкурентів. Усе це підвищує привабливість можливостей продавати товар безпосередньо своєму споживачеві більш дешевими способами, наприклад, задіявши багаторівневу мережу.

      Ключовим фактором успіху «вірусу прибутку» є наявність у ньому стимулу проповідувати й вербувати нових учасників.

      Телефонна кампанія MCI кілька років назад «впровадила в маси» дуже ефективний прибутковий вірус за назвою «Друзі й родина МО». Передплатники нової програми одержували більші знижки на розмови із друзями й членами родини, завербованими ними для участі в програмі. Прекрасний крок! Скромної рекламної кампанії виявилося досить, щоб зародки вірусу впали на благодатний ґрунт і почали розвиватися самостійно.

                                   

      Рівень 1. Гравець, що стоїть на вищому рівні піраміди, одержує половину від $1000 — членського внеску кожного з 8 нових гравців, що входять у гру, що й займають своє місце на рівні 4. Коли рівень 4 заповнюється, він виходить із гри, одержавши прибуток у розмірі $4000 на свої інвестовані $1000.

     Рівень 2. Коли рівень 4 заповнюється, два гравці на рівні 2 стають «вершинами» двох нових пірамід. Усі гравці повинні рухатися знизу нагору.

     Рівень 3. Кожний із чотирьох гравців вербує двох нові гравців, окупаючи свій початковий внесок ($1000) і одержуючи половину внеску «новобранців».

     Рівень 4. Вісім нових гравців вносять по $1000 кожний і стають учасниками піраміди.

 

Схема піраміди — приклад «вірусу прибутку».

 

       Недавно, щоправда, програма «Друзі й родина МО» зіштовхнулася зі складностями — запізніла відповідь на неї дала компанія AT&T. Цей телекомунікаційний гігант витратив десятки мільйонів доларів на інтенсивну рекламну кампанію, у якій створювався негативний образ компанії MCI і її програми. Замість програми конкурента AT&T запропонувала свою, у якій надання знижок не ставилося в залежність від набору нових рекрутів-абонентів. Далі цим шляхом пішли інші компанії.

 

          Говорять, що у відповідь на атаку AT&T компанія MCI готовить нові кроки й намагається знайти нові можливості розширити число своїх абонентів. Втім, якби керівництво MCI знало основи меметики, те вони безумовно не залишили б обраного курсу, і можливо навіть підсилили б програму «Друзі й родина МО» новими, більш ефективними мемами. Нескладно поміти, що AT&T змушена нескінченно рекламувати свої послуги для того, щоб зрівноважи дії вірусу, що самовідтворюється. AT&T могла б добитися більших результатів, якби вона скопіювала дії МО й осідлала експонентний ріст самореплікації — найпотужнішу силу у Всесвіті[28].

 

                                       ПСИХІЧНІ ВІРУСИ ВЛАДИ

 

       Хтось із великих сказав, що культ — це релігія, яка ще не набрала достатнього числа послідовників. Я не згодний із цим визначенням, і для цієї незгоди в мене досить оригінальні причини. По-моєму, культ взагалі не має нічого загального з релігією. Щоб визнати, що якесь явище — це культ, необхідна наявність усього лише двох елементів:

       / Людина вирішує виконати яку-небудь місію або досягтися якої-небудь «вищої» мети, яка не була визначена в результаті її власного й свідомого міркування.

       / Спроба піти з культу спричиняє негативні наслідки.

      Двох цих мемів — «рішучості» і «негативних наслідків відходу» — виявляється досить, щоб перетворити людей у рабів культу. Якщо додати до цього мем «євангелизму», виникає потужний психічний вірус, «вірус влади», який автоматично поширюється в суспільстві.

       Таким чином, культ — це вірус влади. Одержання влади — це форма доступу до грошей, сексу, енергії людей і лідера культу.

      Коли члени культу присвячують свою енергію чому-небудь крім самих себе, хтось отримує владу.

      Словами «культ» або «секта» звичайно позначаються організації, які більшість уважає шкідливими небезпечними. Дія вірусів влади, однак, ідентичноа й не залежить від призначення організації — чи моральне вона, або аморальна.

      Як правило, метою культу є виконання якої-небудь місії, можливо — святої місії. Членів релігійних сект переконують, що місія — це вища мета їх життя, якому вони повинні присвятити всі свої сили. Засвоєння цього мема означає, що новий послідовник потрапив у рабство культу.

     Якщо мій читач у даний момент переконаний у тому, що його життя — це місія, і він присвятив її якому-небудь вищому призначенню, то я пропоную йому випробувати свою відданість культу, відповівши на три питання:

      / Якби вас запитали: «У чому полягає найважливіша мета вашого життя і її основне призначення?», —  чи назвали  б ви свою місію?

      / Чи переконані ви в тому, що ваша участь у даному русі є найефективнішим способом реалізації даної місії?

      / Чи випробовуєте ви, щодня беручи участь у справах руху, почуття самореалізації?

 

       Якщо хоча б на одне питання ви відповіли негативно, то навіщо ви взагалі цим займаєтеся? Якщо ці питання викликали у вас занепокоєння, можна сказати, що усе ще не так погано. Якщо ж ви без роздумів відповіли «так» на всі три питання, то це значить, що ваша свідомість запрограмована, і вам потрібно принаймні на якийсь час «дати собі перепочинок» — ковтнути свіжого повітря.

 

         Нескінченно зростаючі мегакорпорації також є вірусами влади. Щоб стати могутнішими й владними, ці інститути починають використовувати «проектні віруси». У нас діє вільний ринок, і нас не повинно дивувати, що конкуруючі одні з одними компанії постійно намагаються знайти більш ефективні меми, які допомогли б їм досягти своїх економічних цілей. Еволюція мемів, як ми знаємо, може здійснюватися без будь-чийого злого наміру.

        Ті компанії, які пробують нові стратегії, що ефективно використовують певні меми, усього лише намагаються випередити своїх конкурентів — які не сповільнять скористатися їхніми успішними методами.

       Великі корпорації нерідко вимагають, щоб їх співробітники підписували «заяву про цілі» (mission statement) — просту й невинну за змістом декларацію, яка зобов'язує дотримуватися важливих для даної фірми цінностей, наприклад: «піклуватися про якість», « підходити до роботи з увагою, привести до ладу обслуговування клієнтів з душею».

       У чому полягає мета цієї заяви? Її призначення — направити зусилля співробітників в одному напрямку, щоб їх дії залежали один від одного. Без подібної координації цілей службовці можуть рухатися в протилежних напрямках; нерідко їх зусилля взаємно нейтралізують один одного замість того, щоб акумулюватися й «створювати цінність».

      Концепція об'єднання зусиль різних людей приносить прекрасні результати, у результаті чого навколо великих корпорацій розвелася величезна кількість усякого роду фахівців, що проводять семінари по цій темі. Однак коли ця корпоративна підготовка перестає бути звичайними курсами «засвоєння корпоративної культури» і стає психічною обробкою, програмуванням свідомості й промиванням мізків? Коли ваша свідомість повністю поглинена якою-небудь культурою, будь то культ-секта або корпорація, вам важко зрозуміти — чи є місія даної групи вищим призначенням вашого життя. Чи так це? Це гарне питання, на яке ви повинні відповісти усвідомлено.

     Інша меметична стратегія поневолювання співробітника, застосовувана корпораціями, називається «золотим наручником». Золото цього наручника, як правило, «зроблене» з фінансової винагороди, яким звичайно є можливість дешево викупити акції підприємства — якщо співробітник надовго зв'яже своє життя із цією компанією.

      Золотий наручник — це всього лише різновид мема «негативні наслідки відходу» — це той же самий мем, за допомогою якого члени секти втримують у своїх рядах новачків.

      Інший метод підвищення лояльності корпорації є когнітивний дисонанс, який виникає у свідомості кандидата в результаті важких випробувань у період «ініціації» (стажування й т.п.). Ці випробування можуть мати двоякі наслідки: або кандидат піде, не зумівши винести психічної напруги, або залишиться, озброєний мемом «приналежності організації» і особливої цінності «бути її членом».

      Після ініціації кандидати стають лояльними членами «братерства», вони відчувають свій зв'язок з організацією, ірраціональне почуття значимості цього зв'язку й «приналежності», — ці почуття не були б так сильні, якби їм не довелося пройти через перші випробування.

      Компанії рідко використовують ритуали ініціації в буквальнім значенні слова. Однак у багатьох професіях використовується таке поняття, як «сплата внеску». Це означає, що новий співробітник змушений виконувати важкі й неприємні обов'язки доти, поки йому не дозволять займатися чим-небудь іншим. Це дуже ефективний спосіб «промивання мізків», завдяки якому люди починають цінувати свою роботу більше, ніж вона того заслуговує.

      У молодіжних бандах обряд ініціації (посвяти) звичайно вимагає здійснення якого-небудь серйозного злочину. У цього обряду двояка мета: по-перше, викликати когнітивний дисонанс, результатом якого буде «програмування свідомості» або «промивання мізків», і, по-друге, отримати тверді гарантії того, що новачка, як і інших членів банди, розшукує поліція.

 

        Колись я багато дивився телевізор. Тепер я закінчив із цією звичкою, але раніше, я пам'ятаю, мені дуже подобалася та серія серіалу «Сімейні узи», у якій герой, парубок з виразно консервативними поглядами, закохується в активістку ліберального руху. Щоб зблизитися з нею, він починає відвідувати збори її організації й навіть готовить виступ, у якому відрікається від усього, що дотепер уважав дійсним.

        Наші переконання подібні на стежинки в лісі. Чим частіше ви по них ходите, чим більше вони протоптані, тим більше вони подібні на «вірний шлях».

       На щастя, Алекс вчасно відкрив правду своєї коханої. Але я часто думаю: як багато з нас вибирають свій «політичний рух» з подібних причин?

      Припустимо, протягом багатьох років ви думаєте й поводитеся як ліберал. І ви — ліберал! Набагато складніше підходити до введення, довести до ладу кожне питання без упереджень і насправді намагатися знайти вірне рішення, аніж підбудовувати свої рішення під існуючу систему переконань. І тут знову приходить на допомогу висловлення Ралфа Уолдо Емерсона: «Сталість дурня — властивість малого розуму». Люди часто дивуються, коли зауважують непослідовність у моїх поглядах. Це здорово! Це означає, що я тримаюся подалі від «вірних» стежок!

      Я задумався, що зробили б такі люди, як Едвард Кеннеді або Роберт Доула, якби отримали довічне місце в сенаті й з них був би знятий тяжкий обов'язок бути «рупором», відповідно, лівих і правих? Це зовсім не надумана ситуація. Нерідко члени Верховного суду дивують суспільну думку своїми голосами: одержавши крісло до кінця життя, вони раптом виявлялися далеко не так консервативні або ліберальні, як припускали президенти, що висували їхні кандидатури. З того моменту, як судді змогли скинути їх ідеологічні окови, що стискують, вони могли почати мислити самостійно.

     Досить схилити людей прийняти яку-небудь систему переконань, одночасно роблячи неможливим рятування від неї, щоб позбавити їх волі. Додайте до цього мем «євангелизму», й ви створите вірус, що самопоширюється, котрий буде використовувати життя цих людей для досягнення влади.

      Об'єднання зусиль і приведення їх до спільного знаменника зовсім не обов'язково є чимсь поганим. Але колись слід переконатися, що цілі, за які ви також починаєте виступати, відповідають вашій власній: чи дійсно вона — те, за що ви її ухвалюєте, і чи принесе вам задоволення її досягнення. Компанія Microsoft, у якій я довгий час працював, із самого початку визначила свою чітку місію. Озвучена вона була одним з її творців, геніальним візіонером Біллом Гейтсом: «комп'ютер на кожному столі й у кожному комп'ютері — програма Microsoft». Усі співробітники фірми визнавали й інші цінності: професіоналізм, нетерпимість до халтури, найвища якість, але вище всіх їх — Ціль Номер Один[29]. Я б не прагнув бути на місці конкурентів Microsoft.

 

                               ОБОЛОНКА ПСИХІЧНОГО ВІРУСУ

 

      Якщо ви дійсно прагнете створити секту або який-небудь новий психічний вірус, то ви знаєте вже практично все, що для цього потрібно. Вам потрібно лише придумати парочку привабливих мемів, які викличуть увагу невеликого числа людей і запрограмують їхню свідомість так, як вам завгодно, — у тому числі потребою перетворювати на культ інших. Однак будьте обережні. Реально влада належить не вам, а вірусу! Ви, напевно, пам’ятаєте, що сталося із Джімом Джонсом і Девідом Корешем?

      Цікаво, що створивши гарну оболонку вірусу, у неї можна впхнути будь-який зміст, якщо він не буде сильно суперечити головному призначенню вірусу: самовідтворенню. Ось кілька свіжих прикладів.

     / Організації, що проводять політичні кампанії. Більшість діють по тому ж рецепту: наймають приміщення під офіс, дзвонять людям і просять їх безкоштовно взяти участь у кампанії, а також у вербуванні нових прихильників. Таким чином, постійно росте число учасників, готових відстоювати будь-яку політичну програму.

       / Фірми, що діють за принципом багаторівневого маркетингу. Продаваний товар не має в цьому бізнесі великого значення. Звичайно ж, треба щось продавати, щоб не порушувати закон, однак рушійною силою фірми є не стільки торгівля, скільки ефективне програмування свідомості співробітників потребою вербувати «новачків».

       / Участь у семінарах, які не рекламуються — їх рекомендують знайомі. Ви кілька раз відвідуєте заняття, і інтенсивні курси викликають у вас дуже приємне відчуття. Однак крім основного змісту курсів (придбання навичок і т.д.) використовується психічна обробка, когнітивний дисонанс і методики «троянського коня». Свідомість учасників програмується двома потребами: вербувати нових учасників, а також записатися на дорогий курс другого рівня[30].

      Усі оболонки психічних вірусів мають одну загальну рису: «євангелизм». Безпосереднім або непрямим чином ви вербуєте учасників, які вербують наступних і т.д. Якщо ви створите вірусу гарну «оболонку», те зможете завантажити в неї потрібний вам зміст. Після цього вам залишається тільки сподіватися, що в результаті якої-небудь випадкової мутації ваш вірус не повернеться проти вас.

 

                                       ВІРУСИ ЯКОСТІ ЖИТТЯ

 

       Я сподіваюся, що рано або пізно настануть ті часи, коли в боротьбі повсюдних психічних вірусів переможуть віруси, основною метою яких буде підвищення якості життя людей. Чи можете ви цьому допомогти? Двома способами. По-перше, перетворюйте на цю віру прихильників, усе більше й більше! Коли вам підкрутяться підходящі меми, поширюйте їх усвідомлено. Без перебільшення можна сказати, що мовчання — це смерть для мемів. По-друге, постарайтеся об'єднати меми, спрямовані на поліпшення якості життя, з усіма відомими вам мемами, що б'ють по чутливих точках. Покажіть людям, як вони можуть допомогти своїм дітям! Нагадаєте їм, що вони стоять перед  кризою! Дайте їм їжу! Запропонуєте їм секс! Або що-небудь інше… Так чи інакше, самовдоволена задоволеність у світі психічних вірусів рівнозначно поразці — адже ви боретеся з усіма цими, що самовідтворюються мемами, ціль котрих — загнати нас всіх назад в печери.

       Увесь цей «євангелизм» і «меми, що б'ють по чутливих точках», які я пропоную взяти вам на озброєння, чимсь нагадують вам поради Макіавеллі? Можливо, ви вважаєте лицемірством маніпулювати людьми, щоб захистити їх від маніпуляцій? Сподіваюся, що ви так не думаєте. Я зовсім не закликаю вас брехати, а тільки бажаю вам усвідомити силу своїх мемів і зрозуміти, до яких результатів може привести їхнє поширення. Кожний з нас, прагне він того чи ні, поширює психічні віруси. Мені хотілося б, щоб ви вибирали для себе підходящі віруси самі й поширювали їх, віддаючи собі в тому звіт, не забуваючи про те, що для вас важливіше за все в цьому житті.

      Бестселер Джіма Редфілда «Небесне пророкування» Cjames Redfield, Celestine Prophecy) є прикладом ефективного психічного вірусу. У цьому романі розповідається про те, як автор нібито знайшов прадавній манускрипт, у якому було пророкування про прекрасне майбутнє роду людського. Я не знаю, свідомо  Редфілд зробив це чи ні, однак у свою книгу він вклав психічний вірус — і дуже ефективний! Розповім докладніше, як він діє.

      Один з уроків, який підносить нам ця книга, полягає в тому, що випадкових збігів не буває. Усі так звані збіги обставин у дійсності являють собою можливі шляхи для нашого розвитку. Отже, якщо вам зустрінеться людина, у якої є щось загальне з вами, ваш обов’язок — поговорити з нею, щоб або отримати в неї урок, або урок їй дати. Люди, що прочитали «Небесне пророкування», засвоюють цей мем і починають шукати подібних можливостей. Я думаю, мені не потрібно додавати до цього, що розмова з незнайомою людиною часто приводить до рекомендації книги — вербування нових учасників. Фокус-Покус! Готовий новий психічний вірус.

     У певному змісті, Редфілд багато в чому правий. Я скористаюся його порадою, щоб дати вам найкоштовнішу пораду, яку можна винести із цієї книги:

      Використовуйте будь-яку можливість для поширення мемів, які ви прагнули б передати людям.

       Не всі меми, описані в книзі Редфілда, прийшли мені до смаку. Коли хто-небудь починає говорити про «Небесне пророкування», я користаюся з нагоди й розповідаю про меметику. « О, це дуже цікаво», говорю я. «А ви чули, що в цій книзі захований психічний вірус?» — і починаю цікаву дискусію на тему психічних вірусів.

      Один з відомих мені вірусів, спрямованих на підвищення якості життя й створених свідомо, — тобто один із проектних вірусів — це так званий «План боротьби з голодом» (The Hunger Project). Це дочірній, створений Вернером Ерхардом інститутів «персонального розвитку» — est і The Forum (які самі по собі також є «євангелистичними» проектними вірусами) і не приховує, що його єдина мета — пропаганда власних мемів. «План боротьби з голодом» інформує суспільство про проблему світового голоду, просить його взяти участь у проекті, щоб подолати голод до 2000 року. Об'єднання не закуповує продуктів, не висилає грошей бідним, не вирощує рису — його учасники лише проводять семінари, на яких вони вербують нових учасників проекту й збирають гроші на вербування інших учасників проекту.

       На перший погляд, така діяльність не має змісту. Однак не слід недооцінювати наслідків поширення мемів. Результати вербування мільйонів людей можуть бути вражаючими. Вони заявляють про свою готовність зробити все необхідне для того, щоб покласти кінець голоду, і, можливо, в остаточному підсумку, самі почнуть діяти. Так чи інакше, імовірність того, що вони самостійно почнуть які-небудь дії, підвищується після того, як вони відвідують семінар.

      Так чи інакше, цей проектний вірус уже довів свою ефективність, навіть якщо судити тільки по його здатності самовідтворюватися: з моменту виникнення проекту бажання брати участь у ньому виразили мільйони людей.

       Перемога над голодом — це висока мета. Але в мене в голові виникло щось більш амбіційне. Що ви скажете про створення проектного вірусу, який дезінфікував би людську свідомість від інших психічних вірусів і допомагав би людям жити, як можна більш повним і щасливим життям? Як ви такий вірус «запустите»? Чи можете ви бути впевнені в тому, що цей вірус не перетвориться в що-небудь шкідливе? У наступній главі ми розповімо про те, як проводиться така дезінфекція.

                                     

 

                                            Глава 12

                                         Дезінфекція

                                                                                           Якби він уживав свій геній у благо…

                                                                                                                             Максвелл Смарт

       Наукові революції часто ставлять перед нами глибокі філософські питання. І меметика тут не є виключенням. Ми не можемо й говорити про дезінфекцію своєї свідомості й нашого суспільства від психічних вірусів, не піднімаючи вкрай важливих етичних питань.

       Перше питання звучить так: я назвав цю главу «Дезінфекцією», однак зважаючи на те, що наша свідомість «зроблена» з генетичного апаратного устаткування й меметичного програмного забезпечення, що ж нам потрібно «дезінфікувати»? Безумовно, ми не можемо стерти всі свої меми! Так якими ж мемами ми прагнемо запрограмувати свою свідомість? Це класичне філософське питання — « Як я повинен діяти?», яке у нових умовах звучить так: « Як я повинен себе запрограмувати?»

      Друге питання етичного характеру вже не раз розглядалося психологами й терапевтами, що використовують методи НЛП.

      Якими мемами ви прагли б «запрограмувати» свідомість інших людей? «Які меми я повинен поширювати?» Якщо ви зрозумієте, що ви можете виявити величезний вплив на інших людей за допомогою розповсюджуваних вами мемів, то відчуєте величезну відповідальність, сполучену із цим.

 

                             ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ САМЕ СОБОЮ?

 

       Першою реакцією багатьох люди буде небажання навіть говорити про ці питання. «Це так надумано», — скажуть вони. «Це відбувається саме собою» — підказує їм якесь відчуття. Обережніше — з такими відчуттями можна далеко зайти!

       Наші «внутрішні відчуття» виникли в доісторичні часи з метою максимізації шансів реплікації ДНК.

       Можна, звичайно, взагалі не думати про ці проблеми. Це теж якийсь вихід із ситуації. Однак якщо ви так зробите, ви залишите долю подальшої еволюції в руках егоїстичних мемів, які, розвиваються згідно з тими нашими схильностями, які ми виробили ще в Кам'яному віці — щоб допомогти своїм егоїстичним генам. У меметичній еволюції немає абсолютно ніяких спонукальних причин робити людину щасливою. Армія психічних вірусів, які приковують нас до комп'ютерних терміналів і примушують до пропасного розмноження інформації, може здобути перемогу — якщо ми не втрутимося.

       Можливо, ви вважаєте, що наше рабство в комп'ютерному світі — це занадто перебільшений сценарій з віддаленого майбутнього? Але варто придивитися до людей, що працюють у будь-якій офісній установі, і ви зрозумієте, що це не так: вісім годин щодня вони вдивляються в монітори, виконуючи інструкції, що з'являються на екрані, псуючи свій зір, травмуючи свої долоні й суглоби постійною напругою. Чим вони займаються? Вони вводять інформацію, копіюють її, порівнюють і аналізують. Меми. Після роботи вони розповідають один одному свіжі новини, швидше за все пов'язані з небезпекою, їжею й сексом. Знову меми.

        Ні, меми не будуть автоматично еволюціонувати таким чином, щоб сприяти нашому виживанню, не говорячи вже про щастя. Меми еволюціонують набагато швидше, аніж гени. Ми повинні або змінити хід цієї еволюції, або підкоритися її плину. Якщо ми прагнемо — заради блага людства, життя на землі або чогось ще — управляти еволюцією мемів, то повинні схопити цього бика за роги. Поки що ми гаємося з відповіддю на поставлені вище питання, а інфекція стрімко поширюється.

       Ми повинні будемо упокоритися з думкою, що не знайдемо щастя й не виправимо світ, якщо свідомо не визначимо, якими мемами нам слід програмувати свою свідомість і які меми ми прагнемо поширювати.

       Безумовно, багато відмахуються від цих етичних питань; більшість же людей ніколи їх перед собою не ставлять. Як сказав Генрі Девид Торо, «більша частина людей живе в тихому розпачі». Чому? Дійсно, який у цьому зміст? У будь-якому шинку ви знайдете філософа, який скаже вам, що живуть тільки раз і життя потрібно рвати, як свіжі вишні! Чому ж ми так не діємо?

       Уся справа в тому, що люди почувають себе зобов'язаними виконувати ці програми, які були нав'язані нашій свідомості психічними вірусами! І поки вони не звільняться, їм дуже важко усвідомити, що можна жити інакше, що у вас є всі можливості для того, щоб самостійно вибрати свою життєву мету й пливти по власному шляхові.

        Лікування цієї інфекції, як у нас самих, так і в усі інших, зажадає усвідомлених зусиль. «Саме собою» не вийде. Якщо ми будемо вічно сидіти на дивані, уп'явшись у телевізор, то навряд чи наше життя буде «еволюціонувати» у правильному напрямку. Майбутнє нашого світу мало кому здасться привабливим. Навіть якщо вам і мені вдасться вилікувати самих себе, але ми не дамо ліки іншим, то в остаточному підсумку ми й наші діти скінчимо наші життя в тому світі, де люди ведуть порожнє й безглузде життя. Усе більша частина їх життя підлегла психічним вірусам. Тому ми повинні діяти вже зараз.

        Подумайте про те, які особисто ви дали б відповіді на ці етичні питання. Спробуйте використовувати ті рекомендації з дезінфекції, які наведені в цій главі. Якщо ви зможете застосувати їх, то ви могли б стати глашатаєм нового методу виховання дітей. Давайте спробуємо разом навчити їх, як уберегтися від інфекції. Представте тільки, скільки творчих здійснень і досягнень усякого роду можливо у світі, якщо діти скористаються практично всіма можливостями, які відкриваються перед ними в житті!

       Нижче в цій главі я дам відповідь на перше питання: «Якими мемами я повинен програмувати свою свідомість?» Потім я обрисую кілька методик, завдяки яким ви зможете ідентифікувати свою діючу програму й звільнитися від уже присутніх у вашій свідомості психічних вірусів. Наприкінці я прагнув би дати відповідь на друге питання — які меми ми повинні поширювати й пропагувати в суспільстві, і найважливіше — що повинні ми передавати наступним поколінням.

 

                                    У ПОГОНІ ЗА ІСТИНОЮ

 

        Отже, тепер у вас є шанс змінити свою програму — якими мемами ви повинні запрограмувати свою свідомість? Друга за популярністю відповідь — «дійсними». На перший погляд, немає нічого поганого в бажанні запрограмувати свою свідомість «істиною». Однак пам’ятайте про попередження Алфреда Норта Уайтхеда: «Немає істин, є тільки напівістини».

        З мемом-стратегією «програмувати свою свідомість істиною» зв'язаний цілий ряд проблем. По-перше, не можна довідатися «усю істину» про наш світ. Наш мозок не в змозі вмістити всю інформацію, яка була б точною моделлю Всесвіту. Краще, що можна зробити, це створити модель спрощену робочу модель, що пояснює більшість явищ. Перефразовуючи слова Уайтхеда, ми можемо сказати, що вірою в істинність цих моделей вимощена дорога в пекло!

        По-друге, можна відволіктися від чогось більш серйозного й втратити багато часу в спробах з'ясувати все й у всьому дійти до кінця. Гарний приклад — зміна правил, яка в порядку експерименту кілька років назад було введено в Американській національній футбольній лізі. Керівники Ліги дійшли висновку, що навіть найкращі судді іноді допускають помилки, і вирішили розширити суддівську колегію ще одним суддею, який стежив би за грою по телебаченню. У випадку спірного рішення цей суддя припиняв гру, і ще раз дивився спірний епізод: в уповільненому темпі й з різних камер. Якщо буде потреба він змінював рішення арбітра. Теоретично «телевізійний суддя» міг ухвалювати найбільш об'єктивні рішення, адже знав «усю правду»!

         Проте, в 1995 році власники Ліги прийняли рішення призупинити експеримент. Вони переконалися, що гра не варто свічок: нема рації заважати глядачам насолоджуватися грою тільки тому, щоб точніше вивчити «спірні моменти». Коли вони зрозуміли, що повинні вибирати між істиною й реальним життям, вони вибрали друге.

        Люди, запрограмовані мемом «пошуком істини», часто гають час на аналіз минулих подій: вони намагаються з'ясувати, хто був правий, хто помилився, які були наміри людей і так далі. Вони нагадують суддів, які переривають гру, щоб подивитися запис, і в пошуках «істини» відволікаються від життя і його задоволень.

        По-третє, «істина» завжди ґрунтується на яких-небудь допущеннях, іншими словами — на мемах. Поки ви не вивчите досконально власну меметичну програму, ви навіть не зможете зрозуміти, від яких мемів залежить визнання певних положень «дійсними» і «правдивими». Виходячи зі свого досвіду я можу сказати, що чим краще ви будете розуміти свою власну меметичну програму, тем рідше що-небудь у цьому житті буде нагадувати вам Абсолютну Істину.

         Отже, які ж доступні нам метастратегії крім уже відомих «погоня за істиною» і «нехай усе відбувається саме собою»?

 

                                            НА СЛУЖБІ В ДНК

 

         Можна присвятити своє життя реплікації свого ДНК Мені цей варіант ніколи не представлявся привабливим, але ви могли б зробити меметичну програму: буду служити своїм генам своєю стратегією. Для жінок це значить бажання завести якнайбільше дітей, що в цивілізованих країнах значить — стільки, скільки ви зможете виносити. Для чоловіків це значить запліднення, запліднення й ще раз запліднення! Викиньте презервативи! Погортайте «Жовті сторінки», запропонуєте банкам сперми свої послуги! Подорожуйте й секретно заведіть кілька родин у різних містах! Звичайно, якщо до служби своєї ДНК ви ставитеся серйозно.

       Але чому ви повинні обслуговувати тільки ДНК свого тіла? Чому не служити ДНК усього людства? Або, припустимо, ДНК усіх тварин, комах, бактерій або навіть… вірусів?

       Якщо ви збираєтеся обслуговувати свою ДНК пам’ятайте — стратегія «усе відбувається саме собою» більше не діє. Пора небагато подумати. Не завжди слід довірятися своїм відчуттям. Ви повинні свідомо визначити свою мету в цьому житті й запрограмувати свою свідомість таким чином, щоб її досягти. Але якщо ми говоримо про життєву мету, то служіння своїй ДНК мені представляється далеко не кращою ідеєю.

 

                                                 ЦІЛЬ ЖИТТЯ

 

      Із усіх відомих мені людей тільки ті, здається, «отримують від життя все», хто знайшов для себе яку-небудь життєву мету. У вашім розпорядженні нескінченна безліч таких цілей. Існує безліч культів, корпорацій і інших психічних вірусів, які так і жадають надати вам ціль, яка служила б їх інтересам! Але я розраховую на те, що ви виберете що-небудь «високе» — те, що надало б вам максимально можливу кількість шансів для самореалізації й дозволило б випробовувати радість від існування.

      Психологи Абрахам Маслоу й Віктор Франкл помітили, що ті люди, які припиняють свідомо або за збігом обставин турбуватися про власне виживання або про насущні справи, починають випробовувати принципово інші потреби, називані у деяких випадках «прагненням до вищої мети», в інших — «покликанням» або «самореалізацією». Звідки беруться ці потреби? По цьому питанню думки різні: одні вважають, що покликання — є дарунок Божий, інші — що всі вищі потреби « є в наявності» у людському мозку, що це свого роду артефакти еволюції — побічний ефект розвитку ДНК, так чи інакше сприятливий його реплікації. На щастя, дві ці точки зору рівною мірою дозволяють розглянути їхній зв'язок з мемами.

       Важко перелічити всі «вищі потреби» — їх більше, чим «чутливих точок» другого порядку, описаних у Главі 5. Що стосується особисто мене, то я випробовую більшу радість, допомагаючи іншим людям знайти своє покликання або свою мету в цьому житті, і таке призначення моєї першої книги «Схвали своє минуле» і семінару Your Life's Worktm. Деякі називають ці потреби духовністю; по визначенню вони призивають нас прожити відпущений нам час на землі щонайкраще — так, як це розуміє сама людина.

       Коли люди отримують відсторонення своїх повсякденних турбот, вони відчувають потребу здійснити своє життєве покликання, як би вони його не розуміли.

 

     Психічні віруси як п'явки чіпляються до нашого життя й відвертають нас від реалізації своєї життєвої мети. Багато з нас навіть усвідомлюють те, як багато цих незваних паразитів присмокталося до наших життів. Давайте ж знайдемо їх і спробуємо від них позбутися, щоб по-справжньому скористатися власним життям.

 

        ДЗЕН І МИСТЕЦТВО РЯТУВАННЯ ВІД ПСИХІЧНИХ ВІРУСІВ

 

       Хоча вчителі дзена навряд чи коли-небудь чули слово «мем»,  усвідомлення програмуючих нашу психіку мемів лежить в основі дзен-буддизму. Важко переоцінити гідності методики, завдяки якій ми можемо навчитися звільняти себе з в'язниці за діями думок і психічних програм — коли вам це буде завгодно.

       Цій меті служить практика дзена: медитація й дозвіл завдань-загадок, називаних коанами. Послідовники цієї філософії вчаться бачити речі такими, які вони є, і методично усувати штучні меми-відмінності людських уявлень і понять. Будь-яка людина, що практикувала дзен, може підтвердити, що словами дуже складно виразити, що це означає, поки ви самі через цю практику не пройшли. Дзен дозволяє випробувати людині відчуття миру й спокою духу. Схоже, що це прекрасний спосіб вилікувати себе від психічних вірусів — якщо, звичайно, у вас є бажання присвятити цьому років двадцять (а якщо вам не терпиться, як говорять учителі дзен-буддизму, то тридцять років).

       Проте, дзен не дає відповіді на запитання, як найкраще прожити своє життя. Крім того, він дозволяє позбутися вірусів тільки одиницям, які змогли присвятити вивченню цієї філософії десятки років, а не суспільству, у якому нам доводиться жити. Немає нічого дивного, що більшість історій про ченців цієї галузі буддизму мають схожий кінець: їх герої ухвалюють рішення до кінця своїх днів сидіти на самоті на вершині гори або під мостом. Коли розум очиститься в достатній мірі, дуже легко дійти висновку, що всі інші люди бігають безцільно, як кіт за клубком.

      Отже, якщо ви ще сумніваєтеся, що саме принесе вам найбільшу користь — практика дзен або простий контроль над власними думками, то спробуйте пройти нескладний тест. Чи можете ви всього лише перервати внутрішню розмову й просто бути? Відкладіть книгу й постарайтеся хвилину не думати ні про що. Зробіть це зараз.

       Ну і як? Якщо вам було важко це зробити — ви вели безмовний діалог і думки раз у раз підкрадалися й заважали вам побачити навколишній світ — то, імовірно, було б непогано освоїти мистецтво зауважувати свої думки. Коли вам наступний раз стане нудно й захочеться включити телевізор, спробуйте виконати нескладну вправу. Особисто мені ця свого роду «немістична медитація» робить неоціненну послугу. Улаштуйтеся зручніше й спробуйте очистити свій мозок від усіх думок. Коли вони знову спробують проникнути у вашу свідомість, не потрібно на них реагувати — слід тільки зазначити їхню присутність і дозволити їм піти. Спробуйте присвятити цій вправі п'ять хвилин. Потім відзначте, як ви себе почуваєте.

      Як тільки ви навчитеся «виключати» свій внутрішній діалог, ви зробите перший великий крок до звільнення від тиранії психічних вірусів. Це не виходить, що ви відразу навчитеся відрізняти програми, які служать досягненню ваших життєвих цілей, від тих, які в минулому щеплені вашій свідомості психічними вірусами. Принаймні, ви навчитеся відключати їх коли вам це буде потрібно. Крім того, коли ви навчитеся заспокоювати свій розум, ви дозволите блиснути своєї інтуїції, яка допоможе вам позбутися звичок і змусить вас звернути увагу на те, до чого ви прагли прийти, але не сміли собі в цьому зізнатися.

       Мистецтво дзена — це не тільки наука «вимикання» внутрішнього діалогу. Учень намагається дивитися на життя з різних точок зору, представлених йому вчителем у формі коанів.

 

       Подивившись на життя з різних точок зору, учень розуміє, що багато з його уявлень про природу реальності були викликані йому його уявою.

      Як уважають послідовники філософії дзен, в остаточному підсумку цей метод дозволяє усунути зі свідомості всі штучні упередження й подивитися на світ по-іншому. Я не можу похвалитися, що провів двадцять років у дзенівському монастирі, але повинен зізнатися, що вже дорослою людиною зміг багато чого осягти й чимало навчитися, дивлячись на світ з різних точок зору, — це допомогло мені виявити  мої дурні упередження. Коли я їх нарешті відкидав, мої знайомі поздоровляли мене з тим, що мені вдалося щось у собі змінити. «Чому ви не пояснили мені це раніше?» — запитував я. «Ми намагалися», — відповідали вони хором.

      Один з можливих способів «зм'якшити» свою точку зору — використовувати свою незгоду з будь-чиєю позицією. Замість того, щоб спробувати переспорити опонента, або гордо покинути бойовище, спробуйте подивитися на речі з погляду іншої людину. Ви опануєте цим складним мистецтвом, коли ваш співрозмовник скаже: «Саме це я й мав на увазі!». И дійсно, ви відкриєте, що ваш опонент зовсім не мав наміру з вами сперечатися — він просто прагнув бути зрозумілим.

      Як тільки ви засвоїте цю нову точку зору, спробуйте подивитися на події найближчих днів саме під цим новим кутом. Подивитеся, як вони в цій перспективі виглядають. Навіть якщо ви не приймете цієї точки зору в якості свого нового переконання, то принаймні зможете зрозуміти, чому реакція інших людей на ті або інші події відрізняється від вашої. Ця навичка придасться вам незалежно від того, що ви мають намір зробити зі своїм життям.

       Свідомість більшості людей переповнене різними психічними вірусами, або програмами, закладеними в нього ззовні, у результаті чого в них бракує часу й енергії, щоб реалізувати свої життєві прагнення.

       По суті, імовірно не було б перебільшенням сказати, що більша частина людей не має скільки-бо ясного уявлення щодо того, чого вони прагнуть добитися в житті. Уміння стежити за власними думками й «зм'якшувати» позицію — це кращі з відомих мені інструментів, що дозволяють усвідомити відмінність між вашою свідомістю й діючими в ній програмами. Спробуйте використовувати цей метод — вам сподобається!

 

                                       ПІРАМІДА НАВЧАННЯ

 

       Психічні віруси користуються нашими методами засвоєння нової інформації, або евристикою. Поступово просуваючись по наміченому нами вище шляху, ви зможете обмежити дію вродженої евристики виживання-і-розмноження й виробити гарний імунітет проти психічних вірусів.

       Протягом усього нашого життя ми проходимо через різні етапи навчання, кожний з яких ґрунтується на попередніх рівнях — у такий спосіб ми вишиковуємо свого роду евристичну піраміду. Перехід з одного рівня на іншій — це не тільки засвоєння нових предметів, але й нового стилю навчання, тобто іншого погляду на світ.

       Люди виростають зі своїх старих переконань як метелики — зі свого кокона.

       Безумовно, ті наші вірування, з яких ми «виросли», не обов'язково погані або неправильні. Зроблене оволодіння яким-небудь методом діяльності допомагає вам робити ці дії « із заплющеними очима». Наприклад, дітей спочатку вчать цілим числам, вони удосконалюються в арифметиці, а тільки потім переходять до дробів і дійсних чисел. Із цього не випливає, що про цілі числа вони потім повинні забути.

        Виростаючи з переконань, ми їх скоріше переступаємо, переходимо на інший рівень, чому і відкидаємо. Ми не забуваємо про те, що як ми раніше діяли, однак зауважуємо, що тепер гра йде на більшу ставку. Як ви побачите, «призовий фонд» третього рівня нашої гри — незалежне, цілеспрямоване, радісне й наповнене змістом життя — для першого й другого рівня не доступне.

         Перший рівень піраміди навчання — це вроджена генетична програма.

         Усі навички цього рівня люди придбали в ході еволюції; не потрібно додавати особливих зусиль, щоб їх засвоїти й розвити: досить жити й користуватися благами цього життя.

         На цьому рівні особливе значення мають ті чотири основні інстинкти, які ріднять людей і тварин. Цей рівень дозволяє вам «жити й розмножуватися» — в ім'я природи. Досить почувати, що притягає й що відштовхує, голод, гнів, страх і статевий потяг, — це дозволяє людині вижити й обійтися без подальшого навчання. Увесь традиційний утвір, від дитячого садка до Вуза й докторської дисертації призначені для того, щоб дозволити вам вийти за рамки цього першого рівня.

         Окремі люди, втім, затримуються на першому етапі — їм не вистачає «самодисципліни», щоб просунутися вище. Такі люди, як правило, позбавлені дарунка передбачення й не можуть похвалитися моральними принципами, вони ведуть хаотичне життя, не можуть знайти постійну роботу й установити тривалий контакт із іншою людиною. Можливо, що деякі з них знаходять більше задоволень у житті, аніж люди другого рівня, але не можна сказати, що вони використовують своє життя «на всі сто».

         Як перший рівень піраміди можна охарактеризувати чотирма «тваринами» потягами, другий можна описати трьома основними навичками: читання, письмо, арифметика. До цього рівня можна віднести всі академічні дисципліни, практичні навички й самі різні сфери наукового знання. Крім того, тут ми повинні згадати комп'ютерні науки, політику, психологію й релігію.

           Більша частина людей зупиняється на цьому рівні. Стільки роботи, зусиль і часу потрібно присвятити придбанню всіх тих відомостей і навичок, необхідних для «повноцінного входження» у цю сферу, що спроба вийти на третій рівень представляється не тільки складною, але безглуздою. Крім того, улаштувавшись на другому рівні, люди усвідомлюють, наскільки приємніше жити на «другому поверсі», аніж на першому, і тому зовсім не схильні позбуватися від тієї системи цінностей, яка приносить їм почуття глибокого задоволення.

       Люди, що застрягли на другому рівні, відчувають спустошення, вони почувають, що ходять по колу й що їх життя втратило зміст.

        Вони випробовують апатію або стають циніками. Багато «живуть у німому розпачі», як сказав Торо. Деякі намагаються знайти яке-небудь рятувальне коло: стають набожними або ж напроти — супротивниками всіх релігій і сповідують переконання, що життя не має змісту. Ті й інші сподіваються, що віра в «абсолютну істину» дозволить їм вийти з тупика. Вони намагаються повторити колишні досягнення, отримати нову освіту, засвоїти нові навички, перейти в іншу віру, однак доти, поки вони свідомо не відмовляться від віри у свою систему цінностей, вони залишаться на цьому рівні.

       Можливо, зараз ви думаєте — а до якого рівня слід себе віднести? Як я вже говорив, більшість людей перебувають на другому. Ніхто не прийде до вас, не поплеще по плечі й не скаже, що настав час рухатися далі. Досить імовірно, що ви взагалі не вірите в існування третього рівня, а якщо визнаєте його «буття», то схильні вважати, що ви там уже бували. Але якщо ви живете «у німому розпачі», те ви безумовно перебуваєте на другому рівні. Якщо ви часто випробовуєте нудьгу, у вас ніщо не викликає бажання, якщо ви низької думки про себе, почуваєте себе скривдженим, винуватим, дезорієнтованим, слабким і вважаєте, що ваше життя не має змісту, то ви безумовно перебуваєте «на другому поверсі». Якщо ж ви просто дієте так, як діяли завжди, не замислюючись про мету свого життя, то ви перебуваєте на другому або на першому рівні.

          Тепер, нарешті, скажемо кілька слів про третій рівень.

       Якщо ви перебуваєте на другому рівні, то ймовірно ви спробуєте зрівняти те, що я зараз скажу, із чимсь вам уже відомим, щоб на основі цього порівняння зробити той або інший висновок. Це стратегія навчання, характерна для другого етапу, але на третьому поверсі вона «не працює». Спробуйте ненадовго залишити ці думки й поки що прийняти на віру, що існує щось зовсім відмінне від уже відомих вам понять і уялень.

       На третій стадії ми вчимося дивитися на наше життя як на те, що може бути створено на основі двох важливих інструментів: вашої особистої «програми» і життєвої мети. Ми відкриваємо, що життя може  чимсь відрізнятися від безладної біганини по лабіринтах знань, переконань, планів і перешкод, які необхідно подолати. Повільно ми виходимо з лабіринту на волю — звільняємося від тиску суспільства, почуття провини, а також від психічних вірусів. (Знаєте, який основний недолік у щурячих перегонах? Навіть якщо ви виграєте гонку, ви однаково залишитеся пацюком.)

        Люди, що вступають на третій рівень піраміди, обирають свою життєву мету й роблять її своїм вищим пріоритетом. Якщо ви будете твердо прихильні досягненню цієї мети, ваші старі меми ввійдуть із нею в протиріччя, і це стане причиною сильного когнітивного дисонансу, який дозволить вам «перепрограмувати» свою свідомість. Через якийсь час ви зможете усе більш твердим кроком рухатися до наміченої мети. І я повторюся: я настійно рекомендую вам обрати таку життєву мету, яка буде вартісною ваших зусиль, буде надихати вас, додасть вашому життю зміст і разом з тим викличе у вас почуття глибокого задоволення. Якщо ваша мета буде така, то ви зможете радіти життю, а крім того — «усе у вас вийде».

 

                             ПЕРЕДАЧА МЕМІВ ІНШИМ ЛЮДЯМ

 

      Якщо ваша мета припускає вплив на життя інших людей, то ви захочете відповісти на друге етичне питання, поставлений на початку цієї глави: які меми ви прагнете поширювати? Як і у випадку першого питання, на це також можна дати безліч відповідей.

     Є така розхожа філософська істина: «живи й не заважай жити іншим». У мене свої переконання, у вас — свої, і це чудово. Цей світогляд сходить до стратегії, про яку ми вже говорили — «нехай усе відбувається саме собою». Ця стратегія, як ми вже говорили, кидає еволюцію на розтерзання егоїстичних реплікаторов, яких не цікавлять людські долі.          

     Дуже вигідна точка зору, можна сказати — зовсім необхідна позиція толерантних людей, що живуть у вільній країні. Однак слід визнати, що між нав'язуванням переконань тоталітарною владою й поширенням людьми мемів, які вони вважають важливими, є дуже велика різниця. Якщо ми прагнемо зробити щось для інших, то ми повинні подолати свою відразу до «євангелизму». А якщо ні, то цим методом скористаються психічні віруси, які не настільки педантичні, і саме вони виграють битву за людські душі.

      Отже, виходячи з того, що ви можете дати людям можливість вибору, свідомо поширюючи певні меми, слід поставити питання: які меми ми повинні поширювати? Я залишаю це рішення за вами. Якщо для вас ця проблема занадто важка, то прочитавши цю книгу й «Схвали своє минуле», ви прийдете до висновку, що мені подобаються люди, які радіють життю й мають чітке й точне уявлення про світ. У якому світі ви прагнули б жити? Уперед, за роботу, реалізуйте свої бажання!

 

        Незалежно від того, наскільки етичним вам уявляється вплив на переконання дорослих людей, — на свідоме поширення мемів, — мало хто буде сперечатися, як важливо впливати на переконання дітей, як важливо формувати систему їх цінностей. Що нового може сказати меметика про це? Чи допоможе навчання про меми уберегти дітей від інфікування психічними вірусами, і чи не може воно сприяти усуненню тих вірусів, якими вони вже заразилися?

 

                                 ДЕЗІНФЕКЦІЯ НАШИХ ДІТЕЙ

 

       Освіту можна розглядати як процес передачі фактів і ідей з покоління в покоління, — іншими словами, як процес копіювання мемів. У цьому змісті система освіти в значній мірі піддана впливу психічних вірусів — і навіть більше, аніж інші соціальні встановлення, тому що найважливішим її призначенням є процес відтворення — копіювання.

        Мем «традиції» в освітній системі добре прищепився. Чи варто дивуватися, що наша система початкової освіти практично не змінилася за майже дві з половиною тисячі років, із часів Платона? Не дивно, що школярам як і раніше влітку надається тримісячна «відпустка», хоча давно пройшли ті часи, коли вони повинні були повертатися в рідні краї й допомагати своїм рідним піклуватися про врожай. А от мій улюблений парадокс: уже кілька десятиліть відомо, що прослуховування лекцій є, можливо, найменш ефективним методом навчання, однак більша частина занять у школах і університетах як і раніше будується по цьому принципу.

        Хіба в копіюванні фактів і ідей полягає головна мета освіти? І чи повинна вона такою бути? Нам адже відомо, що без свідомого зусилля ми стаємо психічними рабами мемів, які живуть винятково для їхнього збереження й поширення найбільш потужних з них.

       Чи можемо ми свідомо обрати кращу мету для освітнього процесу, замість того, щоб набивати меми в дитячі голови?

 

                            «ЇМ ЩЕ НЕ СКАЗАЛИ, ЩО ВОНИ ПОВИННІ ДУМАТИ»

 

      Я згадую історію, розказану мені в коледжі моєю вчителькою російської мови. Вона повернулася з тієї країни, яка носила горду назву Soyuz Sovietskitch Socialisti-cheskich Respublic, — у нас відомої за назвою Радянського Союзу, — де проходила практику в рамках програми обміну викладачами. Процес навчання в цій країні практично повністю складався із зубріння й завчанні прикладів на пам'ять. Викладач читав текст, а учні повторювали за ним.

       За її словами, її радянська колега була сильно здивована, коли почула, що в американських школах учнів просять висловлювати свої думки й міркування на задану вчителем тему. « Як же вони можуть обговорювати свої думки?» — здивувалася російська вчителька. - «Адже їм ще не сказали, що вони повинні думати!»

      Її подив показує, який великий прогрес відбувся в сфері освіти протягом останнього сторіччя: замість запам'ятовування й зубріння студентів учать думати. Метод навчання, уведений в 60-х роках і відомий за назвою «нова математика», був покликано розбудовувати здатність до абстрактного мислення, уміння розуміти всю математику як єдину систему — на відміну від попереднього методу, у рамках якого акцент ставився на запам'ятовування методів аналізу й формул. Творці нового методу освіти розраховували на те, що якщо учні опанують здатністю мислити хоча б в одній сфері знання, вони зможуть використовувати ці навички й в інших областях життя, — з них повинне було вирости покоління юних Ейнштейнів.

 

      Мені здається, що план удався, принаймні відносно тих учнів, у яких було бажання вчитися. Сьогодні освічені молоді люди готові міркувати на будь-яку тему, — починаючи з політики й закінчуючи принципами роботи власної свідомості, — що в чималому ступені сприяло розквіту ток-шоу й сфері охорони психічного здоров'я. Тепер акцент ставиться не на «що думати», а на «яким чином думати». Крім того, після уотергейтского скандалу й В'єтнаму в людях сильно похитнулася довіра до влади, і тепер ми можемо говорити про появу цілого покоління, яке не схильне ухвалювати все на віру. Вони думають про те, чому справи йдуть так, а не інакше, що головне в житті, що в ній можна змінити — вони незадоволені.

 

                                   ВИНАЙТИ ОСВІТУ ЗАНОВО

 

       Все ж таки між тим, чого ми вчимо наших дітей у перші 18 років їх життя, і тим, чого ми могли б їх учити, як і раніше зберігається величезна прірва. Чому ми не використовуємо ці 18 років повною мірою? Чого нам слід учити наших дітей і хто повинен дати відповідь на це питання?

      Досить неприємна відповідь на перше питання — чому зберігається стара освітня система — можна знайти на сторінках цієї книги. Суспільство, культура, а також владні структури настільки недосконалі тому, що вони — продукт еволюції мемів, а не інститути, створені людством для власного блага. Однак припустимо, що ми в стані змінити систему освіти наших дітей. Якою вона повинна бути?

       Уявимо, що на вас покладена відповідальність за створення принципово нового суспільства. Перед вами школа, у якій трудяться цілеспрямовані викладачі, готові нести знання блакитнооким дітям, що тільки що прийшли в перший клас. Ваше завдання — придумати, що робити із цими дітьми протягом наступних 12 років, щоб суспільство одержало прекрасних громадян, які приведуть його до процвітання, а самі вони отримали б можливість прожити прекрасне й повноцінне життя. Із чого б ви почали?

       Основна проблема діючої системи освіти полягає в тому, що ми занадто рідкісно задаємо собі такі питання. Якщо ж таке трапляється, то новаторські пропозиції й заклики докорінно змінити ситуацію миттєво тонуть у зашкарублій структурі освітньої системи й відступають перед людським острахом змін і змін. Однак ми знаємо: «щось у нас не так». Ми часто чуємо останнім часом розмови про те, що вчителі не повинні принижувати людську гідність учнів, і що «орієнтована на конкретний результат» система неефективна, — це доводить, що принаймні окремі люди замислюються над проблемами освіти.

       Відтік дітей з державних шкіл у приватні триває, росте популярність домашньої освіти, результати шкільних іспитів з кожним роком усе гірші — ці сигнали вказують на кризу, що наближається, системи шкільної освіти. Як з нею упоратися? І якщо ми навіть знайдемо рішення, як переконати керівництво освітньої системи в необхідності змін?

 

                                      ЩО Ж НАЙГОЛОВНІШЕ?

 

      Давайте так: заведемо наш годинник. Ми тільки що вступили в життя. У нас тільки одне життя, ми повинен навчитися всього, що для нього необхідно, а потім його прожити. Готові? Поїхали!

      Чого ми будемо вчитися? Мов? Вивчати столиці світу? Математики? Історії музики? Що б ви не вибрали, ці знання повинні відрізнятися від інформації, закладеної в генах, з якими ви прийшли в цей світ. На жаль, перенос цієї інформації неможливий. Якщо ви вірите в щось подібне, то можете пошукати якого-небудь медіума або ясновидющого, який передасть вам частину відомостей, отриманих у попередніх втіленнях, але це відніме у вас чимало дорогоцінного часу й енергії, як і всі інші форми навчання.

      На ринку презентовано близько 1, 4 мільйони книг, не говорячи вже про бібліотечні фонди й 100 000 нових видань, що виходять щорічно. У вас бракуватиме часу, щоб прочитати їх. Які з них ви виберете?

       У вас є п'ять мільярдів сусідів — жителів нашої планети. З ким з них ви будете розмовляти, кого оберете собі в приклад, у кого будете вчитися? На які уроки ви будете ходити, а з яких утечете, щоб вештатися в кафе, напиватися на вечірках і вчитися «справжнього» життя? З ким ви вступите в близькі відносини? Потрібно пам'ятати, що шлюб — це кращий (і можливо — найбільш дорогий) курс самовдосконалення. Все ж таки вам наданий дуже обмежений час для того, щоб вчитися — чого-небудь у кого-небудь. Швидко, вибирайте!

      Завдяки генетичній еволюції й останнім досягненням медицини й різних технологій у вас є всі дані для того, щоб «вижити» у цьому фізичному світі й пристосуватися до нього. Що ж стосується світу розуму, суспільства й культури, то тут інша справа. Практично всього вам доведеться вчитися з нуля. Якщо ви не візьметеся гарненько за навчання, то ви виживете, звичайно, але так ніколи не довідаєтеся, що ви пропустили, до чого ви могли прийти, як могло б виглядати ваше життя. Виходу немає — треба братися до роботи.

      Я чув багато розмов про недоліки американської системи освіти. Критики часто підкреслюють переваги японської системи — там діти проводять у школі набагато більше часу, аніж в нас. Їхня модель припускає більш інтенсивний освітній процес, як стверджують її прихильники, із цих дітей виходять більш підготовлені й продуктивні працівники. Я звичайно ставлю запитання:  чи для того ми вчимо дітей, щоб вони працювали краще й продуктивніше?

      На мій погляд, не для того. Ціль освіти є створення процвітаючого суспільства, перетворення його членів у людей вільних, щасливих і вдоволених свій життям. Побоююся, що не всі зі мною будуть згодні.

      Якщо ви шукаєте сенс життя, то без праці знайдете людей або цілі організації, які завжди будуть раді дати вам відповідь. Проблема, однак, полягає в тому, що ці відповіді або служать їхнім інтересам, або є складовою частиною якого-небудь психічного вірусу, чиєю єдиною метою є прилучення вас до тієї або іншої релігійної системи цінностей. Проте поточна тенденція викидати «усі ці духовні питання» зі шкільної програми створює фізичний вакуум у душах випускників, які через кілька років почнуть пошуки сенсу життя.

       Чи потрібно вчити дітей у школі «духовних цінностей»? Я думаю, що не потрібно — і із цілого ряду причин. По-перше, влада схильна до корупції. Окремі люди й групи людей, яким буде надане право вирішувати — які цінності слід викладати в школах, незабаром виявилися б уражені всіма мислимими підступними або шкідливими психічними вірусами, що існують у природі, не говорячи вже про нові віруси, які виникнуть «спеціально із цієї нагоди». Принцип відділення держави від церкви дозволяє уникнути цієї небезпеки.

       Можливо, розв'язком проблеми було б відділення школи від держави. Можливо, прийшов вже час повністю відмовитися від самої ідеї державних шкіл, здатися й визнати, що ця система не працює? Можливо, існуюча система централізованої освіти — культурне встановлення, що характеризується концентрацією влади, — виявилася занадто чутливою до психічних інфекцій? Теоретично було б дуже корисно ліквідувати державні школи й створити вільний ринок освіти.

 

                                    ХТО ПОВИНЕН ВИРІШУВАТИ?

 

       Дійсно, хто? Хто повинен вирішувати, які програми слід закладати в дитячу свідомість у першу чергу, перш ніж ми виштовхнемо їх із гнізда й дамо їм можливість летіти куди їм заманеться? Зараз усе вирішує випадок. По суті, сьогодні школи настільки слабкі, що більшу частину свого «програмного забезпечення» діти засвоюють із телевізора. Небагато ми додаємо зусиль до того, щоб свідомо направляти життя наших дітей за допомогою шкільної освіти. Учителі скаржаться на перевантаження, — за їхніми словами, тільки вони намагаються щось зробити, але з покладеними на них завданнями не справляються. У результаті діти, які не знаходять сильної опори в родині, губляться у хвилях різного роду молодіжних субкультур, що володіють украй привабливими й потужними мемами: молодіжними бандами.

       Деякі говорять, що передача дітям цінностей і життєвих орієнтирів — це завдання батьків; однак це правило не діє відносно тих підлітків, які по великому рахункові родини позбавлені. Школа могла б стати таким місцем, де розвивалися б їх інтереси, де їм показали б, що всупереч усьому перед ними відкриті більші можливості.

 

                           ПРИЙДЕШНІЙ ВЕЛИКИЙ ПОВОРОТ

 

        Незалежно від того, який метод буде використаний при реформуванні шкільної освіти, прийдешній великий поворот повинен бути настільки ж масштабним, як перехід від зубріння й завчання напам'ять до програм, що припускають розвиток навичок самостійного мислення. Наступним кроком освітньої системи повинно стати навчання дітей, яким чином вирішувати для себе, що для них у житті найважливіше, щоб полегшити їм перехід на третій рівень піраміди освіти.

        Нехай вони самі відкриють, що їх захоплює, що мотивує, завдяки чому вони відчувають свою цінність (відомо, що це «самоповага»), заради чого варто жити. Нехай зрозуміють, що цілі життя полягають в тому, щоб скористатися відповіддю на ці питання, а не служити шестірнею у механізмі, що самовідтворюється, випадково Це важливіше, аніж вселяти їм «повагу до авторитетів» або закликати «скинути ярмо домінуючих парадигм», важливіше навіть, аніж дарувати їм ліцензію на те, щоб вони самі собі служили авторитетом і створили свою власну парадигму. Наше завдання — навчити їх усвідомлювати!

        Трохи страшнувато, чи не правда? Але єдиний спосіб пересилити плин нашої еволюції, і замість довільних мемів, що вершать свій природний добір, передати її кермо людям — це зберігати абсолютну непохитністьсть у нашій вірі, що кожна людина має невід'ємне право на життя, волю й прагнення на щастя. Тепер же ми вчимо дітей тільки тому, як одержувати гарні оцінки й схвалення інших людей. А прагнення до визнання — це бланк із запрошенням на Бал Вірусів. Це прагнення робить із дітей автоматів, на кнопки яких натискають усі потужні психічні віруси. Дітей же слід учити визначенню власних цінностей і прагненню саме до них.

       Сформулювати таку програму навчання, яка «програмувала» би свідомість усіх дітей навичками, що дозволяють їм жити вільно й щасливо, а не в рабстві й розпачі, — це дуже важке завдання. Ще складніше було б переконати школи й учителів прийняти таку програму й активно її використовувати. Це видасться практично неможливим, — але чи є в нас інший вихід? Написавши ці слова, я зробив свій перший невеликий крок до досягнення цієї мети. Якщо ви до цієї мети йдете, відправте мені лист за адресою, зазначеною на обкладинці цієї книги й сповістіть — що ви робите. Не потрібно відкладати роботу — перед нами реальна криза.

                               

                                             Особлива вдячність

 

Дякую Сьюзен Гоплен, Грега Казника, Білла Марклайна й Стівена Салта. Кожний з них приділив багато часу й сил для того, щоб допомогти мені продумати форму й зміст « Як програмують вашу свідомість». Їхня підтримка виявилася не тільки в тих ідеях, які вони обговорили з автором, але й у співчутті й увазі до мене, коли я писав цю книгу.

 

Марко де Хайнг, Боб Мэтью й Ллойд Сайден у своїх глибоких відгуках на рукопис цієї книги запропонували мені внести велику кількість уточнень. Ґрунтуючись на їхніх критичних побажаннях і зауваженнях, я переписав трохи глав.

 

Джордж Атертон, Джон Бейзмор, Робін Бурчет, Даний Ден- Ні, Эштон Макэндрю, Холи Марклайн, Элан Моріц, Річард Поклингтон, Пітер Райнерсон, Мэтью Сенфт, Чарльз Саймони, Бретт Томас і Эрик Зинда знайшли час у своєму напруженому графіку, щоб висловити окремі зауваження по рукопису.

 

Мій брат, Марко Броуді, прилетів з Південно-Східної Азії саме вчасно. В останню хвилину він встигнув віднімати текст і виявити мені моральну підтримку.

 

Нарешті, особлива дяка, Річарду Доукінсу, який дозволив мені залишити назву цієї книги в її первісному виді, — мені не було відоме, що вираження Virus of the Mind раніше було використано в його есе.

 

Мої гени виражають вам особливу вдячність. Мої меми дякують вам Мої психічні віруси говорять вам спасибі. І я дякую вам.

 

                                                Про автора

      Річард Броуді найбільше відомий як автор програми Microsoft Word. Його перша книга, присвячена самовдосконаленню, «Схвали своє минуле», одержала визнання в усьому світі й стала бестселером. Його книга про меметику, Virus of the Mind, відкриває нову еру у вивченні цієї науки. Протягом 52 тижнів вона входила в сотню самих популярних книг інтернет-магазину Amazon.com. Virus of the Mind був рекомендований рядом вищих навчальних закладів у якості підручника. Мистецький оратор, Річард Броуді виступив у декількох  радіопередачах. В остаточному підсумку, він був запрошений у таке популярне американське ток-шоу, як Oprah!

      Річард Броуді одружений. Він живе недалеко від Сіетла. У нього великі й різноманітні інтереси. Основне хобі автора в цей момент — навчання гри в покер. Пан Броуді поставив собі мету — потрапити в World Poker Tour.

      Адреса сайту Річарда Броуді в мережі Інтернет — ]]>www.meme-central.com]]>. Там же ви можете залишити своє повідомлення для автора.

 

                                                   Примітки

 

1

Казник, Чарльз і я наприкінці 70-х рр. працювали в компанії Xerox. Казника завжди кликали на прізвище, тому що у фірмі працювало два інших Грега. І коли Чарльз повертав голову до Казника й кликав його на прізвище («Казник!»), це теж було помітним, що й запам'ятовуються мемом. Інший мем полягає в тому, що колишні працівники фірми Xerox не називали фотокопії по імені фірми — «ксерокопіями». Це було частиною корпоративної культури, нам це вселили у фірмі. Обидва цих меми закріпилися в нашій свідомості, і ми використовували їх і тоді, коли працювали в Microsoft.

2

Цей метод терапії близький до так званої когнітивної терапії (cognitive therapy), заснованої в 50-х роках психологами Альбертом Еллісом (Albert Ellis) і Аароном Беком (Aaron Beck). Послідовники цього методу виходять з положення, що такі небажані психічні стани, як депресія, розвиваються з неправильних поглядів пацієнта («когніцій») на життя й світ. Якщо пацієнт створює неадекватну модель дійсності, то в нього дуже мало шансів у цьому житті мати успіх. Терапевт у бесідах з пацієнтом на основі чіткої методики виявляє й «коректує» некоректні або не відповідні до дійсності переконання пацієнта. В остаточному підсумку пацієнт отримує вдосконалену «робочу модель» світу й способу життя в ньому, і його стан поліпшується.

3

Випливає, однак, відзначити, що мем «я не прагну бути схожою на свою матір» передається безпосередньо.

4

Навіть напівістина «Сонце сідає на заході» опирається на сумнівні допущення. Якось раз, стоячи иа терасі свого будинку в Сіетлі в День незалежності, я дивився на прекрасний захід і раптом викликнув: «Нічого собі! Сонце сідає на півночі!» І дійсно, тераса виходить на захід, а мені, щоб побачити захід, довелося повернутися на 90 градусів.

   Чому це відбулося? По-перше, зовсім не було «Істиною» те, що моя тераса виходить на північ. У Сіетлі ми звикли вважати, що затока «десь на заході», однак недалеко від мого будинку берегова лінія зламана, і затока в дійсності «десь на південно-сході».

   По-друге, сонце далеке не завжди сідає на заході! За кордоном полярного кола влітку сонце взагалі не «заходить», воно лише «схиляється» до Північного полюса, а потім знову «сходить». Небагато південніше Північного полярного кола, наприклад, у Фінляндії, у період літнього сонцестояння ніч дуже коротка: сонце лише ховається за обрієм — і саме на півночі! І навіть у Сіетлі, наприкінці червня, коли дні довгі, а ночі короткі, сонце сідає й сходить майже на півночі. Завдяки двом цим «напівістинам» вийшло так, що я спостерігав захід на півночі. ( Дякую Вільяму Кальвіну за роз'яснення.)

5

Якщо ви вважаєте, що найпотужнішою рушійною силою природи є Бог, то не варто забувати, що він створив нас по Своєму образу й подобі. Але ж це приклад самореплікації!

6

Якщо, втім, це відбудеться, то завдяки використанню більш досконалої мови «програмування», у якій потреби генної інженерії будуть «переведені» в «формат» ниток ДНК (так мова програмування сполучає задуми програміста з машинною мовою у вигляді фактичних команд, які виконує комп'ютер). Коли це трапиться, у супермаркетах можна буде купити живі пилососи, які вночі самі будуть бігати по вашому будинку й висмоктувати пил з підлог і килимів. Для «дорослих» розваг відкриються величезні можливості, хоча в моральному плані це викличе чимало запитань.

7

Вираження « точка зору вірусу» багато в чому нагадує те, що біологи-еволюціоністи називають « телеологічною помилкою»: тенденцією приписувати складні еволюційні мотиви безсловесною тваринам або біомолекулам. У дійсності ми розглядаємо «знання» вірусів, «отримане» ними протягом мільярдів років еволюції, а не меметичні думки, якими думають люди.

8

Останнім часом зародилася нова й дуже цікава сфера науково-дослідної діяльності — моделювання еволюційних процесів за допомогою комп'ютерів. Докладніше див. тут: Steven Levy, Artificial Life (Vintage Books, 1992).

9

Окремі ділянки молекули ДНК батька можуть збігатися із ДНК матері, внаслідок чого дитинча буде мати більш 50 % загальних ділянок молекули ДНК зі своєю матір'ю.

10

Feldman, David. When Did Wild Poodles Roam the Earth? (Harperperennial, 1992). Порожні сторінки наприкінці книг залишаються через те, що в друкарнях сторінки книги друкуються відразу — на великій сторінці, так званому « друкованому аркуші». Якщо кількість сторінок у книзі не збігається з кількістю сторінок у друкованому аркуші, то наприкінці книги залишаються порожні сторінки. Кнопки механічного закриття дверей у ліфті призначають насамперед для пожежних, які можуть скористатися ними під час гасіння пожежі. В «мирний час» ці кнопки іноді спрацьовують і дозволяють закрити двері, однак звичайно вони відключені.

11

Я чув, що один зі членів організації Mensa — міжнародного клубу для людей з високим IQ (який мають лише 2 % населення Землі), опублікував наступне рекламне оголошення, — очевидно, намагаючись у такий спосіб усталити «пристосованість» тих ділянок молекули ДНК, які сприяють появі в людей високого інтелекту: «Чим ви розумніші, тим більше дітей у вас повинні бути». Хоча в подібних закликів на перший погляд мало загального зі злочинною мрією Гітлера про заселення Землі «расою панів», він представляється ще більш спірним, чому пропозиції проводити штучну селекцію людей з тієї або іншою метою.

12

Олені, безумовно, ще не встигнули пристосуватися до винаходу вогнепальної зброї. Однак не варто дивуватися, якщо через кілька поколінь ми побачимо більшу частину цих тварин з таким фарбуванням, такою шкірою й навіть такою формою голови, які не викличуть інтересу в жодного мисливця. Уже зараз на південному заході Сполучених Штатів гримучі змії не видають ніяких звуків: вони «підхоплюються» і трясуть своїм хвостом, як звичайні гримучі змії, однак при цьому не видають характерного свисту. Імовірно, цей вид уже зрозумів, що видавати голосний звуковий сигнал означає стати будь-чиєю мішенню.

13

У дійсності цілий ряд ділянок молекули ДНК ідентичний у людей і ссавців. Цілком природно, що ми піклуємося й про них. Було б досить цікавим побачити таку наукову працю, у якій досліджувалася б взаємозв'язок між увагою, яку люди приділяють  тим або іншим тваринним видам, і ступенем генетичної близькості між людьми й цими видами. Я не сумніваюся, що собаки й кішки побили б шимпанзе, незважаючи на те, що шимпанзе генетично нам ближче. Чому? Відповідь на це питання ви знайдете на стор. 236.

14

Dane Jordan, 1001 Facts Somebody Screwed Up, Longstreet Press, 1993. Автор зі зніяковілістю констатує: «Ралф Уолдо Емерсон зовсім не затверджував, що „Мінливість — властивість малого розуму“, він говорив: „Мінливість дурня — властивість малого розуму“. Відчуваєте різницю?» Ще б.

15

Дослідження еволюції спама й електронних розсилань становить самостійний інтерес. Не дуже давно в одній з електронних конференцій з'явилося попередження, скоро вам прийде повідомлення, яке ви не повинні читати, тому що воно містить вірус. Звичайно ж автор цього попередження просив усіх, кому воно попадеться на очі, копіювати його й пересилати іншим. Досвідчені користувачі мережі Інтернет дивувалися, яким чином текстове повідомлення може заразити комп'ютер вірусом, — для цього щонайменше потрібна програма, яку потрібно буде запустити, тоді як самого по собі викладу тексту на екран недостатньо. І все-таки через тиждень копії цього застереження з'явилися скрізь. Питання: яке повідомлення містило вірус?

16

У книзі Девида Басса «Еволюція потяга» (David Buss, The Evolution of Desire) представлені дуже цікаві дані про те, що є причиною для ревнощів у чоловіків і в жінок. У рамках дослідження, проведеного самим Бассом, удалося з'ясувати, що 60 % чоловіків легше перенесли б глибоку емоційну прихильність їх статевого партнера (дружини) до іншого чоловіка, аніж її подружню невірність. І напроти, 83 % жінок віддали перевагу б статевій невірності своїх партнерів, а не «емоційній зраді».

17

З безпекою зв'язаний ще один інстинкт, який супроводжується почуттям відрази. Це черговий приклад « хаотичного складання», яка відбувається в процесі еволюції: невідомо, чому в одних ситуаціях ми випробовуємо відразу, а в інших — страх. Мені представляється, що почуття відрази виникло раніше, тому що це більш простий механізм, аніж страх. Справа в тому, що відразу в нас викликають дуже «прадавні» небезпеки — очевидні прояви тілесних хвороб, токсичні випари й отрутні субстанції. Природа виробила безліч інстинктів, пов'язаних з почуттям безпеки: навіть одноклітинні організми уникають ворожого середовища й вишукують сприятливі умови.

18

Принаймні, Coca-Cola розраховує на те, що ця реклама змушує відрізняти напій від інших. Їх може ввести в оману їх же власна меметична програма! Докладніше про це ми поговоримо в Главі 9.

19

Раппорт (зв'язок) і відбиття — терміни НЛП (прим. пров.)

20

Особисто я з тих пір, як уперше почув про рекламу, що впливає на підсвідомість, бачу слово «секс» у кожній склянці напою з льодом — тепер я маю відповідний мем-відмінність!

21

Докладніше про це в кн. Douglas Rushkoff, media virus (Ballantine, 1994)

      Автор використовує термін «вірус» у тому значенні, яке я надаю поняттю «троянського коня» — іншими словами, мається на увазі група мемів, схованих за солодкою оболонкою інших мемів.

22

Немов би на підтвердження істинності моїх слів один з рецензентів написав напроти цього абзацу на полях: «Обережніше — не відлякуй Oprah!».

Так хіба я збирався відлякувати Oprahl

23

Джерело: Advance Report of Final Mortality Statistics, 1992, опубліковане a Monthly Vital Statistics Report, Vol. 43, №.6, Supplement. March 22,1995.

24

Сучасні історики релігії вважають, що мем пекла був винайдений євреями під час римських завоювань. Тоді цей мем ще не сполучався з мемом євангелизму — він просто служив поясненням, чому Бог дивиться скрізь пальці на страждання вибраного народу й на благоденство нечестивих язичників. Нехай у римлян, говорив цей новий мем. зараз справи йдуть непогано — їм доведеться відповісти за все в Аду. Однак концепція Ада не відіграє в іудаїзмі істотної ролі. Повною мірою вона була задіяна вже християнською релігією, яка поєднувала її з мемом-стратегією євангелизму. Отриману суміш поставили за обов'язок поширювати повсюдно як християнську віру, яка може врятувати невіруючих.

25

Випливає, однак, увірувати в істинність цієї релігії, перш ніж брати участь у релігійних святах: до трапез допускаються тільки бахаїсти.

26

Я знаю про одну людиніу, яка подорожує по усьому світу й читає лекції про те, що теорія походження видів у ході еволюції є, безумовно, помилковою— свого роду релігійна дезінформація! Одного разу я бачив телепрограму з його участю. Логічні пробіли в мовах лектора доставили мені зловтішне задоволення. Усі приклади:

    «Гляньте, яке барвисте оперення в птахів! Не існує наукового пояснення цьому! Це просто красиво! Тільки Бог міг таке створити!»

     « Зверніть увагу на те, як складно влаштоване око! Було б нерозумно думати, що воно могло виникнути в ході еволюції, цей твір Бога!»

     «Наука не здатна пояснити загибель динозаврів! Я бачу в цьому Божий перст — динозаври, напевно, потонули під час потопу!» ( Зважаючи на все, вони були занадто великі, і тому не помістилися в ковчег Ноя).

      Якщо логічні недоліки цих аргументів не представляються очевидними, і вам подобаються їдкі нападки на креаціонізм, рекомендую книгу Richard Dawkins.The Blind Watchmaker (Norton. 1987).

27

Цікава й пізнавальна розповідь про схему Понзі й деяких інших вірусоподібних явищ див. у кн. Joseph Bulgatz. Ponzi Schemes, invader from Mars A More Extraordinary Popular Delusions and the Madness of Crowds (Harmony Books, 1992).

28

Прагнете довідатися, що таке «вірус прибутку»? Я вам можу надіслати один досить простий, але досить прибутковий зразок. У якості продукту можна використовувати мою книгу. Для отримання інформації відправте конверт зі зворотною адресою й оплаченою доставкою за адресою; Profit Virus, с/о Integral Press, 1202 Е. Pike St. Suite 786-J. Seattle. WA 98 122.

29

Я довгі роки працював в Microsoft, тому що розділяв цінності цієї компанії. Мені подобалася роль «спеціального агента», який приходить на роботу й «рятує ситуацію». І коли фірма досягла небувалого успіху, у мене виникло почуття, що все складається занадто добре й моя допомога фірмі більше не потрібна. Втрата відчуття мети привела до того, що я втратив інтерес до подальшої роботи у фірмі й прийняв рішення змінити професію: я став письменником і вчителем. Однак перед відходом я довгий час роздумував,  чи не перейти мені в тільки що відкритий відділ по обслуговуванню клієнтів, де в мене знову з'явився б шанс створити щось важливе «з нуля».

30

Я не прагну сказати, що всі курси організовуються шахраями. Принаймні, один з курсів, що використовує таку Вірусну оболонку, мене чимало навчив. На жаль, я відвідував трохи інших, які були явними «культами». Моя рада: перш ніж взяти участь у такого роду заняттях, довідайтеся думку людини, якій ви довіряєте, хто живе так, як ви прагнули б жити, і хто не має нічого загального з організацією, що пропонує брати участь у курсі.

 

Переклад з російської на українську здійснив: Глушак Д.Д.                    2015 р.